Справа № 357/12038/21

2-а/357/23/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 січня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.,

позивача - ОСОБА_1

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови, посилаючись на наступні обставини.

Постановою серії БАВ 546584 від 28.09.2021 (далі - Постанова), яку склав поліцейський Білоцерківського Управління поліції ГУНП в Київській області Самейлюк Ілля Ігорович, його, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за те, що «Білоцерківський р-н а/д М-05, 70 км водій керував ТЗ «OPEL-COMBO», державний номер НОМЕР_1 з причіпом, в якого були відсутні передбачені конструкцією задні бризговики та був відсутній поліс обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників ТЗ, чим п/п (нерозбірливо), 2.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП.».

На момент зупинки поліцією за вищевказаних обставин в його авто був увімкнений відеореєстратор, який записав весь склад спілкування з поліцейськими та винесення одним з них Постанови (ним збережено 6 відеофайлів в тому вигляді, як їх записує реєстратор та ділить на частки по 3 хвилини кожна). При цьому причину зупинки і уявного ним порушення першим повідомив інший поліцейський, а саме Криворученко Олександр Анатолійович , який впевнено завіряв, що на крилах над колесами причіпу мають бути бризговики, але не зміг показати кронштейнів або іншого місця кріплення таких бризговиків до крил причіпа. Якби ж він власноручно приладнав бризговики до крил причіпа, то скоріш за все мав би претензію від тих самих поліцейських про самовільне внесення змін до конструктивних елементів транспортного засобу.

Самейлюк І.І. повідомив його, що згідно ст. 268 КУпАП «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.»

В свою чергу він повідомив посадовця, що частиною 3 статті 271 КУпАП передбачено, що «Якщо особа є суб`єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, у розгляді справи про адміністративне правопорушення може брати участь адвокат, який призначений Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Зазначений адвокат має права, передбачені частиною першою цієї статті та іншими законами », зі змісту якої випливає його право на надання йому безоплатної вторинної правової допомоги, а значить від іншої сторони правових відносин обов`язок вжити заходів по забезпеченню такого права.

Поліцейським Криворученко О.М. і Самейлюку І.І. , останнім врешті винесено Постанову, він багаторазово заявив про необхідність надання йому правової допомоги, проте, ані до винесення, ані при зачитуванні Постанови поліцейськими не вжито жодних заходів з надання йому безоплатної правової допомоги, про що ним внесено відмітку до Постанови.

З вищенаведеного випливає, що зупинили його і його подорожніх поліцейські безпідставно, затримали їх на місці незаконного винесення Постанови більше як на півгодини, а його конституційним правом на правову допомогу знехтували. Отже, дії поліцейських Криворученка О.М. і Самейлюка І.І, щодо нього вважає незаконними.

Просив суд визнати незаконними дії працівників поліції Білоцерківського Управління поліції ГУНП в Київській області Самейлюка Іллі Ігоровича та Криворученка Олександра Анатолійовича в частині зупинки його авто за вигаданих ними причин, які протирічать технічним умовам виготовлення і експлуатації одноосних причепів для легкового транспорту та скасувати Постанову серії БАВ 546584 від 28.09.2021 р., винесену поліцейським Білоцерківського Управління поліції ГУНП в Київській області Самейлюком Іллею Ігоровичем, про накладення на нього, ОСОБА_1 , штрафу в розмірі 425 грн. за ч. 1 ст.126 КУпАП ( а. с. 1-2 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2021 року ( а. с. 8 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 18.10.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови був залишений без руху ( а. с. 13-15 ).

Ухвалою судді від 10.11.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови було повторно залишено без руху ( а. с. 22-24 ).

Після усунення недоліків позивачем, зазначених у вищевказаній ухвалі судді, 13 грудня 2021 року відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( виликом ) сторон. Розгляд справи призначено в судове засідання на 22.12.2021 року ( а. с. 30-31 ).

22 грудня 2021 року судове засідання було відкладено на 19 січня 2022 року ( а. с. 33-34 ).

22 грудня 2021 року за вх. № 60414 судом отримано доповнення до позовної заяви, в якій позивач просив суд покласти на відповідача відшкодування йому коштів понесених при подачі позову у розмірі 454 гривень, на листування з судом Укрпоштою в розмірі 50,30 гривень, проїзд до суду 22 грудня 2021 року у розмірі 500 гривень, загалом 1 004,30 гривень, шляхом переказу на його Пенсійну картку ( а. с. 37 ).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в ньому, просив вимоги задоовльнити в повному обсязі.

Відповідач Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином про розгляд справи в Білоцерківському міськрайонному суді 19.01.2022 року, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.

З даного поштового повідомлення вбачається, що воно отримано уповноваженою особою 27.12.2021 року.

З боку відповідача на адресу суду не надходило жодних клопотань та заяв щодо відкладення розгляду справи, а також і відзив на адміністративний позов позивача.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Враховуючи викладене, положення ст. 286 КАС України, ст. 289 КУпАП, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом 12.10.2021 р., що підтверджується штампом суду ( а. с. 1 ), щодо оскарження постанови від 28.09.2021 р., не порушив передбачений 10-денний строк для захисту своїх прав в судовому порядку, так як з адміністративним позовом до суду звернувся 08.10.2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом ( а. с. 7 ), тобто у десятиденний строк, що передбачено вимогами ст. 286 КАС України.

Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 28.09.2021 року позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

В оскарженій позивачем постанові зазначено, що ОСОБА_1 у Білоцерківському районі а/д М-05, 70 км керував ТЗ «OPEL-COMBO», державний номер НОМЕР_1 з причіпом, в якого були відсутні передбачені конструкцією задні бризговики та був відсутній поліс обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників ТЗ, чим порушив п/п 31.4.7е, 2.1 г ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП. Поліцейський прийняв по справі рішення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. ( а. с. 3 ).

Оскаржувальна постанова про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія БАВ № 546584 була винесена 28.09.2021 року проліцейським ВП Білоцерківського РУП сержантом поліції Самейлюком Іллею Ігоровичем.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, в оскаржуваній постанові зазначено поліцейським, що ОСОБА_1 керуючи ТЗ «OPEL-COMBO», державний номер НОМЕР_1 з причіпом, в якого були відсутні передбачені конструкцією задні бризговики та відсутній поліс обов`язкового страхування власників наземного транспорту, чим порушив п. 31.4.7е та п 2.1 г ПДР України.

Даний пункт 31.4.7е ПДР Украин «Технічний стан транспортних засобів і їх обладнання», інші елементи конструкції містить в собі застереження щодо відсутністі передбаченого конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики.

Відповідно до п. 2.1.ґ.ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Згідно ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач посилається на те, що при притягненні його до відповідальності є неправомірним, а оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.

Більш того, наголошував на тому, що причиною зупинки і уявного ним порушення, поліцейський Криворученко Олександр Анатолійович завіряв, що на крилах над колесами причіпу мають бути бризговики, які були відсутні.

Крім того, на неодноразові його прохання скористуватися правовою допомогою, останні були залишені працівниками поліціїї позаувагою.

Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.

Так, оскаржувана постанова, Серія БАВ № 546584 від 28.09.2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП ( а. с. 3 ) не містить жодного посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, в ній відсутні посилання на будь-який доказ, який здійснює фіксацію такого порушення. Пункт 7 постанови ( до постанови додаються ) не містить жодного посилання.

Отже, оскаржувана постанова не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що спростовує доводи про дотримання відповідачем встановлених частиною третьою статті 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимозі працівника поліції щодо пред`явлення для перевірки поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язково має передувати порушення водієм Правил дорожнього руху (ПДР), скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені вищезазначеною ст. 21 вказаного Закону.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліцейському зупинити транспортний засіб у випадку наявності інформації, яка свідчить про причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення. Проте, вказана підстава для зупинки транспортного засобу передбачає те, що, по-перше, мало місце адміністративне правопорушення (як реальний факт, а не можливо вчинене), по-друге, у поліцейського наявна інформація про причетність водія до вчинення такого адміністративного правопорушення.

В свою чергу, відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не надав доказів про порушення позивачем ПДР України, що в свою чергу свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним оскаржуваної постанови.

Така правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 15.03.2019 року у справі № 686/11314/17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 23.10.2019 року у справі №357/10134/17, провадження №К/9901/32368/18.

Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

До такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.

Аналогічної позиції дотримується і ВС/КАС в постанові № 216/5226/16-а від 18.07.2019 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що транспортний засіб під керуванням позивача був зупинений без достатніх правових підстав.

Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачем ПДР України, відповідачем суду всупереч вимогам закону не надано.

Аналогіна правова позиція міститься і постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №473/1404/20 «Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України, а тому зупинка транспортного засобу та подальша вимога пред`явлення для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов 'язкового страхування є незаконною, а відтак в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 cт. 126 КУпАП.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «Самейлюка Іллю Ігоровича проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Окрі цього, позивач зазначав про те, що складаючи оскаржувану постанову, відповідач позбавив останнього права на правову допомогу, хоча він неодноразово на це наголошував.

Так, дійсно з оглянутого в судовому засіданні відеозапису, який був наданий в якості доказу з боку позивача, останній містить відомості, що позивач неодноразово звертався до працівників поліції про надання йому можливості скористуватися правовою допомогою, однак такі вимоги були проігноровані.

Одже, порушення права скористатись правом на правову допомогу та не вжиття жодних дій щодо надання можливості водію реалізувати своє право на отримання такої допомоги, свідчить про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Саме до такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 524/9827/16-а від 18.02.2021 р.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що надання можливості водію реалізувати своє право на отримання правової допомоги, інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, не надав можливості скористатись правом на професійну правничу допомогу, яке закріплено ст. 59 Конституції України. Порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в судове засідання не з`явився, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.

Стсовоно вимог позивача в частині визнання дій працівників поліції в частині зупинки незаконними, суд приходить до наступного.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Стосовно поняття "охоронюваний законом інтерес" в тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб саме у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням владно-управлінських дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Виходячи з викладеного саме скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідалоьності як рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що відповідає завданням адміністративного судочинства.

Окрім цього, позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом в якості співвідповідачів не зазначав та не залучав працівників поліції ОСОБА_3 та Криворученка Олександра Анатолійовича , дії яких просив визнати незаконними в частині зупинки.

Суд погоджується, що позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом в якості відповідача зазначив орган, а не посадову особу.

Зазначене узгоджується з правовою позиціює, якуа викладена у постанові ВС/КАС у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020 р.

В зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адмінстягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.

Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення.

Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 р. у справі за №724/716/16-а.

Так, Верховний Суд у вказаній справі виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь коштів, понесених при подачі позову у розмірі 454 гривень, на листування з судом Укрпоштою в розмірі 50,30 гривень, проїзд до суду 22 грудня 2021 року у розмірі 500 гривень, загалом 1 004,30 гривень, шляхом переказу на його Пенсійну картку.

Так, відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі.

Розмір судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17 (провадження №11-1287апп18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 454 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією № 12 від 30.11.2021 року ( а. с. 28 ).

Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 454 грн. на користь позивача.

Стосовно стягнення з відповідача на листування з судом Укрпоштою в розмірі 50,30 гривень та проїзд до суду 22 грудня 2021 року у розмірі 500 гривень, суд приходить до наступного.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, витрати, понесені позивачем в частині вартості відправки поштової кореспонденції в сумі 50,30 грн., то вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки положеннями КАС України такі витрати не віднесено до жодної з визначених ст. 132 КАС України категорії витрат, які можуть бути відшкодовані стороні.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат понесених на приїзд в судове засідання 22.12.2021 року у розмірі 500 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті до п. 2 ч. 3 ст. 139 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказав, що вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат.

Натомість у розглядуваній справі неможливість використання для явки до суду транспорту загального користування, окрім власного автомобіля, позивачем належними та допустимими доказами не обґрунтовано та не підтверджено.

Як не було підтверджено, що останній прибув у судове засідання, яке було призначене на 22.12.2021 року, саме на власному автомобілі.

До того ж, позивач у відповідності до вимог діючого законодавства не був позбавлений можливості прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат понесених на приїзд в судове засідання 22.12.2021 року у розмірі 500 грн. не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20, 72, 73, 77, 78, 122, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст.7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови, - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАВ № 546584 від 28.09.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 454 ( чотириста п`ятдесят чотири ) гривні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3 ).

Повний текст судового рішення складено 20 січня 2022 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов