Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 583/5270/19

провадження № 61-15451св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Охтирської міської ради Сумської області, Охтирська міська рада Сумської області

третя особа - ОСОБА_4

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року у складі судді Ярошенко Т. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року у складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області, Охтирської міської ради Сумської області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконними та скасування записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984858 від 07 лютого 2017 року та про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984937 від 07 лютого 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 30 вересня 2019 року вона разом зі своїм братом - ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина складається з домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок, загальною площею 84,7 кв. м, жилою площею 45,6 кв. м, та побутові споруди. Будинок належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Охтирським відділом комунального господарства 27 квітня 1966 року. Її батько розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння, але не завершив її у зв`язку з наявністю спору щодо меж земельної ділянки із співвласниками суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала на те, що суміжна межа між земельними ділянками АДРЕСА_2 , 17, та АДРЕСА_3 , 19, що зазначена в плані зовнішніх меж земельної ділянки, проходить по сараю, позначеного літерою «Б» та погрібу «Г», які на праві власності належали ОСОБА_5 , та не відповідає порядку фактичного користування земельними ділянками, що склався протягом тривалого часу.

Зазначений спір був предметом судового розгляду, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2012 року, визнані недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 22 квітня 2011 року серії ЯЛ № 350151 та ЯЛ № 350152, на підставі чого державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідачів скасовано 30 грудня 2015 року.

29 листопада 2019 року їй стало відомо про повторну реєстрацію за відповідачами права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , що унеможливлює безперешкодне користування і оформлення нею та ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку на якій розташоване належне їм на праві часткової власності домоволодіння.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконними та скасувати записи про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984858 від 07 лютого 2017 року, та про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984937 від 07 лютого 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984858 від 07 лютого 2017 року.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/4 частини земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984937 від 07 лютого 2017 року.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані реєстраційні записи від 07 лютого 2017 року № 18984858 та № 18984937 про право власності ОСОБА_2 на 3/4 частину земельної ділянки та ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснені державним реєстратором з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом з тим, оскільки зовнішні межі земельної ділянки відповідачів, визначені під час оформлення державних актів на право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на земельну ділянку від 22 квітня 2011 року серії ЯЛ № 350151 та ЯЛ № 350152, які в судовому порядку визнані недійсними, накладаються на земельну ділянку позивачів та не відповідають фактичним межам користування земельних ділянок, суд дійшов висновку, що оспорювані реєстраційні записи порушують права та інтереси позивача ОСОБА_1 . Зважаючи на наведене та врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 про те, що за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, у разі якщо суб`єкт державної реєстрації правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права, зокрема для державної реєстрації були подані всі необхідні документи відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права, то за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, відповідачем є не суб`єкт державної реєстрації, а особа, що права якої здійснено такий запис, суд дійшов висновку про задоволення вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності відповідачів на земельну ділянку, та відмову у визнанні реєстраційних дій незаконними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про їх задоволення.

Визнано незаконними дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, а саме: права власності ОСОБА_2 на 3/4 частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984858 від 07 лютого 2017 року та права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 18984937 від 07 лютого 2017 року.

У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий суд вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконними проведених державним реєстратором записів про право власності відповідачів на земельну ділянку, не взяв до уваги, що серед документів, які державний реєстратор прийняла до розгляду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було також рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у цивільній справі № 2-67/2012, яким державні акти на право власності на земельну ділянку відповідачів визнані недійсними; в інформаційній довідці з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, відсутні відомості про підстави виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, не дотримався вимог пункту 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», належно не перевірив документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень, наслідком чого є невідповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для скасування записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому в цій частині рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року в справі № 583/1786/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 23 листопада 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на наступне:

- суд першої та апеляційної інстанцій не урахували наявність інших судових рішень, які набрали законної сили між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав, а саме ухвалу Вищого Спеціалізованого суду України від 27 квітня 2016 року у справі №583/1786/15-ц; постанову Охтирського міськрайонного суду від 08 лютого 2017 року у справі №583/3654/16-а; ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі № 818/93/18, під час розгляду яких судами була надана оцінка всім обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору та за результатами розгляду яких в задоволенні позову було відмовлено. Наведені обставини були підставою для звернення відповідачів до суду першої інстанції з заявою про закриття провадження у справі, яку в порушення норм процесуального права місцевий суд залишив без розгляду;

- суд апеляційної не дослідив питання правомірності набуття відповідачами права власності на зазначену земельну ділянку, залишив поза увагою наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсних правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку, зокрема договору дарування земельної ділянки серії НВ №0452986 від 30 січня 1998 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відповідно до якого остання прийняла у дар частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та свідоцтва про право на спадщину, а саме: на частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , яке ОСОБА_3 отримала, як спадкоємець померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 ;

- суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, в яких касаційний суд вказав, що державні акти не породжують виникнення права власності, а лише фіксують факт його наявності. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Подібні за змістом висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15. З огляду на наведене вважала, що проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке набуте ними на законних підставах, відповідають приписам законодавства, а тому відсутні підстави для скасування записів про державну реєстрацію їх права власності.

У грудні до суду касаційної інстанції надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень судукасаційної інстанції. Зазначала, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 359/12280/13-ц, обставини щодо ймовірних порушень, допущених під час розроблення технічної документації та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, можуть бути предметом доказування і встановлюватися при розгляді спору про визнання незаконним та скасування записів про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а тому вказувала на обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення її позовних вимог.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_12 , на підставі подання секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 для визначення складу суду для розгляду справи №583/5270/19 призначено повторний автоматизований розподіл справ та визначено колегію у складі: Усика Г.І. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Гулейкова І. Ю.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору, укладеному ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ПП «Бюро землевпорядного проектування», виконані землевпорядні роботи по переоформленню документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку на ім`я нових власників, а в подальшому видано державні акти на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , 17, місто Охтирка, Сумська область, серії ЯЛ №350151 від 22 квітня 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та державний актна право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №350152 від 22 квітня 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 30 січня 1998 року №2-319.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 11 жовтня 2012 року, у справі №2-67/2012 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , управління Держкомзему у м. Охтирка Сумської області, Охтирської міської ради Сумської області, ПП «Бюро землевпорядного проектування» про визнання недійсним державного акту, відновлення меж земельної ділянки задоволено. Визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 від 22 квітня 2011 року серія ЯЛ №350152, та державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий 22 квітня 2011 року на ім`я ОСОБА_3 серії ЯЛ №350151.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що план зовнішніх меж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який зазначений у технічній документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку, розроблений ПП «Бюро землевпорядного проектування», та відповідно в державних актах на право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку від 22 квітня 2011 року серії ЯЛ №350151 та ЯЛ № 350152, не відповідають фактичним межам користування земельними ділянок, оскільки зазначена на плані суміжна межа між земельними ділянками АДРЕСА_2 , 17, та АДРЕСА_3 , 19, проходить по господарським будівлям ОСОБА_4 , що є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 вересня 2015 року у справі № 583/1786/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 ОСОБА_2 про скасування реєстрації державних актів задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора від 12 грудня 2013 року № 8966000 та №8962468 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Скасовано реєстрацію в державному земельному кадастрі земельної ділянки 5910200000:12:007:0004, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27 квітня 2016 року рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 вересня 2015 року у справі №583/1786/15-ц та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що належним відповідачем у справі мав бути відповідний державний реєстратор, якого не залучено до участі у справі.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року у справі № 583/1786/15-ц, у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пред`явленням зазначеного позову до неналежних відповідачів.

07 лютого 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області Гула В. В. на підставі заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису про право власності 18984858 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису про право власності 18984937.

Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, проведена суб`єктом державної реєстрації прав на підставі поданих заявниками документів, серед яких у тому числі були рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у цивільній справі № 2-67/2012; рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 08 вересня 2015 року у цивільній справі № 583/1786/15-ц; рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року у цивільній справі № 583/1786/15-ц; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2016 року у цивільній справі № 583/1786/15-ц; ухвала апеляційного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року у цивільній справі № 583/1786/15-ц.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 918 від 30 вересня 2019 року на праві спільної часткової власності, належать по 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, загальною площею 84,7 кв. м, житловою площею 45,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, зазначений під літерою А-1Ж, та побутові споруди: житлова прибудова А1-1Ж, прибудова а, погріб а1, ганок а2, сарай Б, літня кухня б, прибудова б1, погріб Г, огорожа № 1-2. Право власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачеві нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , 19, місто Охтирка, Сумська область, не оформлене.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію прав власності відповідачів на земельну ділянку) однією з основних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру права виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень включає: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Згідно з пунктами 1-3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію прав) державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації. Що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим законом, та/або у разі якщо відповідні документи не були подані заявником.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію прав) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З системного аналізу наведених норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що вирішення питання про наявність підстав для проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянки, що виникли до 01 січня 2013 року, на підставі тих чи інших поданих документів, необхідним є урахування положень законодавства, що діяло на момент виникнення певного права.

Судами встановлено, що у 2011 році відповідачі отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , 17, місто Охтирка, Сумська область, серії ЯЛ №350151 від 22 квітня 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та державний актна право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №350152 від 22 квітня 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 30 січня 1998 року №2-319.

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України № 562-ХІІ 1991 року (в редакції чинній на момент оформлення договору дарування та на момент набуття права на спадкове майно) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України № 2768-ІІІ, в пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Наведені положення законодавства закріплювали збереження речових прав на земельну ділянку, набутих до набрання чинності Земельним кодексом України № 2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року, однак для проведення державної реєстрації таких прав документами, які посвідчували права на земельні ділянки до 02 травня 2009 року, були виключно державні акти.

У зв`язку з прийняттям Закону України від 05 березня 2009 року № 1066-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок», який набрав чинності 01 травня 2009 року внесено зміни у статтю 126 ЗК України в частині визначення документів, якими може посвідчуватись право власності на землю. Такими документами стаття 126 ЗК України визначала: державний акт про право власності на земельну ділянку; цивільно-правову угоду щодо відчуження земельної ділянки, укладену в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину. Частиною шостою статті 126 ЗК України в редакції вищезазначеного Закону унормовано, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Відповідно до пункту другого Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 05 березня 2009 року № 1066-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» положення цього закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим законом, але державні акти на право на земельні ділянки видані не були. В такому випадку нотаріус, який посвідчив (видав) відповідний документ, звертається з письмовим запитом до органу, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, про підтвердження того, що державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) не виданий новому власнику земельної ділянки. Після надходження до нотаріуса письмового підтвердження такого факту державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) вилучається нотаріусом із його справ та після здійснення відмітки про перехід права власності на неї, долучається до відповідного документа, зазначеного у частині другій статті 126 Земельного кодексу України.

З системного аналізу положень законодавства вбачається, що державний акт, який посвідчував виникнення права власності на земельну ділянку, залишався документом, який мав супроводжувати земельну ділянку протягом всього часу її існування, та який разом з відповідним договором чи свідоцтвом про право на спадщину були належними правовстановлюючими документами, на підставі яких проводилася державна реєстрація права власності на земельну ділянку, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про законність реєстраційних записів про право власності, які вчинені на підставі договору дарування земельної ділянки серії НВ №0452986 від 30 січня 1998 року та свідоцтва про право на спадщину від 03 лютого 2009 року №1-35 за наявності в переліку документів, які були надані суб`єкту державної реєстрації прав рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року, яким державні акти на право власності відповідачів на земельну ділянку визнано недійсними.

Установивши, що для проведення державної реєстрації прав власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку державному реєстратору були надані договір дарування земельної ділянки серії НВ №0452986 від 30 січня 1998 року, свідоцтва про право на спадщину від 03 лютого 2009 року №1-35, рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 вересня 2012 року, яким визнано недійсними державні акти на право власності відповідачів на земельну ділянку, які були видані на підставі договору дарування та свідоцтва на спадщину,суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що здійснюючи державну реєстрацію права власності відповідачів на земельну ділянку, державний реєстратор належно не перевірив відповідність речових прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на нерухоме майно відомостям, що містяться у поданих документах для проведення державної реєстрації.

З огляду на вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про вчинення оспорюваних записів про державну реєстрацію права власності з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та відповідно про наявність підстав для визнання незаконними і скасування записів про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 3/4 частини земельної ділянки та права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5910200000:12:007:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо застосування апеляційним судом норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 рокусправі № 911/3594/17 та постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у наведених постановах,в яких суд касаційної інстанції зазначив, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави; сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Посилання заявника на не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 квітня 2017 року у справі №917/927/17, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/ 849/17, від 27 червня 2018 року у справі 925/797/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, відповідно до яких свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється; свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, є необґрунтованими, оскільки у наведених справах розглядалися питання щодо права власності на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення, натомість предметом дослідження у справі, яка переглядається є відносини права власності на земельну ділянку, виникнення, зміна та припинення яких, посвідчення прав на які регулюються, нормами спеціального законодавства, яке у наведених справах Верховним Судом не застосовувалося.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування судами попередніх інстанцій судових рішень у справі № 583/1786/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про скасування реєстрації державних актів та скасування реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, оскільки за результатами повторного розгляду справи № 583/1786/15-ц рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено у зв`язку з його пред`явленням до неналежних відповідачів. Наведене свідчить, що у справі № 583/1786/15-ц, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, суди не вирішували спір по суті, а тому доводи про необхідність врахування такого судового рішення є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції мотивовано відхилив. За своїм змістом такі доводи зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. В силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права переоцінювати наявні у справі докази та встановлювати нові обставини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 травня 2020 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Сумського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак