КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/4440/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Дегтярьової С.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, ЄДРПОУ 02498694)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні будівельного паспорта та поверненню пакету документів, доданого до заяви позивача від 09.03.2021 р. про надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради видати йому будівельний паспорт забудови земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3510100000:04:046:0037.

Позов мотивовано тим, що позивачу безпідставно відмовлено у видачі будівельного паспорта з тих мотивів, що належна йому земельна ділянка частково знаходиться в зоні установ відпочинку і туризму (КВТ) та частково в підзоні зелених насаджень спеціального призначення (Р-3с), а будівництво індивідуального житлового будинку в даних зонах не відноситься до переважних та супутніх видів використання земельної ділянки.

Позивач наголошує, що цільовим призначенням належної йому на праві власності земельної ділянки є будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а тому відмова у видачі будівельного паспорта суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права, як власника земельної ділянки.

Ухвалою судді від 20.09.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.23-24).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, натомість надав пояснення, тотожні за змістом відповіді на заяву позивача про видачу будівельного паспорта (а.с.30).

Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1000 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Держаним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 422491 від 30.12.2008 року. Дана земельна ділянка передана позивачу у власність рішенням сесії Кіровоградської міської ради від 28 грудня 2007 року №405 (а.с.7).

09.03.2021 позивач звернувся до Управління містобудування та архітектури міської ради м.Кропивницького (правонаступник Кіровоградської міської ради) із заявою про видачу будівельного паспорта забудови належної йому земельної ділянки, проте отримав відмову від 18.03.2021 року №21-644 з посиланням на те, що земельна ділянка частково знаходиться в зоні установ відпочинку і туризму (КВТ) та частково в підзоні зелених насаджень спеціального призначення (Р-3с), а будівництво індивідуального житлового будинку в даних зонах не відноситься до переважних та супутніх видів використання земельної ділянки (а.с.8).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ограни державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку визначеному законом.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з преамбулою до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VІ (далі - Закон № 3038-VІ), цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Положеннями ст.1 Закону №3038-VI передбачено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №3038-VI планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, транспортних, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування.

Статтею 3 указаного Закону №3038-VI передбачено, що Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України "Про Генеральну схему планування території України", "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду", "Про землеустрій", іншими нормативно-правовими актами.

Так, планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (стаття 8 Закону №3038-VI).

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Положеннями статті 17 ЗУ №3038-VI закріплено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Положеннями ст.12 Земельного кодексу України визначено, що право розпорядження землями територіальних громад, а також надання їх у користування, належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

З огляду на викладене, суд звертає увагу на те, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх власниками, виключно в межах їх цільового призначення.

Так, відповідно до положень ст. 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05 липня 2011 року №103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - Порядок №103).

Так, відповідно до п. 2.1 Порядку №103 видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 2.3 Порядку №103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до частини четвертої статті 373 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі - ЦК України) власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Положеннями статті 375 ЦК України встановлено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до статей 24, 25 ЗУ №3038-VI також встановлені особливості регулювання земельних відносин при здійснені містобудівної діяльності, а саме: зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом зі змісту Державного акту на право власності на земельну ділянку, орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення 28 грудня 2007 року № 405, передав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000,0 кв.м. безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, без будь яких обмежень. За основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови, про що вказано в Державному акті (а.с.7).

Орган місцевого самоврядування приймаючи рішення від 17 вересня 2013 року №2456, яким затвердив План зонування території міста Кіровограда, не звернув увагу на ті обставини, що дана земельну ділянка вже виділена громадянину та їй наданий відповідний статус, що вона відноситься до земель житлової та громадської забудови, а тому не може бути включена до земель, що відносяться до зони установ відпочинку і туризму (КВТ) для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, баз відпочинку, кемпінгів, центрів обслуговування туристів та відпочиваючих, а також не може бути включена до земель, що відносяться до підзони зелених насаджень спеціального призначення (Р-3с) для розміщення зелених насаджень спеціального призначення.

Посилання представника відповідача на те, що відповідно до Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05 липня 2011 року № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.02.2013 року № 66), де відповідно до п.2.4 передбачено, що пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з підстав невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, безпідставні так, як на час видачі Державного Акту на земельну ділянку були відсутні будь-які обмеження з приводу виділення спірної ділянки під забудову.

Отже, резюмуючи наведене, можна зробити висновок про те, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а відтак не може бути підставою обмеження майнових прав власника або землекористувача.

За таких обставин, суд вважає, що відмова позивачу у видачі будівельного паспорту є порушенням його конституційного права так як звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається, а тому позовні вимоги про визнання протиправною відмови в наданні будівельного паспорта підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року справа № 823/306/18 (адміністративне провадження №К/9901/62040/18).

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт забудови земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3510100000:04:046:0037 суд вважає за необхідне вказати наступне.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд звертає увагу, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Проте у спірних правовідносинах відповідач відмовив позивачу у видачі будівельного паспорта виключно з вказаних вище підстав, а зі змісту відмови не вбачається того, що він перевірив подані документи на відповідність інших законодавчих вимог, що свідчить про відсутність на разі підстав для зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт, а тому у такому випадку належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу будівельного паспорта.

Згідно з ч.1 та 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (а.с.6), а тому, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд стягує на користь позивача документально підтверджені судові витрати (судовий збір) в сумі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради.

Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради у наданні ОСОБА_1 будівельного паспорта забудови земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:04:046:0037, яка розташована в АДРЕСА_2 відповідно до заяви від 09.03.2021 р.

3. Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:04:046:0037, яка розташована в АДРЕСА_2 .

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури Кропивницької міської ради (ЄДРПОУ 02498694).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 10.01.2022 року у зв`язку з перебуванням судді Дегтярьової С.В. у відпустці, проходженням курсу підтримання кваліфікації та на лікарняному у період з 16.08.2021 року по 17.09.2021 року, з 11.11.2021 року по 26.11.2021 року, у період з 10.12.2021 року по 24.12.2021 року та з 31.12.2021 року по 06.01.2022 року включно, а також значним навантаження через велику кількість позовів, що надходять до суду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова