Справа № 631/72/21

Провадження № 1-кп/631/31/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

обвинувачених ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2021 року під № 12021220390000018, щодо обвинувачення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця міста Харків, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, без утриманців, без офіційного місця роботи

який зареєстрований та проживає за адресом:

АДРЕСА_1 ;

раніше судимого:

?24.06.2020 Красноградським районним судом Харківської області за частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289, із застосуванням приписів статей 70, 75 і 104 Кримінального кодексу України, до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки;

у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, -

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця селища міського типу Нова Водолага Харківської області,

громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, без утриманців,

індивідуальний код платника податків НОМЕР_1 , не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресом:

АДРЕСА_2 ;

раніше судимого:

?06.12.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 2 статті 15 і частиною 1 статті 185, із застосуванням приписів статті 75 Кримінального кодексу України, до 1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік;

у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 , будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, 14 січня 2021 року близько 03 години 30 хвилин, разом з ОСОБА_3 , перебуваючи неподалік домоволодіння, розташованого за адресом: АДРЕСА_3 ,- де в той же час перебував ОСОБА_5 , вирішили спільно відкрито викрасти його майно, поєднано із насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я ОСОБА_5 , а саме: мобільний телефон, портативну колонку та рюкзак. У вказаний час та у вказаному місці, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, з метою особистого незаконного збагачення, з корисливих мотивів та мотивів особистої неприязні, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали розмову з ОСОБА_5 , яка переросла у словесний конфлікт та в подальшому у бійку, в результаті якої вони, продовжуючи діяти з прямим умислом на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, спочатку штовхнули ОСОБА_5 , від чого той впав на землю, а коли підвівся, то вони знов повалили його на землю та нанесли не менше 10 ударів кожний руками та ногами в область тулуба та голови потерпілого, одночасно приговорюючи, щоб він віддав їм наявне в нього майно: мобільний телефон, портативну колонку та рюкзак. Потерпілий спочатку відмовлявся, проте після спричинення йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зламали його опір, та маючи вільний доступ до належного ОСОБА_5 майна, протиправно і відкрито заволоділи ним, а саме:

?мобільним телефоном, марки «rеаlmе СЗ», синього кольору, з номерами ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з картками мобільних операторів «Водафон» та «Київстар», в справному стані, з пошкодженнями екрану в нижньому правому куті, придбаним в 2020 році, вартістю 2800,00 гривень;

?стартовим пакетом мобільного оператора «Київстар», вартістю 50,00 гривень;

?стартовим пакетом мобільного оператора «Водафон Україна», вартістю 50,00 гривень;

?рюкзаком (портфелем), синього кольору, з написом «Nike», на три відділення різного розміру, з відірваною однією ручкою, придбаним в 2020 році, вартістю 225,00 гривень;

?портативною музичною колонкою, чорного кольору, марки «HOPESTAR», в справному стані, без пошкоджень, придбаною в 2020 році, визначити вартість якої на стадії досудового розслідування та в суді не виявилось за можливе.

Своїми злочиннимидіями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спричинили потерпілому ОСОБА_5 тілесні ушкодженняу виглядімножинних синцівна обличчі,які утворилисьвід травматичноїдії тупихтвердих предметівз обмеженоюконтактною поверхнею(донебезпечних дляжиття вказанітілесні ушкодженняне відносяться),що відповіднодо висновкусудово-медичноїекспертизи єлегкими тілеснимиушкодженнями тавідкрито заволоділимайном потерпілого,чим спричинилиостанньому згідноз висновкомсудово-товарознавчоїекспертизи матеріальнушкоду назагальну суму3125,00гривень.Після цьогозмісця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зникли, а викраденим розпорядились на власний розсуд.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно раніше судимий, зокрема, за статтею 185 Кримінального кодексу України. 14.01.2021 року десь на пів четверту ранку разом з ОСОБА_3 , перебуваючи неподалік домоволодіння, розташованого за адресом: АДРЕСА_3 ,- побачили потерпілого та вирішили викрасти його майно, бо потребували на гроші. Домовившись про грабіж, вони заговорили із ОСОБА_5 , після чого спровокували словесний конфлікт між ними та бійку, в результаті якої, вони спочатку штовхнули його, а коли той впав на землю й підвівся, знов повалили його на землю та нанесли не менше 10 ударів кожний руками та ногами в область тулуба та голови, одночасно вимагаючи віддати їм його майно. Потерпілий спочатку відмовлявся, проте після спричинення йому тілесних ушкоджень, його опір було зламано та вони вільно забрали у ОСОБА_5 його мобільний телефон на дві сім карти «Водафон» та «Київстар», марки «rеаlmе СЗ», синього кольору, рюкзак (портфель) також синього кольору, з написом «Nike», на три відділення різного розміру, і портативну музичну колонку чорного кольору, марки «HOPESTAR». Заволодівши викраденим, вони з місця вчинення злочину зникли, звернувши викрадене на свою користь. Зазначив, що з кількістю та вартістю викраденого, кількістю та важкістю спричинених тілесних ушкоджень повністю згоден та не оспорює цього. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся, усе майно повернуто потерпілому під розписку.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 також винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно 14.01.2021 року приблизно у 3 години 30 хвилин ранку, разом з ОСОБА_2 , перебуваючи неподалік домоволодіння, розташованого за адресом: АДРЕСА_3 ,- побачили потерпілого та вирішили викрасти його майно, бо потребували на гроші. Домовившись про грабіж, вони заговорили із ОСОБА_5 , після чого спровокували словесний конфлікт між ними та бійку, в результаті якої, вони спочатку штовхнули його, а коли той впав на землю і підвівся, то знов повалили його на землю та нанесли не менше 10 ударів кожний руками та ногами в область тулуба та голови, одночасно вимагаючи віддати їм наявне в нього майно. Потерпілий спочатку відмовлявся, проте після спричинення йому тілесних ушкоджень, його опір було зламано та вони вільний забрали у ОСОБА_5 його мобільним телефон на дві сім карти «Водафон» та «Київстар», марки «rеаlmе СЗ», синього кольору, рюкзак (портфель) синього кольору, марки «Nike», а також портативну музичну колонку чорного кольору, марки «HOPESTAR». Заволодівши викраденим, вони з місця вчинення злочину зникли, звернувши викрадене на свою користь. Зазначив, що з кількістю та вартістю викраденого, кількістю та важкістю спричинених тілесних ушкоджень повністю згоден та не оспорює цього. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся, усе майно повернуто потерпілому під розписку.

Оцінюючи показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ними змісту обставин інкримінованих їй кримінального правопорушення, добровільності та істинності їх позиції у цьому.

Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому їм органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ними діяння, підтвердженням ними його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинувачених, документами, що характеризують їх особу, а також висновками судових експертиз.

Так, згідно з висновком експерта за результатами товарознавчої експертизи № 3, складеним 18.01.2021 року експертом ОСОБА_6 , попередженою під особистий короткий розпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, на підставі постанови слідчого СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківські області лейтенанта поліції ОСОБА_7 від 15.01.2021 року «Про призначення судової експертизи», станом на 14.01.2021 року вартість мана з урахуванням зносу складає: мобільного телефону, марки «Rеаlmе СЗ», з номерами ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , в справному стані, з пошкодженнями екрану в нижньому правому куті, придбаного в 2020 році - 2800,00 гривень; стартових пакетів мобільного оператора «Київстар» та мобільного оператора «Водафон Україна» - по 50,00 гривень кожен; рюкзака (портфеля), синього кольору, з написом «Nike», на три відділення різного розміру, з відірваною однією ручкою, придбаного в 2020 році - 225,00 гривень, - а всього загальна вартість майна склала 3125,00 гривень. Вартість портативної музичної колонки, чорного кольору, марки «HOPESTAR», в справному стані, без пошкоджень, придбаної в 2020 році, визначити не виявилось за можливе, так як не встановлені повні товарні характеристики об`єкту, а саме: модель (а. с. 160 161).

Крім того, з висновку експерта № 12-14/5-НВ/21 вбачається, що лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_8 , попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, у період часу з 16 по 18 січня 2021 року в приміщенні Нововодолазького районного відділення судово-медичної експертизи Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації на підставі постанови слідчого СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківські області лейтенанта поліції ОСОБА_7 від 15.01.2021 року «Про призначення судово-медичної експертизи» провів судово-медичну експертизу ОСОБА_5 , 1994 року народження, та встановив, що у ОСОБА_5 виявлені множинні синці на обличчі, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів з обмеженою контактною поверхнею, з механізмом утворення ушкоджень удар, можливо за 2 3 доби до огляду. За ступенем тяжкості - це легкі тілесних ушкодження (підпункти 2.3.2. «б» та 2.3.5 Правил судово-медичного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень (Наказ МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року). До небезпечних для життя вказані тілесні ушкодження не відносяться. Утворення виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 від руки самого потерпілого чи при вільному його падінні з висоти власного зросту малоймовірне. Між спричиненими тілесними ушкодженнями і скороминущими наслідками, що настали у ОСОБА_5 , мається причинний зв`язок. Локалізація і характер виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 в цілому відповідають тому способу, на який він вказує в ході проведення слідчого експерименту 16.01.2021 року (а. с. 165).

Оцінюючи обидва висновки експертів з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку у їх сукупності із іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірним, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.

Крім того, за допомогою спеціальних знань доведено факт заподіяння потерпілому ОСОБА_5 внаслідок неправомірних дій обвинувачених легких тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя, а також спричинення матеріальної шкоди на загальну суму 3125,00 гривень.

Відтак, оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.

Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частинами 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинувачених, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Окрім того, приписом частин 1 і 3 статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Отже, частина 1 примітки до статті 185 цього ж кодифікованого закону України передбачає саме таку вказівку, оскільки читко обумовлює, що у статтях 185, 186 та 189 191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Також, згідно зі статтею 34 Кримінального кодексу України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

В той же час відповідно до приписів частини 2 статті 28 кримінального кодифікованого закону України кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовились про спільне його вчинення.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_3 в ранці 14 січня 2021 року злочину проти власності ОСОБА_5 в об`ємі та на суму, визначену у обвинувальному акті, оскільки вони, дійсно своїми умисними діями вчинили грабіж (відкрите викрадення чужого майна), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб. При цьому ОСОБА_2 вчинив ці дії з огляду на його судимість за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу ще й повторно.

Відтак, суд вважає доведеним вчинення обвинуваченим ОСОБА_2 злочину проти власності.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_2 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, у зв`язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Також, суд вважає доведеним й вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти власності.

Всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, у зв`язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.

Призначаючи покарання ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, данні про їх особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують їй покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої ОСОБА_10 та ОСОБА_3 частини 2 статті 186 Кримінального кодексу України та приписів частини 5 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченими вчинений тяжкий злочин.

Вивчаючи особу винних шляхом з`ясування стану їх здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що:

а) ОСОБА_11 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше судимий, судимість у встановленому порядку не відбута, не знята та не погашена (а. с. 179 зворот, 181 - 191), офіційно не працевлаштований, не одружений, без утриманців, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а. с. 170, 171, 173), має постійне місце реєстрації (а. с. 178), строкову військову службу в Збройних Силах України не проходив, так як призивною комісією був зарахований в запас за станом здоров`я (а. с. 175), негативно характеризується за місцем мешкання (а. с. 178), у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення;

б) ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше судимий, судимість у встановленому порядку не відбута, не знята та не погашена (а. с. 189 зворот, 123 - 126), офіційно не працевлаштований, не одружений (а. с. 167 - 168), без утриманців, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а. с. 169, 172, 173), має постійне місце реєстрації (а. с. 168), проходив строкову військову службу в Збройних Силах України (а. с. 174), посередньо характеризується за місцем мешкання (а. с. 177), у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення;

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області провідним інспектором ОСОБА_12 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_2 та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На їх думку виконання покарання в громаді можливе лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме: проводити заходи із спеціалістами служби зайнятості. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на правопорушника обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України (а. с. 109 112).

Також, з досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області старшим інспектором ОСОБА_13 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_3 та його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб). На їх думку виконання покарання в громаді можливе лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, а саме: залучати спеціалістів у сфері подолання агресивної поведінки та контролю своїх емоцій, спеціалістів у сфері працевлаштування. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на правопорушника обов`язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України (а. с. 115 118).

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_10 , щире каяття.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд також визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття.

В силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_10 , судом не встановлено.

Також в силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом теж не встановлено.

Приходячи до такого, суд зауважує, що незважаючи на те, що у обвинувальному акті в розділі «обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлена така обтяжуюча обставина, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, проте сторона обвинувачення, висуваючи обвинувачення та формулюючи його як таке, що вона вважає встановленим та доведеним, ані першому, ані другому не закидає у провину вчинення 14.01.2021 року у 03 годині 30 хвилин грабежу відносно ОСОБА_5 у стані алкогольного сп`яніння. Не встановлено й не доведено у законний та процесуальний спосіб такої обставини й під час судового розгляду справи, а тому беручи до уваги, що між зазначеними обставинами і вчиненим злочином у тверезому стані наявний об`єктивний зв`язок, це дозволяє судові вважати, що злочин вчинено без обставин, що обтяжують покарання винним.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанову у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_14 можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 2 статті 186 Кримінального кодексу України, у виді позбавлення волі на певний строк, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Обговорюючи питання про призначення саме такого покарання, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а також позицію потерпілого, який не має жодних претензій до обвинувачених ані матеріальних, ані моральних, і у питанні призначенні покарання покладається на розсуд суду (а. с. 120) й керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, наявність невідбутої, непогашеної та не знятої судимості, в тому числі за злочин проти власності, наявність у нього постійного місця мешкання та реєстрації, однак відсутність постійного місця роботи та заробітку, зміст висновку органу пробації, факт відсутність до нього претензій з боку потерпілого, повернення тому майна у повному обсязі, а також щире каяття винного.

Також, призначаючи ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Крім того, призначаючи покарання, суд враховує, що вироком Красноградського районного суду Харківської області, постановленим 24.06.2020 року в межах кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 120172203900003850, № 12018220390000026 та № 12018220390000206, що набрав законної сили 27.07.2020 року, ОСОБА_14 засуджено за вчинення у серпні 2017 року, у січні та у лютому 2018 року кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185 і частиною 2 статті 289, із застосуванням приписів статей 75 і 104 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки (а. с. 181 191).

Оскільки ОСОБА_2 після постановлення 24.06.2020 року Красноградським районним судом Харківської області обвинувального вироку, яким його засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185 і частиною 2 статті 289, із застосуванням статей 75 і 104 Кримінального кодексу України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, впродовж встановленого судом іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, тому відповідно до приписів частини 3 статті 78 й частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за цим вироком слід частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком суду.

На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Також, беручи до уваги усе вищевикладене, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 2 статті 186 Кримінального кодексу України, у виді позбавлення волі на певний строк, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Обговорюючи питання про призначення саме такого покарання, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, а також позицію потерпілого, який не має жодних претензій до обвинувачених ані матеріальних, ані моральних, і у питанні призначенні покарання покладається на розсуд суду (а. с. 120) й керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, наявність невідбутої, непогашеної та не знятої судимості за злочин проти власності, наявність у нього постійного місця мешкання та реєстрації, однак відсутність постійного місця роботи та заробітку, зміст висновку органу пробації, факт відсутність до нього претензій з боку потерпілого, повернення тому майна у повному обсязі, а також щире каяття винного.

Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 чи 69-1 зазначеного кодексу, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Крім того, призначаючи покарання, суд бере до уваги, що вироком Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленим 06.12.2021 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 жовтня 2021 року під № 12021221090000492, що набрав законної сили 06.01.2022 року, ОСОБА_3 засуджено за вчинення 03.10.2021 року кримінального проступку, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статті 75 цього ж кодексу, до покарання у виді 1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік (а. с. 123 126).

Отже, оскільки після постановлення 06.12.2021 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, яким ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 рік, його визнано винним ще й у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, що вчинено ним до постановлення зазначеного вироку, за який він засуджується до покарання, що належить відбувати реально, суд не вбачає можливості застосувати в порядку частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України принцип поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань та вважає за необхідне виконувати кожний з цих вироків самостійно.

На думку суду таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Приходячи до такого, суд бере до уваги приписи пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання (зі змінами та доповненнями), який роз`яснює, що у разівизнання особивинною увчиненні кількохзлочинів рішенняпро їїзвільнення відвідбування покаранняз випробуваннямприймається тількипісля визначенняна підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України остаточного покарання,виходячи зйого видуй розміру. Коли особа, щодо якої було застосоване таке звільнення, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Також, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 26.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 290/167/17 (провадження № 51-4012 км 18) та постанови Верховного суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 25.06.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 754/2749/17,- щодо аналогічної позиці, викладеної у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання (зі змінами та доповненнями).

Постановляючи вирок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженим міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.

Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: мобільний телефон, синього кольору, з номерами ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з картками мобільних операторів «Водафон» та «Київстар», в справному стані, з пошкодженнями екрану в нижньому правому куті, придбаний в 2020 році; рюкзак (портфель), синього кольору, з написом «Nike», на три відділення різного розміру, з відірваною однією ручкою, придбаний в 2020 році; портативна музична колонка, чорного кольору, марки «HOPESTAR», в справному стані, без пошкоджень, придбана в 2020 році, визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_7 15.01.2021 року та передані потерпілому ОСОБА_5 на зберігання під схорону розписку (а. с. 149 150, 151), - підлягають поверненню власникові (законному володільцю).

Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов`язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Частина 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України зобов`язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Оскільки в рамках цього кримінального провадження було проведене експертне дослідження судовим експертом ОСОБА_6 , яка не є фахівцем державної спеціалізованої експертної установи, й стороною обвинувачення не доведений факт витрат держави на її роботу, підстав для стягнення на цей час з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрат на залучення експерта при проведенні товарознавчої експертизи (висновок експерта за результатами товарознавчої експертизи № 3 від 18.01.2021 року) в сумі 490,35 гривень не має (а. с. 160 161, 162, 163, 164).

Заходи забезпечення в рамках цього кримінального провадження застосовані не були.

Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому кримінальне провадження перебувало на розгляді належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 28, 32, 34, 50, 63, 65 - 69, 71, 78, 88 90, частиною 1 примітки до статті 185 і частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» і № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (зі змінами та доповненнями); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 86, 91, пунктом 5 частини 9 статті 100, статтями 131 132, 349, 368 371, 373 376, 392, 393, 395, 532 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-

з а с у д и в:

ОСОБА_2 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

В силу приписів частини 3 статті 78 й частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України ОСОБА_2 за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 24.06.2020 року, остаточно призначивши йому до відбування покарання у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та його затримання.

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання та його затримання.

Вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 06.12.2021 року, яким ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого частиною 2 статті 15 і частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням приписів статті 75 цього ж кодексу, до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку в 1 (один) рік, виконувати самостійно.

Речові докази: мобільний телефон, синього кольору, з номерами ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , з картками мобільних операторів «Водафон» та «Київстар», в справному стані, з пошкодженнями екрану в нижньому правому куті, придбаний в 2020 році; рюкзак (портфель), синього кольору, з написом «Nike», на три відділення різного розміру, з відірваною однією ручкою, придбаний в 2020 році; портативна музична колонка, чорного кольору, марки «HOPESTAR», в справному стані, без пошкоджень, придбана в 2020 році, визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Нововодолазького ВП Первомайського ВП ГУНП в Харківській області старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_7 15.01.2021 року та передані потерпілому ОСОБА_5 на зберігання під схорону розписку (а. с. 149 150, 151), - повернути власникові (законному володільцю).

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1