Справа №487/6786/20

Провадження №2/487/175/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2022 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Ященко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Новіком Інновейшн» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

У своєму позові ОСОБА_1 зазначив, що працював у ТОВ «Новіком Інновейшн» на посаді виконавця робіт з посадовим окладом згідно штатного розпису. Однак починаючи з квітня 2020 фактична виплата заробітної плати ОСОБА_1 не здійснювалась. Так відповідачем було нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату на суму 12 600,00 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не виплачував заробітну плату, позивач звільнився та вирішив звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.11.2020 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

03.02.2021 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якій зазначено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ТОВ «Новіком Інновейшн» згідно наказу №ЗУП 00000009-НВ0000011 від 19.03.2020 на умовах, коли тривалість робочого тижня складає 10 годин, тому здійснений позивачем розрахунок виконано невірно. Сума, що підлягала виплаті позивачу складає 3 208,10 грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку 1 050,00 грн. Зазначені грошові кошти було перераховано позивачу 02.02.2021. У зв`язку з викладеним представник відповідача просила провадження в частині позовних вимог, що були виплачені позивачу закрити, а в іншій частині позовних вимог відмовити. До відзиву було долучено копії розрахункових листків ОСОБА_1 , копії витягів з табелю обліку робочого часу ОСОБА_1 , копію квитанції про поштовий переказ грошових коштів ОСОБА_1

16.02.2021 позивач в порядку ст. 43 ЦПК України подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення та по час фактичного розрахунку в сумі 50 341,90 грн.

05.03.2021 представник відповідача подала до суду відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому просила залишити заяву позивача без розгляду мотивуючи тим, що позивач фактично змінює предмет та підстави позову, пропустивши при цьому строк для подачі відповідної заяви.

09.03.2021 ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва заяву ОСОБА_1 в порядку ст. 43 ЦПК України від 16.02.2021 про збільшення позовних вимог залишено без руху.

17.03.2021 від позивача до суду надійшла заява, до якої серед іншого додано оригінал документу про сплату судового збору.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.03.2021 прийнято до провадження заяву про збільшення позовних вимог.

07.04.2021 від відповідача до суду надійшов відзив, в якому зазначено, що позивач був прийнятий на роботу на умовах, коли тривалість робочого тижня складає 10 год, а тому середня заробітна плата становить не 6 300,00 грн, а 1181,25 грн. А оскільки позивачу вже було виплачено заборгованість по виплаті заробітної плати, то в задоволенні позовних вимог належить відмовити в повному обсязі. На підтвердження викладеного, до відзиву відповідач долучив довідку про доходи ОСОБА_1 . Крім того, у відзиві зазначено, що витребувані судом документи неможливо надати, оскільки їх було викрадено та на підтвердження цього долучено заяву про вчинене кримінальне провадження, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12021153020000075 від 17.02.2021.

19.01.2022 у позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача до суду не з`явився, про день розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно наказу №ЗУП 00000009-НВ0000011 від 19.03.2020 ОСОБА_1 працював на посаді виконавця робіт у ТОВ «Новіком Інновейшн» з 20.03.2020, що підтверджується наказом (розпорядженням), записом в трудовій книжці позивача та наказом №26/03 від 26.03.2020.

Відповідно до наказу ТОВ «Новіком Інновейшн» №27/03 від 27.03.2020 ОСОБА_1 призначено відповідальним за безпечну організацію робіт майданчику ТОВ «МГЗ».

Також з трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що наказом №2 від 15.05.2020 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за згодою сторін відповідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак, на день звільнення з позивачем не було здійснено розрахунку по заробітній платі, про що сторони не заперечували. Позивач, виходячи з посадового окладу, вважає, що йому при звільненні не було виплачено заробітну плату в розмірі 12 600,00 грн. Проте відповідач стверджує, що позивач був прийнятий на роботу на умовах, коли тривалість робочого тижня складає 10 год, а тому середня заробітна плата становить 1181,25 грн. Таким чином, відповідач вважає, що позивачу всі виплати здійснено шляхом поштового переказу від 02.02.2021 в розмірі 3 208,10 грн, в тому числі компенсація за невикористану відпустку 1 050,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Укрпошта» ПН215600426655 від 02.02.2021.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, яка ратифікована 31 січня 1961 року, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Конвенції, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу (ст. 12 Конвенції про захист заробітної плати).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Згідно з ст. 31 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Так, в судовому засіданні встановлено, що оклад позивача на вищевказаній посаді становить 6 300,00 грн, що підтверджується наказом ТОВ «Новіком Інновейшн» №ЗУП 00000009-НВ0000011 від 19.03.2020.

При цьому суд ставиться критично до посилань відповідача про те, що даний оклад в сумі 6 300, грн розрахований на сорокагодинний робочий тиждень, а позивач прийнятий на роботу на десятигодинний робочий тиждень з окладом в 1 181,25 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 отримує зарплату не за повний робочий день саме в розмірі окладу в сумі 1 181,25 грн.

Згідно дослідженого в судовому засіданні наказу ТОВ «Новіком Інновейшн» №ЗУП 00000009-НВ0000011 від 19.03.2020 ОСОБА_1 прийнятий на роботу з тривалістю робочого дня (тижня) 10 год 00 хв, при цьому в наказі не підкреслено та не виділено, що саме триває десять годин - робочий день чи робочий тиждень. Оригінал наказу суду відповідачем не надано.

Крім того, суд керується ст. 31 Закону України «Про оплату праці» та вважає посилання відповідача про те, що оклад позивача становив 1 181,25 грн є безпідставним, оскільки розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, яка з 01.01.2020 по 31.08.2020 становила 4 723,00 грн.

Також вказані твердження представника відповідача спростовуються довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу стосовно ОСОБА_1 , згідно якої ТОВ «Новіком Інновейшн» надало відомості до фонду про суму заробітку позивача за квітень 2020 в сумі 5 723,00 грн.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату за період з 20.03.2020 по 15.05.2020 в повному обсязі (з врахуванням виплачених сум), а саме: 10 441,90 грн = (оклад 12 600,00 грн - (фактично виплачені кошти 3 208,10 грн - компенсація за невикористану відпустку 1 050,00 грн).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, нормою статті 116 КЗпП встановлено обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником, а нормою статті 117 КЗпП України встановлено обов`язок для роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної Постанови, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 331,58 грн. (6 300,00 грн. - заробітна плата за березень 2020 + 6 300,00 заробітна плата за квітень 2020 / 38 робочий день).

Виходячи з того, що відповідач своєчасно не провів із звільненим працівником ОСОБА_1 кінцевий розрахунок в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за весь час затримки заробітної плати на користь останнього за період з 15.05.2020 (день звільнення) по 19.01.2022 (день ухвалення рішення).

Так, сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача за час затримки заробітної плати за період з 15.05.2020 по 19.01.2022 складає 139 595,18 грн. з розрахунку (розмір середньоденної заробітної плати - 331,58 грн. х кількість днів затримки - 421 робочих днів).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 10 441,90 грн та середній заробіток за весь час затримки заробітної плати по день ухвалення рішення, а саме за період з 20.03.2020 по 19.01.2022 в розмірі 139 595,18 грн.

Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що становить 908,00 грн та на користь держави за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати з врахуванням ставки судового збору за 2020, що становить 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 10 441,9 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 20.03.2020 по 19.01.2022 в розмірі 139 595,18 грн. без врахування утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новіком Інновейшн», місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Очаківська, 1Д/1, код ЄДРПОУ 40864510.

Суддя: С.М. Афоніна