Справа № 758/9048/19

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2021 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С. ,

за участю секретаря судового засідання - Сікора М. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання договору факторингу частково недійсним,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») про визнання договору факторингу частково недійсним.

Зазначала, що 31.01.2007 між АТ «Укрсиббанк» та нею було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11113182000 (далі - кредитний договір) для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

13.02.12 АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» уклали договір факторингу № 2, відповідно до якого банк продав право вимоги за кредитним договором до неї ТОВ «Кей-Колект».

ТОВ « Кей-Колект» звернулося до Печерського районного суду м. Києва з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 22.12.16 заяву ТОВ « Кей-Колект» залишено без задоволення.

Суд посилається на відсутність доказу переходу права вимоги за кредитним договором, а також на те, що наданий на підтвердження документ, а саме договір факторингу № 2 від 13.02.12 не є повним за своїм текстом, та не має належного посвідчення. Щодо виписки з додатку до договору факторингу на підтвердження відступлення права вимоги ПАТ «УкрСиббанк» щодо боржника ОСОБА_1 , то вона також не містить у собі даних щодо боржника за відповідними борговими зобов`язаннями, їх розмір, а також не має підпису уповноваженої особи. Заміна сторони виконавчого провадження не відбулася, тобто ТОВ «Кей-Колект» не набуло права стягнення суми боргу.

Договір факторингу в частині передачі права вимоги за кредитним договором ТОВ «Кей-Колект» є недійсним, оскільки на час його укладення останній суперечив актам цивільного законодавства, а саме: розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.15.

Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати недійсним договір факторингу № 2 від 13.02.12, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» в частині відступлення прав вимоги до неї за кредитним договором № 1111318200 від 31.12.07, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк».

У відзиві на позов ТОВ «Кей-Колект», заперечуючи проти позову, вказав на наступне.

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору та не надала жодних доказів про те, які саме її цивільні права або інтереси порушені укладенням договору факторингу.

Законодавець жодним чином не обмежує коло осіб щодо яких право вимоги може бути відступлене, а лише відносить відступлення права вимоги до суб`єктів господарювання до фінансової послуги.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договору факторингу від 11.06.12, отже не може впливати на правомірність вказаного договору.

08.12.2011 ТОВ «Кей-Колект» було зареєстровано як фінансова установа, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи від 01.12.2017.

Як вбачається зі змісту договору факторингу ТОВ «Кей-Колект» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, а саме - факторинг, що відповідає положенням п. 11 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», на момент укладення договору мало усі правомочності на укладення договору факторингу.

Позивачем не надано доказів, яким саме чином відбулося недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу сторонами під час укладення договору факторингу.

Крім посилання на розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 (яке не впливає на правомірність договору факторингу), інших мотивів, що відповідали б статтям 203 та 215 ЦК України позивач не наводить.

Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відповіді на відзив ТОВ «Кей-Колект» позивач вказала на те, що позиція ТОВ «Кей-Колект» є необґрунтованою та суперечить судовій практиці.

У запереченнях на відповідь на відзив ТОВ «Кей-Колект» вказало на те, що Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг поширюється на випадки, коли грошові вимоги відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав. ЦК України не містить заборони відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором іншій особі до фізичної особи, шо не є суб`єктом підприємницької діяльності.

У відзиві на позов АТ «Укрсиббанк» вказало на наступне.

Під час укладення оспорюваного договору факторингу були дотримані норми цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, доводи позивача про визнання недійсними договорів факторингу та договорів відступлення права вимоги помилкові та не ґрунтуються на діючому законодавстві.

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Обов`язковість доведення наявності факту порушення спірною угодою прав та/або інтересів позивача, який не є стороною правочину, узгоджується з позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Однак, позивач, яка не є стороною оспорюваного нею правочину, не наводить та, відповідно, не доводить, які її права та законні інтереси порушуються оспорюваним правочином.

Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник ТОВ «Кей-Колект» у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника ТОВ «Кей-Колект».

У судовому засіданні представники позивача підтримали позов з викладених у ньому підстав та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник АТ «Укрсиббанк» проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що 31.01.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» та позивачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11113182000 (далі - кредитний договір) (а.с. 6-13).

13.02.12 між ПАТ «Укрсиббанк» (клієнт) і ТОВ «Кей-Колект» (фактор) будо укладено договір факторингу № 2 (далі - договір факторингу) (а.с. 14-18).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу за цим договором клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку № 1 до цього договору (п. 1.2. договору факторингу).

Згідно з виписки з Додатку до договору факторингу № 2 від 13.02.12 ПАТ «Укрсиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект» вимоги за договором 11113182000від 31.01.2007, укладеного з позивачем (а.с. 18).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Обґрунтовуючи позов про визнання договору факторингу недійсним, позивач посилалася на те, що на момент укладення договору факторингу, договір суперечив актам цивільного законодавства, а саме: розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.15.

Як установлено судом Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» від 03.04.2009 № 231 (далі - Розпорядження) втратило чинність на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015.

Разом з тим, п. 1 зазначеного Розпорядження було передбачено, що операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку", статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації", а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", є фінансовими послугами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У порушення зазначених вимог ЦПК України у позові позивачем не вказано, які вимоги, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України були порушені сторонами договору факторингу в момент його вчинення, які норми Розпорядження були порушені під час укладення оспорюваного договору та які її права та інтереси були порушені, укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» договором факторингу.

Доказів того, що оспорюваний договір на момент його укладення суперечив вимогам чинного законодавства позивачем суду не надано.

Крім того, не приймає до уваги суд і посилання позивача на норми Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки відповідно до п. 1 ст. 2 цієї Конвенції вона застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав.

Оспорюваний договір укладений між юридичними особами в межах здійснення господарської діяльності лише на території України.

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що на момент вчинення оспорюваного правочину судом не було встановлено недодержання сторонами вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, правових підстав для визнання договору факторингу недійсним немає.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 1077, 1078, 1079 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до акціонерного товариства «Укрсиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 09807750), товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (01042, м. Київ, вул. Іоана Павла ІІ, 4/6, корпус «В», каб. 402, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37825968) про визнання договору факторингу частково недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

С. С. Захарчук