ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/29245/20 Головуючий у 1 інстанції - Аблов Є.В.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. від 23.10.2020 № 637-ос в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26.10.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань;

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у період з 27.10.2020 по дату ухвалення рішення у справі

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом директора Державного бюро розслідувань від 01.11.2018 № 164-ос ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 02.11.2018, з випробувальним строком 1 місяць.

02.11.2018 позивачем складено присягу державного службовця, про що свідчать матеріали особової справи позивача.

Відповідно до наказу №197-а від 24.03.2020 позивач переведений на посаду слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.

Наказом ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» внесено зміни до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, які вводяться в дію з 22.10.2020. Наказом відповідно до п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» затверджено та введено в дію з 22.11.2020 зміни № 13 до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР від 27.02.2020 № 21 ДСК. Наказом скорочено посади державної служби центрального апарату Державного бюро розслідувань внаслідок змін № 12 до штатного розпису, а також скорочено посади з функціями обслуговування внаслідок змін № 13 до штатного розпису.

Відповідно до наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК посади державної служби у третьому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені з штатного розпису.

Водночас, введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу: старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР) - 3 штатні посади, старший слідчий (майор ДБР) - 3 штатні посади та слідчий (капітан ДБР) - 3 штатні посади.

За твердженнями відповідача, враховуючи наведені обставини, наказом ДБР «Про попередження працівників» від 18.09.2020 № 590-ос, Управлінню кадрової роботи та державної служби ДБР доручено персонально попередити працівників третього відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, посади яких з 22.10.2020 скорочуються, про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 складено попередження в.о. директора Державного бюро розслідувань полковника Держаного бюро розслідувань ОСОБА_2. про наступне вивільнення № 10-13-01/21108 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до наказу від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», з яким позивача ознайомлено 24.09.2020, про що свідчить підпис останнього.

Наказом в.о. директора Державного бюро розслідувань полковника Держаного бюро розслідувань ОСОБА_2. № 637-ос від 23.10.2020 відповідно до п. п. 8, 9 ч.1 ст. 12. Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26.10.2020, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

При цьому, в якості підстави у наказі зазначено: наказ ДБР від 17.09.2020 № 152ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального управління Державного бюро розслідувань на 2020 рік», наказ ДБР від 18.09.2020 № 590-ос «Про попередження працівників» та персональне попередження про наступне вивільнення від 22.09.2020 T70; 10-13-01-21108.

Вважаючи наказ в.о. директора Державного бюро розслідувань полковника Держаного бюро розслідувань ОСОБА_2. № 637-ос від 23.10.2020 протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочено посаду державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису, отже наказ № 637-ос від 23.10.2020 є правомірним та таким, що відповідає критеріям, визначним ч. 2 ст. 2 КАС України. Також, суд першої інстанції виходив з того, що скільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889 на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, суд вважав помилковими. Крім того, суд зазначив, що відповідачем вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення. Також, суд першої інстанції зауважував, що посилання позивача на відсутність повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що відповідач не дотримався, встановленого ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», порядку повідомлення про звільнення. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» мав можливість запропонувати позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби в тому самому державному органі та керуючись ст. 49-2 Кодексу законів про працю України зобов`язаний був запропонувати іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації, однак цього не зробив. Крім того, апелянт зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2. як ІНФОРМАЦІЯ_2 не був керівником державної служби, а тому в порушення вимог ст. 17 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» протиправно видав оскаржуваний наказ. Більше того, апелянт вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив про те, що відповідач довів факт скорочення посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису в центральному апараті Державного бюро розслідувань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями частини 2 статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини 2 статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Частинами 1, 6 статті 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначені Законом України "Про Державне бюро розслідувань" від 12.11.2015 № 794-VIII (далі - Закон № 794, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно статті 1 Закону № 794 Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Частинами 1 та 2 статті 14 Закону № 794 визначено, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 5 статті 14 Закону № 794 унормовано, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно частини 1 статті 3 Закону № 889 цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця .

Положеннями частин 1-3 Закону № 889 передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно частини 1 статті 87 Закону № 889 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно частини 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу (23.10.2020) було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак правильним є висновок суду першої інстанції про безпідставність доводу позивача з приводу невиконання відповідачем обов`язку в частині його працевлаштування.

Колегія суддів повторно зауважує, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що посада державної служби у третьому відділі управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань зокрема посада "слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань " виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено.

Отже, спірним у цій справі питанням є правомірність звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, тобто у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Так, 12.11.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Кабінет Міністрів України постановою № 127 від 29.02.2016 утворив Державне бюро розслідувань.

Державне бюро розслідувань наказом від 21.12.2017 № 1 затвердило структуру Державного бюро розслідувань.

Зокрема, до структури включено Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Трете управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів).

Також, у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.

Так, до Управління з розслідування злочинів, вчинених службовими особами включено три слідчі відділи (перший, другий, третій).

Відповідно у структурі (штатному розписі) Державного бюро розслідувань визначено посаду слідчого першого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, яку позивач обіймав за результатом проведеного конкурсу.

Водночас 03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесені зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Відповідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції від 28.11.2019) Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Разом із тим, згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції від 27.12.2019) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Відповідно Указу Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань, зокрема, включає в себе:

1. Центральний апарат, у якому створено Головне слідче управління;

2. Територіальні управління;

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

У зв`язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом «Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань» від 03.03.2020 № 53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань.

27.02.2020 Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» № 21 ДСК, яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік .

Згідно зі статтею 12 Закону № 794 наказом Державного бюро розслідувань від 17.09.2020 № 152 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік" внесено зміни до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, які вводяться в дію з 22.10.2020.

Так, відповідно наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК посади державної служби у третьому відділі управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені з штатного розпису.

Водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу: старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР) - 3 штатні посади, старший слідчий (майор ДБР) - 3 штатні посади та слідчий (капітан ДБР) - 3 штатні посади.

Так, на час призначення ОСОБА_1 на посаду, усі без винятку посади слідчих центрального апарату ДБР відносились до посад державної служби.

Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України та означає службову особу органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Слід зазначити, що чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року по справі № 640/11024/20( №К/9901/18243/21).

Як зазначено відповідачем посади державної служби та посади рядового та начальницького складу є посадами різних категорій посад з власним правовим статусом, який врегульований для державних службовців Законами України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», а для осіб рядового та начальницького складу власне контрактом, який заключає особа при вступі на службу, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та КЗпП України.

Окрім цього, такі посади мають різні кваліфікаційні вимоги, до таких посад застосовуються різні умови проходження конкурсу (зокрема, конкурс для посад рядового та начальницького складу передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку), і т.д.

Так, відповідно до положень статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку визначеному Законом України «Про державну службу».

Згідно частини другої статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з/до територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).

З аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається чітке розмежування законодавцем категорій посад в системі ДБР.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посада державної служби у третьому відділі управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, зокрема посада "слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань" виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено.

Отже, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу з будь-яким державним службовцем.

Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набули чинності з 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню.

Зважаючи на викладені обставини та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочено посаду державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.

В аспекті наведеного вище, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.07.2021 по справі № 640/11024/20 (К/9901/18243/21), припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення можливе не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Щодо доводів апелянта про наявність дискреційних повноважень Державного бюро розслідувань під час вирішення питання про припинення державної служби та щодо відсутності обов`язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань повноважень звільняти позивача з займаної посади, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

У той же час, за змістом п. 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом, зокрема, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Вказане Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі - Положення № 743), яка набрала чинності 27.08.2020.

Разом з тим, згідно з п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, Директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вони не ставлять права директора ДБР, передбачені п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та його обов`язки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Крім того, колегія суддів зауважує, що окрім зазначених нормативних підстав, в оскаржуваному наказі зазначено в якості підстави накази ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального управління Державного бюро розслідувань на 2020 рік», наказ ДБР від 18.09.2020 № 590-ос «Про попередження працівників» стосовно яких позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження визнання їх протиправними та скасування.

Також, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Пунктами 1, 2, 9 ч. 1, ч. 4 ст. 12 вказаного Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

У разі звільнення директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення ректора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

За змістом ст. 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

У свою чергу, відповідно до п.п. 3 та 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що директор ДБР займає найвищу посаду в ДБР, яка є державною службою особливого характеру та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.

При цьому, зазначені повноваження директора ДБР притаманні і як суб`єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки директора ДБР, переходить весь спектр повноважень директора, у том числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, директорів та заступників директорів територіальних управлінь ДБР.

Норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

Хоча, у більшості державних органів керівником державної служби є керівник державного органу (наприклад, у інспекціях, агентствах, адміністраціях, службах тощо).

Проте, в органах, які очолюють особи, що обіймають політичні посади або повністю складаються з таких осіб (наприклад, Кабінет Міністрів України) чи обіймають інші посади, що не належать до посад державної служби (наприклад, державні колегіальні органи), керівником державної служби, як правило, є керівник апарату (секретаріату) такого органу (наприклад, Вища рада правосуддя).

Інакше кажучи, суб`єкт призначення не обов`язково має бути керівником державної служби.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2. приступив до виконання повноважень директора на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 18.09.2020 № 371-ос/дск та наказу Державного бюро розслідувань від 13.11.2020 № 591-ос/дск.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних правовідносин керівником ДБР зазначено ОСОБА_2. , що, як вірно було зазначено судом першої інстанції, відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.

З урахуванням викладеного, посилання апелянта на відсутність повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними та не беруться колегією суддів до уваги.

При цьому, аргументи апелянта про те, що оскаржуваний наказ про звільнення підписано ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2. як ІНФОРМАЦІЯ_2, наведені вище висновки не спростовує, оскільки не виключає того, що він є не тільки суб`єктом призначення по відношенню до директорів територіальних управлінь ДБР, у тому числі позивача, а і фактично є керівником державної служби по відношенню до останніх.

Вказане також підтверджується тим, що згідно з Законом України від 23.02.2021 № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» ст. 91 доповнено новою частиною десятою, відповідно до якої повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Доводи апелянта про те, що останній не був попереджений про скорочення посади державної служби не беруться колегією суддів до уваги, оскільки як стверджує сам позивач та підтверджується матеріалами справи, його повідомлено про вивільнення у зв`язку зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань. Так, з матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 складено попередження в.о. директора Державного бюро розслідувань полковника Держаного бюро розслідувань ОСОБА_2. про наступне вивільнення №10-13-01/21108 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до наказу від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», з яким позивача ознайомлено 24.09.2020, про що свідчить підпис останнього.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийнятого наказу виконуючого обов`язків директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2. від 23 жовтня 2020 року №637-ос в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26 жовтня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

При цьому, проаналізувавши всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2021 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 28.12.2021.