3.3. До заяви про забезпечення позову розпорядник майна - арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. додав копії публікацій з мережі Інтернет про продаж комерційної нерухомості за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, вул. Макарова, буд. 15в, яка належить Відповідачу-2.

3.4. Апеляційний суд встановив, що спірне майно - Об`єкт, 27.08.2021, після винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, вибув з власності Відповідача-2.

3.5. Щодо підстав вибуття та вчинення Відповідачем-2 дій з відчуження спірного майна представник Відповідача-1 надав апеляційному суду відповідну Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 12.11.2021 Відповідач-2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.08.2021.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами касаційної скарги суди порушили визначене абзацом третім частини чотирнадцятої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства правило застосування арешту та інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, оскільки не врахували факт перебування спірного майна у власності Відповідача-2, щодо якого також відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство № 908/1491/21, в межах якої і слід було вирішувати питання про відповідні обмеження, зокрема, у вигляді арешту спірного майна з метою уникнення його подальшої реалізації, відчуження, пошкодження Відповідачем-2.

При цьому скаржник вказав на відсутність правової позиції Верховного Суду щодо правил вирішення про забезпечення позову у разі спору про витребування майна, у якому обидві сторони спору є боржниками у справі про банкрутство.

5.2. Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про застосування заходів до забезпечення позову у спірних правовідносинах, безпідставно послався як на обставини недобросовісної поведінки Відповідача на факт вибуття спірного майна за договором від 27.08.2021 та на відповідну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки ці обставини мали місце після ухвалення оскаржуваної ухвали місцевим судом, а тому не могли бути враховані та оцінені цим судом як підстави для застосування відповідних заходів до забезпечення позову у цій справі.

Посилання апеляційного суду на вказані докази скаржник також розцінює як встановлення апеляційним судом обставин на підставі недопустимих та неналежних доказів.

6. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо підсудності та правил забезпечення позову у спорі, стороною в якому є боржник у справі про банкрутство

6.1. Суди встановили, що спірні заходи забезпечення позову застосовані у межах розгляду спору, в якому сторонами є, зокрема, Боржник та Відповідач-2 за позовною заявою, поданою для розгляду у межах справи про банкрутство Боржника.

6.2. Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) всі майнові спори, стороною в яких є боржник, щодо його майна тощо вирішує господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

6.3. Згідно з положеннями абзацу третього частини другої статті 7 цього Кодексу господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

6.4. Отже Позивач подав заяву про забезпечення позову у спорі, який підлягає розгляду господарським судом в межах справи про банкрутство, за правилами, визначеними ГПК України.

Наведене також узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України (що визначає форми господарського судочинства), відповідно до якої господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (КУзПБ).

6.5. Серед правил розгляду справи, що визначені ГПК України, також містяться правила вжиття заходів до забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України, зокрема статті 136-144 цього Кодексу).

6.6. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачу або підлягають передачі або сплаті і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

6.7. Подібні види забезпечення, передбачені також спеціальними нормами КУзПБ (частина чотирнадцята статті 39, стаття 40 цього Кодексу тощо) та застосовуються у межах провадження у справі про банкрутство.

Натомість, виходячи з порядку, підстав та мети застосування забезпечення, передбаченого спеціальним законом з процедур банкрутства - КУзПБ, зокрема, у вигляді арешту з обмеженням розпорядження майном боржника, що передбачений частиною чотирнадцятою статті 39 цього Кодексу, таке забезпечення та відповідні обмеження, кореспондуючись з положеннями, зокрема статті 40 КУзПБ (правилами вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів), застосовуються саме як спеціальний, самостійний захід, що відмінний від мораторію на задоволення вимог кредиторів (стаття 41 КУзПБ), направлений на збереження майна боржника задля подальшого забезпечення вимог кредиторів.

А тому обмеження на розпорядження майном боржника у вигляді арешту, що передбачений частиною чотирнадцятою статті 39 КУзПБ, застосовуються при розгляді справи про банкрутство, а не спорів, стороною в яких є боржник (стаття 7 цього Кодексу), у зв`язку із чим правила застосування арешту майна, зокрема правила юрисдикції для вирішення цього питання та застосування відповідних обмежень, що передбачені частиною чотирнадцятою статті 39 КУзПБ, не застосовуються та не враховуються при розгляді заяви про забезпечення позову у спорі, стороною в якому є боржник, та який розглядається за правилами, визначеними ГПК України (стаття 7 КУзПБ).

6.8. Поряд з наведеним Суд виходить з того, що порушуючи у своїх аргументах (пункт 5.1) питання територіальної юрисдикції - підсудності розгляду та вирішення заяви про забезпечення позову у спорі щодо права на майно, обидві сторони якого є боржниками у відповідних справах про банкрутство, скаржник тим самим порушує питання підсудності розгляду відповідного спору.

Між тим, по-перше, питання підсудності спору не вирішується при розгляді заяви про застосування заходів забезпечення позову. По-друге, підсудність розгляду та вирішення заяви про забезпечення позову не може бути вирішена окремо від підсудності позову - спору, а процесуальний закон не допускає розгляд та вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову окремо - в іншій справі, ніж у якій був заявлений відповідний позов.

Отже, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 5.1), які по суті зводяться до порушення правил підсудності при зверненні Позивача до відповідачів із позовом у цій справі.

Суд також звертає увагу, що стаття 7 КУзПБ прямо не визначає підсудність вирішення майнового спору, сторонами якого одночасно є особи - боржники, щодо яких порушено справи про банкрутство.

Водночас, на час відкриття провадження у справі про банкрутство майно боржника, яке перебуває в особливому правовому режимі, за різних підстав може перебувати в інших осіб, тоді як одним із завдань судової процедури розпорядження майном у справі про банкрутство Боржника (пункт 3.1) є захист майна боржника, у межах якого може здійснюватися перевірка законності та підставності передачі майна боржника іншим особам, а відтак здійснюватися заходи щодо повернення майна боржнику.

Оскільки ініціювання цього спору та вимоги у справі заявлені у межах виконання розпорядником майна обов`язку щодо захисту майна цього боржника, тому їх розгляд повинен здійснюватися саме в межах цієї справи про банкрутство, не зважаючи на те, що Відповідач-2 теж перебуває в процедурі банкрутства. Відтак, і заходи забезпечення позову у цьому спорі, що застосовані згідно з оскаржуваними рішеннями хоча і щодо майна особи, яка є боржником в іншій справі про банкрутство, між тим не порушують ті вимоги підсудності, що містить норма частини чотирнадцятою статті 39 КУзПБ.

6.9. У зв`язку із викладеним, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.1) про порушення судами при ухваленні оскаржуваних рішень про арешт майна Відповідача-2, який є боржником в іншій справі про банкрутство (№ 908/1491/21), передбачених нормою абзацу третього частини чотирнадцятої статті 39 КУзПБ правил визначення юрисдикції (підсудності) розгляду та вирішення заяви про забезпечення позову у спорі щодо права на майно, обидві сторони якого є боржниками у відповідних справах про банкрутство.

6.10. Поряд з цим, звертаючись до визначених статтями 136, 137 ГПК України правил застосування заходів забезпечення позову, то за змістом норм цих статей, вирішуючи питання про забезпечення позов, ураховуючи також приписи статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому за частиною 3 статті 137 ГПК України допускається застосування судом кількох заходів забезпечення позову.

6.11. У зв`язку із викладеним та враховуючи, що:

- у цій справі Позивач заявив майнову вимогу про витребування у Відповідача-2 спірного майна (Об`єкта);

- суди встановили, зокрема, обставини публікації в мережі Інтернет про продаж комерційної нерухомості: на сайті https://agent.ua оголошення про терміновий продаж готелю з піщаним пляжем на Бердянській косі м. Бердянськ, Запорізька область вул. Макарова, 15в, тобто об`єкта нерухомості, що є предметом спору (Об`єкта) та який на час звернення із позовом та із заявою про забезпечення цього позову у цій справі належав Відповідачу-2 згідно з оспорюваним Позивачем правочином (пункти 3.2, 3.3);

Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про наявність підстав для застосування ініційованих Позивачем у цій справі при зверненні із відповідною заявою заходів забезпечення позову: накладення арешту на предмет спору - Об`єкт, та заборона на вчинення будь-яких дій щодо передачі (реалізації, відчуження, пошкодження) цього майна.

У цьому висновку Суд виходить з відповідності цих заходів положенням статей 136, 137 ГПК України, які поширюються на спірні правовідносини щодо визначених ними як загальних правил застосування заходів забезпечення позову, так і правил застосування тих заходів, які ініційовані Позивачем, а саме щодо обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття цих заходів з урахуванням їх:

- розумності,

- адекватності (відповідності вимогам, на забезпечення яких він вживається),

- співмірності (співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії),

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- врахування імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- врахування запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів як відповідачів, так і осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У цих висновках Суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, в пункті 15 постанови Верховного Суду від 14.06.2018 у справ 916/10/18; а також сталу правову позицію в питанні застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, що неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 25.09.2020 у справ 925/77/20, від 29.01.2021 у справ 910/10957/20, від 16.02.2021 у справ 910/16866/20, від 15.04.2021 у справ 910/16370/20, від 19.05.2021 у справ 916/3638/20 тощо.

6.12. Суд також зазначає, що враховані, як судом першої інстанції, так і апеляційної інстанції, однак не спростовані відповідачами обставини (пункти 3.2, 3.3) є достатніми підставами вважати, що невжиття заявлених до застосування Позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі, а, відповідно і ефективний захист та поновлення порушених у спірних правовідносинах прав Позивача, що відповідає висновками Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та в пункті 15 постанови Верховного Суду від 14.06.2018 у справ 916/10/18.

Натомість, Суд зазначає про помилкове врахування апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови факту вибуття спірного майна за договором від 27.08.2021 та відповідної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 3.4, 3.5), як обставин недобросовісної поведінки Відповідача, оскільки ці обставини не мали місце на дату прийняття місцевим судом 10.08.2021 оскаржуваної ухвали, а тому не могли бути оцінені та враховані цим судом.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.2), що, між тим, не змінює висновок Суду щодо правомірності постанови апеляційного суду по суті ухваленого рішення.

6.13. У зв`язку із викладеним доводи скаржника щодо неправомірності оскаржуваних рішень та застосованих згідно з ними відповідно до статей 136, 137 ГПК України заходів забезпечення позову у цій справі, не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

6.14. А тому висновки судів щодо застосування, за заявою Позивача, заходів забезпечення позову зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркет Груп Бердянськ" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.08.2021 у справі № 908/964/21 (908/2248/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.І. Картере В.Я. Погребняк