ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Справа № 160/13561/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/13561/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Синельниковської районної державної адміністрації Управління соціального захисту населення, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо відмови в поверненні пільг на житлово-комунальні послуги, як сільському працівнику кримінально-виконавчої системи, який знаходиться на пенсії, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з 07.11.2015;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровській області поновити (повернути) пільги на житлово-комунальні послуги, як сільському працівнику кримінально-виконавчої системи, який знаходиться на пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з 07.11.2015 у відповідності до вимог статті 22 Закону України Про міліцію та ст.130 Виправного трудового кодексу України, на підставі статті 58 Конституції України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі №160/13561/21 вищезазначену позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

До суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви (вх. №75894/21 від 03.09.2021), до якої додано позовну заяву у новій редакції, в якій відповідачем у справі визначено Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації та позовні вимоги ОСОБА_1 викладено наступним чином:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25001414) щодо повернення пільг на житлово-комунальні послуги ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як сільському працівнику кримінально-виконавчої системи, який знаходиться на пенсії;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25001414) повернути пільги на житлово-комунальні послуги зі знижкою 50% по оплаті житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як сільському працівнику кримінально-виконавчої системи, який знаходиться на пенсії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та при виході на пенсію 30.01.2001 позивачем отримано від Державного департаменту України з питань виконання покарань довідку за №8/1851, за якою позивачу з урахуванням ст. 130 Виправно-трудового кодексу України і ст. 22 Закону України «Про міліцію» надано право на 50-ти відсоткову знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива. ОСОБА_1 наголосив, що в означеній довідці вказано, що вона видана довічно для пред`явлення за місцем вимоги в Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації. 19.04.2021 з метою врегулювання можливих спірних правовідносин він звернувся до відповідача із клопотанням щодо поновлення встановленої Законом України «Про міліцію» пільги, посилаючись на ст. 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (офіційне тлумачення цієї норми наведено в Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999). Водночас, відповідачем у листі за вих. №1087 від 27.04.2021 відмовлено у поновленні позивачу вищевказаної пільги з посиланням на втрату чинності Законом України «Про міліцію» та із зазначенням, що у Законі України «Про Національну поліцію», що набрав чинності 07.11.2015, пільги на житлово-комунальні послуги не передбачено. Також в означеному листі відповідач зауважив, що у статті 87 Бюджетного кодексу України визначено перелік пільгових категорій громадян, яким пільги з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива, скрапленого газу надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, однак категорія «сільський працівник кримінально-виконавчої системи на пенсії» в означеному переліку відсутня. Позивач вважає означену відмову безпідставною та незаконною, а бездіяльність відповідача протиправною, посилаючись на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, дотримуючись частини 2 статті 19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надалі ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на положення ст. 22 Закону України Про міліцію №565-ХІІ від 20.12.1990, ст. 130 Виправно-трудового кодексу України, ст.ст. 3, 8, 19, 22, 46, 58, 152 Конституції України. Позивач наголошує, що положення статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту га обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо па підставі Конституції України гарантується.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №160/13561/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04.10.2021 і 07.10.2021 до суду надійшов від Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації направлений засобами поштового та електронного зв`язку відзив на позовну заяву (вх. №15130/21-ел та вх. №86843/21), в якому відповідач заперечив проти заявлених до суду позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач зазначив, що в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб пільгової категорії населення Синельниківського району ОСОБА_1 перебував на обліку з 14.09.2004, як сільський працівник кримінально-виконавчої системи на пенсії, та у відповідності до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990, він користувався пільгами на оплату житлової послуги (квартирна плата), опалення та освітлення в межах норм споживання у розмірі 100 відсотків, інші послуги - 50 відсотків. Надалі, як зауважив відповідач, з урахуванням пунктів 1 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 втратив чинність Закон України «Про міліцію». З огляду на викладене, особи, які мали право на пільги згідно із Законом України «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби) з 07.11.2015 втратили право на отримання пільг на житлово-комунальні послуги, оскільки Законом України «Про Національну поліцію», який вступив у силу з 07.11.2015, пільги на житлово-комунальні послуги не передбачено. Також відповідач зауважив, що у статті 87 Бюджетного кодексу України визначено перелік пільгових категорій громадян, яким пільги з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива, скрапленого газу надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, однак категорія «сільський працівник кримінально-виконавчої системи на пенсії» в означеному переліку відсутня. Відповідач вважає, що у відмові позивачу в наданні пільги на житлово-комунальні послуги відсутні ознаки порушення вимог законодавства. При цьому, відповідач зауважив, що в якості альтернативної підтримки з боку держави ОСОБА_1 було запропоновано звернутися за призначенням субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.

08.10.2021 до суду надійшла від ОСОБА_1 відповідь на відзив (вх. №87409/21), в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що у зв`язку із втратою чинності Закону України Про міліцію особи втратили право на пільгу. Позивач зазначив, що у Законі України «Про Національну поліцію», на підставі якого втратив чинність Закон України Про міліцію, відсутні статті (норми), в яких зазначено, що особи, які мали право на пільги згідно з Законом України «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби) з 07.11.2015 втратили право на отримання пільги за житлово-комунальні послуги. ОСОБА_1 зазначив, що означеною пільгою він користувався з 2001 року, а при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Також позивач повторно наголосив на тому, що згідно зі статтею 22 Основного Закону України права і свободи людини, закріплені Конституцією України, не є вичерпними (частина перша); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга); при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Стаття 22 міститься у розділі II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина" Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення частини 3 цієї статті необхідно інтерпретувати у взаємозв`язку з положеннями частин 1, 2 статті 22, частини 1 статті 64, частини 1 статті 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України. Позивач зауважив, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права" (абзац 3 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 №2-рп/2016).

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) працював в органах внутрішніх справи та в Державній кримінально-виконавчій службі України, а саме: в Синельниківській виправній колонії (№94) у період з 05.04.1988 по 01.02.2001, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» за №94/16-2593 від 07.07.2021.

З урахуванням виданої Державним департаментом України з питань виконання покарань довідки №8/1881 від 30.01.2002 позивач є пенсіонером Державного департаменту України з питань виконання покарань, він і члени його сім`ї відповідно до ст. 130 Виправно-трудового кодексу України та ст. 22 Закону України «Про міліції», мають право на 50-процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

Згідно довідки Центру надання адміністративних послуг за №1338 від 06.07.2021 позивач зареєстрований у АДРЕСА_1 та мешкає за означеною адресою з 03.08.1998 по теперішній час згідно з даними загальної домової книги.

Як стверджує відповідач, ОСОБА_1 до 07.11.2015 користувався пільгами на оплату житлової послуги (квартирна плата), опалення та освітлення в межах норм споживання у розмірі 100 %, а інші послуги 50 %.

19.04.2021 позивач направив відповідачу звернення (вх. № 849), в якому просив надати інформацію та поновити йому встановлені Законом України «Про міліцію» пільги.

У відповідь на означене звернення Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації складено і направлено позивачу лист за вих. №1087 від 27.04.2021, в якому повідомлено, що в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб пільгової категорії населення Синельниківського району ОСОБА_1 перебував на обліку з 14.09.2004, як сільський працівник кримінально-виконавчої системи на пенсії, та у відповідності до Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990, позивач до 07.11.2015 користувався пільгами на оплату житлової послуги (квартирна плата), опалення та освітлення в межах норм споживання у розмірі 100 відсотків, інші послуги - 50 відсотків. Надалі, як зауважив відповідач, з урахуванням пунктів 1 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 втратив чинність Закон України «Про міліцію». З огляду на викладене, особи, які мали право на пільги згідно із Законом України «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), з 07.11.2015 втратили право на отримання пільг на житлово-комунальні послуги, оскільки Законом України «Про Національну поліцію», який вступив у силу з 07.11.2015, пільги на житлово-комунальні послуги не передбачено. Також відповідач зауважив, що у статті 87 Бюджетного кодексу України визначено перелік пільгових категорій громадян, яким пільги з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива, скрапленого газу надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, однак категорія «сільський працівник кримінально-виконавчої системи на пенсії» в означеному переліку відсутня.

Відповідач зазначив, що у випадку отримання позивачем посвідчення «ветерана Державної кримінально-виконавчої служби» останньому буде надано право на користування 50 відсотковою пільгою на житлово-комунальні послуги

При цьому, в означеному листі відповідач зауважив, що в якості альтернативної підтримки з боку держави ОСОБА_1 було запропоновано звернутися за призначенням субсидії на оплату житлово-комунальних послуг до уповноваженої особи Іларіонівської територіальної громади.

Не погодившись із вищенаведеною позицією відповідача, ОСОБА_1 звернувся за захистом прав та інтересів до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2статті 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 130 Виправно-трудового кодексу України, який втратив чинність 01.01.2004, визначено, що на працівників рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» (565-12), а також порядок і умови проходження служби, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На спеціалістів кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу» (3723-12).

Частини 4, 6 статті 22 Закону України «Про міліцію» №565-XII від 20.12.1990 (далі - Закон №565-XII) визначали, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50 % знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

На підставі п.п. «а» та «в» п. 68розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»устаттю 22 Закону №565-XIIвнесено зміни, а саме: частину 4 доповнено словами «в межах норм, встановлених законодавством», а частину 6 доповнено словами «якщо середньомісячний сукупний доход сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Однак, зміни, внесені в п.п. «в» п. 68розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та пПро внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), згідно зРішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008.

Пунктом 12 розділу ІІЗакону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014, ч.ч. 6, 7ст. 22 Закону №565-XIIвикладено у такій редакції: «За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені ч. ч. 4, 5 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

ЗакономУкраїни «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»№76-VІІІ від 28.12.2014 внесені зміни вЗакон №565-XIIі ч. 7 ст. 22 викладено у новій редакції, з урахуванням якої пільги, передбачені ч.ч. 4, 5, 6 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вказаного вище Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №389 від 04.06.2015, яка набрала чинності 01.07.2015 та якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Означеним Порядком визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Згідно з п. 2 цього Порядку, дія останнього поширювалася на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно ізЗаконом №565-XII.

З 07.11.2015 у зв`язку з набуттям чинностіЗакономУкраїни «Про Національну поліцію»№580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII),Закон №565-XIIвтратив чинність.

Абзацами 2 та 3 підпункту 15Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIIIвстановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цимЗакономдля колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Закон №580-VIIIне містить норм, які б передбачали пільги по оплаті комунальних послуг.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення №4-зп від 03.10.1997 зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім у часі єЗакон України «Про Національну поліцію», в якому у Прикінцевих та Перехідних положеннях встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, які передбаченіЗаконом України «Про Національну поліцію», пріоритетними в даному випадку є положення саме цьогоЗакону.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №227/1458/16-а.

Посилання позивача на те, що таку пільгу встановлено йому довічно також є безпідставним, оскільки дія пільги нерозривно пов`язана з дієюзакону, яким її передбачено. У разі втратизакономчинності дія передбаченої ним пільги також припиняється.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постанові від 17.02.2020 по справі №638/5670/17, в постанові від 09.04.2020 по справі №200/5496/16-а.

Пунктом 2постанови Кабінету Міністрів України № 256від 04.03.2002 передбачено, що обов`язки по проведенню розрахунків з постачальниками послуг за надання пільг покладено на головних розпорядників коштів місцевих бюджетів, якими призначаються керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 373 від 17.04.2019 затверджено Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі.

Згідно частини другої пункту 7 цієї постанови, виплата суми пільги здійснюється на підставі заяви пільговика, поданої структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на вищезазначені пільги, суд вважає необґрунтованими вимоги щодо зобов`язання відповідача проводити розрахунки за надання 50 - відсоткової знижки з оплати житлово-комунальних послуг позивачу за правилами, що встановлені постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 та №373 від 17.04.2019.

Стосовно посилання позивача на положення Конституції України, зокрема, ч. 3ст. 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Встановлені чинним законодавством пільги не є довічними, як про це зазначає позивач, а залежать від конкретних положень чинного законодавства, яке визначає чи надаються пільги певній категорії осіб чи ні.

Не можна вважати пільги досягнутою соціальною гарантією, яку забороняється звужувати за нормами Конституції України, оскільки пільги безпосередньо пов`язані із правовим статусом певної особи, а не із досягненням особою певних соціальних гарантій, як, наприклад, набуття права на призначення пенсії чи її перерахунок, яких особу неможливо позбавити наступними змінами в законодавстві. Тобто при зміні правового статусу працівника міліції (поліції) шляхом позбавлення їх певних пільг, такі пільги перестають надаватись всім особам цієї категорії, а не тільки тим, хто стане міліціонером (поліцейським) в майбутньому.

У відповідності доположень статті 46 Конституції України,громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістомстатті 22 Конституції України,звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Крім того, уРішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 Конституційний Суд Українизазначив, що із закріпленим встатті 46 Конституції Україниправом громадян кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення.

УКонституції Українипередбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема, такі як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (ч. 2 ст. 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (ст. 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантованестаттею 48 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі ст. 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено врішенніцього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Так, Конституційним Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1статті 17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

При цьому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Також безпідставним є посилання позивача на те, що відповідно достатті 58 Конституції Україниправа на соціальні пільги не можуть бути позбавлені особи, які вже їх отримали, з огляду на наступне.

Стосовно дії закону в часі суд зазначає, що відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України,закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ця норма є загальновизнаним принципом права, який знайшов своє відображення вКонституції Українияк гарантія прав і свобод людини і громадянина, який треба розуміти так, що дія нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999).

Таким чином,оскільки саме пільги на оплату житлово-комунальних послуг вЗаконі України «Про Національну поліцію»не передбачені, тому відсутні встановлені законом підстави для поновлення позивачу пільг, на які він мав право і якими користувався відповідно достатті 22 Закону України «Про міліцію».

Відповідно до частини 2статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У зазначеному рішенні Європейський суд наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Статтею 2 КАС Українивизначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з частиною 1статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

У даному випадку, позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог, в той же час відповідач діяв в межах та в спосіб передбаченийКонституцієюта Законами України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, відповідно до вимогст.139 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (вул. Покровська, 3-А, м.Синельникове, Дніпропетровська область, 52500; код ЄДРПОУ 25001414) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Повний текст рішення складений 08.11.2021.

Суддя О.В. Царікова