ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/789/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Іванісов В.С., адвокат (дов. від 08.07.2020),

відповідача - 1 - підприємства об`єднання громадян «Агропристань» всеукраїнської громадської організації інвалідів «Велід» -не з`явився,

відповідача - 2 - фізичної особи - підприємця Мельник Альони Вікторівни - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

на рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2021 (суддя Федорова О.В.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2021 (головуючий суддя: Іванов О.Г., судді: Березкіна О.В., Дармін М.О.)

у справі № 908/789/21

за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії)

до підприємства об`єднання громадян «Агропристань» всеукраїнської громадської організації інвалідів «Велід» (далі - Підприємство) та фізичної особи - підприємця Мельник Альони Вікторівни (далі - ФОП Мельник А.В.)

про солідарне стягнення грошових коштів та розірвання договору кредитної лінії.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Підприємства, як до позичальника за договором кредитної лінії від 01.10.2018 № 717 та до ФОП Мельник А.В., як до поручителя за договором поруки від 01.10.2018 про: солідарне стягнення з відповідачів 923 401,13 грн. заборгованості за кредитом, з них: 699 577,77 грн. основного боргу за кредитом, 143 931,43 грн. основного боргу за процентами, 3,88 грн. основного боргу з комісії, 31 191,67 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 6 373,97 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 0,38 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 32 925,96 грн. інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитом, 7 809,98 грн. - 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитом, 1 586,09 грн. - 3% річних від прострочених сум заборгованості за процентами; розірвання договору кредитної лінії від 01.10.2018 № 717, який укладений Банком в особі філії та Підприємством, у зв`язку з істотним порушенням його умов як позичальником, так і поручителем в частині виконання кредитних зобов`язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.2021 зі справи № 908/789/21, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2021, позов задоволено частково:

стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банка в особі філії 699 577,77 грн. заборгованості за кредитом, 86 729,29 грн. заборгованості за процентами, 3,88 грн. заборгованості з комісії, 31 191,67 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 2 937,28 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 0,06 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 28 552,68 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості за кредитом, 3 881,63 грн. інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 7 797,91 грн. - 3% річних за прострочення сплати заборгованості за кредитом, 818,38 грн. - 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом;

стягнуто з Підприємства на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії 6 461,18 грн. судового збору;

стягнуто з ФОП Мельник А.В. на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії 6 461,18 грн. судового збору;

відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 57 202,14 грн. процентів за користування кредитом, 3 436,69 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 0,32 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 491,65 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 12,07 грн. - 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом, 767,71 грн. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за процентами за користування кредитом;

розірвано договір кредитної лінії від 01.10.2018 № 717, який укладений АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії та Підприємством;

судовий збір у сумі 928,66 грн. покладений на позивача.

Рішення судів попередніх інстанції обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання як позичальником, так і поручителем кредитних зобов`язань, які виникли за договором кредитної лінії від 01.10.2018 № 717.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині, в якій у задоволенні позовних вимог судами відмовлено та ухвалити у скасованій частині нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

З посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки у своєму висновку Верховний Суд не врахував норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якими передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України) та принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України; наведені норми права, на думку скаржника, є необхідними для застосування у розгляді питання щодо нарахування процентів за користування кредитом саме до дня повернення позики, якщо це безпосередньо передбачено кредитним договором. Разом з тим, за доводами скаржника, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 912/1120/16 жодним чином не визначено поняття «дата повернення позики» у взаємозв`язку з нормами цивільного законодавства щодо принципу свободи та обов`язковості договору й правової природи позики та кредиту.

Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови Банку в особі філії у задоволені позовних вимог є незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню.

Доводи інших учасників справи

Підприємство та ФОП Мельник А.В. не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з ухвалою Суду від 10.01.2022 АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії брав участь у судовому засіданні 20.01.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії, як Банком та Підприємством, як позичальником 01.10.2018 укладений договір кредитної лінії № 717 (далі - Договір).

03.11.2020 організаційно-правова форма позивача змінена на акціонерне товариство, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Банк зобов`язався надати на умовах цього договору, а позичальник - отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 30.09.2021 (пункт 2.2 Договору).

У пункті 2.3 Договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 700 000,00 грн.

Відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Договору сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно з таким графіком:

- з 01 жовтня 2018 року до 20 травня 2021 року (включно) - 700 000,00 грн.;

- з 21 травня 2021 року до 20 червня 2021 року (включно) - 560 000,00 грн.;

- з 21 червня 2021 року до 20 липня 2021 року (включно) - 420 000, 00 грн.;

- з 21 липня 2021 року до 20 серпня 2021 року (включно) - 280 000,00 грн.;

- з 21 серпня 2021 року до 30 вересня 2021 року - 140 000,00 грн.

Згідно з підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 Договору позичальник зобов`язується здійснити погашення основної суми боргу за кожним траншем не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від розміру діючого ліміту кредитування, що встановлений на окремий Банківський день згідно з підпунктом 2.3.2 цього договору.

Відповідно до пункту 2.7 Договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватися процентними ставками, які є фіксованими у відповідності до підпункту 2.7.1 договору.

Проценти нараховуються щомісячно методом факт/факт на основну суму боргу та за строк фактичного користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту включно та до повного погашення основної суми боргу за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту (траншу) приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом (траншем), а день повернення кредиту (траншу) до розрахунку процентів не включається (підпункт 2.7.6 пункту 2.7 Договору).

Пунктом 2.7.7 Договору передбачено, що нараховані за період з дня видачі кредиту (траншу) або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по день погашення позичальником кредиту (траншу) проценти (з урахуванням підпунктів 2.7.8, 2.7.9. цього договору) сплачуються позичальником не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а в разі розірвання цього договору або настання остаточного терміну повернення кредиту - одночасно з погашенням всієї основної суми боргу або в інший строк, визначений цим договором. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше « 10» листопада 2018 року.

Згідно з пунктом 5.3.1 Договору позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови цього договору та взяті на себе за цим договором зобов`язання, а також зобов`язання за іншими договорами, укладеними з Банком.

Підпунктом 3.3.1 пункту 3.3 Договору передбачено, що Банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення та/або іншими договорами, укладеними позичальником з Банком, відкликати кредит та вимагати (в порядку, визначеному підпунктом 3.3.2 цього договору) повернення суми кредиту та сплати нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають сплаті за цим договором), з підстав, визначених цим підпунктом (але не виключно), зокрема, якщо позичальник вчасно не здійснив погашення основної суми боргу або її частини, або не сплатив проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором та/або за будь-яким іншим договором, який укладений позичальником з Банком з метою здійснення будь-якої кредитної операції.

Відповідно до підпункту 3.3.2 пункту 3.3 Договору відкликання Банком кредиту з підстав, визначених підпунктом 3.3.1 цього договору, здійснюється шляхом направлення позичальнику в порядку, визначеному пунктом 10.4 цього договору вимоги про відкликання кредиту.

Після отримання від Банку зазначеної вище вимоги про відкликання кредиту позичальник зобов`язаний не пізніше 25 банківських днів з дати направлення Банком такої вимоги здійснити повне погашення заборгованості за цим договором, в тому числі повернути основну суму боргу, сплатити нараховані та несплачені проценти за користування Кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку відповідно до умов цього договору.

У пункті 10.4 Договору передбачено, що сторони за взаємною згодою встановили, що будь-які повідомлення, вимоги, згоди та інший обмін інформацією, що направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони доставлені адресату кур`єром або відправлені цінним листом (із описом вкладення)/рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною у статті 11 цього договору (якщо інша адреса не повідомлена однією стороною іншій стороні відповідно до умов цього договору) або отримані однією стороною від іншої сторони особисто під розпис, крім випадків, коли інший спосіб відправлення повідомлень прямо передбачений умовами цього договору. Датою направлення таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку відправника.

Відповідно до пункту 10.6 Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (за бажанням) та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Виконання Банком зобов`язань щодо надання траншів в межах Договору підтверджується випискою по рахунку за період з 01.10.2018 по 31.03.2021 на суму 1 396 900,00 грн.

На виконання підпункту 2.5.1 пункту 2.5 Договору, з метою забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за Договором, 01.10.2018 Банком в особі філії та Підприємством укладений договір застави обладнання.

Також 01.10.2018 Банком в особі філії, як кредитором та ФОП Мельник А.В., як поручителем укладений договір поруки № 1.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов`язання, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 2.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язання у тому ж обсязі, що і боржник в порядку, визначеному кредитним договором.

У випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання в порядку та строки, встановлені кредитним договором, кредитор набуває права вимоги до боржника і поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним зобов`язанням, а поручитель та боржник з моменту порушення боржником зобов`язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 договору поруки).

Підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 договору поруки встановлено, що кредитор має право вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором на власний вибір, як від боржника і поручителя спільно, так від будь-кого з них окремо, причому як в повному обсязі, так і частково.

Відповідно до підпункту 4.3.4 пункту 4.3 договору поруки кредитор має право вимагати у поручителя виконання зобов`язання відповідно до умов цього договору.

Судами встановлено, що відповідачі зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії належним чином не виконували, у зв`язку з чим Банком на їх адресу неодноразово надсилалися повідомлення про порушення зобов`язань та необхідність погашення заборгованості.

Проте, зазначені повідомлення залишені відповідачами без відповіді, а заборгованість не сплачена.

Беручи до уваги умови підпункту 5.2.1 та підпункту 5.2.6 пункту 5.2 Договору, Банк 19.10.2020 направив на адреси відповідачів вимогу № 107.20/2-2275 про дострокове повернення кредиту та сплату суми нарахованих процентів.

Зазначена вимога Банку отримана відповідачем-1 особисто 19.10.2020, проте залишена без реагування, будь-яких дій відповідачами щодо погашення заборгованості не вчинено.

У зв`язку з невиконанням відповідачами зобов`язань за Договором та договором поруки, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав: для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання як за кредитним договором, так і за укладеним у забезпечення виконання основного договору договором поруки, а також для розірвання Договору, у зв`язку з істотним порушенням його умов.

Підставою для касаційного оскарження стало питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у вирішенні спору в частині вимог про солідарне стягнення з відповідачів: 57 202,14 грн. процентів за користування кредитом, 3 436,69 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 0,32 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 491,65 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 12,07 грн. - 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість за кредитом, 767,71 грн. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за процентами за користування кредитом (у задоволенні яких [вимог] судами було відмовлено).

Так, відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог, суди попередніх інстанцій, врахувавши, у тому числі, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, виходили з того, що 19.10.2020 Банк вручив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту. Пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини другої статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому в разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом припиняється. Кредитор втрачає право нараховувати проценти після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.

Також судами зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність нарахування відсотків за користування кредитом після звернення Банка до відповідача-1 з вимогою про дострокове повернення кредиту та спливу 25 денного строку (банківських днів), а саме за період з 24.11.2020 по 28.02.2021, а також неможливість стягнення нарахувань за цими процентами.

В обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки у своєму висновку Верховний Суд не врахував норми ЦК України, якими передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України) та принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України. Наведені норми права, на думку скаржника, є необхідними для застосування у розгляді питання щодо нарахування процентів за користування кредитом саме до дня повернення позики, якщо це безпосередньо передбачено кредитним договором. Разом з тим, за доводами скаржника, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 912/1120/16 жодним чином не визначено поняття «дата повернення позики» у взаємозв`язку з нормами цивільного законодавства щодо принципу свободи та обов`язковості договору й правової природи позики та кредиту.

Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

Верховний Суд зазначає, що скаржником не наведено вмонтовано обґрунтованих підстав на підтвердження необхідності для відступу від уже сформованої та неодноразово викладеної, зокрема й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, правової позиції з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України (щодо нарахування процентів за договором позики), у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно з вказаною правовою позицією право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (яка регламентує наслідки порушення договору позичальником).

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Таким чином, згідно з викладеним правовим висновком Великої Палати Верховного Суду вирішено питання застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, у тому числі, й питання тлумачення умов кредитного договору як з урахуванням дати повернення позики, так і щодо визначених наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів у розрізі відповідних законодавчих присів.

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду є чіткими, зрозумілими та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права, а тому колегія суддів доходить висновку що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які вже встановлені судами попередніх інстанцій, а Судом не вбачається порушень судами норм процесуального права та/або неправильного застосування норм матеріального права під час їх встановлення.

Отже, скаржником у касаційній скарзі не зазначено жодних вмотивованих підстав на підтвердження обґрунтованої необхідності для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Понесені АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на назване Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у справі № 908/789/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова