Постанова

Іменем України

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 607/12761/20

провадження № 61-7338св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Національна академія внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів:

Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 10 серпня 2015 року № 102о/с ОСОБА_1 з 17 серпня 2015 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ. 19 серпня

2015 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладений договір № Пр15-301 про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ, за умовами якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету та зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі - відшкодувати витрати у зв`язку із утриманням у навчальному закладі.

Після набрання чинності Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 виявив бажання продовжувати навчання та службу в поліції, тому наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 06 листопада 2015 року № 192о/с його звільнено з органів внутрішніх справ з продовженням навчання у Національній академії внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Наказом ректора Національній академії внутрішніх справ від 11 листопада 2015 року № 202о/с відповідача з 07 листопада 2015 року призначено на посаду курсанта першого курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції.

31 травня 2017 року наказом ректора Національної академії внутрішніх справ

№ 85 о/с ОСОБА_1 відрахований з навчального закладу та звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Посилаючись на те, що у період з 17 серпня 2015 року по 31 травня 2017 року відповідач відповідно до умов договору у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі, 39 962,48 грн, у тому числі інфляційні втрати у

розмірі - 3 254,25 грн та три проценти річних - 1 771,32 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 10 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, у зв`язку з чим служба відповідача є публічною, спірні правовідносини виникли за участю суб`єктами владних повноважень, а отже, спір є публічно-правовим та підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Аналогічний правових висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження

№ 14-373цс19).

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргаНаціональної академії внутрішніх справ, у якій заявник просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 березня

2021 року, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення боргу з урахування встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від суми заборгованості, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов цивільно-правового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. У спорах про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, відсутня сторона, яка здійснює публічно-владні управлінські функції, оскільки Національна академія внутрішніх справ не є і не може бути суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України у зазначеній категорії справ. На момент звільнення відповідача зі служби між ним та Національної академією внутрішніх справ не існувало трудових (службових) чи інших правовідносин, спори з яких могли б розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, ця справа не відноситься до категорії, на яку поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Суди не урахували, що у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 755/7554/18 (провадження № 14-135цс19), Велика Палата Верховного Суду вказала, що позов закладу вищої освіти про відшкодування вартості навчання за рахунок державного бюджету не є адміністративним, оскільки заклад вищої освіти не має встановлених нормами КАС України ознак суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах та спір не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) факт дотримання/порушення сторонами умов договору, а також застосовувати передбачені цим договором або законом наслідки в разі встановлення, зокрема й обставин порушення зобов'язання, якщо ці питання не пов'язані з дослідженням та встановленням правомірності дій, рішень чи бездіяльності органу владних повноважень чи службовця або посадовця як сторони спору. Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, що існувала до грудня

2018 року, зокрема аналогічних викладеному вище правовому висновку, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах: від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15.

Крім того, зауважив, що у випадку закриття провадження у справі, враховуючи значно менші строки звернення до адміністративного суду, передбачені положеннями статті 122 КАС України, ніж строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, Національна академія внутрішніх справ не матиме можливості повернути до Державного бюджету України кошти, витрачені на утримання відповідача в навчальному закладі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 30 червня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 10 серпня 2015 року № 102о/с ОСОБА_1

з 17 серпня 2015 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ. 19 серпня 2015 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладений договір № Пр15-301 про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ, за умовами якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі - відшкодувати витрати у зв`язку із утриманням у навчальному закладі.

Наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 06 листопада

2015 року № 192о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ, з продовженням навчання у Національній академії внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

Наказом ректора Національній академії внутрішніх справ від 11 листопада

2015 року № 202о/с ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року призначено на посаду курсанта першого курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції.

31 травня 2017 року наказом ректора Національної академії внутрішніх справ

№ 85 о/с ОСОБА_1 відрахований з навчального закладу та звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Загалом ОСОБА_1 навчався у вищому навчальному закладі з 17 серпня 2015 року по 31 травня 2017 року. Відповідно до умов договору № Пр15-301 про підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ від 19 серпня

2015 року, у період навчання ОСОБА_1 перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Національної академії внутрішніх справ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоложних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

За змістом статті 9 Закону України «Про міліцію», чинного на час укладення договору про підготовку фахівця у вищому начальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (Національній академії внутрішніх справ), на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 02 липня 2015 року

№ 580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Подібні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження

№ 11-699апп18) та від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що спори про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства є безпідставними, оскільки спростовуються вищевказаними висновками судів і сталою практикою Верховного Суду, яка з цього питання є незмінною.

Посилання у касаційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі

№ 804/285/16 (провадження № 11-669апп18) відступила від викладених у них висновків з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень.

Не є обґрунтованими і твердження заявника про те, що у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 755/7554/18 (провадження № 14-135цс19), Велика Палата Верховного Суду дійшла протилежного висновку щодо юрисдикції позову закладу вищої освіти про відшкодування вартості навчання за рахунок державного бюджету, а саме про те, що такий позов належить розглядати у порядку цивільного судочинства, оскільки зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у справі за позов Київського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за угодою про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва за рахунок державного замовлення. Тобто спір у справі № 755/7554/18 не пов'язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка займає посаду публічної служби.

Таким чином, у справі № 755/7554/18, на яку посилається заявник, як на приклад порушення судами у справі, яка переглядається, правил предметної юрисдикції, правовідносини не є подібними.

Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги Національної академії внутрішніх справ не спростовують висновків судів про те, що спір у цій справі є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Зважаючи на сталу судову практику розгляду спорів у зазначеній категорії справ, відсутні, визначені частиною шостою статті 403 ЦПК України, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скаргиНаціональної академії внутрішніх справ.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справзалишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 10 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко