-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 2-1354/2010 року
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 лютого 2010 року Рівненський міський суд
в особі головуючого судді Головчака М.М.,
при секретарі Редько К.О.,
з участю представника
позивача-відповідача Дробота І.А.,
відповідача-позивача ОСОБА_2,
та його представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту,
встановив:
В жовтні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №219045-CRED від 02.04.2008 року в сумі 2999,86 доларів США,що в еквіваленті курсу долара США до гривні становить 23245 грн. 89 коп. та судових витрат по справі. Згідно позовної заяви вказували,що відповідно до укладеного 02.04.2008 року договору ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 6000 доларів США шляхом перерахування коштів на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.09.2009 року. Однак в порушення договірних зобов"язань,графіку погашення кредиту не дотримувався, внаслідок чого станом на 15.07.2009 року виникла заборгованість за вищевказаним договором в сумі 2999,86 доларів США. Покликаючись на викладені обставини, просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву,яка згідно ухвали суду від 22.12.2009 року об»єднана в одне провадження. Вказував,що 02.04.2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір,відповідно до якого Банк надав йому 6000 доларів США. Вважає даний договір таким,що не відповідає вимогам закону з наступних підстав. Грошове зобов»язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті,сума,що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках,прямо передбачених законом. Як вбачається із договору,кредитні кошти були надані на споживчі цілі. Отже,оскільки валютою платежу на Україні є гривня,то Банк зловживаючи становищем видав цей кредит таким чином, щоб він не міг використовувати його за призначенням. На його прохання надати кредит на споживчі цілі в національній валюті Банком було запропоновано кредит лише в доларах і оскільки він перебував в скрутному матеріальному становищі,довіряючи банку,сподіваючись,що зростання курсу долара США не відбудеться, уклав договір саме в такій редакції. Однак в жовтні 2009 року після уважного ознайомлення з текстом договору та чинним законодавством дійшов до висновку,що кредитний договір укладений з порушенням вимог законів України,містить несправедливі положення та при його укладенні його було введено в оману. Згідно ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»,якщо після укладення договору стане очевидним,що роботи(послуги),зважаючи на їх ціну(вартість) та характеристики або інші обставини,не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов»язаний негайно повідомити про це споживача. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт( надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця. Банк переклав всі свої фінансові ризики при запозиченні ним валюти на зовнішньому ринку на нього, не повідомив його про значне подорожчання кредиту, порушив його права як споживача. Таким чином,ним було укладено кредитний договір внаслідок помилки. Покликаючись на викладене,просить визнати недійсним кредитний договір від 02.04.2008 року.
Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало заперечення проти зустрічного позову. Вказують,що згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» банк має право здійснювати операції з валютними цінностями. Закон «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» встановлює режим здійснення валютних операцій на території України і відокремлює операції,пов»язані із використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з переданням заборгованостей та інших зобов»язань,предметом яких є валютні операції. Отже можливість надання і погашення кредиту в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Погашення клієнтом банку кредитного зобов»язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним індивідуальної ліцензії НБУ, оскільки така операція не є тією операцією,що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки в даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов»язання,предметом якого є валютні цінності,надані в кредит. Тому відсутність у Декреті вимог щодо ліцензування НБУ операцій з погашення зобов»язань, предметом яких є валютні цінності,виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту,виданого в іноземній валюті. Окрім того,вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди,в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
В судовому засіданні представник позивача-відповідача Дробот І.А. позов підтримав. Пояснив,що на підставі заяви ОСОБА_2 йому Банком 02.04.2008 року було надано кредит в сумі 6000 доларів США. Договір укладений в письмовій формі,з ним ОСОБА_2 був ознайомлений,про що свідчить його підпис. Свої обов»язки згідно договору Банк виконав повністю, на противагу від ОСОБА_2,який відмовляється від виконання взятих на себе зобов»язань. В задоволенні зустрічного позову просить відмовити,оскільки підстав для визнання договору недійсним немає. Банк з дотриманням вимог чинного законодавства надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті, відповідач розумів значення своїх дій під час підписання договору,а тому посилання відповідача на укладення договору під впливом помилки є безпідставними і такими,що до задоволення не підлягають.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позов не визнали. Пояснили, що ОСОБА_2 Банком надано споживчий кредит,а надання коштів в іноземній валюті на зазначені цілі є незаконним,тому не заперечують повернути основний борг по договору в гривнях по курсу долара США на час укладання договору. Працівник Банку зобов»язаний був би ознайомити клієнта із ризиком підвищення валюти та розповісти про недоліки та переваги того чи іншого договору,чого зроблено не було. Тому просять у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити,зустрічний позов задовольнити і визнати кредитний договір недійсним.
Заслухавши пояснення представника позивача-відповідача Дробота І.А.,відповідача-позивача ОСОБА_2, та його представника ОСОБА_3, суд приходить до висновку, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає до задоволення,в задоволенні зустрічного вважає за необхідне відмовити.
Так,судом встановлено, що 02.04.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №219045-CRED, згідно якого Банк зобов»язався надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів,а позичальник зобов»язався повернути отриманий кредит,сплатити проценти,штрафні санкції,пеню та винагороду в строки і обсязі,встановлені в Договорі. Сума кредит складає 6 000 доларів США. Термін погашення кредиту 17.09.2009 року.
02.04.2008 року Додатком №1 до договору встановлений графік погашення кредиту.
Відповідно до п.3.1 Договору, за користування кредитом ОСОБА_2 зобов"язаний сплатити Банку 24 % річних.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 3.2 Договору, при порушенні позичальником зобов"язання по погашенню кредиту, позичальник платить банку відсотки за користування кредитом в сумі 48 % річних, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту.
В порушення своїх договірних зобов'язань та вимог чинного законодавства ОСОБА_2 не дотримувалася термінів погашення кредиту та відсотків, встановлених в договорі, що підтверджено розрахунком станом на 15.07.2009 року, наявним у матеріалах справи, згідно якого сума заборгованості складає 2999,86 доларів США,а саме: 2826,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 32,26 долара США - штраф(фіксована частина) та 141,31 доларів США - штраф(процентна складова). Сума боргу 2999,86 доларів США в еквіваленті курсу долара США до гривні згідно службового розпорядження НБУ №417/306 від 13.08.2009 року складає 23 245 грн. 89 коп.
Банк свої зобов»язання за Договором виконав, надавши позивачу кредит в сумі 6000 доларів США, чого ОСОБА_2 не оспорюється.
Відповідно до ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб»єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Частина 1 ст.1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 послалася на ч.1 ст.524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Разом з тим, згідно з ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до п.1 глави 3 розділу ІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженою постановою Правління НБУ від 10.08.2005 року за N 281, резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань (у тому числі власних операцій суб'єктів ринку) за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі кредитних договорів.
Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, однак ч.3 цієї статті встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пункт "г" ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 N 15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання особою індивідуальної ліцензії.
Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за N 1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст.2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування,і не зобовязує банки брати на себе будь-які ризики повязані з цим кредитуванням.
Зазначена ліцензія за № 22 від 29.07.2009 надана ПАТ КБ «ПриватБанк» на право здійснювати банківські операції,визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Крім того, згідно з листом НБУ від 01.09.94 р. N 19013/2124, видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право. Тому, невід'ємною частиною ліцензії № 22 є Дозвіл №22-1 від 04.12.2001 року з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ КБ «ПриватБанк» з валютними цінностями.
Відповідно до Додатку до дозволу №22-1 від 04.12.2001 року Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, шляхом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Таким чином, правових перешкод для того, щоб ПАТ КБ «ПриватБанк» не мало право укладати кредитні договори та видавати кредити в іноземній валюті - немає.
Щодо посилань на обов'язкову наявність індивідуальної ліцензії в ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі п.п. «в» ч.4 ст.5 Декрету «індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі».
Згідно з листом НБУ від 07.12.2009 р. N 13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо: на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.»
Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність індивідуальної ліцензії, для видачі кредитів в іноземній валюті, банками, що мають ліцензію та дозвіл.
Згідно з ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Сума в доларах США, що зазначена в кредитнім договорі - є грошовим еквівалентом зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч.І ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно з ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях,що узгоджується із вимогами банку,згідно позовної заяви якого Банк просять стягнути з ОСОБА_2 2999,86 доларів США,що в еквіваленті курсу НБУ гривні до долара складає 23245 грн. 89 коп.
Таким чином, посилання ОСОБА_2 на відсутність у Банка права на зазначення суми кредиту в іноземній валюті є також необгрунтованим.
Суд також не бере до уваги посилання позивача на те,що укладення вищенаведеного кредитного договору порушує його права тим, що через значне підвищення курсу долара США до української гривні, позивач в даний час змушений сплачувати значно більшу суму тіла, ніж фактично отримав від відповідача,виходячи з наступного.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні. Відповідно до ст.36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється НБУ.
Згідно з ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюється НБУ за погодженням з Кабінетом міністрів України.
Поряд з цим, Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим Постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, ОСОБА_2 повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долару США і діяв на власний ризик.
ОСОБА_2 згідно з ч.2 ст.1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, ОСОБА_2 не відмовився від отримання кредитних коштів саме у валюті долари США.
Посилання позивача на те, що кредитний договір є правочином,укладеним під впливом помилки, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та, окрім зазначеного вище, спростовується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України,якщо особа,яка вчинила правочин,помилилася щодо обставин,які мають істотне значення,такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину,прав та обов»язків сторін,таких властивостей і якостей речі,які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотне значення,крім випадків, встановлених законом.
Правочини,які вчиняються під впливом помилки належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою,яка діяла під її впливом.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року N 9, сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Вважаємо, що помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Суд не може погодитись із твердженням ОСОБА_2 про те, що договір укладений внаслідок помилки.
Згідно з ст.60 Цивільного-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними доказами своїх тверджень в зустрічному позові ОСОБА_2 не навів і такі судом не встановлені.
Судом встановлено, що на момент одержання кредиту співробітники банку ознайомили ОСОБА_2 з умовами кредитування, про що свідчить Довідка про умови кредитування «ПриватБанку» та орієнтовну сукупну вартість «Експрес» кредиту від 02.04.2008 року.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи при укладенні спірного договору ПАТ КБ «Приватбанк» зазначив у договорі всі істотні умови договору, а ОСОБА_2 був належним чином ознайомлений з усіма умовами та за власним волевиявленням прийняв пропозицію і як наслідок підписав кредитний договір та не існувало ніяких інших умов які б примусили відповідача прийняти ці умови на вкрай не вигідних для себе умовах.
Таким чином, підстав для визнання кредитного договору недійсним немає і підстави для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості наявні.
Згідно ст.88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З оглянутих в судовому засіданні платіжних доручень вбачається, що за подачу до суду позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 232 грн. 46 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Тому підстави для стягнення судових витрат в зазначеному розмірі також наявні.
На підставі викладеного, ст.ст. 524,526,527,530,533,629,1050,1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість по кредитному договору в розмірі 2999,86 доларів США (дві тисячі дев»ятсот дев»яносто дев»ять доларів США вісімдесят шість центів),що в еквіваленті курсу НБУ долара США до гривні складає 23245 грн. 89 коп. ( двадцять три тисячі двісті сорок п»ять грн. 89 коп).
Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 232 грн. 46 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп., а всього 352 грн. 46 коп. (триста п»ятдесят дві грн. 46 коп.).
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд поданням в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в двадцятиденний після подачі заяви строк апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк встановлений для подання цієї заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Рівненського міського суду М.М.Головчак
скопійовано
-
скопійовано
-
