Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2021 р. № 520/18719/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області № 77-18/21 від 27.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20.07.2018 громадянину Вірменії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 27.08.2021 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, наданий громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посвідка на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 , видана 20.07.2018, орган видачі 6301, скасована, визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню. Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, незаконним та необґрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах, у зв`язку з чим просить його скасувати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 17.11.2021 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що при прийнятті спірного наказу відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та в межах наданих законом повноважень. Зазначив, що на адресу Головного управління ДМС України в Харківській області надійшов запит Нікопольського РВ ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 1234/4278-21 від 11.08.2021 щодо підтвердження законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 у зв`язку із зверненням зазначеної особи до Нікопольського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області з питання постанови на облік. Разом з цим, вказаним листом Нікопольским РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області було повідомлено, що 17.08.2017 зазначеним підрозділом було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, позивач звернувся до Головного управління ДМС України з заявою про надання дозволу на імміграцію 22.01.2018, тобто в строк, менше ніж один рік з моменту прийняття рішення Нікопольським РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області (17.08.2017).

Представником позивача 26.11.2021 надано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що 22.01.2018 до ГУ ДМС України в Харківській області звернувся громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку із тим, що він має сина - громадянина України. Дозвіл про надання імміграції позивачу, як громадянину Вірменії, було надано згідно з документами, які діяли станом на момент прийняття відповідного рішення, тобто станом на 19.07.2018. Станом на момент прийняття рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію - на 19.07.2018 дійсність, чинність та законність відповідних документів, визначених статтею 9 Закону №2491-ІІІ працівниками ГУ ДМС України в Харківський області перевірялись. Зазначені дії не були визнані протиправними або незаконними в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

22.01.2018 до ГУ ДМС України в Харківській області звернувся громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку із тим, що він має сина-громадянина України.

19.07.2018 ГУ ДМС України в Харківській області громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» та 20.07.2018 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 .

11.08.2021 до ГУ ДМС України в Харківській області надійшов запит Нікопольського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо підтвердження законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання громадянина Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із зверненням зазначеної особи із заявою про реєстрацію місця проживання.

Одночасно вказаним листом було повідомлено, що 17.08.2017 Нікопольським РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Статтею 14 Закону України «Про імміграцію» зазначено, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Тобто при подачі заяви про надання дозволу на імміграцію громадянином Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були грубо порушені вимоги ст. 14 Закону України «Про імміграцію», ним було приховано та надано свідомо неправдиві відомості.

У зв`язку із чим, рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 27.08.2021 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну наданий громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посвідка на постійне проживання в Україну серії НОМЕР_1 , видана 20.07.2018 року, орган видачі 6301 скасована, визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні та організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно прожили на території України протягом трьох років від дня надання їм статусу біженця чи притулку в Україні, а також їх батьків, чоловіків (дружин) та неповнолітніх дітей, які проживають разом з ними.

Згідно п. 12 Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб`єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись ЗУ "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено.

Головним управлінням ДМС України в Харківській області на підставі висновку було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу та посвідку на постійне проживання, відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме в інших випадках, передбачених законами України.

Зі змісту вищезазначеного висновку судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну є те, що позивачем було приховано та надано свідомо неправдиві відомості, оскільки повторно заява про надання дозволу на імміграцію була подана в строк менше, ніж один рік з моменту прийняття рішення Нікопольським РВ ГУ ДМС України у Дніпропетровській області.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем було приховано та надано свідомо неправдиві відомості, відповідач зазначив, що дозвіл на імміграцію в Україну надано громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з порушенням та підлягає скасуванню, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, ЗУ "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався на п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України " Про імміграцію", тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.

Разом з цим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено. Не вказано про це також і у висновку головного спеціаліста відділу ГУ ДМС України в Харківській області Балясної К.Ю. щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 від 20.07.2018.

Суд підкреслює, що законами України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав. Тому допущення посадовими особами ГУ ДМС України в Харківській області порушень при видачі дозволу на імміграцію в Україну в 2018 році позивачу не може бути обґрунтованою підставою для його скасування в 2021 році.

Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-III без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 813/119/16, від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16, від 16.01.2019 у справі №808/9121/15, від 07.05.2020 у справі № 420/6652/18, від 25.11.2020 у справі №810/916/16.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 70, 71 рішення від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, принцип належного урядування передбачає, що допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного надання позивачу дозволу на імміграцію та документування його посвідкою на постійне проживання в Україні ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію.

Відповідачем не доведено та до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що за час перебування позивача на території України з`явилися обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі "Курочкін проти України" (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі "Йогансен проти Норвегії" (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Натомість, матеріали справи свідчать, що спірне рішення № 77-18/21 від 27.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 було прийнято за відсутності визначеної Законом України "Про імміграцію" підстави для його прийняття, що свідчить про необґрунтоване втручання держави у право позивача, гарантоване йому статтею 8 Конвенції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача № 77-18/21 від 27.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20.07.2018 громадянину Вірменії ОСОБА_1 не відповідає вимозі щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, що має наслідком задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області № 77-18/21 від 27.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, в позовній заяві заявлено клопотання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що позивач до суду заяву про надання доказів протягом 5 днів після винесення рішення по справі не подавав та відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про відсутність підтверджених витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби в Харківській області № 77-18/21 від 27.08.2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20.07.2018 громадянину Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин