Справа № 304/828/21 Провадження № 2/304/311/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Ганька І. І.,

за участі секретарів судового засідання Соханич Л.Ю., Ковач М.Ф.,

представника позивача адвоката Кузьми К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/828/21 за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області і Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Перечинської міської ради Закарпатської області та Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якому просить визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме торгову точку, літ. «В», площею 42,3 кв. м, та торгово-офісну будівлю, літ. «Г», площею 34,7 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 . Свою позицію мотивує тим, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08 квітня 2005 року вона є власником реконструйованої будівлі під торгову точку (будівля літера «А», туалет літера «Б»), розташованої по АДРЕСА_1 . Крім цього, 11 серпня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки вона придбала у власність земельну ділянку розміром 0,0665 га під кадастровим номером 2123255100:01:003:0128 по АДРЕСА_1 , яка до цього знаходилася у неї в користуванні згідно договору оренди землі від 20 грудня 2008 року. Дана земельна ділянка належить до категорії земель не сільськогосподарського призначення, за функціональним використанням для обслуговування об`єкта комерційного призначення. Після цього, десь у 2010-2014 роках на вказаній земельній ділянці нею збудовані торгова точка, літ. «В», та торгово-офісна будівля, літ «Г». Так, з метою оформлення права власності на новозбудовані об`єкти та введення їх в експлуатацію було замовлено та виготовлено Звіт про проведення технічного обстеження торгової точки, літ. В, по АДРЕСА_1 від 05 квітня 2021 року та Звіт про проведення технічного обстеження торгово-офісної будівлі, літ. Г, по АДРЕСА_1 від 05 квітня 2021 року. Також з листа відділу містобудування та архітектури Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 13 квітня 2021 року вбачається, що розташування будівель магазину та офісу по АДРЕСА_1 відповідають вимогам державних будівельних норм. За таких обставин, нею в Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області була подана Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, однак у відповідь на це їй повідомлено про неможливість прийняття в експлуатацію зазначених об`єктів, так як п. 9 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено виключний перелік об`єктів збудованих без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію яких можливе до вищевказаної процедури, серед таких об`єктів громадські будівлі та будівлі торгівлі відсутні. Враховуючи, що зазначені в декларації об`єкти мають визначені ст. 376 ЦК України ознаки самочинного будівництва, відтак їй було рекомендовано звернутися з позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти. Оскільки право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, тому просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кузьма К.І. позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Також при розгляді справи просила врахувати постанову Кабінету Міністрів України № 671 від 19 серпня 2015 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 958 від 15 вересня 2021 року, так як саме ними визначено, що Державна інспекція архітектури та містобудування України є правонаступником прав та обов`язків Державної архітектурно-будівельної інспекції; а також положення ч. 5 ст. 376 ЦК України, за якою суд на вимогу власника земельної ділянки може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та не заперечив щодо задоволення позову.

У судове засідання представник Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) також не з`явилася, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечила через його необґрунтованість, відтак у задоволенні такого просила відмовити. Свою позицію мотивувала тим, що ДІАМ створена шляхом утворення нового органу влади та згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є правонаступником юридичних осіб публічного або приватного права, в тому числі Державної інспекції містобудування, Державної сервісної служби містобудування та Державної архітектурно-будівельної інспекції. Крім цього, згідно висновку Верховного Суду, зробленого 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 за результатами аналізу норм ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником. Таким чином, вказана умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. Однак, із позовної заяви вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2123255100:01:003:0128, на якій розміщено самочинні будівлі, знаходилась в користуванні ОСОБА_1 згідно договору оренди землі від 20 грудня 2008 року та у подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року № 1054 була придбана нею у власність. Наведене дозволяє зробити висновок, що позивачем не дотримано порядок набуття права власності та не додержано встановленого законом порядку виконання будівельних робіт і введення об`єкта в експлуатацію, жодних доказів про наявність у позивачки дозвільних документів на право виконання будівельних робіт спірних об`єктів нею не надано. Дані щодо звернення ОСОБА_1 до ДІАМ із заявою про прийняття в експлуатацію вищевказаних будівель також відсутні.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Перечинською районною державною адміністрацією 08 квітня 2005 року, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6983246 від 12 квітня 2005 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить реконструйована будівля під торгову точку по АДРЕСА_1 (опис об`єкта торгова точка, А; туалет, Б). вказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 291490900 від 21 грудня 2021 року (а. с. 16-19, 136-138).

Також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року ОСОБА_1 купила земельну ділянку розміром 0,0665 га з кадастровим номером 2123255100:01:003:0128, яка належить до категорії земель несільськогосподарського призначення (за функціональним використанням для обслуговування об`єкта комерційного призначення), розташовану по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться об`єкт нерухомості будівля, яка є власністю покупця згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Перечинською райдержадміністрацією 08 квітня 2005 року, зареєстрованого в КП «Ужгородське МБТІ» 12 квітня 2005 року. До цього земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача згідно договору оренди землі від 20 грудня 2008 року, який зареєстрований в Закарпатській регіональній філії «Центр ДЗК» 02 лютого 2009 року за №2123255100-0409070000004 (а. с. 10-15).

Крім цього встановлено, що ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Перечинської міської ради Закарпатської області і Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки. З поданої позовної заяви вбачається, що у період з 2010 по 2014 роки позивачем на належній їй земельній ділянці по АДРЕСА_1 збудовано торгову точку, літ. «В», та торгово-офісну будівлю, літ «Г».

Відповідно до технічного паспорту на торгові та торгово-офісні будівлі по АДРЕСА_1 станом на 23 грудня 2020 року (інвентаризаційна справа № 3063), зокрема схематичного плану земельної ділянки, за цією адресою розташована торгова точка (літера А), вбиральня (літера Б), торгова точка площею 42,3 м кв. (літера В), торгово-офісна будівля площею 34,7 м кв. (літера Г), огорожа (№ 1-3) та доріжка (а. с. 48-56).

Згідно повідомлення Відділу містобудування та архітектури Ужгородської районної державної адміністрації № 42/08-26 від 13 квітня 2021 року, наданого відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року та ДБН Б.2,2-12:2019 «Планування та забудови території», розташування будівель магазину та офісу, що знаходяться по АДРЕСА_1 , відповідають вимогам державних будівельних норм (а. с. 57).

Відповідно до звітів про проведення технічного обстеження об`єктів торгова точка та торгово-офісна будівля, літ. В, за адресою АДРЕСА_1 від 05 квітня 2021 року за результатами проведеного технічного обстеження вказаних об`єктів встановлено, що загальний стан обстеженої покрівлі відноситься до ІІ категорії і є задовільним, надійна та безпечна експлуатація цих об`єктів можлива (а. с. 20-33, 34-47).

За таких обставин, 11 травня 2021 року ОСОБА_1 в Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області було подано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта торгової точки та торгово-офісної будівлі (1230.9) по АДРЕСА_1 .

Разом з цим, 14 травня 2021 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області за результатами розгляду поданої позивачем декларації у прийнятті в експлуатацію зазначених об`єктів було відмовлено. Одночасно уповноваженим органом було повідомлено, що торгова точка та торгово-офісна будівля по АДРЕСА_1 має ознаки самочинного будівництва, визначені ст. 376 ЦК України, відтак це надає право ОСОБА_1 звернутися до суду для визнання права власності на самочинного збудований об`єкт. Також роз`яснено, що після ухвалення рішення суду про задоволення такого позову, відповідно до п. 10 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 «Деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року, самочинно збудований об`єкт приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта (а. с. 61-62).

Так, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ч. 4 ст. 41 Основного Закону та ч. 1 ст. 321 ЦК України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Частиною 2 вказаної статті чітко передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (ч. 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Позивач у спорах про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинен довести обставини, що складають фактичну підставу такого позову: наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудоване спірне майно; наявність самочинно збудованого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво нерухомого майна (у випадку, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування).

У свою чергу, задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинно ґрунтуватися на підтвердженій відповідними доказами сукупності обставин: позивач має право власності або право користування земельної ділянки; власник земельної ділянки надав позивачу дозвіл на будівництво спірного нерухомого майна і не заперечує проти визнання права власності на самочинно збудоване на його земельній ділянці нерухоме майно; самочинно збудоване майно, що є предметом спору, відповідає будівельним нормам і правилам та придатне для експлуатації за призначенням; визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не порушує прав інших осіб.

Правова конструкція передбачена ст. 376 ЦК України є спеціальною нормою в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений. То ж при застосуванні статті 376 ЦК України, статті 331 та 392 цього Кодексу не застосовуються.

Вказаний висновок відображено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 11/384-06, відтак відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує такий при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року відповідно до статті 376 ЦК суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема: - про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; - про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво; - про відшкодування витрат на будівництво, здійснене на земельній ділянці, яку особі не було відведено; - про знесення самочинно збудованого нерухомого майна; - про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову; - про стягнення витрат, пов`язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що ОСОБА_1 побудувала торгову точку, літ. В, та торгово-офісну будівлю, літ. Г, по АДРЕСА_1 на належній їй на праві приватної власності земельній ділянці, об`єкти самочинного будівництва відповідають будівельним нормам і правилам та придатні для експлуатації за призначенням (а. с. 20-57), визнання права власності та такі не порушує права інших осіб, тому позовна заява може бути задоволена судом.

Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, зроблено за наслідками розгляду справи з іншими фактичними правовідносинами (договір купівлі-продажу, за яким позивач набула права власності на земельну ділянку, на якій побудований об`єкт самочинного будівництва, було визнано недійним), тому при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин (право власності позивача на земельну ділянку не оспорюється та підтверджене належними правовстановлюючими документами) судом не враховується.

Щодо доводів представника ДІАМ, що останнє не є правонаступником Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ), то суд такі відхиляє, виходячи з наступного.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України центральний органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (п. 1 положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 219 від 13 березня 2020 року). Така ліквідована на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 13 березня 2020 року.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна архітектурно-будівельна інспекція України перебуває в стані припинення.

Одночасно із ліквідацією Державної архітектурно-будівельна інспекції України Кабінетом Міністрів України утворено Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій. Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжувала здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування (постанова Кабінету Міністрів України № 218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 13 березня 2020 року).

Однак, відповідно до п. 1, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1340 від 23 грудня 2020 року центральний орган виконавчої влади постановив ліквідувати Державну сервісну службу містобудування; утворити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

На виконання зазначеної постанови внесено відповідні відомості про ліквідацію Державної сервісної служби містобудування та створення Державної інспекції архітектури та містобудування України у Єдиний державний реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування» від 15 вересня 2021 року Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

При цьому, згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 671 «Деякі питання діяльності органів державного архітектурно-будівельного контролю» від 19 серпня 2015 року органи державного архітектурно-будівельного контролю є правонаступниками прав та обов`язків Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо здійснення повноважень відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та продовжують здійснювати повноваження у сфері архітектурно-будівельного контролю після початку здійснення відповідних повноважень та виконання відповідних функцій Державною інспекцією архітектури та містобудування; у разі, коли сільські, селищні, міські ради не утворили органи державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності до 18 березня 2020 р., повноваження таких органів здійснює Державна інспекція архітектури та містобудування.

Так, правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17). Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Відомості з ЄДР можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в ЄДР щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

Вказаний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17.

Отже, оскільки повноваження щодо державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (зокрема видача/відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) на даний час здійснює Державна інспекція архітектури та містобудування України, тому суд приходить до висновку, що у цій частині вона вважається правонаступником прав та обов`язків Державної архітектурно-будівельної інспекції України, незважаючи на відсутність відомостей про це в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до квитанції № 1 від 14 липня 2021 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 908 грн. судового збору (а. с. 67).

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як вбачається з поданої позивачем позовної заяви, остання, з врахуванням принципу диспозитивності, просить не вирішувати питання розподілу понесених нею судових витрат, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки таке її волевиявлення не суперечить вимогам закону та не порушує права відповідачів, тому може бути задоволене судом.

На підставі наведеного та керуючись ст. 13, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 321, 376 ЦК України, ст. 12, 13, 76-83, 258-259, 263 ч. 4, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Перечинської міської ради Закарпатської області (89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, пл. Народна, № 16; код в ЄДРПОУ 04351274) і Державної інспекції архітектури та містобудування України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, № 26; код в ЄДРПОУ 44245840) про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме торгову точку, літ. «В» площею 42,3 кв. м, та торгово-офісну будівлю, літ «Г» площею 34,7 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне судове рішення складено 28 грудня 2021 року.

Головуючий: Ганько І. І.