Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 03 лютого 2017 року було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 82.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оспорюваний договір укладено з метою приховання договору ренти, що вбачається зі змісту договору довічного утримання, тому просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 04 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що договір довічного утримання відповідає вимогам глави 57 ЦК України та не містить ознак договору ренти.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір ренти не укладався, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору ренти від 03 березня 2017 року недійсним.

Позовна вимога про скасування рішення про реєстрацію права власності є похідною від позовних вимог про визнання договору довічного утримання удаваним.

Київський апеляційний суд постановою від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року змінив в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за договором довічного утримання від 03 лютого 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 82, виникли саме правовідносини щодо довічного утримання та будь-яких інших правовідносин з його змісту не випливає.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору ренти, апеляційний суд виходив з того, що договір довічного утримання від 03 лютого 2017 року не є удаваним, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити саме з цих правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують звернення ОСОБА_3 саме до ОСОБА_2 про допомогу довічного утримання.

Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15-ц.

Суди попередніх інстанцій повинні були послатися на науково-правовий експертний висновок як джерело відомостей, які в ньому містилися, та зробити самостійні висновки щодо відповідних питань, проте цього не зробили, тому просить суд відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

На час подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме правові висновки, якщо настала смерть відчужувача, а інша сторона договору довічного утримання (набувач) не приступила до виконання обов`язків та коли під назвою «договір довічного утримання» приховується за своєю суттю саме «договір ренти».

Договір довічного утримання був вчинений без участі відчужувача ОСОБА_3 , тому наявна виключна правова проблема у подібних правовідносинах. Суди не визначили для оспорюваного правочину правомірність його вчинення - чи це момент підписання у квартирі ОСОБА_3 , чи це момент здійснення його державної реєстрації приватним нотаріусом, а також не встановили стан ОСОБА_3 саме в момент вчинення правочину.

Суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки ринкова вартість квартири становила більше 680 000 грн.

Суд не дослідив письмові пояснення та матеріали договору довічного утримання, які надійшли від приватного нотаріуса.

Апеляційний суд не врахував постанову Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18.

Адвокат ОСОБА_2 - адвокат Кушнарьов Є. І. завідомо неправдиво повідомляв суди про свої повноваження представляти в суді особу відповідача.

Суди не звернули уваги на те, що за договором довічного утримання відчужувач має право, зокрема визначити всі види матеріального забезпечення, догляду (опікування), які надаватиме йому або третій особі набувач. Жодний пункт оспорюваного договору не містить видів догляду (опікування) ОСОБА_3 .

Судами попередніх інстанцій порушено процесуальні строки розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Кушнарьова Є. І. у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з письмовою заявою про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що він потребує додаткової матеріальної допомоги. У день звернення попередньо погодив бажані істотні умови для укладення майбутнього договору.

Після тривалих міркувань ОСОБА_3 у січні 2017 року вдруге звернувся до Центру із метою укласти договір довічного утримання.

Приватний нотаріус виконав всі передбачені Законом дії для належного оформлення та посвідчення договору довічного утримання, попередньо ознайомив сторін із приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений сторонами правочин, роз`яснив сторонам зміст статей 203, 215, 334, 744-757 ЦК України, встановив особи сторін за договором, перевірив їх дієздатність, перевірив правовстановлюючі документи на квартиру, перевірив той факт, що волевиявлення сторін є вільним, усвідомленим та відповідає їхній внутрішній волі.

Крім того, процес погодження умов договору довічного утримання було зафіксовано відповідним відеозаписом, який було надано суду.

Апеляційний суд надав оцінку доказам та зазначив, що висновок Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України від 13 лютого 2018 року не може бути належним і допустимим доказом, оскільки у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.

Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами договору довічного утримання виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором довічного утримання, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором.

Суди повно та всебічно дослідили всі умови договору довічного утримання від 03 лютого 2017 року та дійшли правильного висновку про відповідність умов договору вимогам глави 57 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпровського районного суду міста Києва.

Справа № 755/19303/19 надійшла до Верховного Суду 17 листопада 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 грудня 1999 року.

28 грудня 2004 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, за яким заповів ОСОБА_1 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право.

25 січня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів» з письмовою заявою про можливість укладення договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення в зв`язку з тим, що він потребує додаткової матеріальної підтримки та догляду в майбутньому.

03 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Худової Ю. О. про скасування заповіту складеного ним та посвідченого Шостою Київської державною нотаріальною конторою 28 грудня 2004 року за реєстровим номером № 1-6953.

03 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Худовою Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 82, відповідно до пункту 1 якого відчужувач передав у власність набувача квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та взамін чого набувач зобов`язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах договору.

Відповідно до пункту 7 договору набувач зобов`язується довічно утримувати відчужувача, тобто, забезпечувати грошовими ресурсами, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами тощо. Сторони домовились, що утримання оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 900 грн щомісяця, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу способом вказаним в пункті 8 договору.

У пункті 10 договору ОСОБА_3 засвідчив, що визначене сторонами щомісячне грошове утримання є достатнім для підтримання повноцінного та якісного життєвого рівня відчужувача та не потребуватиме подальшого перегляду сторонами умов договору.

Згідно з пунктом 8 договору грошове утримання буде щомісячно виплачуватись, починаючи з моменту укладення договору до 10 числа поточного місяця поштовим переказом за адресою: АДРЕСА_1 , або готівкою на руки під розписку, або на вказаний банківський рахунок. У випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання чи банківських реквізитів відчужувач зобов`язаний вчасно (за п`ятнадцять днів до сплати наступного платежу) в письмовій формі повідомити про це набувача за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до пункту 11 договору при надходженні грошового переказу на поштове відділення за місцем проживання відчужувача коштів відповідно до пункту 8 договору, зобов`язання набувача за цим договором за відповідний місяць вважаються виконаними в повному обсязі.

Крім щомісячного грошового утримання договором (пункти 7, 9, 12) передбачено: одноразове грошове утримання, що було визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 49 000 грн, які відчужувач отримав повністю від набувача перед підписанням договору, що підтверджується розпискою від 03 лютого 2017 року, та щомісячна оплата комунальних послуг, перелік та спосіб оплати яких визначено в пункті 7 договору: послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: плата за користування природним газом; теплопостачання; водопостачання (в обсязі: гаряча вода до 4 куб. м, холодна вода до 4 куб. м): електроенергія в обсязі до 100 кВт-год; абонентська плата за стаціонарний телефон (крім міжнародних, міжміських розмов та розмов з абонентами мобільного зв`язку) та радіоточку; послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата домофону.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).