Справа № 638/19721/21

Провадження № 2-о/638/490/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20грудня 2021 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Суркової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту народження дитини,-

в с т а н о в и в:

Заявниця звернулась до суду із заявою про встановлення факту народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що заявниця є родичкою народженої, проте отримати свідоцтво про народження неможливо, оскільки факт народження відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, який може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

У судове засідання учасники справи не з`явились, заявниця надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч.2 ст.317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною 1статті 317 ЦПК Українизаява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії паспорта № НОМЕР_1 , копії паспорта № НОМЕР_2 , копії свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 , копії свідоцтва про народження № НОМЕР_4 , копії свідоцтва про народження № НОМЕР_5 , копії свідоцтва про шлюб № НОМЕР_6 заявниця є тіткою народженої дитини, а саме дитина народилась від шлюбу її рідного брата та ОСОБА_3 .

На підтвердження факту народження заявницею надано копію медичного свідоцтва про народження №298, копію свідоцтва про народження № НОМЕР_7 , копію карти вагітної ОСОБА_3 .

Згідно роз`яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2021 року № 985/0/208-21, положення цивільного процесуального закону не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження в повному обсязі внаслідок проведення антитерористичної операції.

Відповідно дост.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється діяКонституціїта законів України.

Згідно п.1Постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно доЗакону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до ч.1-3ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно доКонституціїта законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, свідоцтво про народження № НОМЕР_7 є недійсним, не створює правових наслідків, не визнається на території України, а тому не є підставою для реєстрації народження на території України.

Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»передбачено, що у разі порушення положень цьогоЗаконудержавні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зіст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбаченихКонституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно достатті 7 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-IIIособа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно дост. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Відповідно до ч. 2ст. 319 ЦПК Українирішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженимиНаказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, в редакції, затвердженійНаказом Міністерства юстиції України № 1154/5 від 22 листопада 2007 року, з наступними змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації є: 1) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року№ 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 рокуза № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року№ 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 рокуза № 1150/13024 (із змінами), та висновку про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров`я за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров`я, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2013 року№ 9; 2) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше; 3) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потяга тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження проводиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу; 4) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року№ 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 рокуза № 1150/13024, у разі мертвонародження.

Відповідно до роз`яснень, викладених уПостанові Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року«Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт народження особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Вказані вище нормативно-правові акти не містять спеціальної норми щодо порядку державної реєстрації факту народження на тимчасово окупованій території, що унеможливлює державну реєстрацію факту народження в позасудовому порядку.

Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про встановлення факту народження.

Керуючись ст.ст. 3, 9 Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст.ст. 315, 317 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 ,зацікавлена особа:Харківський міськийвідділ державноїреєстрації актівцивільного стануСхідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції провстановлення фактународження дитини- задовольнити.

Встановити факт народження дитини жіночої статі - ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Донецьк Україна, батьками якої є: громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Головуючий Є.В.Невеніцин