Постанова

Іменем України

10 січня 2022 року

м. Київ

справа № 264/37/21

провадження № 61-5843 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідач - Маріупольська міська рада Донецької області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 січня 2021 року у складі судді Кузнецова Д. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі суддів: Баркова В. М., Биліни Т. І., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання рішень міської ради протиправними та їх скасування, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 08 вересня 2015 року № 6/52-5711 позивачам було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою земельних ділянок, однак рішеннями від 24 грудня 2019 року № 7/48-4833 та від 26 лютого 2020 року № 7/50-5055 їм було відмовлено у затверджені проектів землеустрою і наданні дозволу на розробку цих проектів, що на думку позивачів порушує їх права.

Ураховуючи викладене позивачі просили суд визнати незаконними зазначені рішення міської ради та скасувати їх, а також зобов`язати Маріупольську міську раду Донецької області розглянути на черговому засіданні сесії заяви позивачів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та надання із земель запасу сільськогосподарського призначення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 площею 2,0000 га, ОСОБА_1 площею 2,0000 га, ОСОБА_3 площею 2,0000 га, в строки, порядку та у спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України та прийняте належне у відповідності до чинного законодавства рішення..

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 січня 2021 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що міська рада під час прийняття спірного рішення про відмову позивачам в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції як орган місцевого самоврядування, який реалізовує свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.Тому, у цій справі відсутній спір, який виникає з цивільних правовідносин, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення Маріупольської міської ради Донецької області.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі звернулися до суду із позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в оренду для вирощування хвойних та інших декоративних культур, а не за захистом наявного в них майнового права на цю земельну ділянку, тому цей спір не має ознак приватно-правового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 264/37/21 із Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, на думку заявника дійшли помилкового висновку проте, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до розгляду адміністративним судом. Якщо особа вбачає порушення своїх прав у наслідках, спричинених рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових прав особи, то визнання протиправними таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів, а тому дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки свідчить про законний майновий інтерес позивачів.

Отже, виходячи з вищенаведеного, відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі, тому цей спір, на думку заявника, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Предметом спору в цій справі є рішення міської ради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відмову у затверджені проектів землеустрою. Питання, пов`язаного з визнанням права власності або оренди на земельну ділянку та оспорюванням таких майнових прав інших осіб, у позивачів не виникало та в позові не заявлялось.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

У частині першій статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило,є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Частиною четвертою статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень частини п`ятнадцятої статті 123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема у сферах бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

У статті 12 ЗК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, до яких, зокрема, належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Тобто, якщо особа звертається до відповідних органів із заявою для отримання в користування земельної ділянки, за результатами розгляду якої ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 лютого 2020 року у справі за № 591/5935/17 (провадження № 11-951 апп 19) та від 04 березня 2020 року у справі за № 280/174/19 (провадження № 14-509 цс 19).

Враховуючи те, що позивачі звернулися до суду із позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в оренду для ведення особистого сільського господарства, а не за захистом наявного в них майнового права на цю земельну ділянку, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми процесуального права та правильно визначили, що цей судовий спір не має ознак приватно-правового і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивачі звернулися до суду із позовом про захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки в оренду для вирощування хвойних та інших декоративних культур, а не за захистом наявного в них майнового права на цю земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а свідчать про неправильне тлумачення позивачами норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 січня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара