Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/794/21

Провадження №2/377/59/22

17 січня 2022 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Гуміної В.М., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Дубовик Наталія Миколаївна, до Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області в особі директора ОСОБА_2, Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

У С Т А Н О В И В:

15 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій посилаючись на ст.ст. 24, 43, 64, 92 Конституції України, ст. ст. 21, 46, 103 КЗпП України, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» від 11 листопада 2021 року №80-К/тр;

- допустити до роботи ОСОБА_1 , секретаря-друкарку Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, з 12 листопада 2021 року;

- стягнути з Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 листопада 2021 року до дня прийняття судового рішення по даній справі;

- стягнути з Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 1816 гривень судового збору.

Позов обґрунтовується тим, що позивач ОСОБА_1 працює секретарем-друкаркою в Славутицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області. 04 листопада 2021 року їй було вручено повідомлення від 04.11.2021 № 01-40/296 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, відповідно до якого запропоновано до 08.11.2021 надати директору закладу: документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу вакцинації дводозної вакцини від COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини, чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я за встановленою формою. Наказом Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 08.11.2021 №132-К/тр директора Славутицького ЗЗСО №1 ОСОБА_2 було відсторонено від роботи. Втім дію наказу призупинено на один день 11.11.2021 у зв`язку з виробничою необхідністю (виконання процедури відсторонення від роботи невакцинованих працівників Славутицького ЗЗСО №1). Оскільки позивачем не було надано жодного з вищезазначених документів, наказом директора закладу від 11.11.2021 №80-К/тр її відсторонено від роботи з 12 листопада 2021 року без збереження заробітної плати. З вказаним наказом позивач ознайомилась 11 листопада 2021 року. Вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Зазначає, що відсторонення працівників від роботи відбулося на підставі протиправних (незаконних) нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень - постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2», зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», якою постанову №1236 доповнено пунктом 41-6, та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, пунктом 3 якого до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, включено працівників закладів загальної середньої освіти. Запровадження обов`язковості щеплень проти COVID -19 для працівників закладів освіти та відсторонення їх від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить Конституції України, міжнародним правовим актам та спеціальним законам, які регулюють спірні питання, та є порушенням права на працю та оплату праці. Відповідно до ст. 2-1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників не допускається. У пункті 7.3.1. Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Зауважує, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 -2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.12.2020 № 3018, передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Згода пацієнта є необхідною для застосування методів діагностики, профілактики та лікування, що передбачено ст.43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено виключний перелік обов`язкових щеплень: від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору, а профілактичне щеплення (вакцинація) проти коронавірусної хвороби COVID-19 цією нормою не передбачено.

Вважає, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 за змістом не відповідає ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає можливість запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших інфекційних хвороб для працівників інших професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, оскільки встановлює обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної (а не інфекційної) хвороби для працівників закладів (а не професій). Оскаржуваний наказ суперечить положенням ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині наданих повноважень Міністерству охорони здоров`я України здійснювати регулювання правових відносин щодо встановлення обов`язкових профілактичних щеплень саме з урахуванням категорії працівників, які належать до певних професій відповідно до класифікатора професій. Зазначає, що згідно зі ст.64 Конституції України обмеження конституційних прав та свобод людини може встановлюватися виключно Конституцією і законами України, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану, який на даний час в Україні не запроваджено. Статтею 46 КЗпП України не передбачено право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID-19.

Вказує на порушення процедури відсторонення від роботи, оскільки позивача не було повідомлено за два місяці про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення відповідно до ст.103 КЗпП. Також зазначає, що в разі встановлення судом порушення ст.46 КЗпП України з роботодавця підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП України).

З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 20 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 17 січня 2022 року.

04 січня 2022 року від відповідача Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав.

Зазначає, що ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає карантин як адміністративні та медико - санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Відповідно до ст. 29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2», наразі є чинною. Відповідно до статті 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я щодо захисту населення від інфекційних хвороб затверджує санітарно-протиепідемічні правила і норми, методи обстеження та лікування хворих, діагностики та профілактики інфекційних хвороб, розробляє санітарні норми, методи профілактики інфекційних хвороб, інші нормативно-правові акти у межах повноважень, визначених законом. 04 жовтня 2021 року, з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України видано наказ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» за № 2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928. З огляду на наявність державної реєстрації, можна стверджувати, що Міністерство юстиції України зробило висновок про відповідність його вимогам ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право на повагу до приватного і сімейного життя, а також практиці Європейського суду з прав людини. Вказаний наказ був чинним на момент видання наказу про відсторонення позивача від роботи та залишається чинним.

Зауважує, що виходячи зі змісту Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, обов`язкова вакцинація працівників не є абсолютною - працівники підлягають обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19 лише у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 ( у редакції наказу МОЗ України від 11.10.2019 №2070), а тому твердження позивача про дискримінацію є недоречними. Крім того, преамбулою цього наказу визначено, що щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівники підлягають лише на період дії карантину, а тому немає потреби вносити гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, окремо до календаря щеплень, який згадується у ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вважає хибною думку позивача про існування лише шести видів обов`язкових профілактичних щеплень, названих у ч.1 ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб». Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 12 цього Закону працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Відповідно до пунктів 2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 №551) обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. Тобто і Закон України, і наказ Міністерства охорони здоров`я України чітко визначають, що обов`язковим профілактичним щепленням проти інфекційних хвороб є щеплення від інших інфекційних хвороб, крім дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Також відповідно до пункту 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Зазначає, що позивач помилково тлумачить визначення працівників, коло яких передбачене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, оскільки нормотворець мав на увазі працівників закладів освіти всіх професій.

Звертає увагу на те, що наказ про відсторонення позивача від роботи вчинений відповідно до вимог п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, який набув чинності 08.11.2021. За змістом ст.46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом. Одним з таких актів є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», який встановлює безальтернативність відсторонення від роботи. Таке відсторонення тягне за собою невиплату заробітної плати, однак це є прямим наслідком особистого вибору позивача - відмовитися виконувати законний обов`язок, метою якого є захист здоров`я. Задоволення позову працівника про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в зв`язку з відстороненням можливе лише за умови порушення ст.46 КЗпП України.

Зауважує, що відсторонення позивача від роботи жодним чином не змінює діючі умови її оплати праці та не впливає на інші істотні умови праці, які залишаються незмінними, як то вимоги до спеціальності, кваліфікації, посади, посадового окладу і надбавки, режиму роботи (у разі допуску до неї), а тому законодавством не передбачено попередження працівника за два місяці.

З урахуванням викладеного, зазначає, що керівник Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області мала законні підстави та зобов`язана була видати наказ про відсторонення позивача від роботи.

10 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дубовик Н.М. подала до суду відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що аналіз положень ч.3 та ч.4 ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб» дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань. Оскільки рішення про відсторонення працівника прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та у спосіб, що не відповідає вимогам п.1 ст. 92 Конституції та ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення постанови Кабінету Міністрів України та при вирішенні спору необхідно застосувати норми ст. ст. 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

У призначене судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та її поясненнях.

У письмових поясненнях, поданих до суду 17 січня 2022 року, позивач додатково зазначає, що посилання відповідача на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 як на підставу для її відсторонення у наказі від 11.11.2021 №80-К/тр, є порушенням вимог ч.2 та ч.6 ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідно до ч.6 ст.12 цього Закону, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профлактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень та інших підстав для встановлення такого юридичного факту, цей Закон та будь-які інші не містять. Також наказ від 11.11.2021 №80-К/тр про відсторонення позивача від роботи не містить відомостей про підтвердження її відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому ч. 6 ст.12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб». Вважає, що відбулося втручання держави у право позивача на повагу до приватного життя, передбачене ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області свого представника в призначене судове засідання не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили. Відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки представником відповідача не подано.

Відповідач Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області свого представника у судове засідання не направило, про дату, час і місце судового засідання повідомлене належним чином. Через канцелярію суду надійшла заява т. в. о. начальника управління Живець Л.В., в якій вона просила розглядати справу за відсутності представника управління та відмовити у задоволенні позову. У поданій заяві також зазначила, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 є чинним та постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 дію карантинних обмежень встановлено до 31.03.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 15.10.2020 № 91-К/Тр директора Славутицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Київської області, назву якої було змінено на Славутицький заклад загальної середньої освіти №1 І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області відповідно до рішення від 18.01.2021 №79-2-VIII Славутицької міської ради, ОСОБА_1 прийнята на посаду секретаря з 15 жовтня 2020 року (а. с. 29, 30).

Зазначені обставини підтверджені також копією трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а.с.21-24).

В особистій медичній книжці позивача серії НОМЕР_2 , копія якої долучена до матеріалів справи, зазначено дату її наступного медичного огляду - 17 липня 2021 року ( а.с.25).

16 серпня 2021 року позивач пройшла періодичний медичний огляд, яким встановлена придатність її до роботи за професією - секретар. Строк дії такого огляду зазначений до 16 серпня 2022 року. Вказані обставини підтверджені медичною довідкою №73 про проходження періодичного медичного огляду та картою працівника, який підлягає періодичному медичному огляду від 16 серпня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 , копії яких долучені до матеріалів справи ( а.с.26, 27).

04 листопада 2021 року під особистий підпис ОСОБА_1 отримала від директора повідомлення №01-40/296 щодо обов`язкового для працівників закладів освіти профілактичного щеплення проти COVID-19 з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, в якому зазначено про надання до 05 листопада 2021 року документу, що підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 №395. Також у повідомленні вказано наслідки відмови або ухилення від проведення такого обов`язкового профілактичного щеплення у виді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб». Позивач не погодилася зі змістом повідомлення, зазначивши у ньому власноруч про порушення її права на працю (а.с.31).

Відповідно до наказу директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_2 від 11.11.2021 № 80-К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1», позивача відсторонено від роботи з 12 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю у неї обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до здійснення такого щеплення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставою у наказі зазначено: ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 04.11.2021 №01-40/296 ( а.с.32-33).

Згідно з довідкою про доходи від 10.11.2021 № 165 Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_1 з 15.10.2020 року займає посаду секретаря-друкарки та її заробітна плата з жовтня 2021 року по травень 2021 року склала 45994,56 гривень ( а.с.34).

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом даної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Офіційне тлумачення терміну «законодавство» надано Конституційним Судом України у рішенні від 09.07.1998 №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство» потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу.

Водночас частина 2 цієї статті передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, з аналізу статті 46 КЗпП України у системному логічному зв`язку з частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», вбачається, що частина 2 статті 12 вказаного Закону саме і є тим іншим випадком, передбаченим законодавством, коли допускається відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень в порядку, встановленому законом.

Виходячи із зазначеного, посилання позивача на те, що стаття 46 КЗпП України не передбачає право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID -19, суд визнає необґрунтованими.

Крім того, суд не погоджується з доводами позивача про те, що частиною 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено обов`язкове щеплення проти короновірусної хвороби COVID-19, оскільки частина 2 цієї ж статті визначає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Тим часом гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19 відповідно до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 № 133 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 « Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», віднесена до особливо небезпечних інфекційних хвороб.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36926, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (п.3).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 внесені зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до пункту 41-6 якої зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, Міністерство охорони здоров`я України мало всі підстави запровадити обов`язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України « Про повну загальну середню освіту» від 16.01.2020 № 463-IX заклад загальної середньої освіти - юридична особа, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти.

Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа, основним видом діяльності якої є загальна середня освіта ( а.с.28).

Організацію роботи у закладі регламентують Правила внутрішнього трудового розпорядку, затверджені зборами трудового колективу від 31.08.2021, протокол №2, погоджені головою профспілки 31.08.2021, якими передбачено, зокрема, що прийняття на роботу педагогічних працівників, техпрацівників оформляється наказом директора, який доводиться до відома працівника під підпис (п.3); працівники закладу зобов`язані дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, передбачених відповідними правилами та інструкціями (п.5.8), вимог протиепідемічних заходів, визначених Тимчасовим порядком організації освітнього процесу у закладі в період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 ( п. 5.8, 5.9); директор закладу зобов`язаний забезпечувати дотримання у закладі санітарно-гігієнічних норм і правил, створювати належні умови для праці, які б відповідали правилам охорони праці ( п.1.10).

Крім того, між адміністрацією та Профспілковим комітетом Славутицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 30 серпня 2018 року укладено колективний договір на 2018-2022 роки, на підставі якого здійснюється регулювання соціально-економічних, виробничих і трудових відносин в закладі освіти ( а.с. 48-64).

Наказом від 10.11.2021 №134-К/тр т.в.о. начальника Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, копія якого долучена до матеріалів справи, було призупинено дію наказу управління від 08.11.2021 №132-К/тр про відсторонення від роботи директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ОСОБА_2 на один день 11.11.2021 у зв`язку з виробничою необхідністю (виконання процедури відсторонення від роботи невакцинованих працівників Славутицького ЗЗСО №1 ОСОБА_2 ) ( а.с.35).

Позивач працює в Славутицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 на посаді секретаря-друкарки, а тому на неї поширюється дія наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 як на працівника закладу загальної середньої освіти.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5, державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, та постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось.

Отже, на час спірних правовідносин (11.11.2021) вони є такими, що відповідають Конституції та законодавству України.

Крім того, преамбула наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 містить посилання на статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.09.1992 № 2801-ХІІ визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, у тому числі й позивача, зокрема, піклуватися про своє здоров`я та, у передбачених законодавством випадках, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Як вже зазначалося судом, стаття 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язковість профілактичних щеплень проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, що включаються до календаря обов`язкових профілактичних щеплень, але водночас і містить вимогу щодо обов`язковості профілактичних щеплень від інших відповідних інфекційних хвороб для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб та відсторонення таких працівників від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень.

Вищевказані положення Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» неконституційними не визнавалися, а тому є такими, що відповідають Конституції України.

Таким чином, з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок, що наказ директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 « Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» від 11.11.2021 № 80-К/тр винесений на підставі чинних Законів України, діючих постанов Кабінету Міністрів України, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалося, та наказу Міністерства охорони здоров`я України, який пройшов державну реєстрацію та відповідно є нормативно - правовим актом, обов`язковим до виконання.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на обов`язковість виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств та відомств, які є нормативно-правовими актами, директор Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ОСОБА_2 при відстороненні позивача від роботи діяла в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом. Вона як керівник була зобов`язана відсторонити від роботи працівників, які входять до переліку, але відмовляються або ухиляються від щеплень проти COVID-19, за винятком осіб, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень. Оскільки позивачем не було надано у визначений відповідачем термін жодного документу на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, що позивач також підтвердила у позовній заяві, то директор Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 мала законні підстави для винесення наказу від 11.11.2021 № 80-К/тр, яким позивача відсторонено від роботи з 12 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.

Виходячи з викладеного, суд не знаходить підстав для визнання незаконним та скасування наказу директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» від 11 листопада 2021 року № 80-К/тр.

Доводи позивача щодо невідповідності постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров`я України Конституції України та законам України, а також того, що вказані нормативно-правові акти є протиправними, порушують права працівників закладів освіти та підлягають скасуванню, суд приймає до уваги, але не надає їм юридичної оцінки, виходячи з такого.

Відповідно до приписів статті 125 Конституції України судоустрій в Україні базується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Як зазначено у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві суди є першою ланкою (інстанцією) системи судоустрою. Повноваження місцевого суду визначені статтею 22 цього Закону, до яких, серед іншого, відноситься розгляд цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення у випадку та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами статті 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким чином, у даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров`я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.

Щодо доводів позивача про виключну компетенцію головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної республіки Крим, головних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя ухвалювати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Проте, враховуючи, що вказані норми Закону передбачають випадки необхідності прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показниками на відповідних територіях та об`єктах, а не на всій території України, то вказані норми Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Міністерством охорони здоров`я України затверджений Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, а Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 20.10.2021 № 1096, якою внесені зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», що передбачає певні обмежувальні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у тому числі контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Позивач обґрунтовує незаконність наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати зміною діючих умов оплати праці в бік погіршення, а тому вважає, що про такі зміни повинна була бути повідомлена відповідно до ст.103 КЗпП України за два місяці.

Проте суд не погоджується з вказаними доводами позивача, виходячи з такого.

Відповідно до статті 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

За змістом частини 3 статті 32 КЗпП України системи та розміри оплати праці є істотними умовами праці. Зміна істотних умов праці допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У разі, якщо працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Оскільки на час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах, встановлених законодавством) за своєю суттю не є зміною умов праці, а є лише тимчасовим заходом і має чітко визначені умови подальшого допуску до роботи, відбувається не в результаті чи внаслідок змін в організації виробництва та праці чи змін істотних умов праці. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, посада, система та розмір оплати праці.

Таким чином, правило, передбачене статтею 103 КЗпП України, на спірні правовідносини не поширюється.

Щодо доводів позивача про необхідність підтвердження юридичного факту відмови здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд зазначає таке.

Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

За змістом частини 1 статті 43 Закону України « Основи законодавства України про охорону здоров`я» для застосування методів діагностики, профілактики та лікування від пацієнта необхідна інформована згода.

Відповідно до частини 2 цієї статті згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об`єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов`язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (частина 3 статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

З аналізу вказаних правових норм у їх взаємозв`язку вбачається, що лікар має право взяти від пацієнта відповідне письмове підтвердження або скласти у присутності свідків акт, у разі відмови пацієнта дати таке письмове підтвердження, лише у випадках, якщо відсутність згоди пацієнта на медичне втручання, яким є і щеплення, може призвести до тяжких для пацієнта наслідків.

Таким чином, необхідність отримання лікарем такого письмового підтвердження або складення акту у разі його ненадання у випадках медичного втручання, пов`язане саме з наявністю загрози настання тяжких наслідків для пацієнта і не знаходиться в причинному зв`язку з підставами для відсторонення працівників від роботи, передбаченими пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.

Крім того, необхідно зазначити, що у матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про звернення ОСОБА_1 до лікаря, під час якого вона не надала згоду на медичне втручання у виді щеплення від COVID-19.

За таких обставин посилання позивача на відсутність письмового підтвердження або акту, складеного лікарем в присутності свідків, як підстави для визнання незаконним спірного наказу, є необґрунтованим.

Оцінюючи законність вимог відповідача Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1, викладених у повідомленні про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04.11.2021 №01-40/296, про надання документу, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку від 16.09.2011 №395, суд виходить з нижченаведеного.

Згідно з частиною 1 статті 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Відповідно до частини 2 цієї статті забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Разом з тим інформації про сертифікат вакцинації від COVID-19 та щеплення в переліку інформації, передбаченої частиною 1 статті 286 ЦК України, немає. Такий сертифікат підтверджує лише певний факт, а саме факт вакцинації.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.11.2021 №2394, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми №028-1/о. Додаток до форми №028-1/о не є обов`язковим до пред`явлення за вимогою.

Із зазначеного слід дійти висновку, що лише додаток до довідки про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 містить інформацію в розумінні частини 1 статті 286 ЦК України, проте він не є обов`язковим до пред`явлення за вимогою.

Таким чином, вимога відповідача до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про абсолютні протипоказання до такого щеплення, яка викладена у повідомленні від 04.11.2021 № 01-40/296, не порушує права позивача на таємницю про стан її здоров`я.

При зверненні до суду позивач послалась також на ті обставини, що вакцинація від COVID-19 є добровільною, відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати порушує її право на працю.

Аналізуючи вказані доводи позивача, суд виходить з такого.

Як вбачається з посадової інструкції секретаря, з якою позивач була ознайомлена під особистий підпис 15.10.2020, секретар-друкарка призначається на посаду і звільняється з неї наказом директора; організовує приймання відвідувачів, приймає особисті заяви працівників, учнів та їхніх батьків, документи на підпис директору; взаємодіє в процесі своєї діяльності з педагогічним, адміністративним і обслуговуючим персоналом з питань підготовки і подання необхідної інформації та матеріалів на засідання ради школи, педагогічної і учнівської рад, перевірки виконання доручень, наказів і розпоряджень адміністрації школи, кадрової, фінансово-господарської діяльності школи ( а.с.36-38).

Положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без збереження заробітної плати.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті, тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

«Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Як вбачається зі змісту статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав, зокрема і право на працю, із зазначенням строку дії цих обмежень.

Однак, в даному випадку обов`язкова вакцинація для позивача ОСОБА_1 з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації тимчасово обмежила її право на працю з огляду на суспільні інтереси.

Крім того, згідно зі статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, яке включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Отже, позивач ОСОБА_1 не позбавлена можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначає «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 10.03.2021 у справі №331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

В даному випадку право позивача на працю, передбачене статтею 43 Конституції України, не було порушено, оскільки трудові відносини між ОСОБА_1 та Славутицьким закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 не припинені, а обмеження цього права було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров`я і безпеки людини.

Інші доводи позивача, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях, не спростовують висновків суду.

Виходячи з наведеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу директора Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» № 80-К/тр від 11 листопада 2021 року.

З урахуванням того, що підстави для визнання незаконним та скасування вказаного наказу відсутні, вимоги про допуск позивача до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 , представник позивача-адвокат Дубовик Наталія Миколаївна, до Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області в особі директора ОСОБА_2, Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно відмовити повністю.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись ст. ст. 258- 259, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 25294161, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, Проспект Дружби Народів, буд. 19.

Відповідач - Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, код ЄДРПОУ 23568683, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, Бакинський квартал, буд.15.

Повне рішення суду складено 24 січня 2022 року.

Суддя Н. С. Бабич