ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2021Справа № 910/14719/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (вул. Колективна, буд. 10, м. Полтава, Полтавська область, 36023, код ЄДРПОУ 37686922)

до Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, код ЄДРПОУ 21647131)

про стягнення 18 004,36 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач; МТСБУ) про стягнення 18 004,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем отримано право вимоги страхового відшкодування внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) до особи, що є страховиком цивільно-правової відповідальності згідно договору АІ/4131356 від 06.09.2014, та оскільки до такої особи було порушено справу про банкрутство, обов`язок з відшкодування завданої шкоди покладений на відповідача у справі, що становить 2 168,17 грн 3% річних та 15 836,19 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

07.10.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що вимоги позивача є повністю погашеними у відповідності до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18, поряд з цим відповідач не є правонаступником ліквідованого боржника. Крім того, договором про відступлення права вимоги від 30.11.2015 потерпіла сторона не передавала право вимоги щодо інфляційних втрат та 3% річних. Також, у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про сплив строку позовної давності.

21.10.2021 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що позивачем не пропущено строк позовної давності з огляду на введений мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство та часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань, МТСБУ набуло зобов`язань за полісом АІ/4131356 не лише в розмірі заподіяної шкоди, а і з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05.11.2014 у справі №362/4800/14-п встановлено, що 02.10.2014 року о 13 год. 00 хв. на 55 км +500 метрів а/д Київ-Одеса, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Audі 80 1.8.5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_2 , в порушення п. 2,3-б, 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, здійснив зіткнення з автомобілем Hyundai H200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , в результаті чого вищевказані автомобілі отримали механічні пошкодження.

Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Audі 80, НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу №АІ/4131356.

08.04.2015 було проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП.

Відповідно до звіту №11/10-236 від 08.04.2015 матеріальний збиток власника транспортного засобу Hyundai H200, реєстраційний номер НОМЕР_2 , склав 27 289,28 грн.

10.10.2014 ОСОБА_5 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування, однак, останнім не було здійснено виплату страхового відшкодування.

15.06.2015 між ОСОБА_5 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування.

Пунктом 1.1. даного договору встановлено, що відповідно до умов якого на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов`язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Audі 80 1.8.5, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.09.2014 номер полісу №АІ/4131356 в страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".

Внаслідок укладення даного договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках (пункт 1.2. договору).

Згідно п. 1.3. договору, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 22 978,56 грн.

За змістом п. 1.4 договору зобов`язаними особами є: особа, визнана винною у ДТП особа - ОСОБА_1 ; страхова компанія - ПрАТ "СК "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

30.06.2015 між ФОП Шиян Д.С. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-06/2015 на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування №АІ/4131356.

Згідно п. 1.2. в силу даного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за передані права вимоги до боржника за основним договором факторингу фактор сплачує клієнтові 17 8060,00 грн.

Згідно частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нормами частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/842/18 відкрито провадження про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна"; визнано розмір безспірних вимог ініціюючих кредиторів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на суму 1 232 899 грн. 85 коп.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву від 27.03.2018 з кредиторськими вимогами до боржника на суму 8 514 204,57 грн, які складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов`язаннях, що виникли на підставі договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в тому числі, полісу № АІ/4131356.

24.04.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18 з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 14 268 524,30 грн, до якої в тому числі входять нарахування 3 % річних, інфляційних витрат та пені від простроченої суми.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 №910/842/18 визнано конкурсним кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 547 674, 57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198, 78 грн, шостої черги на суму 1 835 120, 95 грн, загальна сума 15 298 994, 30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визнано погашеними у зв`язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 555 040, 57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198, 78 грн, шостої черги на суму 6 868 953, 48 грн, загальна сума 20 340 192, 80 грн.

16.08.2019 позивач, у зв`язку з ліквідацією ухвалою суду від 17.07.2019 Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу.

06.09.2019 відповідач повідомив позивача про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП 02.10.2014 за участю транспортного засобу "Hyundai", д.р.н. НОМЕР_3 у розмірі 21 907,74 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що свій обов`язок з відшкодування шкоди по договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.09.2014 номер полісу № АІ/4131356 відповідач виконав лише частково, сплативши 21 907,74 грн, невиконаними залишися вимоги про виплату 2168,17грн 3% річних та 15836,19 грн. інфляційних втрат, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

В свою чергу, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано доказів звернення з заявою про виплату страхового відшкодування до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", внаслідок чого строк нарахування 3% річних, та інфляційних втрат, заявлених позивачем неможливо обрахувати.

На Моторне (транспортне) страхове бюро України не може бути обов`язок відшкодування грошової відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідальність має індивідуальний характер та відповідач не користувався коштами позивача.

Вимоги про стягнення про відшкодування 3% річних та інфляційних втрат не входять до зобов`язань Моторного (транспортного) страхового бюро України, передбачених п. 41.1 статі 41 Закону України №1961-IV.

Крім того, відповідач заперечує щодо нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, договором про відступлення права вимоги від 15.06.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги на інфляційні втрати та 3 % річних.

Додатково відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки такий строк закінчився 02.10.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" п. 72 "В. Оцінка Суду").

Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 18 004,36 грн. та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов`язковому зберіганню, на строк не менше п`яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика для задоволення вимог його кредиторів.

Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі: 18 004,36 грн, з яких: 2168,17 грн 3% річних та 15236,19 грн інфляційних втрат, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.

Грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15).

Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.

Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.

Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов`язків до МТСБУ за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.

При цьому, Моторно-транспортне страхове бюро України (МТСБУ) не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, встановлені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування є невід`ємною (складовою) частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 та від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Втім, відповідач під час розгляду справи заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.

Як визначено статею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Отже, у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.

Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.

Як зазначалось, судом встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.

Таким чином, оскільки з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось після ліквідації ПрАТ "СК "Україна" у межах загального строку позовної давності, заява відповідача про її застосування щодо вимог про 2168,17 грн 3% річних та 15236,19 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 4 600,00 грн.

Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020, укладеного між адвокатським об`єднанням "ДЕФЕНДЕРС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №96 від 01.06.2020, додатку №1 до додаткової угоди №1, акту надання послуг № 247 від 01.09.2021 на суму 4 600, 00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - задоволення позовних вимог та відсутність клопотання відповідача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4 600,00 грн.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, код ЄДРПОУ 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (вул. Колективна, буд. 10, м. Полтава, Полтавська область, 36023, код ЄДРПОУ 37686922) 3% річних у розмірі 2168 (дві тисячі сто шістдесят вісім) грн 17 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 836 (п`тнадцять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 19 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4600 (чотири тисячі шістсот) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2021

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА