Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 202/2694/17

провадження № 61-22864св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Златобанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк»), про відшкодування банківського вкладу.

Позов обгрунтований тим, що 12 лютого 2015 року між нею та ПАТ «Златобанк» укладено договір банківського вкладу «Класичний» № 080803, згідно з яким банк прийняв від неї на вкладний рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 5 000,00 дол. США у тимчасове користування строком до 12 березня 2015 року зі сплатою відсотків у розмірі дев`ять процентів річних.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 13 лютогго 2015 року № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк» - Славінського В. І.

Згідно з постановою Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 12 травня 2015 року № 310 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання.

Позивач зазначала, що 28 квітня 2015 року на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що 29 квітня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб буде здійснювати виплати коштів вкладникам ПАТ «Златобанк» за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився до 15 квітня 2015 року включно, а також продовжувати виплати коштів вкладникам ПАТ «Златобанк» за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився раніше, та за договорами банківського вкладу (поточні та карткові рахунки). Виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Дізнавшись про відсутність її даних в загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, вона звернулася до Фонду та Уповноваженої особи із заявою від 27 квітня 2015 року, у якій просила включити її до переліку (реєстру) вкладників ПАТ «Златобанк» та виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом. Адміністрація ПАТ «Златобанк» повідомила, що її було включено до загального реєстру вкладників. Уповноважена особа ПАТ «Златобанк» листом від 20 січня 2016 року № 27 направила до Фонду додаткову інформацію з переліком вкладників, де також були зазначені її дані.

Також зазначала, що до сьогодні відповідач свої зобов`язання перед нею не виконав, суму вкладу в розмірі 129 592,62 грн (еквівалент 5 000,00 дол. США за курсом НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації) не виплатив, на неодноразові звернення відмовляє у виплаті суми вкладу, посилаючись на відсутність її даних у реєстрі вкладників.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь суму гарантованого банківського вкладу за договором від 12 лютого 2015 року в розмірі 129 592,62 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року, з урахуванням виправленої описки ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2018 року, позов задоволено.

Стягнено з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 суму гарантованого банківського вкладу за договором банківського вкладу від 12 лютого 2015 року у розмірі 200 000,00 грн. Стягнено з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в дохід держави судовий збір у розмірі 2 000,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що 24 квітня 2018 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано повідомлення про те, що виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 19 квітня 2018 року № 1135 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Златобанк» строком на два роки з 14 травня 2018 року до 13 травня 2020 року. Крім того, 22 жовтня 2018 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб опубліковано повідомлення про те, що рішенням виконавчої дирекції Фонду погодження здійснення задоволення вимог кредиторів АТ «Златобанк», включених до третьої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Зазначене свідчить про наявність у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повноважень на здійснення відшкодування вкладникам грошових коштів за рахунок коштів Фонду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного судувід 28 листопада 2019 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «Златобанк», про відшкодування банківського вкладу, закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, тому він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Судуіз касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення скасувати та закрити апеляційне провадження у зв`язку із поданням апеляційної скарги особою, яка не мала права її підписувати, або особою посадове становище якої не зазначено.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що апеляційну скаргу від Фонду подано особою, яка не мала повноважень на її підписання. Довіренність завірена самою ОСОБА_2 без пред`явлення будь-яких документів, які посвідчують особу.

Звернення позивача до суду обумовлено невиплатою Фондом відшкодування в межах страхової суми 200 000,00 грн, розміщеними в ПАТ «Златобанк» за договорами банківського вкладу «Класичний» (депозиту) від 12 лютого 2015 року № 080807 на суму 5 000 дол. США, який укладений до введення режиму тимчасової адміністрації. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі 761/12676/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 391/3999/17-ц.

Суд не врахував, що належним захистом прав позивача є стягнення суми заборгованості за вкладом. У разі стягнення грошових коштів з Фонду, як порушення виконання своїх зобов`язань, визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то такі позовні вимоги розглядаються в порядку цивільного судочинства. Уповноважена особа Фонду в цивільному процесі не є суб`єктом правовідносин. Уповноважена особа Фонду відмовилась здійснити відповідні дії для відшкодування гарантованої державою суми вкладу. Позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами проти Фонду, відповідний правовий висновок викладено у постанові від 21 вересня 2016 року Верховного Суду Україна у справі № 6-933цс16.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що позов поданий до Фонду і стосується невиконання обов`язків із відшкодування банківського вкладу, що є підставою його розгляду в порядку цивільного судочинства та стягнення коштів, спір не стосується припинення діяльності банку.

Заявник зазначає, що вона подала позов до Фонду, він стосується невиконання останнім обов`язку з відшкодування банківського вкладу, тому повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства, що, на її думку, узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 757/44693/15-ц.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, від 14 грудня 2016 року у справі №6-2735цс16.

Отже, позивач вважає, що заявлені вимоги за своїм змістом, а також суб`єктним складом є цивільними, стосуються приватноправових відносин, позов має розглядатися судом в порядку цивільного судочинства, адже вона заявила майнові вимоги про відшкодування за договором вкладу.

Аргументи інших учасників справи

У березні 2020 року Фонд подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний із виконанням Фондом владних управлінських функцій з організації виплати цього відшкодування. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 червня 2019 року порушено справу № 910/4475/19 про банкрутство ПАТ «Златобанк». Позивач обрала неефективний спосіб захисту, оскільки Фонд не ліквідує ПАТ «Златобанк», а сама юридична особа ПАТ «Златобанк» перебуває в процедурі банкрутства, в рамках якої розглядаються майнові вимоги кредиторів до боржника. Наразі позивач є кредитором ПАТ «Златобанк», вимоги до якого мають бути заявлені межах справи про банкрутство.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаціну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Златобанк» укладений договір банківського вкладу «Класичний» № 080803 та з рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_3 , відкритого в ПАТ «Златобанк», на вкладний рахунок позивачА № НОМЕР_1 , зараховані грошові кошти в розмірі 5 000,00 дол. США.

Постановою Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних» віднесено ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних та на підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк». Згідно з цим рішенням з 14 лютого 2015 року у ПАТ «Златобанк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк».

Постановою Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» відкликано банківську ліцензію у ПАТ «Златобанк». На підставі вказаної постанови, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінського В. І.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 травня 2015 року № 310 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» з відшкодуванням Фондом коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації проведено перевірку правочинів ПАТ «Златобанк» за останній рік до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За результатами зазначеної перевірки, наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації від 08 квітня 2015 року тимчасово заблоковані рахунки осіб у ПАТ «Златобанк» через те, що на рахунки кошти надійшли від юридичних осіб та фізичних осіб, сума вкладів яких перевищувала гарантований Фондом розмір відшкодування, та надіслано до органів внутрішніх справ заяви про вчинення кримінального правопорушення за правочинами, які були віднесені до нікчемних. З цих підстав був заблокований рахунок позивачки.

27 квітня 2015 року позивач звернулася до Фонду та безпосередньо до уповноваженої особи Фонду із заявою, у якій просила включити її до переліку (реєстру) вкладників ПАТ «Златобанк» та виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом.

Адміністрація ПАТ «Златобанк» повідомила позивача про те, що її було включено до загального реєстру вкладників. Уповноважена особа ПАТ «Златобанк» листом від 20 січня 2016 року № 27 направила до Фонду додаткову інформацію з переліком вкладників, де також були зазначені дані позивача.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15 травня 2017 року № 1977 та наказом Фонду від 15 травня 2017 року № 241 відсторонено ОСОБА_4 від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду з 18 травня 2017 року та призначено уповноваженою особою Фонду Славкіну М. А. з 18 травня 2017 року.

На час розгляду справи сума вкладу в розмірі 5 000,00 дол. США (еквівалент 129 592,62 грн за курсом НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації) позивачу не була відшкодована за рахунок коштів Фонду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Водночас визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду (частина перша статті 54 Закону № 4452-VI).

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), а тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000,00 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суд, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18.

Із матеріалів справи відомо, що правовими підставами для стягнення з відповідача суми банківського вкладу є, на думку позивача, не виплата Фондом гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку. Тобто майнові вимоги позивача про відшкодування банківського вкладу, звернені позивачем до Фонду та стосуються правомірності його дій, пов`язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна).

Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції

з організації виплати суми гарантованого відшкодування, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене правильними є висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі, оскільки такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що позовні вимоги про стягнення коштів підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства висновків суду не спростовують та фактично зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги, що апеляційну скаргу від Фонду подано особою, яка не мала повноважень на підписання такої скарги, а довіреність завірена самою ОСОБА_2 без пред`явлення будь-яких документів, які посвідчують особу, є необгрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції відкриваючи апеляційне провадження 17 січня 2019 року за апеляційною скаргою Фонду, встановив, що апеляційна скарга подана в передбачений статтею 354 ЦПК України строк та з дотриманням вимог щодо форми та змісту, встановлених статтею 356 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що адвокат має професійне право посвідчувати копії документів у справах, зокрема і копії довіреності.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року, справа № 809/1092/18.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі 761/12676/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 591/3999/17-ц, є необгрунтованим, оскільки у цих справах перешкоди позивачу до розгляду в належному (адміністративному) судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду. У справі, яка переглядається позивач помилково звернулася з позовом до Фонду про відшкодування банківського вкладу в порядку цивільного судочинства.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду Україна від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16 є необгрунтованим, оскільки вона ухвалена в інших правовідносинах про відшкодування завданої майнової шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2018 року, справа № 755/1700/16, де предметом спору є зарахування коштів на погашення кредитної заборгованості, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов`язань, які не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи, і правових висновків, наведених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2018 року, справа № 757/44693/15-ц, щодо визнання дійсними договорів банківського вкладу, тобто невизнання та невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року справа № 598/1470/15 щодо визнання дійсними договорів банківського вкладу, тобто невизнання та невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, є необґрунтованими, оскільки предмети спору у цих справах є різними, і не є подібними до правовідносин, що розглянуті у справі № 202/2694/17, рішення у якій оскаржується.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735цс16 щодо визначення цивільної юрисдикції з розгляду подібних спорів, є необгрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року, справа № 761/2987/18, провадження № 14-285цс19, відступила від них. Крім того, у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 161/11401/17, провадження № 14-41цс19, Велика Палата Верховного Суду вже відхилила як неприйнятні з огляду на усталену судову практику доводи позивача про те, що справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, та про необхідність застосування у ній висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц, провадження № 14-349цс19, суд касаційної інстанції не вбачав підстав для застосування висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 761/2987/18

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням суду апеляційної інстанції та власним тлумаченням норм права.

Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ОСОБА_1 у касаційній скарзі просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах висновок щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах (постанови від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17 тощо).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко