У Х В А Л А

22 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 753/8945/19

Провадження № 14-220цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири)

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В. та

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «ФФ «Дарниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 лютого 1997 року між Закритим акціонерним товариством «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «ФФ «Дарниця»), правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Пунктами 4, 5 зазначеного договору передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на той час складало 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України, які покупці зобов`язалися виплатити продавцю протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.

Однак відповідачі сплатили кошти за договором не в повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладення договору.

Враховуючи викладене, ПрАТ «ФФ «Дарниця» просило стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 126 482,46 грн заборгованості за вказаним договором з урахуванням трьох процентів річних, нарахованих відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Суди розглядали справу неодноразово.

04 листопада 2014 року заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва позов ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» заборгованість у розмірі 126 482,55 грн, з яких: 117 223,46 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 лютого 1997 року; 9 259,09 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період із 06 лютого 2012 року до 24 вересня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі повинні були сплатити вартість квартири в національній валюті виходячи з курсу долара США станом на день здійснення платежу, а не на час укладення договору, тому вони мають доплатити позивачу залишок заборгованості, а також три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

21 квітня 2017 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва у задоволенні заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року відмовлено.

07 грудня 2017 року рішенням Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «ФФ «Дарниця».

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, встановивши узгодження сторонами у спірному договорі купівлі-продажу грошового еквівалента в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції, місцевий суд не звернув уваги на те, що в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. За таких обставин вартість придбаної квартири сплачена відповідачами у повному обсязі.

20 березня 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що з метою правильного вирішення спору в цій справі суди першої й апеляційної інстанцій повинні були витлумачити пункт 4 договору купівлі-продажу квартири, встановити наявність або відсутність факту порушення відповідачами їх обов`язків за цим договором щодо повної сплати вартості квартири, а в разі встановлення факту такого порушення - визначити суму коштів, яку слід стягнути з відповідачів. Під час нового розгляду суд повинен на підставі належних і допустимих доказів встановити згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання, особливості проведених розрахунків між сторонами.

18 березня 2020 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 залучений до участі у справі як правонаступник ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

17 грудня 2020 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва позов ПрАТ «ФФ «Дарниця» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця»: 9 059,00 дол. США, що еквівалентно 117 223,46 грн за офіційним курсом валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року; 715,54 дол. США, що еквівалентно 9 259,09 грн за офіційним курсом валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року; судовий збір у розмірі 1 164,83 грн, що в сумі становить 127 647,38 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю у відповідачів заборгованості перед позивачем щодо оплати вартості квартири станом на 10 червня 2014 року у розмірі 9 059,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 106 896,00 грн.

Указану обставину суд вважав такою, що не підлягає доведенню, оскільки її було встановлено під час розгляду іншої цивільної справи за позовом власників квартир до ПрАТ «ФФ «Дарниця» про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити дії (рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/2658/2013).

26 квітня 2021 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «ФФ «Дарниця». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 82 ЦПК України, у зв`язку із чим встановив обставини, необхідні для вирішення спору у цій справі, на підставі судових рішень, які не мають преюдиційного значення.

Безпідставними є доводи ПрАТ «ФФ «Дарниця» про необхідність визначення вартості квартири в еквіваленті іноземної валюти станом на момент виконання договору, оскільки норма, яка б передбачала, що зазначення у договорі грошового еквівалента в іноземній валюті є підставою для сплати суми у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, в актах цивільного законодавства України, чинних на момент укладення договору, відсутня.

При цьому жодних доказів, які б підтверджували взаємний намір сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом саме долара США до гривні на день здійснення платежів, матеріали справи не містять.

Договір не містить посилань на визначення обов`язку зі сплати вартості квартири залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Також у договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинен був виконувати відповідач залежно від курсу іноземної валюти, як і відсутній порядок здійснення розрахунку з корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу Національного банку України до іноземної валюти.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи інших доказів взаємного наміру сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів, колегія суддів вважає, що у такому випадку цілком обґрунтованим є застосування правила contra proferentem, здійснивши тлумачення договору відповідно до положень статті 213 ЦК України.

У травні 2021 року ПрАТ «ФФ «Дарниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на те, що поведінка сторін договору купівлі-продажу квартири до та після його укладення свідчить про наявність у сторін намірів щодо визначення ціни договору та його виконання з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Крім того, сторони домовилися про 15-річний строк розстрочки платежу. Зазначене відповідач розумів та тривалий час погашав заборгованість відповідно до умов договору. Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 213, 637 ЦК України.

Також усупереч вимогам статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) апеляційний суд не врахував правових позицій Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), сформульованих у рішенні від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» за подібних правовідносин, щодо захисту права власності та законного сподівання отримати прибуток.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у липні 2021 року, ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Павлов І. Г., заперечував проти доводів ПрАТ «ФФ «Дарниця», а постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року просив залишити без змін.

Також у липні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивовано наявністю виключної правової проблеми у цій справі, оскільки за подібних правовідносин Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/11000/14-ц та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/11009/19 ухвалив протилежні за змістом судові рішення.

На переконання представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова І. Г., під час вирішення справ за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» необхідно враховувати правовий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Неврахування судами правової позиції найвищого суду в державі за однакових фактичних і правових обставин та щодо подібних правовідносин свідчить про виключну правову проблему в державі.

10 червня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

22 вересня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

01 грудня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судуклопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено.Передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів вказала, що суди попередніх інстанцій установили такі обставини справи.

06 лютого 1997 року між ЗАТ «ФФ «Дарниця», правонаступником якого є ПрАТ «ФФ «Дарниця», та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У пункті 4 вказаного договору вартість квартири визначена в розмірі 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750,00 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення цього договору.

У пункті 5 зазначеного договору встановлено, що покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.

Також сторони уклали додаткову угоду про порядок здійснення розрахунків за вказаним договором, якою погоджено розмір щомісячної виплати входячи з еквівалента умовних одиниць у національній валюті України за курсом Національного банку України на момент виплати.

30 грудня 2009 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, яке набрало законної сили, вказана додаткова угода визнана недійсною з підстав недотримання нотаріальної форми.

На виконання умов договору відповідачем було сплачено позивачу 31 721,00 грн, що підтверджується квитанціями (т. 1, а. с. 120-126, 128).

Відповідно до довідки ЗАТ «ФФ «Дарниця» від 15 грудня 2000 року № 11/6545 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили товариству 11 889,17 грн у рахунок оплати вартості квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 06 лютого 1997 року (т. 1, а. с. 127).

Згідно з квитанцією від 09 вересня 2011 року ОСОБА_1 сплатив на користь ПрАТ «ФФ «Дарниця» 19 850,00 грн (т. 1, а. с. 128).

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.

Предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ «ФФ «Дарниця» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 06 лютого 1997 року.

Підставою звернення ПрАТ «ФФ «Дарниця» до суду з цим позовом визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а саме неповну сплату ним вартості квартири - суми, яка розраховується виходячи з еквівалента вартості квартири, зазначеного у договорі в умовних одиницях, перерахованого у гривні за курсом дол. США на день платежу.

Між сторонами справи існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору, які покупець зобов`язався виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладення договору. І ці пункти покупець виконав.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що предметом спору є застосування положень частин першої і другої статті 533 ЦК України та статті 169 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу чи на дату укладення договору купівлі-продажу, виходячи із можливості/неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку шляхом тлумачення правочину.

У постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 753/10441/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця», зробивши висновок, що відповідно до положень статті 169 ЦК Української РСР, чинної на час укладення спірної угоди, частин першої та другої статті 533 ЦК України покупцем виконано умови договору купівлі-продажу квартири, сплачено повну вартість квартири у національній валюті України, визначеній у пункті 4 договору, у розмірі 41 955,00 грн.

Правові позиції щодо тлумачення умов, викладених у пунктах 4 і 5 договору купівлі-продажу квартири, сформульовано у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

Зокрема, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у цій постанові зробив такі висновки.

Згідно із частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи тлумачення змісту правочину, які втілюються в трьох рівнях.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, то потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

За правилом сontra proferentem слова договору мають тлумачитись проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не лише в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені, але й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, але були включені до договору під переважним впливом однієї зі сторін.

Правило тлумачення умов договору contra proferentem передбачає, що його застосування вимагає від суду з`ясування авторства спірної договірної умови.

Верховний Суд врахував, що, якщо не доведено інше, стороною, яка розробила і (або) запропонувала спірну умову договору, у договорі, укладеному між особою, що здійснює підприємницьку діяльність, і фізичною особою (у тому числі споживачем), є сторона, що здійснює підприємницьку діяльність. При неясності волі сторін суд має вибрати варіант, що відповідає інтересам покупця.

Зроблено висновок про те, що при з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України саме на день укладення договору купівлі-продажу.

За наслідками вирішення спору у справі № 753/11000/14-ц об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановою від 18 квітня 2018 року касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» залишила без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року про відмову у задоволенні позову - без змін.

При цьому об`єднана палата погодилась з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, які полягають у тому, що законодавство України передбачає обов`язковість здійснення платежів на території України в національній валюті та не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 17-93 «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті», Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо в договорі передбачено інший порядок, суду слід з`ясувати сутність такого визначення.

Натомість постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14 (провадження № 14-211цс18) Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила про необхідність встановити згідно з визначеними частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України правилами тлумачення договорів на трьох його рівнях, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2017 року - без змін. Цим рішенням Апеляційний суду міста Києва встановив, що відповідачами надано докази, які підтверджують, що вартість квартири, яка була обумовлена в договорі та на сплату якої вони висловлювали свою письмову згоду, сплачена в указаний договором термін та заборгованості вони не мають. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду щодо належного виконання відповідачами зобов`язання виходячи з того, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України саме на день укладання договору купівлі-продажу.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «ФФ «Дарниця» та погодився з позицією Апеляційного суду міста Києва щодо необхідності відмови у позові з огляду на те, що у спірному договорі купівлі-продажу квартири сторони погодили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної у національній валюті операції, при цьому в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. Сторони не погоджували, що в разі зміни курсу валют, покупці будуть зобов`язані вносити кошти з урахуванням перерахунку, який буде проводитися за зміненим курсом валют. Норма статті 533 ЦК України набрала чинності лише з 01 січня 2004 року, тому у момент укладення договору відповідачі не могли знати, що законодавець передбачить порядок розрахунків, який суттєво обтяжить їх відповідальність.

Водночас у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про необхідність задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця».

У вказаній справі Верховний Суд вважав, що, погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.

Верховний Суд виходив з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а чинним законодавством України не заперечується її правомірність. З моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу у зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.

Ураховуючи положення частин першої, другої статті 533 ЦК України, Верховний Суд у справі № 753/11009/19 виходив з того, що воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою в національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземної валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).

Таким чином, у справі № 753/11009/19 Верховний Суд виснував, що зміст договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції.

Саме на необхідності урахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, наполягає ПрАТ «ФФ «Дарниця» у цій справі.

Колегія суддів вказала, що наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів при однакових фактичних і правових обставинах та при подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами попередніх інстанцій протилежних за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему в державі.

При цьому усунути ці розбіжності у практиці Верховного Суду на рівні об`єднаної палати Касаційного цивільного суду неможливо, оскільки справа вже розглядалася такою палатою, після чого з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду практика судів різниться.

Колегія суддів, надаючи оцінку кількісному та якісному показнику виключності правової проблеми, зазначила, що вказане вище правове питання, у тому числі щодо спору між ПрАТ «ФФ «Дарниця» з покупцями квартир, вже неодноразово було предметом розгляду вищих судів: Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду, за результатами яких ухвалювались протилежні за змістом рішення. Також звернула увагу, що наразі тільки у провадженні Верховного Суду знаходиться на розгляді 4 справи за позовами ПрАТ «ФФ «Дарниця» у подібних правовідносинах. Крім того, на переконання колегії суддів, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася і буде мати важливе значення для судової практики.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.

Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України помилковими.

Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, слід зважати, що повноваження Великої Палати Верховного Суду в цивільному судочинстві конкретизовано в статті 403 ЦПК України, у якій визначено обмежений перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Однією з таких підстав відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України є те, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Оскільки критеріїв виключності правової проблеми цивільне процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує вказані критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. У низці ухвал (наприклад, від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 357/13182/18, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 910/32643/15, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20 зроблено висновок, що для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутня усталена судова практика у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо.

На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, виключна правова проблема в цій справі пов`язана з тлумаченням пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 1997 року.

З`ясування вказаних вище питань не можна вважати виключною правовою проблемою в спірних правовідносинах з таких підстав.

Завдання Великої Палати Верховного Суду передбачено в статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у частині другій якої вказано, що Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

За змістом як частини другої статті 37 Закону № 1402-VIII, так і ЦПК України, хоч у складі Верховного Суду діють Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд, але жодна із цих структур не є вищою від інших, а судді кожного касаційного суду та Великої Палати Верховного Суду мають єдиний статус, так само і будь-яке рішення кожного з касаційних судів чи Великої Палати має рівну юридичну силу.

При цьому на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України може бути передана справа, в якій існує проблема, пов`язана виключно із застосуванням, тлумаченням норм матеріального та/або процесуального права. Інші питання не можуть бути передані на вирішення Великої Палати Верховного Суду з вказаної підстави.

Питання, пов`язане з тлумаченням умов конкретного договору не є питанням, пов`язаним із застосуванням, тлумаченням норм права та не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справа може бути вирішена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.

Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, що можуть бути вирішені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як належним судом, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах.

Також слід зазначити, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебувала справа № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18) за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна. Постановою від 17 жовтня 2018 року скасовано судові рішення про задоволення позову та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що під час нового розгляду справи суд повинен виконати вимоги процесуального закону, врахувати викладені в постанові висновки суду касаційної інстанції, на підставі належних і допустимих доказів встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справита впливають на права й інтереси учасників спору, зокрема, встановити згідно з визначеними правилами тлумачення договорів, враховуючи звичаї ділового обороту, попередню та наступну поведінку сторін договору купівлі-продажу квартири, їх майнові інтереси, права й обов`язки, дійсний зміст, природу та мету цього договору, валюту зобов`язання його сторін, особливості проведених розрахунків між ними, а також надати належну оцінку наданим учасниками спору доказам, їх аргументам і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18) не здійснювала тлумачення умов договору купівлі-продажу квартири, зокрема пунктів 4, 5 договору.

У свою чергу тлумачення умов, викладених у пунктах 4 і 5 договору купівлі-продажу квартири, сформульовано в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичної особи про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду,здійснивши тлумачення вказаних умов договору відповідно до статті 213 ЦК України, виснувала, що у разі якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Вказане правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

З урахуванням викладеного зробила висновок, що при з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України саме на день укладання договору купівлі-продажу.

Також об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судузазначила, що аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15, від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, у яких вказано, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Якщо в договорі передбачено інший порядок, суду слід з`ясувати сутність такого визначення.

За результатами розгляду справи по суті об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувказала, що відповідачка на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 14 лютого 1997 року сплатила повну суму вартості квартири, тому апеляційний суд зробив правильний висновок про належне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу та відмовив у задоволенні позову ПрАТ «ФФ «Дарниця».

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при розгляді подібних спорів послідовно застосовує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц(провадження № 14-211цс18) та в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц.

Лише колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України зробила висновок про необхідність задоволення позову ПрАТ «ФФ «Дарниця», вважаючи, що розмір зобов`язання підлягає визначенню в українській гривні за відповідним курсом до долара США станом на день здійснення окремого платежу. При цьому колегія суддів указала, що, незважаючи на подібність обставин у цій справі та справі № 753/11000/14-ц, яка перебувала на розгляді об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вважає за можливе здійснити тлумачення умов договору виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні станом на момент укладення договору купівлі-продажу.

Тобто колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 753/11009/19 не врахувала висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, та ухвалила протилежне за змістом рішення.

Однак це не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, враховуючи послідовну та усталену практику як Верховного Суду України, так і Верховного Суду в аналогічних справах.

Підстав для відступу від висновків колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, ухвала колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить.

Тобто колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в цьому випадку вважає, що Велика Палата Верховного Суду має підтвердити правову позицію об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, що не є виключною правовою проблемою і підставою для передачі справи Великій Палаті Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на необхідність дотримання принципу правової визначеності.

ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and Оthers v. Romania), заява № 76943/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02).

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03 та рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 01 грудня 2005 року у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00); Суд визнає, що дійсно можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, якими слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00 та рішення від 22 травня 2012 року у справі «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 41)).

Таких доводів колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не навела.

Не зазначила колегія суддів і конкретних постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду наводить лише судову практику Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм права при розгляді справ за позовами ПрАТ «ФФ «Дарниця» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу нерухомого майна (квартир).

При цьому в разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, частиною першою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. А в частині другій цієї статті вказано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд та не вбачає, що справа містить виключну правову проблему, тому немає підстав для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року - повернути на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

І. В. Желєзний В. М. Сімоненко

О. С. Золотніков І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик