ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/7841/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

від позивача: Осипов Д.О., Асадчий В.О.,

від відповідача: Прокопенко Т.Ю. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівна компанія №7" та Служби безпеки України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Карабань Я.А.

від 27.04.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Попікова О.В., Євсіков О.О., Корсак В.А.

від 06.10.2021

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівна компанія №7"

про стягнення 46 382 851,17 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2020 року Служба безпеки України (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівна компанія №7" (далі - Відповідач) про стягнення штрафних санкцій (пені) у сумі 46 382 851,17 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав свої зобов`язання за договором від 23.09.2014 №2309-14/19/2-13 про будівництво житла на земельній ділянці на вул. Полковника Потєхіна, 9 у Голосіївському районі м. Києва (далі - Договір) у частині дотримання строків здачі об`єкта будівництва в експлуатацію, що є підставою для нарахування неустойки за Договором.

3. 10 серпня 2020 року Позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з Відповідача штрафні санкції в сумі 46 382 851,17 грн та розірвати укладений між сторонами Договір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 уточнену позовну заяву повернуто Позивачу.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 у справі №910/7841/20 позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 43 715 537,36 грн пені; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

6. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що Позивач правомірно нарахував Відповідачу неустойку (пеню), враховуючи те, що об`єкт будівництва взагалі не був зданий в експлуатацію, погоджений сторонами документ щодо остаточного розподілу квартир на загальну площу 17 536,59 кв.м у матеріалах справи відсутній, наявний календарний графік не відповідає умовам Договору, вина Відповідача встановлена рішенням в іншій господарській справі та не спростована Відповідачем.

7. Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції вказав, що наданий Позивачем розрахунок пені в сумі 46 382 851,17 грн є неправильним, оскільки Позивачем при його здійсненні враховано останній день погодженого строку, при цьому загальна кількість днів строку також визначена неправильно; при розрахунку пені Позивач застосував вартість спорудження одного квадратного метра житла в м. Києві у відповідності до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, який втратив чинність.

8. Суд першої інстанції зазначив, що Позивач подав позов у межах спеціальної позовної давності, оскільки строки позовної давності були продовжені з 02.04.2020 на період дії карантину на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі №910/7841/20 апеляційну скаргу Відповідача задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 у справі №910/7841/20 змінено в частині розміру пені та стягнуто з Відповідача -39 956 134,22 грн пені.

10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений Договір є змішаним і включає елементи договору підряду; погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності нарахування неустойки з урахуванням погодження сторонами умови Договору про нарахування неустойки у зв`язку з порушення строків здачі об`єкта в експлуатацію та того, що об`єкт будівництва взагалі не був зданий в експлуатацію.

11. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції надав належну оцінку доводам Відповідача щодо встановлення його вини у порушенні строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва.

12. Крім того, суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий Позивачем розрахунок пені, застосував положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені на підставі вказаного Закону.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументів учасників справи

13. 22 жовтня 2021 року Відповідач/Скаржник-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021, у якій просив скасувати повністю рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

14. Скаржник-1 підставами касаційного оскарження відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України визначив:

- пункт 1: суди порушили частину 4 статті 75 ГПК України та не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №5026/1089/2012, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19; суди не застосували положення частини 3 статті 220 ГК України, частини 4 статті 612 ЦК України, частини 1 статті 613 ЦК України, частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі №922/832/18, від 13.02.2020 у справі №910/2932/19; суди не застосували положення частини 1 статті 614 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.06.2019 у справі №910/8424/18, від 27.06.2018 у справі №910/4198/16; суди не застосували положення пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України та не врахували висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17; суди неправильно застосували положення частини 1 статті 627 ЦК України, частини 1 статті 628 ЦК України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.09.2021 у справі №910/7183/20. Скаржник-2 посилається на постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19 та вважає її релевантною щодо застосування частини 6 статті 232 ГПК України, а також на постанови Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №916/3147/16, від 20.11.2019 у справі №331/7520/16-ц, від 29.09.2021 у справі №910/7183/20 та вважає їх релевантними до правовідносин, де до договорів про спільну діяльність із будівництва застосовувалися положення саме Глави 77 ЦК України (Спільна діяльність), а не положення Глави 61 ЦК України (Підряд);

- пункт 3: суди порушили статтю 13, частину 4 статті 74, частину 4 статті 75, частину 2 статті 317 ГПК України, застосували положення статті 837 ЦК України, що не підлягають до застосування, та не застосували положення частини 4 статті 267 ЦК України, частини 6 статті 232 ГК України за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

15. Позивач подав відзив на касаційну скаргу Відповідача, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

16. 29 жовтня 2021 року Позивач/Скаржник-2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021, у якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2021.

17. Скаржник-2 підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" до негрошових зобов`язань та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, від 17.05.2017 у справі №922/3548/17, від 23.04.2019 у справі №904/3565/18, від 25.06.2018 у справі №912/2483/17, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16; від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

18. Скаржник-2 вважає, що оскільки Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" стосується відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин щодо неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не може бути застосований.

19. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

20. 23 вересня 2014 року Позивач та Відповідач уклали Договір, предметом якого за умовами п. 1.1 є спільна діяльність сторін для досягнення мети - будівництва житлових будинків на земельній ділянці, розташованій на вул. Полковника Потєхіна, 9, у Голосіївському районі м. Києва, згідно з вимогами законодавства про основи містобудування та архітектурної діяльності.

21. Відповідач визначений за результатами конкурсу про будівництво житла на земельній ділянці по вул. Полковника Потєхіна, 9, у Голосіївському районі міста Києва (п. 1.2 Договору).

22. Згідно з пп. 2 п. 1.2. Договору Відповідач має право на власний розсуд приймати рішення щодо організації будівництва об`єкту та його техніко - економічних характеристик, виходячи з вихідних даних, проектних та вишукувальних робіт, фактичних умов, фактичних умов містобудівної діяльності на земельній ділянці, при умові досягнення необхідного для Позивача результату у вигляді площ квартир в об`єкті, в кількості та з характеристиками, а також у строк, що визначений за результатами конкурсу.

23. Договір не є договором простого товариства, спільна діяльність здійснюється без об`єднання вкладів сторін, формування спільного майна, ведення окремого балансу (п.1.3. Договору).

24. За виконання обов`язків, визначених Договором, у якості результату від досягнення мети Договору Позивач отримує такі частки завершеного будівництвом об`єкту: не менше, ніж 17 536,58 м2.кв житла (загальної площі квартир), що становить не менше, ніж 327 квартир у завершеному будівництвом об`єкті. Квартири, які отримує Позивач за умовами Договору, повинні бути обладнані вхідними металевими дверима, приладами опалення, віконними блоками, лічильниками води та електроенергії, без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт. У ході виконання Договору загальна площа житла (загальної площі квартир) та кількість квартир, які за результатами конкурсу отримує Позивач, не може змінюватися у сторону зменшення (п. 3.1.1 Договору).

25. Відповідно до п. 4.3. Договору строк закінчення будівництва об`єкта, здачі його в експлуатацію та передачі Позивачу житла, визначеного за результатами проведення конкурсу, становить 48 місяців із моменту надання Позивачем Відповідачу нотаріально засвідченої довіреності відповідно до п. 4.5. Договору.

26. Початок і закінчення будівництва об`єкта (кожної черги або пускового комплексу) визначаються календарним графіком виконання робіт, якщо Відповідач надає на погодження Позивачу після отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт на об`єкті. Строк будівництва об`єкта не повинен перевищувати нормативний згідно з проектно-кошторисною документацією та не повинен перевищувати строк, визначений у п. 4.3 Договору (п. 4.4 Договору).

27. За умовами п. 4.5 Договору Позивач протягом 15 днів з моменту виконання Відповідачем п. 3.5. Договору надає Відповідачу нотаріально засвідчену довіреність на збір вихідних даних на проектування, здійснення проектування, замовлення інших робіт (послуг), необхідних для отримання документу, що дає право на виконання будівельних робіт на об`єкті, на виконання функцій замовника будівництва об`єкту, у тому числі в частині організації виконання будівельно-монтажних робіт, введення об`єкту в експлуатацію, замовлення інших робіт (послуг) необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті згідно з вимогами чинного законодавства, передачі збудованих житлових будинків, об`єктів соціальної та інженерної інфраструктури експлуатуючим організаціям тощо.

28. Умовами п. 4.6 Договору сторони погодили, що Відповідач згідно з графіком, погодженим Позивачем, у строк, що не перевищує 18 календарних місяців із моменту виконання Позивачем вимог п. 4.5. Договору, забезпечує виконання підготовчих робіт, розробку проектної документації, проведення експертизи проекту будівництва об`єкта відповідно до чинного законодавства та подання Позивачу всіх документів, необхідних для отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт на об`єкті.

29. Згідно з п. 6.1.3 Договору Позивач має право у разі невиконання Відповідачем умов Договору у частині порушення строків, визначених у п. п. 3.5 і 4.6 Договору, та неусунення ним зазначених недоліків у визначений строк - в односторонньому порядку розірвати Договір. При цьому Позивач не відшкодовує витрати, понесені Відповідачем у зв`язку із виконанням Договору.

30. Позивач зобов`язаний протягом 10 днів із дати письмового звернення Відповідача передати відповідно до чинного законодавства будівельний майданчик для проведення заходів, необхідних для початку будівництва (п. 6.2.2. Договору).

31. Відповідно до п. 6.4.2 Договору Відповідач зобов`язаний на підставі довіреності, зазначеної в п. 4.5 Договору, оформлювати дозвільні документи (дозволи, технічні умови та інші), необхідні для здійснення діяльності за Договором у частині отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт на об`єкті, ведення будівельних робіт на об`єкті, введення його в експлуатацію і передачі експлуатуючим організаціям.

32. Умовами п. 7.2 Договору встановлено, що у разі порушення з вини Відповідача строків здачі в експлуатацію об`єкта (черги або пускового комплексу) більше, ніж на 90 днів, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно переданих квартир Позивачу за кожен день затримки. Вартість несвоєчасно переданих квартир визначається, виходячи з опосередкованої вартості спорудження одного квадратного метра житла у місті Києві, встановленого Мінрегіоном.

33. Сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за Договором, якщо воно трапилось внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які сторони визначили у п. п. 8.2 та 8.3 Договору та які мають бути підтверджені у порядку, визначеному сторонами у п.п. 8.7, 8.8 Договору (п.8.1. Договору).

34. Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до дня його остаточного виконання сторонами (п.10.1 Договору).

35. 05 березня 2015 року Позивач на виконання умов п. 4.5 Договору надав Відповідачу нотаріально посвідчену довіреність від 05.03.2015, якою серед іншого, уповноважив Відповідача: подати до Державної архітектурно-будівельної інспекції України на реєстрацію декларацію про початок виконання підготовчих робіт та отримати зареєстровану декларацію; підготувати та подати документи на отримання дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкта в порядку, передбаченому чинним законодавством України; отримати дозвіл на виконання будівельних робіт, а також всі інші необхідні документи дозвільного характеру (в т.ч. на знесення будівель та споруд, знесення зелених насаджень, зняття родючого шару ґрунту, ордери на порушення благоустрою тощо); отримати всі необхідні дозволи та документи, що входять до складу-проектно-кошторисної документації, необхідні для виконання підготовчих та будівельних робіт, узгодити та затвердити такі дозволи та документи у всіх необхідних органах державної влади та місцевого самоврядування, залучивши при необхідності для виконання таких робіт інші організації; підписати робочу документацію для виконання будівельних робіт; тощо. Довіреність дійсна до 05 березня 2020 року.

36. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.12.2018 №335 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" встановлено вартість спорудження одного квадратного метра житла в місті Києві у розмірі 13849,00 грн.

37. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/13226/20 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021) задоволено позов Позивача (Служби безпеки України) та розірвано Договір.

38. Суд апеляційної інстанції встановив, що Верховний Суд ухвалою від 15.09.2021 у справі №910/13226/20 визнав нечинними постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 і закрив провадження у справі №910/13226/20.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

39. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов`язання

1. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 549. Поняття неустойки

1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Стаття 610. Порушення зобов`язання

1. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов`язання

1. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 3) сплата неустойки.

Стаття 614. Вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язання

1. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628. Зміст договору

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Стаття 629. Обов`язковість договору

1. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 837. Договір підряду

1. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

2. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Стаття 1130. Договір про спільну діяльність

1. За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

2. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Стаття 1131. Форма та умови договору про спільну діяльність

1. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

2. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

40. Господарський кодекс України

Стаття 180. Істотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов`язань

1. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 216. Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин

1. Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 217. Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання

1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності

1.Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

2. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 230. Штрафні санкції

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

2. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій

4. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

41. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих незабезпечення додаткових соціальних та економічних гарантів у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину.

42. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 74. Обов`язок доказування і подання доказів

1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 75. Підстави звільнення від доказування

4. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 236. Законність і обґрунтованість судового рішення

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Стаття 317. Законна сила постанови суду касаційної інстанції

2. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

43. Відповідно до ч.1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Скаржник-1 у касаційній скарзі наводить доводи стосовно того, що судами було неправомірно застосовано норми матеріального права, що регулюють правовідносини у сфері підряду, оскільки правовідносини між сторонами повинні бути врегульовані Главою 77 ЦК України про спільну діяльність.

45. Суди у справі встановили, що сторони уклали договір про будівництво житла на земельній ділянці по вул. Полковника Потєхіна, 9, у Голосіївському районі міста Києва, предметом якого є спільна діяльність сторін для досягнення мети - будівництво житлових будинків.

46. Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

47. Під предметом договору розуміються необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, який визначає, про що саме домовилися сторони. Предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду.

48. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

49. Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/22058/17.

50. З`ясування дійсних відносин, які виникають з договору, є важливим для визначення відповідного матеріально-правового регулювання таких відносин.

51. Сторони в суді першої інстанції у своїх заявах по суті спору зазначали про укладення між ними договору про спільну діяльність та не обґрунтували свої доводи та заперечення посиланням на норми права, які регулюють відносини підряду.

52. Разом з тим, Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що між сторонами укладено змішаний договір, що містить елементи договору підряду.

53. Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми, що стосуються регулювання відносин у сфері підряду. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірний Договір є договором про спільну діяльність, зазначив, що укладений сторонами договір є змішаним та включає в себе елементи договору підряду.

54. Згідно з ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи; норми права, які застосував суд, і норми права, на які посилалися сторони, і які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

55. Разом з тим, суд першої інстанції не досліджував правову природу укладеного Договору між сторонами та не навів мотивів застосування норм, що регулюють відносини підряду, а суд апеляційної інстанції не навів мотивів зазначеного висновку та мотивів щодо відхилення інших доводів апелянта про, те що Договір є договором про спільну діяльність.

56. За висновком Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/15250/18, у якій Верховний Суд встановив укладення між сторонами саме правочину змішаної інвестиційно-підрядної форми, а не договору про спільну діяльність, важливим є встановлення волевиявлення сторін на укладення того чи іншого виду правочину.

57. Судами не встановлено правової природи Договору на підставі аналізу змісту Договору та основних ознак зобов`язання, яке виникло з Договору, прав та обов`язків сторін за Договором, зокрема, умов та мети конкурсу, за результатами яким було обрано Відповідача, основної мети укладеного Договору, здійснення Відповідачем підрядних будівельних робіт, отримання оплати за такі роботи, отримання обома сторонами часток від завершеного будівництвом об`єкту, а також волевиявлення сторін щодо укладення того чи іншого виду правочину.

58. Крім того, у своїх доводах сторони зазначали про наявність у спірних правовідносинах генерального підрядника ТОВ "БК "АЗУР ГРУП".

59. Таким чином, суд першої інстанції, не дослідивши всебічно змісту спірних правовідносин, правової природи Договору, не дотримався вимог статей 237, 238 ГПК України, що не було усунуто судом апеляційної інстанції у встановленому порядку та у зв`язку з чим оскаржувані рішення судів не відповідають критеріям законного та обґрунтованого рішення відповідно до ст. 236 ГПК України.

60. Також, Скаржник-1 у касаційній скарзі наводить доводи щодо порушення судами норми ч.4 ст.75 ГПК України та неправильного врахування встановлених фактів, що мають преюдиціальне значення.

61. Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення штрафних санкцій (пені) з підстав порушення з вини Відповідача строків здачі в експлуатацію об`єкта будівництва (черги або пускового комплексу) більше, ніж на 90 днів.

62. За змістом статей 610, 611 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, передбачених договором або законом, зокрема, сплату неустойки.

63. Законодавцем у частині 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

64. Згідно з ч.2 ст.76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

65. Відтак, встановлення обставин на підтвердження наявності чи відсутності вини Відповідача входить у предмет доказування та дослідження у цій справі за позовом про стягнення неустойки.

66. Згідно з ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Згідно з ч.4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суд зазначає перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

67. Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

68. Частина 4 статті 75 ГПК України дозволяє у справі, в якій беруть участь ті самі особи, враховувати без доказування обставини, які встановлені рішенням суду в іншій господарській справі, яке набрало законної сили.

69. Відповідно до постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 за змістом частини 4 статті 75 ГПК України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

70. Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і не є правовою позицією (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18).

71. Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 ГПК України).

72. У постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі №914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що преюдиціальне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

73. Суд першої інстанції у цій справі в частині з`ясування обставин щодо наявності (відсутності) вини Відповідача послався на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/13226/20, яке було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021.

74. Так, суди попередніх інстанцій у цій справі вважали необґрунтованими доводи Відповідача стосовно відсутності його вини на підставі того, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/13226/20 було зазначено, що "доводи відповідача стосовно відсутності його вини в порушенні строків будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки позивачу було відмовлено в отримання дозволу на виконання будівельних робіт на підставі документів, наданих відповідачем".

75. На думку судів у цій справі, обставини щодо наявності вини Відповідача вже досліджувалися у межах справи №910/13226/20 і судами у вказаній справі була надана оцінка таким обставинам.

76. Правовідносини у справі №910/13226/20 за позовом Позивача до Відповідача стосувалися розірвання Договору з підстав його невиконання Відповідачем в частині порушення строків, передбачених п.п. 3.5., 4.6 Договору.

77. Відповідач у цій справі обґрунтовував відсутність своєї вини посиланням, зокрема, на обставини щодо винесення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт у липні 2017 року, усуненням обставин, що стали підставою для винесення припису, анулюванням дозволу на виконання будівельних робіт у липні 2017 року, наданням Відповідачем Позивачу комплекту документів для повторного отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Відповідач зазначав, що вказані обставини були також встановлені у справі №910/1499/18.

78. Відповідно до вимог ст.237 ГПК України суд при ухваленні рішення вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

79. Натомість суди у цій справі не досліджували вказаних Відповідачем обставин та взяли до уваги правову оцінку цих досліджених обставин судами у справі №910/13226/20 всупереч вимогам ч.7 ст. 75 ГПК України.

80. Надана судами в іншій справі правова оцінка обставин не є обов`язковою для суду під час розгляду іншої господарської справи. Господарський суд під час розгляду конкретної справи має оцінити встановлені ним обставини, у тому числі ті, які є преюдиціальними, та ухвалити рішення, застосувавши відповідні правові норми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18).

81. Не посилалися суди на встановлені обставини і у рішеннях судів у справі №910/1499/18, на яку посилалися обидві сторони у своїх заявах по суті спору у цій справі.

82. Правовідносини у справі №910/1499/18 за позовом Позивача до Відповідача стосувалися звільнення незаконно займаної земельної ділянки по вул. Полковника Потєхіна, 9, у Голосіївському районі міста Києва у зв`язку з припиненням Договору в односторонньому порядку на підставі невиконання Відповідачем обов`язків у частині надання всіх документів, необхідних для отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт на об`єкті.

83. Доводи Скаржника-1 про те, що суди у цій справі, посилаючись на рішення у справі №910/13226/20, самостійно збирали докази не відповідають дійсності, оскільки сам же Відповідач в суді першої інстанції посилався на вказану справу у своїх поясненнях щодо розрахунку пені.

84. Зі змісту частини 4 статті 75 ГПК України вбачається, що суди не позбавлені права самостійно досліджувати конкретні обставини у межах справи, яка розглядається, особливо, якщо такі обставини мають істотне значення для вирішення спору і на них посилаються сторони, і докази на підтвердження цих обставин наявні у матеріалах справи.

85. Щодо законної сили і чинності судових рішень у справі №910/13226/20 (рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021), то, як встановлено, ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021 затверджено мирову угоду від 08.09.2021, укладену між Позивачем та Відповідачем у справі №910/13226/20, визнано нечинними постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 у справі №910/13226/20, провадження у справі № 910/13226/20 закрито.

86. Відповідно до статті 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили, зокрема, після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

87. Відповідно до ч.2 ст. 317 ГПК з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

88. Тобто суд першої інстанції у цій справі посилався на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №910/13226/20, коли такі не були визнані нечинними.

89. Станом на момент розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції та прийняття постанови (06.10.2021), суду апеляційної інстанції було відомо про визнання нечинними рішень у справі №910/13226/20, (ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021) та про нечинність рішень судів у справі №910/13226/20 на момент апеляційного перегляду цієї справи, оскільки в оскаржуваній постанові у цій справі суд посилався на ухвалу Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №910/13226/20.

90. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, маючи повноваження встановлювати обставини справи, зіслався на висновки суду першої інстанції щодо обґрунтування вини Відповідача, в яких суд першої інстанції, у свою чергу, взяв до уваги правову оцінку обставин у справі №910/13226/20.

91. При цьому, суди не надали оцінки тому факту, що у справі №910/13226/20 предметом позову було розірвання Договору з підстав порушення строків, визначених у п.3.5 та п.4.6 Договору, однак у цій справі має місце стягнення неустойки за порушення строків здачі об`єкта в експлуатацію, які передбачені п.4.3 Договору, що у свою чергу може зумовлювати встановлення різних обставин справи саме в межах та підстав позову, що відповідно впливатиме на правову оцінку таких обставин у частині встановлення вини Відповідача щодо порушення вказаних строків.

92. У частині доводів стосовно порушення судами вимог ст.75 ГПК України Скаржник-1 посилається на п.1 ч.2 ст. 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження та наводить висновки Верховного Суду у постанові від 06.10.2020 у справі №5026/1089/2012, у постанові від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, як такі, що не були враховані судами в оскаржуваних рішеннях.

93. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала поняття подібності правовідносин та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

94. Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 у справі №910/7478/17 зазначав, що досягти повного збігу всіх зазначених обставин у двох різних справах неможливо. Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких така норма права може бути застосована, для забезпечення однакового застосування норми права визначальним при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість застосування відповідної норми).

95. Правовідносини у справі №5026/1089/2012 стосуються банкрутства приватного підприємства та зокрема, стягнення коштів, визнання погашеними вимог кредиторів. Верховний Суд у вказаній справі у постанові від 06.10.2020 застосовував ч.4 ст. 75 ГПК України, зазначив, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Так, у вказаній справі зазначено, що судом в іншій справі було встановлено обставини з передачі та оплати товару, та встановлено погашення вимог кредиторів, а тому відсутні підстави для повторного дослідження встановлених обставин справи. Разом з тим, у справі №5026/1089/2021 Верховний Суд застосовував норму ч.4 ст. 75 ГПК України у відповідності до конкретних обставин справи та змісту правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

96. Правовідносини у справі №910/3500/19 стосуються стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 відсотків річних у зв`язку з тим, що відповідач як гарант не виконав свої зобов`язання з виплати позивачу грошових коштів за банківською гарантією, тобто правовідносини у справі №910/3500/19 не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

97. Таким чином, висновки Верховного Суду у вищенаведених справах зроблені за інших фактичних обставин у справі та щодо інших спірних правовідносин.

98. Однак при цьому, у постанові від 06.10.2020 у справі №5026/1089/2012 Верховний Суд зазначив, що за змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта, а преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ, що не суперечить зазначеному у цій справі.

99. Щодо застосування норми ст. 614 ГПК України, яка регулює питання вини як підстави відповідальності за порушення зобов`язання, то Скаржник-1 зазначає неврахування судами у цій справі висновків Верховного Суду у постанові від 18.06.2019 у справі №910/8424/18, від 27.06.2018 у справі №910/4198/16.

100. Предметом спору у справі № 910/8424/18 є вимога позивача про розірвання договору оренди у зв`язку із недотриманням відповідачем умов договору щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3 років з моменту державної реєстрації договору. Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність вини позивача у порушенні строків завершення забудови земельної ділянки та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування цивільно-правової відповідальності у виді розірвання договору, оскільки позивач вчиняв передбачені законодавством і договором дії, спрямовані на забудову орендованої земельної, а недотримання визначених у пункті 8.4 договору строків завершення будівництва сталося через тривалість надання уповноваженими органами технічних умов, тобто не з вини позивача.

101. У справі №910/4198/16 товариство звернулося з позовом до міської ради про визнання протиправним та скасування рішення міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про розірвання договору оренди, прийняте з підстав невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років, є протиправними та такими, що суперечать законодавству, оскільки позивачем не порушено обов`язку приступити до використання земельної ділянки для забудови протягом трьох років; договір розірвано в односторонньому порядку, що не передбаченому умовами договору; рішення відповідача прийняте з порушенням встановленого порядку його прийняття.

102. Таким чином, спірні правовідносини у наведених справах не є подібними до правовідносин у цій справі.

103. З огляду на наведене, Суд вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно мотивували свої висновки у цій справі посиланням на правову оцінку судів у справі №910/13226/20 та не дослідили безпосередньо доводи Відповідача щодо відсутності вини, та обставини і докази, які ним були наведені на підтвердження таких доводів.

104. Касаційний суд у силу вимог статті 300 ГПК України не має права самостійно встановлювати обставини, які не були встановлені судами.

105. Крім того, Суд звертає увагу, що ухвалою Верховного Суду від 15.09.2021 (набрала законної сили з моменту її оголошення), якою було затверджено мирову угоду від 08.09.2021, укладену між сторонами у справі №910/13226/20, було встановлено нові строки здійснення будівництва об`єкту, здачу його в експлуатацію та передачу Позивачу належного йому за Договором житла.

106. Так, відповідно до умов затвердженої мирової угоди між Позивачем та Відповідачем:

- Відповідач зобов`язується забезпечити здійснення будівництва об`єкту, здачу його в експлуатацію та передачу Позивачу належного йому за Договором житла не пізніше 48 календарних місяців, починаючи з дати укладення нотаріального правочину на делегування Відповідачу повноважень щодо здійснення функцій замовника, але не раніше ніж з дати отримання або відновлення документа, що надає право на виконання будівельних робіт на земельній ділянці по вулиці Полковника Потєхіна, 9 у Голосіївському районі міста Києва, якщо інший строк не буде письмово узгоджений сторонами шляхом укладення додаткової угоди до Договору (п. 1.1 затвердженої мирової угоди);

- сторони визнають дію Договору, а також всі взаємні права та зобов`язання, що випливають з такого Договору, з урахуванням змін та доповнень, викладених у мировій угоді, яка з моменту її затвердження судом є невід`ємною частиною Договору. У іншій частині, що не суперечить мировій угоді, Договір зберігає свою силу (п. 1.2 затвердженої мирової угоди).

107. Щодо доводів Скаржника-1, які стосуються незастосування судами ч.3 ст. 220 ГК, ч.4 ст.612, ч.1 ст.613 ЦК України щодо обставин стосовно прострочення кредитора та належного виконання Відповідачем як боржником свого зобов`язання щодо подання Позивачу всього пакету документів для отримання документу, що дає право на виконання будівельних робіт, неотримання Позивачем повторно дозволу на виконання будівельних робіт після анулювання такого дозволу, то необхідно зазначити, що такі доводи стосуються встановлення обставин у справі, що не входить до повноважень касаційного суду відповідно до ст. 300 ГПК України.

108. Суд зазначає, що в частині вищевказаних доводів касаційна скарга Скаржника - 1 зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, прохання про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

109. Позивач/Скаржник-2 у касаційній скарзі наводить доводи щодо того, що Відповідач порушив негрошове зобов`язання за Договором, а саме строк здачі об`єкта в експлуатацію, а тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

110. Встановлено, що Позивач підставою позову зазначив порушення Відповідачем строків здачі в експлуатацію об`єкта будівництва, за що Договором передбачено нарахування пені.

111. Судами встановлено, що п. 7.2. Договору передбачено сплату Відповідачем пені у разі порушення з вини Відповідача строків здачі в експлуатацію об`єкта будівництва більше, ніж на 90 днів.

112. Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі №912/2483/17 зазначив, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

113. Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

114. У постанові від 03.03.2020 у справі №922/2220/19 Верховний Суд зазначив, що грошовим є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

115. Водночас у спірних правовідносинах Договором передбачено виконання Відповідачем негрошового зобов`язання, оскільки Відповідач мав зобов`язання перед Позивачем вчинити певну дію у встановлений строк і сторони передбачили у Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення виконання негрошового зобов`язання.

116. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи Скаржника- 2, що дотримання встановленого строку виконання зобов`язання стороною є негрошовим зобов`язанням, за порушення якого Позивачем нараховано пеню.

117. Водночас, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий Позивачем розрахунок пені, зазначив, що при його здійсненні Позивачем не було враховано положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо розміру пені.

118. Проте Суд не погоджується із таким висновком господарського суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

119. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

120. Норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

121. Оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов`язання цей Закон не міг бути застосований.

122. Подібні висновки щодо застосування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" викладені у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, на неврахування висновків якої судом апеляційної інстанції підставно посилається Скаржник-2.

123. З огляду на зазначене, Суд, враховуючи доводи Скаржника-2, вважає, що застосування судом апеляційної інстанції Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" до спірних правовідносин у цій справі є необґрунтованим та помилковим, а тому касаційна скарга Скаржника-2 підлягає частковому задоволенню.

124. Оскільки ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин справи щодо додержання сторонами Договору своїх зобов`язань за Договором, наявності/відсутності обставин щодо підтвердження вини Відповідача у невиконанні своїх зобов`язань та/або неможливість належного виконання та, як наслідок, наявності підстав для застосування передбаченої договором відповідальності за відповідне порушення, то висновки судів по суті спору про стягнення пені є передчасними.

125. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що судами належним чином не з`ясовано й не перевірено всіх обставин справи та пов`язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо ухвалення судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

126. Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом у силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції.

127. Таким чином, оскаржувані рішення судів у цій справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі вимог ст. 310 ГПК України.

128. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати вищевикладене, встановити необхідні обставини справи, що мають значення для вирішення спору у цій справі, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, встановити правову природу договору та спірних правовідносин, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

129. Зі змісту норми пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом формулювання Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

130. Суд зазначає, що відсутні підстави для формування висновку щодо застосування наведених Скаржником-2 норм права у подібних правовідносинах, оскільки судами встановлені обставини, які визначають індивідуальність спірних правовідносин у цій справі. Формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

131. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

132. Оскільки Судом встановлено порушення норм матеріального права та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, то касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

133. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і вирішити спір у залежності від встановлених обставин.

Судові витрати

134. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби безпеки України та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домобудівна компанія №7" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 жовтня 2021 року у справі №910/7841/20 скасувати, а справу №910/7841/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко