ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року м. Київ № 753/8533/16-ц

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом Національної академії внутрішніх справ

до ОСОБА_1

про відшкодування витрат пов`язаних з утримання у навчальному закладі,-

ВСТАНОВИВ:

Національна академія внутрішніх справ (прим. стара назва - Київський національний університет внутрішніх справ, далі також - позивач, НАВС (або КНУВС)) звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (прим. дівоче прізвище - ОСОБА_1 , далі також - відповідач), в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 25 582 грн. 03 коп. (двадцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят грн. 03 коп.).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.12.2007 року між сторонами укладено договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету, а після закінчення навчання повинен був відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки, а у разі відмови - відшкодувати фактичні витрати за період навчання. Після здобуття вищої освіти відповідача було направлено для проходження служби до ГУ МВС України в м. Києві, проте 03.07.2013 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням, тобто до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі по закінченню навчання. В зв`язку з цією обставиною, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вартість витрат, пов`язаних з утриманням останнього у навчальному закладі в розмірі 25 582,03 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.06.2016 року відкрито провадження у справі.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23.12.2016 року позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Національної академії внутрішніх справ (р/р 31259202100175 у ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 08751177, МФО 820172) витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі у розмірі 25 582 грн. 03 коп., які складаються витрат пов`язаних з грошовим забезпеченням у розмірі 13 588 грн. 59 коп., витрат на речове утримання у розмірі 907 грн. 16 коп., витрат на оплату комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв у розмірі 9 523 грн. 03 коп. та витрат на харчування у розмірі 1 563 грн. 25 коп.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28.02.2020 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23.12.2016 року залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року - скасовано; провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі - закрито.

З мотивувальної частини постанови висновується, що закриваючи провадження у справі Київський апеляційний суд керується правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №723/18/17 (провадження №14-563цс18), від 04.09.2019 року у справі №127/7858/18 (провадження №14-373цс19), у якому зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оскільки служба відповідача є публічною, у зв`язку із цим ця справа не підлягала розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.10.2020 року заяву представника Національної академії внутрішніх справ - Джиби Валерія Володимировича про передачу справи за встановленою юрисдикцією - задоволено; передано справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі до Окружного адміністративного суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2020 року визначено суддю Маруліну Л.О. для розгляду адміністративної справи №753/8533/16-ц.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2020 року справу прийнято до провадження суддею Маруліною Л.О.; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Через канцелярію суду 04.01.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що безпосередньо позивачем не виконувалися умови договору, оскільки жодних інформувань щодо розрахунку розміру фактичних витрат, пов`язаних з її утриманням, відповідач під час проходження навчання, як-то передбачено договором, не отримувала; жодних претензій чи листів про необхідність відшкодування таких витрат відповідач не отримувала, у добровільному порядку про відмову у їх сплаті НАВС не повідомляла.

Зокрема, позивач вважає, що використання замість власноручного підпису факсимільного відтворення підпису ректором КНУВС та начальником ГУ МВС у м. Києві свідчить про те, що такий договір має бути визнано таким, що не укладений, оскільки домовленості сторін про засвідчення укладення договору факсимільним відтиском не було.

Крім того, відповідач не погоджується із наданими позивачем суду розрахунками фактичних витрат на її утримання, оскільки позивачем не враховано періодів відсутності відповідача на навчанні через хворобу, що підтверджується медичними довідками; не враховано й те, що деякі витрати позивачем обліковуються за період, коли договір ще не було укладено між сторонами; зокрема відповідач вважає незрозумілими та необґрунтованими формули розрахунку тарифів, застосовані позивачем. Позивачем також не надано банківських виписок про перерахування саме вказаних коштів.

Серед іншого, відповідач вважає, що трирічний термін відпрацювання за місцем призначення у спірних правовідносинах врегульовано указом Президента України від 23.01.1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», який не може мати впливу на відповідача у зв`язку, зокрема, із усталеною судовою практикою Вищого адміністративного суду України, який дійшов висновку, що ні Законом України «Про вищу освіту» в редакції від 17.01.2002 pоку, ні в редакції від 01.07.2014 pоку, не закріплено норми щодо встановлення Кабінетом Міністрів України обов`язку аспірантів, які навчалися за державні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов, підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов`язку відшкодовувати вартість такого навчання.

Також, відповідачем наголошено, що в силу Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» остання має право на навчання в закладах освіти за рахунок держави.

Враховуючи викладене, на переконання відповідача, вказані обставини виключають необхідність відшкодування нею витрат.

Через канцелярію суду 21.01.2021 року позивачем подано відповідь на відзив.

Позивач із відзивом не погоджується, вважає його безпідставним, оскільки з сумою щорічних витрат на утримання у навчальному закладі курсантів, в тому числі й відповідача, позивачем ознайомлено на загальних зборах курсу в усній формі; в період навчання жодних скарг, звернень або претензій від відповідача щодо розрахунків не надходило.

Зокрема, звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за власним бажанням до закінчення трирічного терміну перебування на службі після завершення навчання відповідно до умов договору є підставою для відшкодування останньою витрат на її утримання під час навчання у НАВС та розрахунки таких фактичних витрат здійснено позивачем відповідно до Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313.

Крім того, не здійснення відшкодування витрат відповідачем у добровільному порядку після звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, позивачем розцінено як відмова ОСОБА_1 у добровільному відшкодуванні. В свою чергу, НАВС не зобов`язана повідомляти про необхідність відшкодування витрат у раз звільнення особи з органів внутрішніх справ.

Також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ» витрати відшкодовуються у повному розмірі особами жіночої статі за весь період навчання, тобто з 01.09.2007 року по 17.06.2011 року (період навчання відповідача згідно з наказами), а не з моменту укладення договору про підготовку фахівця з 04.12.2007 року, як-то помилково вважає відповідач.

З огляду на викладене, розрахунки фактичних витрат, пов`язаних з утримання ОСОБА_1 в НАВС здійснені відповідно до вимог законодавства, а саме з дня зарахування до ВНЗ (КНУВС) і по день виключення її як курсанта зі списків особового складу.

Зокрема, позивачем надано пояснення щодо розрахунку фактичних витрат, а саме витрат на продовольче забезпечення, на речове забезпечення, розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, витрати на грошове забезпечення. Крім того, зауважено, що при проведенні розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для бюджетних установ і діють у місцевості, в якій розташований ВНЗ у відповідному навчальному році.

Позивачем також зауважено на тому, що договір підписано відповідачем за власним бажанням, із умовами остання була ознайомлена; освітні послуги нею отримано безоплатно і НАВС не вимагає відшкодування витрат на навчання, що не порушує її право на безоплатну освіту на підставі пільги, встановленої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 21.07.2007 року №655 ОСОБА_1 з 01 вересня 2007 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання КНУВС.

Між КНУВС (далі - Виконавець), Головним управлінням МВС в м. Києві (далі - Замовник) та ОСОБА_1 укладено договір 04.12.2007 року № Кв-11 про підготовку фахівця у КНУВС (далі також - Договір), відповідно до умов якого відповідач у період з 01.09.2007 року по 17.06.2011 року навчання перебувала на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.

В свою чергу, відповідно до пункту 2.3.6. Договору, відповідач зобов`язалася у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами передбаченими пунктом 3 Договору відшкодувати у повному обсязі фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Відповідно до розпорядження Кабінету міністрів України від 27.08.2010 року №1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» КНУВС реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ, відповідно до якого останній є правонаступником КНУВС, що підтверджується статутом НАВС, затвердженого наказом МВС України від 17.11.2010 року №555.

Наказом НАВС від 17.06.2011 року № 463 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» та видано диплом спеціаліста.

Після здобуття освіти ОСОБА_1 відповідно до умов вказаного договору направлено для подальшого проходження служби до ГУ МВС України у м. Києві, проте наказом ГУ МВС України у м. Києві №505 о/с від 03.07.2013 року ОСОБА_1 звільнено з ОВС на підставі поданого нею рапорту за власним бажанням (підпункт «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ).

Так, пунктами 3.1. та 3.2. Договору передбачено, що підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням протягом перших трьох років після закінчення навчання. Підставою для відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця є відмова від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

З огляду на не здійснення відшкодування витрат відповідачем у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із цим позовом з метою відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, у судовому порядку.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив на пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Цивільним кодексом України (далі також - ЦК України), Законом України від 20.12.1990 року №565-XII «Про міліцію» (далі також - Закон №565, втратив чинність 07.11.2015 року), Законом України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі також - Закон №580), Законом України від 17.01.2002 року № 2984-III «Про вищу освіту» (далі також - Закон №2984, втратив чинність 06.09.2014 року), Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313 (далі також - Порядок №313), наказом МВС України від 14.05.2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрованим Міністерством юстиції України 29.05.2007 року за №547/13814 (далі також - Типовий договір).

При вирішенні справи судом застосовуються нормативно-правові акти та підзаконні акти в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Щодо строку звернення позивача до суду із цією позовною заявою в порядку адміністративного судочинства України, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частинами першою, п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з ОВС на підставі поданого нею рапорту за власним бажанням (підпункт «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) наказом ГУ МВС України у м. Києві №505 о/с від 03.07.2013 року, в той час, як позовну заяву позивачем надіслано до Дарницького районного суду міста Києва 27.04.2016 року.

Отже, фактично строк пред`явлення позовної заяви про стягнення фактичних витрат пов`язаних з утриманням відповідача у навчальному закладі, сплив 04.08.2013 року.

Разом з тим, суд ураховує, що на день пред`явлення позовної заяви за судовою практикою Верховного Суду України, розгляд категорії спорів про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі (зокрема, у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України), здійснювався у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, оскільки позивачем подано позовну заяву в межах трирічного строку, заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23.12.2016 року вирішено позовні вимоги у справі №753/8533/16 по суті, яке в подальшому скасовано постановою Київського апеляційного суду від 30.09.2020 року з підстав зміни судової практики в частині юрисдикції таких спорів.

Постановою від 12.12.2018 року у справі № 804/285/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від своїх попередніх висновків, викладених у постановах від 14.03.2018 року у справі № 461/5577/15-ц і від 31.10.2018 року у справі № 820/5761/15, з метою формування єдиної правозастосовної практики щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на зазначені публічно-правові спори як спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, оскільки зміна судової практики щодо поширення адміністративної юрисдикції на категорію справи, що розглядається, відбулася у 2018 році, та враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного суду від 28.10.2020 року справу №753/8533/16 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до адміністративного суду із цією позовною заявою, передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України та про подальший її розгляд по суті позовних вимог.

Вирішуючи справу по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до Статуту НАВС, затвердженим наказом МВС України від 17.11.2010 року №555, НАВС є державним вищим навчальним закладом, основним завданням якого є освітня діяльність згідно з державними стандартами вищої освіти у відповідності до вимог Закону України «Про вищу освіту».

Згідно із абзацом 2 статті 56 Закону № 2984 випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

З матеріалів справи судом встановлено, що між КНУВС (далі - Виконавець), Головним управлінням МВС в м. Києві (далі - Замовник) та ОСОБА_1 укладено Договір 04.12.2007 року № Кв-11 про підготовку фахівця у КНУВС.

Відповідно до пункту 1 цього Договору предметом останнього є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямком (спеціальністю) «правознавство».

Згідно із пунктами 2.1. - 2.1.3. цього Договору позивач зобов`язався забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця згідно з навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів, забезпечити курсанта харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до пункту 2.3.6. Договору, відповідач зобов`язалася у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами передбаченими п. 3 договору відшкодувати у повному обсязі фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

Так, пунктами 3.1. та 3.2. Договору передбачено, що підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням протягом перших трьох років після закінчення навчання. Підставою для відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця є відмова від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. цього Договору, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим та речовим убезпеченням, оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. У разі дострокового розірвання договору здійснюється розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення згідно з нормами утримання на день, який зазначено в наказі про відрахування з навчального закладу та звільнення з органів внутрішніх справ.

Аналогічні положення щодо укладення договору та обов`язку відшкодування витрат за навчання у разі дострокового звільнення містяться у Типовому договорі затвердженому наказом МВС України від 14.05.2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрованого Міністерством юстиції України 29.05.2007 року за №547/13814.

Також, зазначений механізм відшкодування витрат визначено Порядком відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року №313.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року №1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» КНУВС реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ, відповідно до якого останній є правонаступником КНУВС, що підтверджується статутом НАВС, затвердженого наказом МВС України від 17.11.2010 року №555.

Наказом НАВС від 17.06.2011 року № 463 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «правознавство» та видано диплом спеціаліста та згідно з умовами Договору направлено для подальшого проходження служби до ГУ МВС України у м. Києві.

Таким чином, за умовами Договору, три роки після закінчення навчання спливають 17.06.2014 року.

Наказом ГУ МВС у м. Києві від 19.04.2012 року №2040/ос (витяг) внесені зміни в облікові документи лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-229624), відповідно до якої надалі вважати її за прізвищем ОСОБА_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що наказом ГУ МВС України у м. Києві від 03.07.2013 року №505 о/с ОСОБА_1 звільнено з ОВС на підставі поданого нею рапорту за власним бажанням (підпункт «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ).

Отже, в порушення умов договору відповідачем до спливу встановленого договором трирічного терміну перебування на службі після навчання, звільнилася за власним бажання, тим самим порушила умови договору, як наслідок має відшкодувати навчальному закладу фактичні витрати, пов`язані із її утриманням.

Відповідно до пункту 4.4. Договору, у разі відмови Особи добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх суми здійснюється у судовому порядку.

Суд зауважує, що умови Договору, положення Типового Договору не передбачено визначеного терміну добровільного відшкодування витрат, в той час, як стягнення фактичних втрат на утримання у навчальному закладі здійснюється за фактом відмови Особи у добровільному відшкодуванні.

Зокрема, ні положеннями Договору, ні Типового договору, ні Порядку №313 не встановлено порядок та оформлення відмови у добровільному відшкодуванні.

Разом з тим, суд зауважує, що укладаючи Договір Особа, підписуючи останній, є ознайомленою та погоджується із умовами добровільного відшкодування фактичних витрат на утримання у навчальному закладі у разі його дострокового розірвання через невиконання умов Договору, зокрема, у зв`язку із звільненням з органів внутрішніх справ за власним бажанням протягом перших трьох років.

Суд зауважує, що жодні додаткові угоди, укладання яких передбачено пунктом 7.3 цього Договору, зокрема, щодо визначення строку добровільного відшкодування, Сторонами не укладалися.

Таким чином, суд відхиляє твердження відповідача про неповідомлення НАВСом останньої про необхідність добровільної сплати фактичних витрат за утримання у навчальному закладі, оскільки ОСОБА_1 була обізнана про цю умову у разі дострокового розірвання Договору з моменту його підписання, яке було добровільним, що не спростовано відповідачем.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В той же час, дослідивши умови Договору, судом встановлено, що згідно з пунктом 7.4. цього Договору, дострокове припинення дії чи розірвання цього договору з боку будь-якої зі Сторін оформлюється окремим договором.

Отже, факт дострокового розірвання Договору від 04.12.2007 року №кв-11 про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, укладений між позивачем (Виконавцем), ГУ МВС у м. Києві (Замовником) та відповідачем (Особою), якій надано послуги з навчання та утримання у ВНЗ, має бути засвідчено окремим договором, складеним з підстави його розірвання.

Враховуючи умови Договору, висновується, що право та строк добровільного відшкодування Особою фактичних витрат на її утримання у ВНЗ виникає та розпочинається відповідно з дня укладення окремого договору про дострокове розірвання договору про підготовку фахівця, яким засвідчується факт розірвання договору, умови якого порушено, та, в якому, фактично, і має бути визначено як процедуру добровільного відшкодування, так і наслідки не відшкодування витрат на утримання у добровільному порядку.

Зокрема, укладаючи окремий Договір, Особа, з вини якої порушено умови первісного Договору, може бути ознайомлена із розрахунком фактичних витрат, здійсненим за відповідними видами забезпечення згідно з нормами утримання на день, який зазначено в наказі про відрахування з навчального закладу та звільнення з органів внутрішніх справ, сплачених за її утримання у ВНЗ, та, у разі незгоди із таким розрахунком, отримати можливість його оспорення.

З аналізу умов Договору, а саме пунктів 3.1, 4.2 та 7.4 висновується, що наказ про звільнення з органів внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання є підставою для оформлення окремого договору між Сторонами про дострокове розірвання Договору про підготовку фахівця у Київському національну університеті внутрішніх справ та здійснення подальшого розрахунку фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, які підлягають відшкодуванню (або стягненню).

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

В той же час, суд звертає увагу, що досліджуваним Договором не ототожнюються поняття "окремий договір" та "наказ про відрахування з навчального закладу або звільнення з органів внутрішніх справ".

З матеріалів справи, а саме пояснень позивача та відповідача, викладених у процесуальних заявах, висновується, що після звільнення з органів внутрішніх справ між Сторонами Договору окремого договору про дострокове його розірвання не укладалося, що свідчить про відсутність факту дострокового розірвання Договору від 04.12.2007 року №кв-11 відповідно до вимог, передбачених пунктом 7.4 цього Договору.

Крім того, про розрахунок фактичних витрат на утримання відповідача, пов`язаних з грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням останню після її звільнення не повідомлено та не ознайомлено, що фактично позбавило відповідача права на їх добровільне відшкодування та можливе оспорення сум розрахунку, а також права на відмову у добровільному відшкодуванні.

Позивачем, в свою чергу, доказів на спростування встановленого судом, не надано.

Зокрема, до матеріалів справи позивачем долучено Довідку про розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_1 за період навчання з 01.09.2007 року по 17.06.2011 року на загальну суму 25 582, 03 грн., яка датована 19.12.2014 року.

Разом з тим, доказів надіслання цієї Довідки відповідачу матеріали справи не містять.

Крім того, цю Довідку складено через півтора року після звільнення відповідача з органів внутрішніх справи відповідно до наказу від 03.07.2013 року №505 о/с, а до Дарницького районного суду міста Києва із цим позовом позивач звернуся взагалі 29.04.2016 року.

Вказані обставини свідчать про обізнаність позивача щодо порушення відповідачем умов Договору, що мало б своїм наслідком укладання окремого договору про дострокове розірвання Договору та розрахунку фактичних витрат із повідомленням про такі відповідача, водночас, таких дій, передбачених Договором, позивачем не здійснено.

Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, хоч відповідачем і порушено умови Договору шляхом звільнення за власним бажанням з органів внутрішніх справ, дострокове розірвання Договору фактично не відбулося в силу пункту 7.4 Договору, що свідчить про відсутність виникнення права у відповідача на добровільне відшкодування фактичних витрат на підготовку, відмову у добровільному відшкодуванні, та виникнення права у позивача на стягнення фактичних витрат у судовому порядку.

Таким чином, з підстав, встановлених судом під час розгляду справи, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів сторін, суд зазначає наступне.

Суд відхиляє посилання відповідача про протиправність застосування факсимільного відтворення підпису ректором КНУВС та начальником ГУ МВС у м. Києві у Договорі, за відсутності домовленості Сторін про таке, що свідчить, на думку останньої, про те, що Договір має характер такого, що не укладався, оскільки дослідження дотримання вимог до письмової форми правочину (стаття 207 ЦК України) не підлягає судом адміністративної юрисдикції.

Крім того, судових рішень щодо недійсності Договору відповідачем суду не надано.

Щодо тверджень відповідача про право останньої на навчання в закладах освіти за рахунок держави на підставі пільг, встановлених Законом України від 28.02.1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також - Закон №796), суд зауважує наступне.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано Довідку від 11.09.2007 року №54, яка є підставою для надання пільг і компенсацій, передбачених статтями 20 (пунктів 1, 2, 17, 26, 27), статей 48, 52 Закону №796.

Пунктом 26 частини першої статті 20 Закону №796 особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов`язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави.

Отже, висновується, що Законом №796 врегульовано щодо безоплатності отримання освітніх послуг, в той час, як предметом спору у справі є відшкодування фактичних витрат щодо забезпечення харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.

Таким чином, доводи відповідача щодо розповсюдження на неї пільг в частині відшкодування фактичних витрат на тримання у ВНЗ на підставі пільг, встановлених Законом №796 не знайшли свого законодавчого підтвердження.

Зокрема, суд зауважує, що відповідно до частини шостої статті 18 Закону від 20.12.1990 року №565-XII «Про міліцію» (чинному на день вступу відповідача до ВНЗ), Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Крім того, аналогічні положення передбачено й частиною четвертою статті 74 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», відповідно до яких особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Жодних пільг щодо звільнення від відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, спеціальним законодавством також не передбачено.

Зокрема, посилання відповідача на те, що трирічний термін відпрацювання за місцем призначення, встановлений указом Президента України від 23.01.1996 року №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», не може мати впливу на відповідача у зв`язку, зокрема, із усталеною судовою практикою Вищого адміністративного суду України, відповідно до якої не закріплено норми щодо встановлення Кабінетом Міністрів України обов`язку аспірантів, які навчалися за державні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов, підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов`язку відшкодовувати вартість такого навчання, суд відхиляє з наступних підстав.

Згідно преамбули указу, останній постановлено з метою впорядкування системи підготовки вищими навчальними закладами спеціалістів для державного і недержавного секторів народного господарства та їх працевлаштування, отже, останній не розповсюджує свою дію на відповідача як курсанта НАВС (КНУВС), який є вищим навчальним закладом із специфічними умовами навчання, та, в подальшому, співробітника органів внутрішніх справ.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, у разі, якщо нормами спеціального законодавства врегульовано спірні правовідносини.

Так, оскільки умови трирічного відпрацювання після закінчення відповідних навчальних закладів із специфічними умовами навчання, зокрема, НАВС, та відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, з підстав, в тому числі, звільнення за власним бажанням протягом перших трьох років після закінчення навчання, передбачено спеціальним законодавством України (Закони №№565, 580), суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для відпрацювання та відшкодування за умовами Договору.

Щодо розрахунків фактичних витрат, останні не оцінюються судом, оскільки під час розгляду справи встановлено порушення порядку дострокового розірвання Договору, що нівелює необхідність дослідження правильності сум розрахунків, наданих позивачем в призмі заперечень відповідача.

Згідно з частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ, Суд).

Так, згідно з рішенням ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийнятим 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права,

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи встановлене судом порушення позивачем процедури дострокового розірвання Договору з підстав, зазначених у мотивувальній частині цього рішення, та враховуючи те, що саме позивач в силу умов Договору та спеціального законодавства України є заінтересованим суб`єктом у правовідносинах щодо відшкодування фактичних витрат на утримання відповідача у навчальному закладі, з підстав порушення останньою умов Договору, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення таких витрат у судовому порядку.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Національної академії внутрішніх справ відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Національна академія внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08751177, адреса: 03680, м. Київ, площа Солом`янська, 1);

Відповідач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 12.01.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна