ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________

_______________________________________________________________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/864/21

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Трохимчук І.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради

до Головного управління ДФС у Житомирській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області

про стягнення 128 557,29грн

Житомирське комунальне комерціалізоване підприємство "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про стягнення з Державного бюджету 128 557,29грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 щодо оплати послуг зі зберігання продукції, яка є речовими доказами.

В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.525, 526, 530, 610, 936, 947 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, положення Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012 (з відповідними змінами).

Ухвалою суду від 12.08.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання.

02.09.2021 на електронну адресу та 17.09.2020 на поштову адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву про стягнення боргу за договором зберігання та проханням відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Послався на припинення договірних відносин 31.12.2018, а питання щодо м`ясної продукції, яка є речовим доказом у кримінальному провадженні, може бути вирішено лише суддею.

17.09.2021 до суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив №125 від 08.09.2021, в якому, зокрема, зазначено, що станом на день подачі позову сумлінно зберігає специфічну продукцію та несе витрати на забезпечення технологічного процесу зберігання.

Ухвалою суду від 20.09.2021 постановлено продовжити строк підготовчого провадження; підготовче засідання відкласти на 10.11.2021; залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області.

20.09.2021 на електронну пошту суду від Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області надійшло письмове пояснення у справі.

Ухвалою суду від 10.11.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №906/864/21 до судового розгляду по суті; призначити судове засідання.

Ухвалою суду від 01.12.2021 учасників судового процесу повідомлено про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представник позивача в судове засідання 16.12.2021 не з`явився. 14.12.2021 надіслав до суду заяву від 08.12.2021 про розгляд справи без його участі, в якій, в тому числі, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а також просить суд долучити до матеріалів справи копію платіжного доручення №785 від 07.12.2021 про оплату послуг адвоката на суму 9000,00грн (а.с. 121).

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 16.12.2021 не з`явилися, про причину неявки суд не повідомили, хоча з часом, місцем, датою розгляду справи були повідомлені вчасно і належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 119-120).

Згідно ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки, явка представників позивача, відповідача, третьої особи в судове засідання не визнана обов`язковою, суд вважає, що відсутність зазначених учасників судового процесу не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

20.02.2018 між Житомирським комунальним комерціалізованим підприємством "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради (зберігач, позивач) та Головним управлінням ДФС у Житомирській області (замовник, відповідач) укладено договір зберігання №20/02/18 (надалі - Договір) (а.с. 11-12), за умовами якого зберігач приймає від замовника на відповідальне зберігання м`ясну продукцію (далі - товар) в кількості та асортименті згідно акту №1 прийому-передачі речових доказів від 30.01.2018 і акту прийому-передачі товару на зберігання від 31.01.2018, які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.2.1 Договору зберігач забезпечує збереження прийнятого на зберігання товару при температурному режимі від -12 до -18 градусів за Цельсієм.

За змістом п.2.3 Договору замовник оплачує послуги зберігання з розрахунку 3,78грн з ПДВ за добу за 1т товару з врахуванням вантажних робіт. Вартість зберігання обчислюється, починаючи з 31.01.2018. Загальна сума договору складає 30 221,51грн з ПДВ із розрахунку зберігання 23 865,6кг.

Оплата за надані послуги зберігання перераховується замовником щомісячно у 100% розмірі на розрахунковий рахунок зберігача протягом 5-ти днів після отримання акту прийому-передачі наданих послуг та рахунків, наданих зберігачем (п.2.4. Договору).

Відповідно до п.3.2 Договору результати приймання товару оформлюються приймальним актом, за наявності актів прийому-передачі речових доказів.

Згідно п.6.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання, але у плані взаємовідносин відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України договір діє з 31.01.2018 до 31.12.2018 включно.

Разом з тим, пунктом 5.9 Договору сторони передбачили, що якщо замовник після закінчення строку договору зберігання не забрав товар, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання зберігачем.

На виконання п.3.2 договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 сторони підписали Акт прийому-передачі від 31.01.2018 (а.с. 13), згідно якого Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області передає, а Житомирське комунальне комерціалізоване підприємство "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради приймає на зберігання товар відповідно до умов договору зберігання м`ясну продукцію в асортименті в кількості 23 865,6кг. Згідно п.4 даного Акту при передачі товару на зберігання відповідачем надано Акт прийому-передачі речових доказів №1 від 20.01.2018 та Акт прийому-передачі речових доказів №2 від 20.01.2018.

Позивачем у матеріали справи подано копії наказів Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради №59 від 27.12.2018 та №55 від 16.12.2019 про встановлення на підприємстві мінімальних тарифів на послуги зберігання з 01.01.2019 та з 01.01.2020 - відповідно (а.с. 14-15).

Як вбачається з поданого позивачем разом з позовною заявою розрахунку (а.с.16) та наданого під час розгляду справи обґрунтування розміру боргу (а.с. 91), за послуги зберігання за період 31.01.2018-30.06.2021 відповідачем сплачено позивачу 44 226,72грн, у тому числі, за період лютий-грудень 2018 року - 30 221,31грн.

Таким чином, розрахунок за зберігання товару в межах дії договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 здійснено відповідачем у повній мірі, що не заперечується ним у відзиві на позовну заяву (а.с. 53-56).

19.02.2021 Житомирське комунальне комерціалізоване підприємство "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради звернулося до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області з листом №27, зі змісту якого вбачається, що позивач направляє відповідачу два примірники нового договору зберігання, позаяк дія договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 закінчилася, а продукція, передана за ним залишається на зберіганні в позивача (а.с.17). Проте, відповідачем не здійснено акцептування надісланої позивачем оферти, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Водночас, відсутні й докази повернення товару відповідачем від позивача, як і доказів здійснення відповідачем повного розрахунку з позивачем за зберігання м`ясної продукції в період з січня 2019 року по червень 2021 року включно (тобто, після припинення дії договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018, але в період фактичного продовження позивачем послуг зберігання товару).

З огляду на викладене, позивач направив на адресу відповідача претензію №107 про стягнення заборгованості (а.с. 19-20), в якій, зокрема, зазначено, що останньому позивачем надано послуг зі зберігання м`ясної продукції у період з 31 січня 2018 року по 30.06.2021 року на загальну суму 172 784,01грн, яка частково погашена, а саме - в розмірі 44 226,72грн. Таким чином, позивач заявив вимогу про сплату заборгованості за зберігання товару в розмірі 128 557,29грн (172 784,01грн - 44 226,72грн) протягом семи календарних днів з моменту отримання даної претензії.

У матеріалах справи наявна відповідь ГУ ДФС у Житомирській області №537/6/06-97-10 від 27.07.2021 на зазначену вище претензію (а.с. 21), в якій останнє повідомляє позивача, що вартість послуг зі зберігання м`ясної продукції в межах дії договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 сплачена в повному обсязі. Крім того, зазначає, що оскільки, предмет вказаного договору є речовим доказом у кримінальному провадженні №42017060000000127, згідно норм Кримінального процесуального кодексу України питання його повернення може бути вирішено лише суддею. Вважає, що вимога про сплату на користь Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради 128 557,29грн не підлягає задоволенню.

Враховуючи вказане вище, посилаючись на договір зберігання №20/02/18 від 20.02.2018, в тому числі, на його пункт 5.9, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 128 557,29грн заборгованості за надані послуги зі зберігання товару в період з 01.01.2019 по 30.06.2021.

2. Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оцінивши зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов`язань, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з договору зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За змістом ч.1 ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Статтею 948 ЦК України визначено, що поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

При цьому, ч.3 ст.946 ЦК України передбачено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату з а в е с ь ф а к т и ч н и й ч а с ї ї з б е р і г а н н я.

Крім того, пунктом 5.9 договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 сторони передбачили, що якщо замовник після закінчення строку договору зберігання не забрав товар, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання зберігачем.

Відповідно до ч.1, 2 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

За ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Варто зазначити, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту оплати наданих позивачем послуг зі зберігання м`ясної продукції в період з 01.01.2019 по 30.06.2021. Водночас, станом на момент подання даного позову до суду сплив строк погашення заборгованості за зберігання товару в розмірі 128 557,29грн.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, положення ч.3 ст.946 ЦК України та п.5.9 договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018, часткову сплату відповідачем послуг зі зберігання продукції у 2019 -2020 роках, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 128 557,29грн заборгованості за період з 01.01.2019 по 30.06.2021 (за 2019 рік - 50 928,26грн, за 2020 рік - 49274,08грн, за 2021 рік - 28985,16грн) підлягають задоволенню.

Згідно п.32 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 19.11.2012, фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється з а р а х у н о к к о ш т і в д е р ж а в н о г о б ю д ж е т у, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ або підрозділ дізнання, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Судом критично оцінюються посилання відповідача, в якості заперечень проти позову, на припинення дії договору 31.12.2018, з огляду на наступне.

Дійсно, згідно п.6.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання, але у плані взаємовідносин відповідно до ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України договір діє з 31.01.2018 до 31.12.2018 включно.

Разом з тим, пунктом 5.9 Договору сторони передбачили, що якщо замовник після закінчення строку договору зберігання не забрав товар, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання зберігачем.

Нормативне закріплення даного положення має місце в ч.3 ст.946 ЦК України, про що судом зазначалося вище.

Оскільки, відповідачем не надано доказів на підтвердження повернення від позивача товару, який є предметом договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018, після закінчення строку його дії, і такі докази в матеріалах справи відсутні, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо фактичного зберігання м`ясної продукції у період з 01.01.2019 по 30.06.2021.

Також, суд не бере до уваги заперечення відповідача щодо часткової оплати наданих позивачем послуг зі зберігання товару в 2020 році, так як у матеріалах справи наявні, зокрема, копії меморіальних ордерів №@PL647166 від 31.01.2020 та №@PL075161 від 29.02.2020 (а.с. 72-73), що свідчить про визнання ГУ ДФС у Житомирській області факту продовження надання Житомирським комунальним комерціалізованим підприємством "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради послуг зберігання м`ясної продукції після припинення дії договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018.

Щодо посилань відповідача про неможливість забрати предмет зберігання від позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, м`ясна продукція в кількості 23 865,6кг була передана відповідачем позивачу згідно договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 як речові докази у кримінальному провадженні №42017060000000127, що не заперечується сторонами у справі.

Так, відповідно до ч.2 ст.100 Кримінального процесуального кодексу речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.3 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 №134, майно, зазначене у пункті 1 цього Порядку, зберігається органами (суб`єктами господарювання) у власних (орендованих) спеціально обладнаних приміщеннях (на майданчиках) або передається ними для зберігання іншим організаціям з а д о г о в о р а м и.

Відповідно до п.2 вказаного вище Порядку повернення майна відбувається за рішенням суду або за рішенням керівника органу, в якому майно перебуває на обліку, за наявності відповідних підстав у порядку, встановленому органом, що здійснив його вилучення, або міністерством, керівник якого спрямовує та координує діяльність такого органу.

Водночас, укладений позивачем і відповідачем договір зберігання №20/02/18 від 20.02.2018 за своєю правовою природою є господарським договором, на підставі якого між сторонами виникли господарські правовідносини. Тому, обов`язок забрати майно зі зберігання після припинення дії даного договору покладено саме на відповідача у справі. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази повернення товару відповідачем від позивача, про що судом зазначалося вище. Тому, у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо здійснення ним повного розрахунку за зберігання м`ясної продукції в період з січня 2019 року по червень 2021 року включно (тобто, після припинення дії договору зберігання №20/02/18 від 20.02.2018, але в період фактичного продовження позивачем послуг зберігання товару).

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

3. Висновок господарського суду за результатами розгляду справи.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

4. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, зокрема, задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000,00грн, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 11 400,00грн представником відповідача подано копію договору №03/08 про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2021 (а.с. 106); ордер серії АМ №1014940 на ім`я Вірьовкіна Олександра Ігоровича (а.с. 48); копії актів прийому-передачі наданих послуг від 04.08.2021 і від 01.12.2021 до договору №03/08 про надання професійної правничої допомоги від 03.08.2021 (а.с. 107-108); копії платіжних доручень №443 від 05.08.2021 та №785 від 07.12.2021 (а.с. 109, 124).

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - о б ґ р у н т о в а н и м; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума о б ґ р у н т о в а н о ю.

Як висловився Конституційний Суд у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб`єктами права. Також, Конституційний Суд України зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також, факт відкладення підготовчих засідань у даній справі, в тому числі, у зв`язку з необхідністю витребування від позивача додаткових доказів та визнанням судом необов`язковою явки повноважного представника позивача, з огляду на принцип співмірності розміру адвокатських послуг, суд приходить до висновку про покладення на Головне управління ДФС у Житомирській області судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради (10025, м. Житомир, вул. Павла Сингаївського, буд. 3, ідентифікаційний код 01553557)

- 128 557,29грн заборгованості.

3. Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, буд. 7, ідентифікаційний код 39459195) на користь Житомирського комунального комерціалізованого підприємства "М`ясомолторг" Житомирської обласної ради (10025, м. Житомир, вул. Павла Сингаївського, буд. 3, ідентифікаційний код 01553557):

- 2 270,00грн судового збору;

- 6 000,00грн витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.12.21

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу (рек.) та на електронну пошту: zt.mmt@ukr.net

ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - відповідачу(рек. з пов.) та на електронну пошту: zt.official@sfs.gov.ua

4 - ГУ ДКС у Житом. обл. (10014, м. Житомир, вул. Новий Бульвар,5) (рек.) та на електронну пошту: office@zt.treasury.gov.ua