ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18264/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ СИСТЕМА» - Гутнік І.В., адвокат (ордер від 27.10.2021), Прудкий О.В., адвокат (ордер від 16.12.2021),
позивача-2 - ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) - Гутнік І.В., адвокат (ордер від 27.10.2021), Прудкий О.В., адвокат (ордер від 16.12.2021),
позивача-3 - БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) - Гутнік І.В., адвокат (ордер від 27.10.2021), Прудкий О.В., адвокат (ордер від 16.12.2021),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилов К.О., в порядку самопредставництва (витяг ЄДР),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.)
на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2021 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 (головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.)
у справі № 910/18264/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ СИСТЕМА» (далі - ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА»), ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.)
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА),
про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) звернулися до господарського суду міста Києва зі спільним позовом до АМК про: визнання недійсним рішення, яке оформлене листом «Про повернення заяв» від 06.11.2020 № 126-25/01-15253; з моменту набрання рішенням у справі законної сили зобов`язати АМК прийняти до розгляду спільну заяву ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) про надання дозволу на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20 (зареєстрована в АМК 23.10.2020 за № 8-01/435-ЕКк).
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що АМК 06.11.2020 повернув (не прийняв до розгляду) спільну заяву позивачів про дозвіл на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20, оскільки остання не відповідає вимогам Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання (Положення про концентрацію), яке затверджене розпорядженням АМК від 19.02.2002 № 33-р (у редакції розпорядження АМК від 21.06.2016 № 14-рп), що перешкоджає її розгляду. На думку позивачів, відповідне рішення АМК має бути визнане недійсним у судовому порядку з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні АМК обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття помилкового рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2021 зі справи № 910/18264/20 позов задоволено частково: визнано недійсним рішення АМК, яке оформлене листом «Про повернення заяв» від 06.11.2020 № 126-25/01-15253; у задоволенні позовних вимог про зобов`язання АМК прийняти до розгляду спільну заяву ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) про надання дозволу на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20 (зареєстрована в АМК 23.10.2020 за № 8-01/435-ЕКк) відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову мотивовано з посиланням на те, що аналіз рішення АМК свідчить, що орган на власний розсуд, на стадії опрацювання заяви та доданих документів фактично визначив, що така заява не відповідає як критеріям дружнього придбання, так і не відповідає вимогам до заяви у процедурі недружнього придбання й повернув заяву та додані до неї документи, фактично не розпочавши процедуру розгляду заяви. Відповідач при ухваленні рішення діяв у найменш сприятливий для заявників спосіб, враховуючи наявні в законі (нормативно-правовому акті) суперечності (повернення заяви про концентрацію або закриття розгляду справи без прийняття рішення по суті можливе за однакових обставин: у разі неподання заявником інформації у визначений органом АМК строк), чим порушив право заявників на розгляд їх заяви відповідно до норм Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210) та Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання. Пропорційним засобом досягнення мети (перевірка допустимості здійснення певної концентрації) є перевірка заяви про концентрацію по суті, з можливістю ухвалення відповідних рішень, а не повернення заяви без розгляду на підставі суперечливої аргументації. У частині відмови в позові місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що задоволення вимоги про зобов`язання АМК прийняти до розгляду спільну заяву позивачів про надання дозволу на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20 призведе до втручання у дискреційні повноваження АМК, оскільки, за доводами позивачів, під терміном «прийняття заяви до розгляду» останні розуміють прийняття АМК рішення про надання дозволу на концентрацію або відмову в наданні дозволу на концентрацію, у той час як АМК має декілька варіантів розгляду заяви: витребування інформації, залишення заяви без розгляду, залишення заяви без руху, а тому визначення судом порядку дій АМК щодо розгляду заяви позивачів при наявності декількох варіантів правомірної поведінки відповідача буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 зі справи залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - АРМА.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення вимоги про визнання недійсним рішення, яке оформлене листом «Про повернення заяв» від 06.11.2020 № 126-25/01-15253, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові; у частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання АМК прийняти до розгляду спільну заяву позивачів про надання дозволу на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінено та викладено у редакції постанови. Здійснено новий розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення з посиланням на те, що враховуючи, що акціонерне товариство «Мотор Січ» (далі - АТ «Мотор Січ») є учасником концентрації, подані позивачами документи не відповідають встановленим АМК вимогам і це перешкоджало подальшому її розгляду (особа, яка її надає, уповноважена надати інформацію - приймає на себе негативні ризики надання недостовірної інформації). Отже, дії регулятора з повернення заяви про надання дозволу на концентрацію були правомірними. Також суд апеляційної інстанції зазначив про ієрархію нормативно-правових актів (Закону № 2210 у відношенні до Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання). У задоволенні вимоги про зобов`язання АМК прийняти до розгляду спільну заяву позивачів про надання дозволу на концентрацію від 22.10.2020 № 154-20, суд апеляційної інстанції відмовив, з посиланням на те, що така вимога є похідною від першої вимоги (стосовно якої судом не встановлено порушень законодавства зі сторони АМК), змінивши при цьому мотивування суду першої інстанції у відповідній частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) просять скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції; рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення другої позовної вимоги та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову; мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині, що стосується першої позовної вимоги змінити, виклавши частини мотивування у редакції прохальної частини касаційної скарги; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) посилаються на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України), а саме, скаржники посилаються на те, що станом на дату прийняття постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовані:
стаття 19 Конституції України (далі - Конституція), статті 1, 22, 23, 26, 59 Закону № 2210, пункти 1, 3 розділу І, пункти 1, 4, 6, 9 розділу VII, пункти 4, 5 розділу Х Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК від 19.02.2002 № 33-р (далі - Положення про концентрацію) стосовно належного кола заявників концентрації;
пункт 9 розділу VIІ, пункт 2 розділу ІХ, пункти 4, 5, 19 розділу Х Положення про концентрацію, статті 237, 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23, 26 Закону № 2210 стосовно відсутності необхідності подання довіреності від учасника концентрації, який не є заявником;
стаття 26 Закону № 2210, пункти 5, 18, 19 розділу Х Положення про концентрацію стосовно осіб, які несуть ризики негативних наслідків, пов`язаних із переглядом органом Комітету рішення, прийнятого на підставі поданої представником недостовірної інформації, а також відповідальність за подання такої інформації;
абзац 2 частини другої статті 26 Закону № 2210, пункт 4 розділу І та пункт 2, підпункт 1 пункту 4 розділу ХІІ Положення про концентрацію стосовно випадків застосування процедури недружнього придбання при розгляді АМК заяви про надання дозволу на концентрацію;
статті 26, 27, 28, 30-32, 34 Закону № 2210, підпункт 1 пункту 2, пункт 3, підпункт 1 пункту 4, пункт 4 розділу ХІІ Положення про концентрацію, зокрема, стосовно дискреційних повноважень АМК при вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію;
стаття 86, частина п`ята статті 236, частина четверта статті 238, статті 281, 282 ГПК України, зокрема, щодо обсягу наведення судами мотивів урахування чи відхилення аргументів учасників справи.
Також скаржники визначають підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктами 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зокрема, вказують на порушення судами попередніх інстанцій:
статей 2, 7, 13, 14, 73, 74, 76, 86, 99, 101, 104, 236, 238, 282 ГПК України, статей 55, 129 Конституції, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 59 Закону № 2210, відповідно до яких суди зобов`язані досліджувати та надавати оцінку усім наданим сторонами доказам;
статей 236, 238, 281, 282 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи внаслідок не дослідження судами наданих сторонами доказів та заяв по суті справи (зокрема, відзиву на апеляційну скаргу);
статей 86, 104, 210, 236-238, 269, 270, 281, 282 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин внаслідок не дослідження та ненадання оцінки доказам у справі;
порушення апеляційним господарським судом приписів статей 73, 74, 76, 80, 119, 269 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи внаслідок відхилення клопотання про поновлення строку на приєднання доказів та залишення без розгляду доказів.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АМК просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, з посиланням, зокрема, на законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду апеляційної інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу АРМА просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, з посиланням, зокрема, на те, що на активи АТ «Мотор Січ» (прості іменні акції) накладено арешт шляхом заборони розпорядження та передано АРМА в управління, отже власники тимчасово позбавлені права володіти, розпоряджатися та користуватися активами.
Розгляд клопотань учасників справи
У судовому засіданні 16.12.2021 Суд на місці постановив задовольнити усне клопотання представника АМК, заявлене у судовому засіданні, про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву на касаційну скаргу (поданого відповідачем у межах визначеного Судом строку) на адресу третьої особи у справі.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) 22.10.2020 подано до АМК заяву № 154-20 про надання дозволу на концентрацію.
Згідно із заявою позивачі в особі уповноваженого представника, який діє на підставі довіреностей, у відповідності до статті 26 Закону № 2210, пункту 1 розділу VII Положення про концентрацію звернулися до АМК з проханням надати дозвіл на концентрацію, яка буде здійснена шляхом придбання ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА» акцій у статутному капіталі АТ «Мотор Січ» (м. Запоріжжя, Україна, код з ЄДР 14307794), що забезпечить перевищення 25% голосів у вищому органі управління AT «Мотор Січ».
За змістом заяви від 22.10.2020 № 154-20 про надання дозволу на концентрацію, концентрація полягає у безпосередньому придбанні ТОВ «Інвест Система» 519 498 акцій AT «Мотор Січ», що забезпечить ТОВ «Інвест Система» перевищення 25% голосів у вищому органі управління AT «Мотор Січ».
У заяві зазначено, що концентрація буде реалізована шляхом здійснення ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА» серії придбань на підставі договору купівлі-продажу акцій між компаніями BUSINESS HOUSE HELENA, A.G., GRANUM CORPORATION та ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», який (договір) буде укладений позивачами, а саме:
придбання 359 727 акцій AT «Мотор Січ» (17,31129% у статутному капіталі AT «Мотор Січ») у компанії BUSINESS HOUSE HELENA, A.G. та
придбання 159 771 акцій AT «Мотор Січ» (7,68872% у статутному капіталі AT «Мотор Січ») у компанії GRANUM CORPORATION.
Разом із заявою позивачами подано такі документи та відомості: копію платіжного доручення, що підтверджує сплату збору за подання заяви (від 22.10.2020 № 50); схему відносин контролю учасників концентрації згідно з розділом X Положення про концентрацію; схему зміни відносин контролю учасників концентрації у результаті здійснення концентрації згідно з розділом X Положення про концентрацію; економічне обґрунтування концентрації та розрахунок сукупних часток на задіяних товарних ринках згідно з додатком 2 Положення про концентрацію; відомості про концентрацію суб`єктів господарювання згідно з додатком 3 до Положення про концентрацію; розрахунок фінансових показників учасників концентрації згідно з розділом VI Положення про концентрацію; копії документів, що підтверджують обставини фінансових аспектів концентрації; копію довіреності від ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА»; копію довіреності від компанії GRANUM CORPORATION; копію довіреності від компанії BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.; копію належним чином оформленого свідоцтва (із зазначенням інформації про кінцевого бенефіціарного власника) щодо компанії GRANUM CORPORATION; копію належним чином оформленого свідоцтва (із зазначенням інформації про кінцевого бенефіціарного власника) щодо компанії BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.; копію договору купівлі-продажу акцій від 04.08.2020 № БВ-0308/1/1; клопотання до заяви про проведення попередніх консультацій; клопотання про отримання копії рішення нарочно; клопотання про зменшення обсягу запитуваної інформації; клопотання про спільний розгляд цієї заяви та заяви Skyrizon; CD диск із матеріалами даного листа в електронному форматі згідно з пунктом 11 розділу Х Положення про концентрацію.
26.10.2020 листом № 155-20 про надання додаткової інформації до заяви про надання дозволу на концентрацію представником заявників додатково подано до АМК оригінал платіжного доручення, що підтверджує сплату збору за подання заяви.
03.11.2020 АМК провів усні консультації (у формі телефонної розмови) з уповноваженими представниками позивачів щодо додаткової інформації та документів, які необхідні для розгляду заяви. Під час телефонного дзвінка з представником АМК заявникам висловлено прохання:
а) надати довіреність від АТ «Мотор Січ», як сторони у заявленій концентрації, або
б) надати копію листа-відмови АТ «Мотор Січ», у випадку звернення заявників до АТ «Мотор Січ» для отримання довіреності/інформації, необхідної для розгляду заяви на концентрацію;
в) надати копію Угоди про партнерство та/або копії документу, відповідно до якого «група DСН та декілька інвесторів домовились про майбутнє партнерство у спільному управлінні Мотор Січ».
У відповідь на зазначені питання позивачами надано до АМК лист від 05.11.2020 № 160-20, в якому зазначено, що позивачами надані обґрунтовані пояснення, згідно з якими Законом № 2210 та Положенням про концентрацію не передбачена необхідність надання довіреностей від усіх учасників концентрації, а пряма вимога щодо надання довіреностей встановлена лише щодо заявників; позивачами надано пояснення про те, що ними подана уся необхідна інформація щодо АТ «Мотор Січ» відповідно до вимог стосовно оформлення, встановлених порядком підготовки подання заяви про надання дозволу на концентрацію, визначеному у розділах IX та X Положення про концентрацію.
Крім того, позивачами у вказаній відповіді зазначено, що до АМК додатково раніше було надано копію листа АТ «Мотор Січ» від 28.11.2020, яка містила підтвердження актуальності всієї інформації щодо АТ «Мотор Січ», подання якої передбачено Положенням про концентрацію. До відповіді позивачі долучили лист АТ «Мотор Січ» від 21.09.2020 № ОЦБ/Ю958;3/КС, згідно з яким АТ «Мотор Січ» відмовило GRANUM CORPORATION у задоволенні акціонерного запиту та у доступі до документів АТ «Мотор Січ».
У листі заявниками також повідомлено, що станом на 05.11.2020 угода про партнерство або інший аналогічний документ, який би передбачав домовленості групи Skyrizon та групи DCH щодо здійснення спільного управління та/або контролю над АТ «Мотор Січ» не укладалися; крім того, заявниками повідомлено, що так зване «партнерство» групи Skyrizon та групи DCH полягає у тому, що обидві компанії мають намір одночасно отримати дозволи АМК на концентрації та стати акціонерами АТ «Мотор Січ», відповідно, на підставі договорів купівлі-продажу акцій АТ «Мотор Січ», така кооперація є важливою для якнайшвидшого розвитку та відновлення повноцінного функціонування АТ «Мотор Січ».
06.11.2020 АМК прийнято рішення, оформлене листом від 06.11.2020 № 126-25/01-15253 (оскаржуване рішення), згідно з яким, виходячи з положень частини другої статті 26 Закону № 2210, повернуло заяву позивачів через невідповідність вимогам Положення про концентрацію, що перешкоджає її розгляду.
Так, підставою для повернення заяви стала відсутність:
а) копії довіреності щодо призначення та уповноваження представника(ів), інших письмових підтверджень повноважень представника(ів) АТ «Мотор Січ», оформленої з урахуванням вимог розділу X Положення про концентрацію (відповідно до підпунктів 8 пункту 2 розділу IX Положення про концентрацію).
Регулятор вказав, що за інформацією заявників, жоден із продавців акцій АТ «Мотор Січ» не здійснює контролю над АТ «Мотор Січ». Отже, відповідно до статті 1 Закону № 2210 вони не визнаються єдиним суб`єктом господарювання, тому не можуть визнаватися учасником концентрації відповідно до статті 26 названого Закону. Враховуючи, що АТ «Мотор Січ» не контролюється жодним суб`єктом господарювання, то відомості стосовно нього повинні бути підписані керівником товариства або уповноваженим ним представником, та має бути визначена особа, яка буде нести ризики негативних наслідків, пов`язаних із переглядом органом АМК рішення, прийнятого на підставі поданої стосовно цього учасника концентрації недостовірної інформації, а також відповідальність за подання такої інформації саме в частині даних (часток на ринку та величин, на підставі яких розраховуються частка, видів діяльності, вичерпних відносин контролю, фінансових показників) стосовно АТ «Мотор Січ» та підконтрольних їй суб`єктів господарювання. Враховуючи наведене, довіреності від продавців акцій не підміняє визначену Законом необхідність надання довіреності від об`єкта придбання;
б) інформації про звернення представників учасників концентрації до АТ «Мотор Січ» за отриманням інформації щодо актуальних відносин контролю, господарської діяльності товариства, на які вони не отримали відповідь або було отримано негативну відповідь.
Так, регулятор звернув увагу заявників на те, що посилання на копію листування компанії GRANUM CORPORATION та АТ «Мотор Січ» (копія відповіді АТ «Мотор Січ» від 28.11.2020, яка була надана АМК у додатку 2 до листа від 17.08.2020 № 7699 (вх. від 18.08.2020 № 8-01/849-Ki) не містить змісту того, з чим компанія GRANUM CORPORATION звернулася до АТ «Мотор Січ», а також доказів того, що АТ «Мотор Січ» відмовило в наданні запитуваної інформації. У наведеному листі зазначено, що АТ «Мотор Січ» «…у зв`язку зі стислими строками та відпускним періодом, систематизувати інформацію в одному листі в запитувані строки не вбачає за можливе».
Посилання на лист АТ «Мотор Січ» від 21.09.2020 № ОЦБ/10958;3/КС не містить змісту того, з чим компанія GRANUM CORPORATION звернулася до АТ «Мотор Січ», а також доказів того, що АТ «Мотор Січ» відмовило у наданні запитуваної інформації. Натомість вказується про те, що відсутнє оформлене належним чином підтвердження статусу компанії GRANUM CORPORATION, як акціонера АТ «Мотор Січ» на час звернення із запитом. У зв`язку з цим АТ «Мотор Січ» позбавлене законних підстав надати доступ до запитуваної інформації та документів.
Також АМК зазначило, що повернення заяви не позбавляє заявника права звернутися до регулятора з повторними заявами, додавши до них відомості та документи, оформлені згідно з Положенням, які не були надані з попередніми заявами. У разі надходження таких заяв, АМК розгляне їх та прийме відповідне рішення.
Позивачі, не погоджуючись із прийнятим АМК рішенням щодо повернення їх заяви про надання дозволу на концентрацію, звернулися з цим позовом до суду, зазначаючи, зокрема, про те, що заява та додані до неї документи в повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства, та вказуючи про відсутність підстав, які б перешкоджали її розгляду. На думку позивачів, АМК вимагав від них документи, обов`язкове подання яких не передбачено Законом № 2210 та Положенням про концентрацію, що призвело до прийняття АМК неправильного рішення про неприйняття заяви до розгляду.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним рішення АМК (оформленого листом від 06.11.2020 № 126-25/01-15253) про повернення заяви (неприйняття заяви) про надання дозволу на концентрацію.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржники посилаються, зокрема, на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), а саме, скаржники посилаються на те, що станом на дату прийняття постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовані:
стаття 19 Конституції, статті 1, 22, 23, 26, 59 Закону № 2210, пункти 1, 3 розділу І, пункти 1, 4, 6, 9 розділу VII, пункти 4, 5 розділу Х Положення про концентрацію стосовно належного кола заявників концентрації;
пункт 9 розділу VIІ, пункт 2 розділу ІХ, пункти 4, 5, 19 розділу Х Положення про концентрацію, статті 237, 244 ЦК України, статті 23, 26 Закону № 2210 стосовно відсутності необхідності подання довіреності від учасника концентрації, який не є заявником;
стаття 26 Закону № 2210, пункти 5, 18, 19 розділу Х Положення про концентрацію стосовно осіб, які несуть ризики негативних наслідків, пов`язаних із переглядом органом Комітету рішення, прийнятого на підставі поданої представником недостовірної інформації, а також відповідальність за подання такої інформації;
абзац 2 частини другої статті 26 Закону № 2210, пункт 4 розділу І та пункт 2, підпункт 1 пункту 4 розділу ХІІ Положення про концентрацію стосовно випадків застосування процедури недружнього придбання при розгляді АМК заяви про надання дозволу на концентрацію;
статті 26, 27, 28, 30-32, 34 Закону № 2210, підпункт 1 пункту 2, пункт 3, підпункт 1 пункту 4, пункт 4 розділу ХІІ Положення про концентрацію, зокрема, стосовно дискреційних повноважень АМК при вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію;
стаття 86, частина п`ята статті 236, частина четверта статті 238, статті 281, 282 ГПК України, зокрема, щодо обсягу наведення судами мотивів урахування чи відхилення аргументів учасників справи.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Повернення АМК (не прийняття до розгляду) спільної заяви позивачів про дозвіл на концентрацію, оформлене листом, по свій суті є рішенням АМК, тобто актом індивідуальної дії.
За принципом належного урядування влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу «правової держави» витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень державним органам обсяг, яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.
Саме тому Закон має чітко визначати межі дискреційних повноважень будь-яких державних органів та порядок їх здійснення (пункт 67 рішення у справі «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine) від 5 березня 2015 року, заява № 28718/09; пункт 60 рішення у справі «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine) від 7 липня 2016 року, заява № 4322/06).
Конституційний Суд України (далі - КСУ) у своєму рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності, як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з юридичною позицією КСУ цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
Отже, кожен орган влади, використовуючи визначені законом саме для нього владні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.
Верховний Суд виходить з того, що дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.
Дискреційні повноваження органу АМК не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Зазначена правова позиція послідовно викладалася у низці постанов, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, Верховного Суду від 09.07.2020 зі справи № 910/13869/19, від 01.10.2020 зі справи № 920/890/19, від 15.04.2021 зі справи № 910/17929/19, від 15.07.2021 зі справи № 904/4598/20.
У постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган АМК має враховувати при ухваленні рішень.
Перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а тому доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму/критерії, зокрема, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
Отже, спеціально-дозвільний принцип, встановлений у статті 19 Конституції України передбачає зобов`язання органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією або ж законами України. Норми Конституції не містять прямої безпосередньої вказівки на можливість багатоваріантної поведінки при здійсненні органами державної влади своїх повноважень. Водночас реалізація окремих повноважень може залежати від оцінки відповідної потреби їх застосування з метою належної реалізації вимог закону. Свобода розсуду є необхідною для здійснення цілого ряду завдань, які мають бути виконані при здійсненні державної влади. Проте однією з вимог до здійснення дискреційних повноважень є вимога до суб`єкта владних повноважень використовувати дискреційні повноваження з метою, з якою воно було надано, зокрема, згідно з відповідним законом.
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачі звернулися до АМК із заявою з проханням надати дозвіл на концентрацію, яка буде здійснена шляхом придбання ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА» акцій у статутному капіталі АТ «Мотор Січ» (м. Запоріжжя, Україна, код з ЄДР 14307794), що забезпечить перевищення 25% голосів у вищому органі управління AT «Мотор Січ».
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон № 2210, який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Так, відповідно до статті 22 Закону № 2210 з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб`єктів господарювання (далі - концентрація).
Концентрацією визнається:
1) злиття суб`єктів господарювання або приєднання одного суб`єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб`єктами господарювання над одним або кількома суб`єктами господарювання чи частинами суб`єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб`єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді єдиного майнового комплексу або структурного підрозділу суб`єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб`єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб`єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб`єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
3) створення суб`єкта господарювання двома і більше суб`єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб`єктами господарювання, що створили цей суб`єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб`єктом господарювання;
4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб`єкта господарювання.
Статтею 23 названого Закону унормовано, що учасниками концентрації визнаються:
суб`єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;
суб`єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб`єктом господарювання, та суб`єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;
суб`єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;
суб`єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб`єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб`єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного капіталу новостворюваного суб`єкта господарювання;
фізичні та юридичні особи, пов`язані з учасниками концентрації, зазначеними в абзацах другому - п`ятому цієї статті, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно із статтею 1 цього Закону єдиним суб`єктом господарювання.
За приписами статті 26 Закону № 2210 учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються:
із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень;
із заявою про надання дозволу на концентрацію - до Антимонопольного комітету України.
Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими особами окремо.
Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та подає заяву.
Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію.
У разі подання недостовірної інформації заявники несуть відповідальність згідно із статтею 52 цього Закону.
Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам і це перешкоджає її розгляду та якщо концентрація не заборонена відповідно до Закону України «Про санкції».
У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику концентрації - заявнику у наданні документів та іншої інформації, необхідної для розгляду Антимонопольним комітетом України чи адміністративною колегією Антимонопольного комітету України заяви, державний уповноважений Антимонопольного комітету України на підставі звернення заявника приймає розпорядження про надання учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим розпорядженням.
За зверненням заявника органи Антимонопольного комітету України проводять попередні консультації щодо інформації та документів, які є необхідними для розгляду відповідної заяви, у тому числі для розгляду за спрощеною процедурою, а також протягом строку, встановленого частиною другою цієї статті, щодо виправлення можливих недоліків у поданій заяві.
Порядок подання заяв до АМК про попереднє отримання дозволу Комітету чи Адміністративної колегії Комітету на концентрацію суб`єктів господарювання, а також їх розгляду та одержання висновків з питань концентрації суб`єктів господарювання встановлює Положення про концентрацію, яке розроблене відповідно до Законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про оренду державного та комунального майна» з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції.
Згідно з пунктом 3 розділу І названого Положення заява - це заява про надання дозволу або висновків; заявники - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, орендар, одержувач фінансового лізингу, концесіонер, орендодавець, суб`єкти господарювання, фізичні та юридичні особи, які в межах своїх повноважень приймають рішення про концентрацію або здійснюють концентрацію; недружнє придбання - це придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління суб`єкта господарювання в осіб, які не здійснюють контролю над ним, у разі відмови цього суб`єкта господарювання надати заявнику (уповноваженій ним особі) інформацію, необхідну для надання дозволу органів Комітету; суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
Згідно з пунктом 5 розділу Х Положення про концентрацію відомості та інші документи, у тому числі копії документів, передбачених пунктами 2 і 5 розділу IХ цього Положення, що додаються до заяви, підписуються заявником або уповноваженим представником. Також зазначаються прізвище, посада, місце роботи, контактний телефон того, хто готував відповіді на питання відповідного розділу, дата, станом на яку надаються відомості.
Відповідно до пунктів 18, 19 розділу Х Положення про концентрацію кожний суб`єкт, який готує відомості, несе відповідальність за точність інформації, що викладається.
Для представлення інтересів учасників концентрації представники мають подати підтвердження своїх повноважень у письмовій формі, наприклад договір-доручення чи довіреність, які мають містити:
прізвище, ім`я та по батькові представника, його посаду та місце роботи;
серію та номер паспорта, ким і коли виданий, податковий номер;
адресу місця проживання/перебування представника, номер мобільного телефону;
назву(и) суб`єкта(ів) господарювання, інтереси якого(их) уповноважений представляти представник;
обсяг наданих повноважень;
вказівку на те, що ризики негативних наслідків, пов`язаних із переглядом органом Комітету рішення, прийнятого на підставі поданої представником недостовірної інформації, а також відповідальність за подання такої інформації несуть учасники концентрації, які призначили представника, або їх правонаступники.
Згідно з підпунктом 1 пунктом 2 розділу ХІІ Положення про концентрацію заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений не повернув заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи, що додаються до неї, не відповідають встановленим Комітетом вимогам, у тому числі за відсутності інформації про бенефіціарних власників суб`єктів господарювання - учасників концентрації, і це перешкоджає її розгляду.
Відповідно до підпункту 1 пункту 4 розділу ХІІ названого Положення, у разі недружнього придбання, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику концентрації - заявнику в наданні документів та іншої інформації, необхідної для розгляду органами Комітету заяви, державний уповноважений на підставі звернення заявника приймає рішення про надання учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про прийняте рішення повідомляється заявник. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим рішенням. До надходження зазначеної інформації заява залишається без руху.
Враховуючи наведені приписи Закону № 2210, зокрема визначення учасників концентрації, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, відповідно до яких згідно із заявою позивачів про надання дозволу на концентрацію та доданих до неї документів учасниками цієї концентрації, зокрема, були: об`єкт придбання - АТ «Мотор Січ» (як суб`єкт господарювання, акції якого планувалося набути), покупець - ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА» (як суб`єкт господарювання, який планував набути у власність акції).
Відповідно, заява про надання дозволу на концентрацію в силу приписів статей 23, 26 Закону № 2210 повинна підписуватися усіма учасниками концентрації.
Проте, як встановлено АМК та судом заява про надання дозволу на концентрацію з боку об`єкта придбання - АТ «Мотор Січ» (учасника концентрації) не підписувалася, інформація та матеріали підписання або ж відмови від підписання уповноваженими представниками - заявниками не надавалася. Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, доказів того, що хтось з представників позивачів уповноважений на підписання заяви від імені АТ «Мотор Січ» заявниками не надано. Водночас заявники не зверталися до регулятора із заявою про надання відповідної інформації (у даному випадку, довіреності) іншим учасником концентрації (АТ «Мотор Січ»), мотивуючи зазначене відсутністю такої необхідності, внаслідок чого регулятор не вчиняв дій щодо подальшого руху справи, як-от: залишення заяви без руху або відкриття провадження та закриття його в майбутньому, у зв`язку з ненаданням необхідних документів.
Таким чином, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, оскільки у даній справі заявниками концентрації не було надано документів на підтвердження повноважень учасника концентрації - АТ «Мотор Січ», як і не подано заяви про витребування у нього документів, регулятор, з урахуванням приписів Закону № 2210 та Положення про концентрацію, обґрунтовано виходив з двох можливих варіантів таких обставин, а саме: заявниками не надано довіреності, що свідчить про надання неповної інформації; або заявниками не надано довіреності, оскільки операція здійснюється в режимі недружнього придбання, водночас і заяви про витребування документів від АТ «Мотор Січ» у цій справі від заявників, які підписали заяву, не надходило.
Скаржники у цій справі помилково підміняють поняття «учасники концентрації» поняттям «заявники» (тобто тих осіб, які фактично звернулися із заявою про надання дозволу на концентрацію до регулятора), не враховуючи дійсного змісту ані Закону № 2210, ані Положення про концентрацію.
Згідно з приписами статті 59 Закону України № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У розгляді даної справи колегія суддів звертається до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, згідно з якою: «господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм».
З огляду на вказані приписи чинного законодавства, а також те, що подані позивачами документи АМК, як державному органу зі спеціальним статусом, не відповідали визначеним ним вимогам для розгляду заяви позивачів (про що заявникам повідомлено органом АМК з урахуванням та в межах своїх дискреційних повноважень) і це перешкоджало подальшому її (заяви) розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про правомірність дій регулятора (АМК) з повернення заяви про надання дозволу на концентрацію, відповідно, й про відсутність підстав для визнання рішення АМК недійсним. З огляду на викладене, Верховний Суд також не вбачає, що АМК у здійсненні останнім своїх дискреційних повноважень при здійсненні державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції та реалізації вимог Закону № 2210 невірно застосовані норми права, які б давали можливість та були підставою для визнання недійсним прийнятого ним рішення.
Суд враховує, що у кожному конкретному випадку судом досліджуються обставини щодо наявності чи відсутності підстав в органу АМК для висновку про те, що заява про надання дозволу на концентрацію та інші документи не відповідають встановленим АМК вимогам і це перешкоджає її розгляду.
Водночас Верховний Суд зазначає, що для заявників, у зв`язку з поверненням заяви органом АМК, право на концентрацію не втрачене в аспекті повторного подання відповідної заяви, у зв`язку з чим немає підстав вважати, що заявники (позивачі) не були почуті органом АМК та/або судом.
Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги позивачів в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК насамперед зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції, враховуючи вимоги статті 300 ГПК України.
Суд зазначає, що питання подання заяви про надання дозволу на концентрацію, її повернення, залишення без руху та безпосереднього розгляду, визначення учасників концентрації вичерпно врегульовані приписами Закону № 2210 та Положення про концентрацію, з урахуванням ієрархії нормативно-правових актів.
У вказаному аспекті колегія суддів Верховного Суду вважає за доцільне зауважити, що зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається очевидне правильне застосування наведених скаржником норм права (які не викликають сумнівів у їх розумінні), з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо відповідного застосування норм права (в розумінні пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Стосовно питання обсягу наведення судом мотивів урахування чи відхилення аргументів учасників справи, то Верховний Суд зазначає, що як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі порушення судом апеляційної інстанції обов`язку з обґрунтування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
В якості ще однієї з підстав для подання касаційної скарги скаржники визначають пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 310 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
Проте, як зазначено вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржниками у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ненадання судом оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам позивачів, за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а також ураховуючи міркування Суду, викладені у цій постанові.
За доводами скаржників, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивачів про поновлення строку на подання додаткових доказів (копій заяв, листів, рішень), залишивши такі докази без розгляду.
Так, відповідно до приписів статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи № 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи № 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи № 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Встановивши, що позивачі не навели жодної причини в обґрунтування неможливості подання таких доказів у строк, встановлений законом, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про відмову у прийнятті додаткових доказів до розгляду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржникам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та визначальні питання, що виникають при правовій кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) не спростували наведених висновків суду попередньої інстанції та не довели неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого рішення у справі.
За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) - залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати
Понесені ТОВ «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивачів, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ СИСТЕМА», ГРАНУМ КОРПОРЕЙШН (GRANUM CORPORATION) та БІЗНЕС ХАУС ХЕЛЕНА, А.Г. (BUSINESS HOUSE HELENA, A.G.) залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у справі № 910/18264/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
