Справа № 128/3569/20
Провадження №2/930/440/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.12.2021 року м.Немирів
Немирівський районий суд Вінницької області
в складі головуючого судді Царапори О.П.
за участю секретаря судового засідання Дуба В.Г.
представників позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача Павенського Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Немирів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору емфітевзису ,
В С Т А Н О В И В :
Виклад позиції позивача.
ОСОБА_4 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 , про про розірвання договору емфітевзису, мотивуючи її тим, що п`ятого лютого 2018 року між позивачем та відповідачем , ОСОБА_2 укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) згідно якого ОСОБА_4 передав відповідачеві у користування земельну ділянку площею 3.8292 га. , кадастровий номер 0523087800:04:001:0064 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №397764 , виданого 11.08.2006 року , термін дії договору 99 років.
Відповідно до п.4.3.6 даного договору землекористувач зобов`язаний сплачувати до відповідного бюджету земельний податок відповідно до вимог чинного законодавства та інші платежі , які відповідно до законодавства зобов`язаний сплачувати власник земельної ділянки .
В порушення п.4.3.6 договору , на протязі всього часу дії договору, відповідач не сплачує земельний податок , в 2018 році позивачем сплачено за вище зазначену земельну ділянку земельний податок в розмірі 1083.01 грн., в 2019 році - 1083.01 грн., 2020 році -1083.01 грн. .
Податковим кодексом встановлено, що земельний податок - це обов`язковий платіж, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), та постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу). Об`єктами оподаткування земельним податком є (п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу) - земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), що знаходяться у власності; земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 Податкового кодексу).
Згідно з частиною першою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 407 ЦПК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).
Відповідно,сторонами договору емфітевзису є власник земельної ділянки будь-якої форми власності (приватної, державної, комунальної) з одного боку та особа, яка виявила бажання користуватися земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт, землекористувач).
В договорі укладеному між позивачем та відповідачем в п.4.3.6 закріплено обов`язок землекористувача сплачувати до відповідного бюджету земельний податок відповідно до вимог чинного законодавства та інші платежі , які відповідно до законодавства зобов`язаний сплачувати власник земельної ділянки .
Виклад позиції відповідача.
06.05.2021 року від представника відповідача адвоката Павенського Б.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив , що ОСОБА_2 з позовними вимогами не погоджується та вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Суть позову полягає у такому, що Позивач вважає, що в оскаржуваному договорі емфітевзису від 05 лютого 2018 року, укладеному між Позивачем ОСОБА_4 та Відповідачем ОСОБА_2 , останній порушує приписи п. 4.3.6 договору, а саме - не сплачує на протязі всього часу дії договору земельний податок, тобто у 2018 році, у 2019 році та у 2020 році. Тому, на думку Позивача, він вважає, що його право порушене і на підставі приписів ч. 2 ст. 651, ч. 2 ст. 412 ЦК України договір може бути припиненим за рішенням суду. Проте в прохальній частині позову просить договір емфітевзису від 05 лютого 2018 року - розірвати.
Згідно із частиною 1 статті 407 ЦК України - право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянко для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч. З ст. 408 ЦК України, - Власник земельної ділянки зобов`язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок ,земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Тобто у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власники земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.
Земельний податок (за 2020 рік) у 2021 році має сплачувати власник земельних ділянок (паїв) та постійні землекористувачі - фізичні та юридичні особи (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України, ст. 269.1 ПКУ).
Отже, земельний податок сплачує власник земельної ділянки, коли податкові органи надішлють йому податкове повідомлення (рішення). Податок сплачується за минулий період, тобто у 2020 році сплачується податок за 2019 рік.
Відповідач звертає увагу суду , що договір емфітевзису від 05 лютого 2018 року відповідачем виконувався належним чином в тому числі і п.п. 4.3.6 про обов`язок землекористувача сплачувати до відповідного бюджету земельний податок та інші платежі.
Оскільки земельний податок нараховується на ім`я власника земельної ділянки, яким є Позивач та податкові повідомлення (рішення) про сплату податку надсилаються за адресою місця проживання Позивача, за усною домовленістю з останнім, відповідач надавав йому кошти для оплати податку. Проте Позивач відмовився в присутності свідків отримувати гроші для оплати податку, штучно створюючи підстави для розірвання договору та порушуючи приписи ч. 3 ст. 408 ЦК України, відповідно до яких: «Власник земельної ділянки зобов`язаний не перешкоджати землекористувачеві у здійсненні його прав».
В цій ситуації Позивач прийняв рішення самостійно від імені власника земельної ділянки сплатити земельний і інші податки за 2019 рік, сплативши земельний податок 16.06.2020 року. Відповідно, твердження Позивача, що Відповідач не сплачує земельний податок умисно в тому числі і за 2019 рік - є надуманими та слід розцінити, як зловживання правом.
Зазначене підтверджується письмовими доказами, що надаються з цим відзивом, а саме:
платіжне доручення № 33697635 від 16.06.2020 року з призначенням платежу платежу - земельний податок з фізичних осіб - ОСОБА_4 ;
квитанцію № 0.0.1772031165.1 від 17.07.2020 р. про оплату військового збору, що оплачується фізичними особами за результатами річного декларування ОСОБА_4 ;
квитанцію № 0.0.1772032062.1 від 17.07.2020 р. про оплату податку на доходи фізичних осіб, що оплачується фізичними особами за результатами річного декларування ОСОБА_4 ..
За частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
На відміну від договору оренди земельної ділянки істотні умови емфітевзису законодавчо не визначені , а також безпідставності посилання Позивача на приписи ст. 530, 610, п.1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, оскільки Відповідач зобов`язання не порушував, оскільки платником земельного податку є власник земельної ділянки (Позивач у справі)у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297ПК України, а Позивач відмовився отримувати гроші від Відповідача для оплати зазначеного податку.
З огляду на викладене, слід дійти обґрунтованого висновку, що договір емфітевзису від 05 лютого 2018 року є таким, що укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, та відсутності правових підстав для визнання його недійсним у межах заявлених позивачем вимог. Підстави розірвання договору надумані Позивачем, не відповідають приписам закону, оскільки обов`язок оплати земельного податку лежить на Позивачі, який зловживаючи своїм правом метою надуманої причини для розірвання Договору, умисно відмовився отримувати кошти у Відповідача для оплати земельного податку.
Заяви, клопотання позивача, відповідача
Разом з відзивом на позовну заяву від представника відповідача адвоката Павенського Б.В. надійшли клопотання про виклик свідків та приєднання письмових доказів
06.10.2021 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача адвоката Павенського Б.В. про приєднання письмових доказів.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 18.03.2021 року прийнято до розгляду вище вказану позовну заяву та призначено підготовче засідання по справі.
Ухвалою від 03.06.2021 року поновлено строк відповідачу для подачі відзиву , закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду та викликано свідків.
Представники позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Павенський Б.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову на підставі того , що суб`єктом сплати земельного податку відповідно до Податкового кодексу України є власники земельної ділянки , а не землекористувачі.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено особу позивача ОСОБА_4 (а.с.8-9).
Відповідно до договору, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05 лютого 2018 року , Власник надає Землекористувачу право використовувати земельну ділянку площею 3,8292 га , кадастровий номер 0523087800:04:001:0064 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №397764 , виданого 11.08.2006 року , термін дії договору 99 років (а.с.10-11).
Відповідно до п. 4.3.6. вище вказаного договору , землекористувач зобов`язаний сплачувати до відповідного бюджету земельний податок відповідно до вимог чинного законодавства та інші платежі , які відповідно до законодавства зобов`язаний сплачувати власник земельної ділянки (а.с.10)
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 397764 вбачається , що власником земельної ділянки площею 3,8292 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , що розташована на території Сокілецької селищної ради Немирівського району Вінницької області є ОСОБА_4 (а.с.12)
Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно , власником спірної земельної ділянки із кадастровим номером 0523087800:04:001:0064 є ОСОБА_4 , а право користувачем на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), серія та номер 348 , виданий 05.02.2018 року є ОСОБА_2 (а.с.13).
Згідно із податковим повідомленням-рішенням від 10.04.2020 року № 1706422-5506-0214 ОСОБА_4 нараховано суму податкового зобов`язання в розмірі 1 083,01 (тисячу вісімдесят три) грн. 00 коп. за 2020 податковий період та згідно з квитанції за земельний податок з фізичних осіб від 11.07.2020 року встановлено , що ОСОБА_4 сплатив вище вказану суму (а.с.15-16).
Згідно із податковим повідомленням-рішенням від 03.05.2018 року № 4678148-5502-0214 ОСОБА_4 нараховано суму податкового зобов`язання в розмірі 1 083,01 (тисячу вісімдесят три) грн. 00 коп. за 2018 податковий період та згідно з квитанції від 11.07.2018 року встановлено , що ОСОБА_4 сплатив вище вказану суму (а.с.33-35).
Відповідно до квитанцій від 02.07.2019 року ОСОБА_4 сплатив податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 170 (тисячу сто сімдесят) грн. (а.с.36).
Згідно платіжного доручення № 33697635 від 16 червня 2020 року ОСОБА_2 сплачено 1 083 (тисячу вісімдесят три) грн.. 00 коп. Призначення платежу : ОСОБА_4 земельний податок фіз. осіб. (а.с.45)
Згідно з квитанції від 17.07.2020 року ОСОБА_4 сплачено податок на доходи фіз. осіб , що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (а.с.47)
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила , що працювала у ОСОБА_2 у 2019 році та стала свідком конфлікту між невідомою особою та ОСОБА_2 , під час якої невідома особа просив у ОСОБА_2 невідому їй суму коштів у доларах.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив , що на початку 2019 року в с. Воробіївка в будинку що належить ОСОБА_2 він став свідком приїзду невідомої особи , яка просила у ОСОБА_2 кошти в борг , але ОСОБА_2 відмовив невідомій особі. ОСОБА_2 сказав свідку , що це був ОСОБА_4 , якому ОСОБА_2 запропонував сплатити кошти в рахунок податку за земельну ділянку.
Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Згідно пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Відповідно до п. 269.1.2. ст. 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі. Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. Відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Згідно п. 287.2 ст. 287 ІІК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.
Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
З огляду на приписи ч. 1 ст. 628 ЦК України, відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Єдиною підставою виникнення емфітевзису закон називає договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч. 1 ст. 407 ЦКУ та ч. 1 ст. 102-1 ЗКУ).
Згідно з частиною першою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 407 ЦПК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).
Відповідно, сторонами договору емфітевзису є власник земельної ділянки будь-якої форми власності (приватної, державної, комунальної) з одного боку та особа, яка виявила бажання користуватися земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт, землекористувач).
Згідно ч. 1 та 2 ст. 409 ЦК України власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.
Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Закріплений в ч. 2 ст. 410 ЦКУ обов`язок землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.
Так, за змістом ч. 1 ст. 526 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
-припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Вказане кореспондується із приписами ч. 2 ст. 412 ЦК України згідно якими, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Крім того п. 5 ч. 3 вищевказаної статті визначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Висновки суду
Таким чином, системний аналіз вищевказаних норм у сукупності та взаємозв`язку свідчить про те, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення умов договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Вказаний висновок також випливає з того, що укладаючи договір власник розраховував на те, що земельний податок буде сплачуватись землекористувачем своєчасно та у повному обсязі, оскільки пункт 4.3.6 договору укладеного між сторонами прямо вказує на такий обов`язок відповідача .
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно зі ст.15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Представником позивача було надано квитанцію від 07.10.2021 року на суму 7000 грн та угоду про надання юридичної допомоги, а тому витрати на правову допомогу підлягають до задоволення в повному обсязі.
Крім того з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору.
Керуючись ст.. 210, 395, 407, 638, ЦК України, 76, 79, 80, 81, 258, 259, 263, 264, 265, 315, 355 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Немирівським РВ УМВС 02 червня 2008 року ,місце проживання АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_2 ) про розірвання договору емфітевзису - задовільнити.
Розірвати договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 05.02.2018 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , згідно якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 у користування земельну ділянку площею 3.8292 га. , кадастровий номер 0523087800:04:001:0064 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка розташована за адресою: Сокілецька сільська рада Немирівського району Вінницької області та належить ОСОБА_7 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №397764 , виданого 11.08.2006 року , термін дії договору 99 років.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 коп. та судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80коп.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Немирівський районний суд, Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: https://court.gov.ua/fair/ на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.
Повний текст рішення виготовлено 30.12.2021 року.
Суддя: О.П. Царапора
