ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 5015/3683/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Губського В. М. (у порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - Рісного М. Б. (адвокат),

відповідача-4 - Лужбіної Н. Б. (адвокат),

відповідача-5 - не з`явився,

відповідача-6 - не з`явився,

відповідача-7 - Багатченка Ю. В. (адвокат),

третіх осіб - не з`явилися,

прокуратури - Біньковської А. В. (посвідчення від 01.06.2021 № 064625),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 (суддя Сухович Ю. О.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 (головуючий - Гриців В. М., судді Зварич О. В., Матущак О. І.) у справі

за позовом Прокурора Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до: 1) Дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій "Великий Любінь № 1",

4) Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця",

5) Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області,

6) Державної реєстраційної служби України,

7) Федерації професійних спілок України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Комунального підприємства Львівської обласної ради "Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації",

2) Комунального підприємства "Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації",

3) Городоцького районного управління юстиції у Львівській області,

про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна; витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акта прийому-передачі об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 02.07.2011 Прокурор Городоцького району Львівської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом (у редакції заяви від 17.12.2019 про уточнення позовних вимог) до Дочірнього підприємства "Санаторій "Любінь Великий" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", Підприємство, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я" (далі - ТОВ "Наукові технології здоров`я", відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій "Великий Любінь № 1" (далі - ТОВ "РОКСВеЛ № 1", Товариство, Покупець, відповідач-3), Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", Укрпрофоздоровниця, відповідач-4), Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області (далі - Великолюбінська селищна рада, відповідач-5), Державної реєстраційної служби України, Федерації професійних спілок України (далі - ФПС України, Федерація, відповідач-7) про:

1) визнання права власності за Державою Україна в особі ФДМУ на наступні об`єкти нерухомого майна: спальний корпус № 4 загальною площею 874 м2; спальний корпус № 2 загальною площею 708,3 м2; приміщення котельні площею 352 м2; приміщення водонапірної башти; приміщення водогрязелікарні; приміщення пральні площею 204 м2; приміщення адмінкорпусу площею 253 м2; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 м2; приміщення очисних споруд площею 84,4 м2; приміщення овочесховища площею 644,2 м2; приміщення клубу-їдальні; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3 (далі - спірне нерухоме майно, спірне майно, спірні об`єкти);

2) витребування з чужого незаконного володіння ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" на користь Фонду шляхом підписання акта прийому-передачі наступних об`єктів: приміщення котельні площею 352 м2; приміщення водонапірної башти; приміщення водогрязелікарні; приміщення пральні площею 204 м2; приміщення адмінкорпусу площею 253 м2; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 м2; приміщення очисних споруд площею 84,4 м2; приміщення овочесховища площею 644,2 м2; приміщення клубу-їдальні; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3 (далі - 12 (дванадцяти) спірних об`єктів нерухомості);

3) витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "РОКСВеЛ № 1" на користь Фонду шляхом підписання акта прийому-передачі наступних об`єктів: спальний корпус № 4 загальною площею 874 м2; спальний корпус № 2 загальною площею 708,3 м2 (далі - 2 (двох) спірних об`єкта нерухомості), з посиланням на положення статей 15, 16, 316, 319, 387, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що при здійсненні перевірки у червні 2011 року Прокуратурі Городоцького району Львівської області стало відомо про порушення прав держави, а саме про факт незаконного вибуття з власності держави майна санаторію "Любінь Великий". Майно санаторію "Любінь Великий", що знаходиться за адресою: Львівська область, смт Великий Любінь, вул. Львівська, 16, є державною власністю та ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" не передавалося, відтак ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" володіє частиною майна санаторію "Любінь Великий" (приміщеннями котельні, водонапірної башні, водогрязелікарні, пральні, адмінкорпусу, бібліотеки та ЛФК, очисних споруд, овочесховища, клубу-їдальні, лікувально-діагностичного корпусу № 1, спального корпусу № 6, спального корпусу № 3) незаконно, а тому це майно підлягає витребуванню на користь держави. Внаслідок цього, на думку Прокурора та позивача, недійсним є договір купівлі-продажу від 19.07.2001, за умовами якого відповідач-1 спочатку відчужив частину спірного майна (спальні корпуси № 2 і № 4) на користь ТОВ "Наукові технології здоров`я", та договори купівлі-продажу від 11.08.2001, згідно з якими ТОВ "Наукові технології здоров`я" у подальшому відчужило зазначені спальні корпуси на користь ТОВ "РОКСВеЛ № 1", та наявні підстави для повернення такого майна з чужого незаконного володіння Товариства у державну власність.

Відповідач-3, відповідач-4 і відповідач-5, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 (суддя Рим Т. Я.) позов задоволено повністю у зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 (головуючий - Краєвська М. В., судді Галушко Н. А., Орищин Г. В.) рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано за Державою Україна в особі ФДМУ право власності на майно санаторію "Любінь Великий", а саме: приміщення котельні площею 352 м2, позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204 м2, позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253 м2, позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 м2, позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 м2, позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 м2, позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. Зобов`язано ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що приміщення спальних корпусів № 2 і № 4 придбано Товариством як добросовісним набувачем.

4. Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2014 (головуючий - Прокопанич Г. К., судді Алєєва І. В., Євсіков О. О.) рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 скасовано, справу № 5015/3683/11 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Зазначена постанова аргументована тим, що: 1) місцевим господарським судом не встановлено моменту, коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів. Тобто, якщо сплив строку позовної давності обчислюється з червня 2011 року, то підстав для його відновлення в порядку частини 5 статті 267 ЦК України не вбачається, оскільки строк не пропущено. Натомість, якщо ж суд вважає за необхідне відновити пропущений строк, то слід було зазначити, з якого моменту починається, на думку суду, перебіг строку позовної давності; 2) місцевий господарський суд задовольняючи, а апеляційний господарський суд частково задовольняючи вимоги щодо визнання права власності та зобов`язання повернути майно порушили вищевказані норми процесуального законодавства, оскільки при підготовці справи до розгляду не встановили конкретні вимоги прокурора (визначення окремого майна, а не комплексу в цілому) та без відповідного клопотання вийшли за межі позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2014 (суддя Шпакович О. Ф.) задоволено заяву Прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 5015/3683/11 (шляхом накладення заборони на відчуження спірних об`єктів). Заборонено ТОВ "РОКСВеЛ № 1" відчужувати спальні корпуси № 2 та № 4 (загальною площею 708,3 м2 та 874 м2 відповідно), що знаходяться у смт Великий Любінь, вул. Львівська 16 "б" та 16 "г" відповідно. Заборонено ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" відчужувати приміщення: котельні (площею 352 м2); водонапірної башти; водогрязелікарні; пральні (площею 204 м2); адмінкорпусу (площею 253 м2); бібліотеки та ЛФК (площею 466,4 м2); очисних споруд (площею 84,4 м2); овочесховища (площею 644,2 м2); клубу-їдальні; лікувально-діагностичного корпусу № 1; спального корпусу № 6; спального корпусу № 3, що знаходяться у смт Великий Любінь (Городоцього району Львівської області), вулиця Львівська, 16.

5. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 у задоволенні позову відмовлено. Закрито провадження у справі щодо Державної реєстраційної служби України. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2014.

Рішення аргументоване необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог з огляду на те, що: 1) санаторій "Любінь Великий" передано в управління профспілкам власником - державою на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" (далі - постанова № 606), а право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно, передане до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", було закріплено відповідно до договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладеного між Федерацією незалежних профспілок України та Загальною конфедерацією профспілок СРСР, отже, спірне майно було набуто Федерацією незалежних профспілок України у власність до моменту прийняття Постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав Української РСР", якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна; 2) цей спір виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, майно незаконно було передано Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - Товариству, тобто, прокурор та позивач вважають порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивача полягає у поверненні державі майна з чужого незаконного володіння. Належним способом захисту такого права та інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога прокурором була пред`явлена. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340; 3) з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань від 12.11.2019 № 1005951734 вбачається, що Державну реєстраційну службу України (відповідача-6) припинено як юридичну особу 11.07.2016 за рішенням засновників без визначення правонаступників, у зв`язку з чим провадження у справі щодо відповідача-6 підлягає закриттю на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); 4) за умов відсутності підстав для задоволення позову заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 27.06.2014, підлягають скасуванню відповідно до положень частини 9 статті 145 ГПК України.

6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції вказаної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 залишено без змін.

7. Постанова мотивована посиланням на положення статей 256, 257, 261, 267, 321, 330, 388 ЦК України, статті 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, статей 1, 4 Закону України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України", пунктів 2, 3, 5 Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121 (в редакції, чинній з 30.11.2005 по 20.05.2011), статей 11, 74, 277 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) у постанові № 606 немає вказівки передати майно Українській республіканській раді профспілок у власність, натомість зазначено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно, так само матеріали справи не містять доказів на підтвердження законності набуття Федерацією незалежних профспілок України прав на майно, передане Загальною конфедерацією профспілок СРСР, і щодо подальшого розпорядження цим майном; 2) право позивача було порушено, адже Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі, яка ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала знати про це, відтак Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що: 1) укладаючи договори купівлі-продажу спірного майна (спальні корпуси № 2 і № 4) та оплачуючи його вартість, ТОВ "РОКСВеЛ № 1" не знало і не могло знати, що ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" не є власником майна і не має права ним розпоряджатися, відтак відповідач-3 є добросовісним набувачем, який в силу статті 330 ЦК України набув право власності на спірне нерухоме майно. При цьому судом не встановлено суспільного інтересу та потреби держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права Товариства як добросовісного набувача спірного нерухомого майна; 2) з наявних у справі доказів немає жодних підстав вважати, що спірне нерухоме майно було загублено власником (державою) чи її уповноваженим органом, викрадене чи вибуло з володіння іншим шляхом поза волею власника або уповноваженої ним особи, тому відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ТОВ "РОКСВеЛ № 1" як добросовісного набувача (схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (за заявою Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" про перегляд у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 у справі № 48/340)); 3) об`єкти нерухомого майна - спальні корпуси № 2 і № 4 у тому виді, в якому вони були передані ТОВ "Наукові технології здоров`я" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 № 4610116/2001-49, фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції було створено нові речі, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10.01.2013 № 210/211, проведеної в межах цієї справи, та додатково свідчить про відсутність правових підстав для витребування від Товариства частини спірного майна (спальних корпусів № 2 і № 4) на користь держави.

Разом з тим апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, в підсумку дійшов висновку про відмову в позові саме з мотивів спливу позовної давності, оскільки: 1) упродовж тривалого часу Фонд був обізнаний про факт вибуття спірного майна з державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався; 2) зважаючи на те, що Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" набрав чинності з 21.03.2007, а тримісячний строк, визначений частиною 2 статті 4 цього Закону, сплинув 21.06.2007, то за будь-яких умов, виходячи з приписів вказаного Закону, ФДМУ (позивач) про факти порушення прав та законних інтересів держави повинен був довідатися не пізніше 21.06.2007. Відтак трирічний строк для звернення до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави сплинув 22.06.2010, а Фонд у вказаний період не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 256, 257, 261, 316, 321, 328, 332, 388, 392 ЦК України, статей 236, 238 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статей 261, 267 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 925/740/17, від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011, від 30.01.2019 у справі № 916/3171/15, від 16.04.2019 у справі № 902/311/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 22.06.2021 у справі № 916/820/20; 2) згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, позовна давність застосовується щодо кожного відповідача окремо, проте, відповідач-1, до якого заявлено вимогу про витребування майна, заяви про застосування строку позовної давності не подавав; 3) матеріали справи не містять доказів обізнаності позивача з вибуттям з державної власності саме майна санаторію "Любінь Великий" у смт Любінь Великий Городоцького району Львівської області та апеляційним судом не враховано того, що незважаючи на доручення Кабінету Міністрів України утворити робочу комісію, якій необхідно було провести інвентаризацію відповідного майна профспілок та перевірити законність його перебування у володінні ФПС України, в матеріалах справи така інвентаризація відсутня. Зокрема, відповідно до статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України" міжвідомча робоча комісія, яка була утворена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 236р, мала скласти перелік майна, забороненого для відчуження, провести інвентаризацію відповідного майна та визначити законність його перебування у володінні Федерації, однак такого переліку із зазначенням конкретно майна санаторію "Любінь Великий" складено не було. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2010 № 397 "Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України" було ліквідовано робочу комісію з питань виконання завдань, передбачених частиною 2 статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України", та визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 236р, що, в свою чергу, унеможливило проведення інвентаризації майна, яке перебуває у віданні ФПС України та заснованих нею господарських товариств.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. ТОВ "РОКСВеЛ № 1" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 5015/3683/11 та призначено її до розгляду на 14.12.2021 о 15:30.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 оголошено перерву до 21.12.2021 у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 5015/3683/11.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

12. Постановою № 606 Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 постанови № 606 передбачено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. У додатку 1 (Перелік санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР) до постанови № 606, зокрема, значиться санаторій Любінь Великий.

Постановою від 18.11.1990 № 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, за умовами якого за Федерацією було закріплено перелік майна (в т. ч. санаторій Любінь Великий).

13. Постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 № 11-1-1 створено Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця") на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соцстрахування.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 9971 ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" зареєстровано як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників ФПУ України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

Згідно з актом прийому-передачі від 24.01.1992 майно санаторію "Любінь Великий" передано Федерацією у власність ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", перелік якого складено згідно з постановою Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 "Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням правління ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 28.01.1992 № 2 затверджено перелік оздоровниць та допоміжних господарств, які на правах філії входять до складу Прикарпатського відділення ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця". Зокрема, до складу цього відділення було включено санаторій "Любінь Великий".

14. На виконання Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ у 1996 році було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включено санаторій "Любінь Великий ".

15. Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 № 35 оформлено право власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на об`єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус № 1, адміністративний корпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водолікарні, клубу-їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходяться на вулиці Львівській, 16 у смт Великий Любінь. Право власності на ці об`єкти зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", про що 23.11.2001 видано свідоцтво про право власності серії ААБ № 000460.

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 14.09.1999 № 80 оформлено право власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на водонапірну башту, що знаходиться на вулиці Львівській, 16 у смт Великий Любінь. Право власності на цю водонапірну башту зареєстровано Самбірським бюро технічної інвентаризації за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", про що 23.11.2001 видано свідоцтво про право власності серії ААБ № 000459.

15.03.2000 Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (код ЄДРПОУ 02649905) видало наказ № 28 "Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та затвердження положень про них, відповідно до якого створило філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" - Санаторій "Любінь Великий".

23.11.2001 зазначені об`єкти нерухомого майна санаторію закріплено за філією Прикарпатського відділення ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" - Санаторієм "Любінь Великий".

16. 19.07.2001 між Прикарпатським дочірнім підприємством ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (продавець) і ТОВ "Наукові технології здоров`я" (покупець) було укладено договір № 4610116/2001-49 (затверджено головою Правління ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" 19.07.2001), за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця корпус № 2 та корпус № 4 Санаторію "Любінь Великий", що знаходяться за адресою: смт Любінь Великий Городоцького р-ну Львівської області, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, визначених у цьому договорі.

На підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 19.03.2001 № Р4-9 та договору купівлі-продажу від 19.07.2001 № 4610116/2001-49 Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" за актом прийому-передачі від 25.07.2001 передало ТОВ "Наукові технології здоров`я" спальний корпус № 2 санаторію "Любінь Великий" площею 708,3 м2 і спальний корпус № 4 санаторію "Любінь Великий" площею 874 м2.

Згідно з рішенням загальних зборів ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", оформленим протоколом № 3, проведено реорганізацію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (код ЄДРПОУ 02649905) шляхом виділення його філії - Санаторію "Любінь Великий" у Дочірнє підприємство "Санаторій "Любінь Великий" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" (код ЄДРПОУ 02592022).

17. 11.08.2004 між ТОВ "Наукові технології здоров`я" (продавець) та ТОВ "РОКСВеЛ № 1" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (посвідчено приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Тимофєєвою А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2669), за умовами якого продавець передав Покупцю у власність, а Покупець прийняв і зобов`язувався оплатити 60496 грн за об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 2 загальною площею 708,3 м2, що знаходиться у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16-Б.

11.08.2004 між ТОВ "Наукові технології здоров`я" (продавець) та ТОВ "РОКСВеЛ № 1" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (посвідчено приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Тимофєєвою А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2672), за умовами якого продавець передав Покупцю у власність, а Покупець прийняв і зобов`язувався оплатити 79690 грн за об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 4 загальною площею 874 м2, що знаходиться у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16-Г.

24.06.2005 зареєстровано за ТОВ "РОКСВеЛ № 1" право власності на спальний корпус № 2 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт Великий Любінь, вул. Львівська, 16-Б (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2005 № 7606574).

24.06.2005 зареєстровано за ТОВ "РОКСВеЛ №1" право власності на спальний корпус № 4 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт Великий Любінь, вул. Львівська, 16-Г було (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2005 № 7606676).

18. У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10.01.2013 № 210/211, призначеної у справі № 5015/3683/11, зазначено, що: 1) вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 2 на вул. Львівській, 16-Б у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 3487920 грн; 2) вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 4 на вул. Львівській, 16-Г у смт Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 2736293 грн; 3) внаслідок здійснення робіт ТОВ "РОКСВеЛ № 1" по реконструкції спального корпусу № 2 і спального корпусу № 4 за адресою: Львівська обл, Городоцький р-н, смт Великий Любінь, вул. Львівська, 16-Б і 16-Г, було створено нову річ.

Крім того у зазначеному експертному висновку вказано, що функціональним призначенням об`єктів нерухомого майна (спальних корпусів № 2 і № 4 санаторію "Любінь Великий") станом на момент їх придбання Товариством у 2004 році до проведення реконструкції було призначення - "спальні корпуси санаторію", а після проведених поліпшень стало призначення - "автономний відпочинковий корпус санаторного типу".

Позиція Верховного Суду

19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

20. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про те, що: 1) у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними; 2) з наявних у справі доказів немає жодних підстав вважати, що спірне нерухоме майно було загублено власником (державою) чи її уповноваженим органом, викрадено чи вибуло з володіння іншим шляхом поза волею власника або уповноваженої ним особи, тому відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ТОВ "РОКСВеЛ № 1" як добросовісного набувача; 3) об`єкти нерухомого майна - спальні корпуси № 2 і № 4 у тому виді, в якому вони були передані відповідачу-2 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 № 4610116/2001-49, фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції було створено нові речі, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 10.01.2013 № 210/211, проведеної в межах цієї справи, та додатково свідчить про відсутність правових підстав для витребування від Товариства частини спірного майна (спальних корпусів № 2 і № 4); 4) оскільки Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" набрав чинності з 21.03.2007, а тримісячний строк, визначений частиною 2 статті 4 цього Закону, закінчився 21.06.2007, то за будь-яких умов, виходячи з приписів вказаного Закону, ФДМУ (позивач) про факти порушення прав та законних інтересів держави повинен був довідатися не пізніше 21.06.2007. Відтак трирічний строк для звернення до суду за захистом прав та інтересів держави сплинув 22.06.2010, але Фонд у вказаний період не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

21. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання за Державою Україна в особі ФДМУ права власності на спірне нерухоме майно з огляду на таке.

22. Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду на спірне майно, Прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

23. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

24. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, спірне нерухоме майно незаконно було передано ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", його частину (2 (два) спірних об`єкта нерухомості) було відчужено ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на користь ТОВ "Наукові технології здоров`я" (у 2001 році), а від Укрпрофоздоровниці на користь ТОВ "РОКСВеЛ № 1" (у 2004 році). Тобто позивач вважає порушеним право власності держави і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач і оплатного відчуження майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного, на думку позивача, володіння. Належним способом захисту такого права та інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння і така вимога позивачем була пред`явлена.

25. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (аналогічний висновок викладено у пункті 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності держави на спірне нерухоме майно у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту цивільних прав.

26. Колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування 2 (двох) спірних об`єктів нерухомості (спальні корпуси № 2 і № 4) з чужого незаконного володіння ТОВ "РОКСВеЛ № 1" саме з мотивів спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем-3, і водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми статті 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 925/740/17, від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011, від 30.01.2019 у справі № 916/3171/15, від 16.04.2019 у справі № 902/311/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 22.06.2021 у справі № 916/820/2, з огляду на таке.

27. Правовий режим незаконно відчуженого майна врегульовано статтею 330 ЦК України, за якою суб`єктом відносин є добросовісний набувач, який набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

28. Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, достеменно встановив ті істотні обставини, що: 1) у постанові № 606 немає вказівки передати майно Українській республіканській раді профспілок у власність, натомість зазначено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно, так само матеріали справи не містять доказів на підтвердження законності набуття Федерацією незалежних профспілок України прав на майно, передане Загальною конфедерацією профспілок СРСР, і щодо подальшого розпорядження цим майном; 2) право позивача було порушено, адже Укрпрофоздоровниця не набула права власності на спірне нерухоме майно, а право власності належало державі, яка ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність, і Укрпрофоздоровниця мала знати про це, відтак Укрпрофоздоровниця не була добросовісним набувачем майна і не набула права власності на нього. Спірне майно належало на праві власності державі.

Таким чином, апеляційний суд спочатку цілком правомірно дійшов висновку про обґрунтованість вимог віндикаційного позову як до відповідача-1, так і до відповідача-3.

29. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

30. Згідно з частинами 4, 5 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

31. Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

32. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц).

33. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

34. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

35. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 14.12.2017, на час звернення із цим позовом), статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011.

36. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (схожий висновок викладено у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

37. Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Викладене виключає можливість відмови в позові одночасно з підстав його необґрунтованості та з мотивів спливу позовної давності.

38. Статтею 1 Закону України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" встановлено до 1 січня 2008 року мораторій на відчуження нерухомого майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення (санаторіїв, готелів, туристичних та спортивних баз, майнових комплексів відповідних підприємств, їх структурних підрозділів, окремих будівель, споруд, приміщень тощо) та основних засобів виробництва, які перебувають у володінні Федерації професійних спілок України, господарських товариств та інших суб`єктів господарювання, учасником (акціонером) чи засновником яких є Федерація професійних спілок України, а також акцій (часток, паїв) господарських товариств, які здійснюють відповідну діяльність, що перебувають у володінні Федерації професійних спілок України.

39. Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" Кабінету Міністрів України доручено утворити робочу комісію за участю народних депутатів України, депутатів місцевих рад, представників ФПУ України, інших професійних спілок та їх об`єднань, об`єднань роботодавців, ФДМУ, Рахункової палати, Державної податкової адміністрації України, представників Генеральної прокуратури України та інших правоохоронних органів, якій: протягом місяця після набрання чинності цим Законом скласти перелік майна, яке забороняється відчужувати відповідно до нього; протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом: провести інвентаризацію відповідного майна; щодо кожного об`єкта документально визначити законність його перебування у володінні Федерації; щодо кожного об`єкта, включеного до вказаного переліку, встановити частку держави, ФПУ України, інших професійних спілок, інших суб`єктів господарювання; перевірити законність відчуження майнових комплексів, окремих споруд та іншого майна санаторно-курортного і туристичного призначення, проведеного ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", ЗАТ "Укрпрофтур", Федерацією протягом 1994- 2006 років, і в разі порушення законодавства України вжити заходів щодо повернення цих об`єктів законному власнику.

40. Зважаючи на те, що Закон України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" набрав чинності з 21.03.2007, а тримісячний строк, визначений частиною 2 статті 4 цього Закону, закінчився 21.06.2007, апеляційний суд правильно зазначив, що за будь-яких умов, виходячи з приписів вказаного Закону, ФДМУ (позивач) про факти порушення прав та законних інтересів держави повинен був довідатися не пізніше 21.06.2007. Відтак трирічний строк для звернення до суду за захистом цивільних прав та інтересів держави сплинув 22.06.2010, а Фонд у вказаний період не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі, в зв`язку з чим, Прокурор, подавши 02.07.2011 позов в інтересах держави в особі ФДМУ, пропустив строк позовної давності.

41. Наведеним повністю спростовуються доводи скаржника про те, що матеріали справи не містять доказів обізнаності позивача з вибуттям з державної власності саме майна санаторію "Любінь Великий" у смт Любінь Великий Городоцького району Львівської області та апеляційним судом не враховано того, що незважаючи на доручення Кабінету Міністрів України утворити робочу комісію, якій необхідно було провести інвентаризацію відповідного майна профспілок та перевірити законність його перебування у володінні ФПС України, в матеріалах справи така інвентаризація відсутня. Зокрема, відповідно до статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України" міжвідомча робоча комісія, яка була утворена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 236р, мала скласти перелік майна, забороненого для відчуження, провести інвентаризацію відповідного майна та визначити законність його перебування у володінні Федерації, однак такого переліку із зазначенням конкретно майна санаторію "Любінь Великий" складено не було. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2010 № 397 "Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, утворених Кабінетом Міністрів України" було ліквідовано робочу комісію з питань виконання завдань, передбачених частиною 2 статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України", та визнано таким, що втратило чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 № 236р, що, в свою чергу, унеможливило проведення інвентаризації майна, яке перебуває у віданні ФПС України та заснованих нею господарських товариств.

Адже зазначені доводи скаржника свідчать про недотримання міжвідомчою робочою комісією за участю ФДМУ вимог частини 2 статті 4 Закону України "Про мораторій на відчуження майна, що перебуває у володінні Федерації профспілок України", яке проявилося у бездіяльності з питань проведення інвентаризації зазначеного майна, складання переліку відповідного майна, перевірки законності відчуження майнових комплексів, окремих споруд та іншого майна санаторно-курортного і туристичного призначення, проведеного ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" і Федерацією протягом 1994- 2006 років (відчуження спірного майна відбувалося у вказаний період), що, як наслідок, призвело до невжиття заходів з повернення цих об`єктів законному власнику.

42. Отже, упродовж тривалого часу Фонд був обізнаний про факт вибуття спірного майна з державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування 2 (двох) спірних об`єктів нерухомості з незаконного володіння ТОВ "РОКСВеЛ № 1" у зв`язку із спливом позовної давності.

При цьому колегія суддів зауважує, що у пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 сформульовано правовий висновок щодо питання застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України, а саме про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

43. Водночас за умов попереднього висновку про обґрунтованість віндикаційної вимоги до ТОВ "РОКСВеЛ № 1" та законної відмови в її задоволенні з мотивів спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено Товариством, Верховний Суд вважає помилковим подальший взаємовиключний висновок апеляційного суду про неможливість витребування державою 2 (двох) спірних об`єктів нерухомості у відповідача-3 як добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України та з огляду на створення нових речей внаслідок реконструкції спірних об`єктів нерухомого майна (спальні корпуси № 2 і № 4), здійсненої після їх передачі ТОВ "Наукові технології здоров`я" за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 № 4610116/2001-49, що може свідчити про необґрунтованість позову в цій частині, оскільки правомірна відмова в позові з причин пропуску позивачем строку позовної давності виключає необґрунтованість позову.

Разом з тим, ураховуючи вимоги частини 2 статті 309 ГПК України, за змістом якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильної по суті постанови (у частині віндикаційної вимоги до ТОВ "РОКСВеЛ № 1") з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі помилкове одночасне посилання суду апеляційної інстанцій на сплив позовної давності по вимозі, звернутій до Товариства, та на її необґрунтованість не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови у відповідній частині.

44. Таким чином, апеляційний суд фактично переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статей 261, 267 ЦК України, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011, чим спростовується недоречне твердження скаржника про неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 5024/1403/2011.

45. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

46. У зв`язку з наведеним вище касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на неврахування висновку щодо застосування норми статті 261 ЦК України, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 925/740/17, від 30.01.2019 у справі № 916/3171/15, від 16.04.2019 у справі № 902/311/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 22.06.2021 у справі № 916/820/20, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначених справах і в справі, що розглядається, є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього спору.

Зокрема, ухвалюючи постанови у всіх зазначених справах, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив зі встановлених судами попередніх інстанцій різних фактичних обставин щодо обізнаності позивачів з вибуттям майна з державної власності та зумовленого цим моменту початку перебігу строку позовної давності, внаслідок сформований у вказаних постановах правовий висновок жодним чином не був пов`язаний із застосуванням положень частини 2 статті 4 Закону України від 22.02.2007 № 700-V "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" при визначенні початку перебігу строку позовної давності.

47. Водночас колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування 12 (дванадцяти) спірних об`єктів нерухомості з чужого незаконного володіння ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" з таких мотивів.

48. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми статей 261, 267 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

49. Так, у пунктах 138- 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 сформульовано такий правовий висновок:

"Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог".

50. Як вбачається з матеріалів справи та достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, заяви про застосування наслідків спливу позовної давності подали виключно відповідач-3 (ТОВ "РОКСВеЛ № 1"), відповідач-4 (ПрАТ "Укрпрофоздоровниця") і відповідач-5 (Великолюбінська селищна рада), у зв`язку з чим відповідачем-1 (Підприємством) заява про застосування наслідків спливу позовної давності щодо віндикаційної вимоги, звернутої до нього, дійсно не подавалася.

51. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми статей 261, 267 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, з огляду на таке.

52. Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктами 1.4- 1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 № 399/2839 (чинної на час державної реєстрації у 1999 році права власності ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" на 12 (дванадцять) спірних об`єктів нерухомості), передбачено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.). Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

53. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

54. Так, у пунктах 60, 62- 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано такий висновок:

"Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном".

55. Крім того, у пункті 32 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/10803/20 викладено висновок про те, що визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц). Вирішення питання щодо заміни належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/20154/16). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

56. Ураховуючи зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в їх сукупності, зважаючи на достеменно встановлені судами попередніх інстанцій обставини державної реєстрації в 1999 році права власності на спірне нерухоме майно за ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого наразі є ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", з видачею відповідачу-4 свідоцтв про право власності від 23.11.2001 серії ААБ № 000460 і серії ААБ № 000459, та беручи до уваги пункт 3.11 Статуту ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", за змістом якого Підприємство володіє та користується майном, що передано йому Укрпрофоздоровницею не у власність, а у господарське та оперативне відання, колегія суддів наголошує, що у розумінні статті 387 ЦК України незаконним володільцем, від якого Фонд вправі витребувати спірне майно, є саме ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" (відповідач-4), яке також заявило про застосування наслідків спливу позовної давності та яке в зв`язку з цим є належним відповідачем за вимогою про витребування 12 (дванадцяти) спірних об`єктів нерухомості.

57. З огляду на те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц і постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/10803/20 офіційно оприлюднено 14.12.2021 та 22.09.2021 відповідно, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (19.08.2021), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зазначеним правовим висновкам не відповідають взаємовиключні висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість заявленої до ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" віндикаційної вимоги та про необхідність відмови у її задоволенні з підстав спливу позовної давності.

58. Викладене переконливо свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування 12 (дванадцяти) спірних об`єктів нерухомості з чужого незаконного володіння ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" з мотивів подання віндикаційного позову в цій частині до неналежного відповідача.

59. У зв`язку з наведеним касаційна інстанція відхиляє передчасні посилання скаржника на неврахування апеляційним судом сформульованого у пунктах 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 правового висновку щодо можливості застосування судом наслідків спливу позовної давності лише за заявою того з декількох відповідачів, до якого звернуто відповідну позовну вимогу, оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови в позові та виключає необхідність подальшого з`ясування питань застосування позовної давності при визнанні позовної вимоги обґрунтованою.

60. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на наявність підстав для застосування Верховним Судом положень частини 4 статті 300 ГПК України та зумовленого цим комплексного врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 910/10803/20.

61. Разом з тим, ураховуючи вимоги частини 2 статті 309 ГПК України, за змістом якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильної по суті постанови (у частині відмови в задоволенні віндикаційної вимоги до Підприємства) з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі передчасне посилання суду апеляційної інстанції на сплив позовної давності по зазначеній вимогі, звернутій до неналежного відповідача, не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови у відповідній частині.

62. У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідача-1 і відповідача-3 - змінити з мотивів, викладених у цій постанові, а саме у зв`язку з пред`явленням позовної вимоги до ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" як неналежного відповідача, а також з огляду на сплив позовної давності до віндикаційної вимоги, звернутої до ТОВ "РОКСВеЛ № 1", про застосування якої (позовної давності) заявлено, а не з підстав неможливості витребування 2 (двох) спірних об`єктів нерухомості у Товариства як добросовісного набувача, тобто у зв`язку з необґрунтованістю позову в цій частині, оскільки правомірна відмова в позові з причин пропуску позивачем строку позовної давності виключає необґрунтованість позову.

63. В свою чергу, оскаржувані судові акти слід залишити без змін у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання за Державою Україна в особі ФДМУ права власності на спірне нерухоме майно, оскільки у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (цей висновок викладено у пункті 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).

64. З мотивів, наведених раніше у цій постанові, Верховний Суд погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Товариства частково (щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно та віндикаційної вимоги до відповідача-3).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

66. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

67. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

68. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли в цілому правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ДП "Санаторій "Любінь Великий" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" і ТОВ "РОКСВеЛ № 1", однак з мотивів, наведених у пунктах 53- 60 цієї постанови, оскаржувані судові рішення в частині віндикаційного позову підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

69. Водночас оскаржувані судові акти слід залишити без змін у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання за Державою Україна в особі ФДМУ права власності на спірне нерухоме майно, оскільки у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Розподіл судових витрат

70. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у справі № 5015/3683/11 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У решті рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай