Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 303/1775/19

провадження № 61-5688св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Галина Василівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Шаранича Сергія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Готра Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В., ОСОБА_2 про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивувала тим, що внаслідок незаконно прийнятого відповідачем рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем ОСОБА_2 порушуються права власника квартири ОСОБА_3 . Нотаріус здійснила реєстрацію всупереч пункту 46 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Крім того, ОСОБА_2 не мав права отримувати предмет іпотеки у свою власність в порядку задоволення грошових вимог, оскільки він не має відповідної ліцензії для здійснення фінансової діяльності. Також для реєстрації права власності ОСОБА_2 повинен був отримати дозвіл органу опіки та піклування, оскільки разом з позивачем зареєстрована та проживає малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач просила суд скасувати рішення приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. за індексним номером 44992548 від 09 січня 2019 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 29798873, дата, час державної реєстрації: 08.01.2019 15:53:21), а також зобов`язати відповідача поновити запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 10 травня 2019 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області позов задовольнив частково.

Скасував рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. за індексним номером 44992548 від 09 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 29798873, дата, час державної реєстрації: 08 січня 2019 року, 15:53:21).

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кузьо Г. В. на користь ОСОБА_1 суму 768,40 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що між сторонами відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, у спосіб визначений іпотечним договором, а тому у зв`язку ненаданням такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, власником якої залишався позивач не можна вважати законним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 24 лютого 2020 року Закарпатський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 травня 2019 року скасував. У позові ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн сплаченого судового збору.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що враховуючи положення статей 33, 35, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» законодавцем визначено, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням у іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Договір іпотеки укладений позивачем добровільно, позивач погодилася, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки і тим самим позивач надала згоду на перехід права власності до іпотекодержателя в майбутньому. Боржник не усунула порушення основного зобов`язання за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Шаранич С. С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 06 квітня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 11 листопада 2021 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Шаранич С. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, а саме - статті 37 Закону України «Про іпотеку», у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що частина 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на необхідність укладення окремого договору про задоволення вимоги іпотекодержателя у позасудовому порядку у разі відсутності іпотечного застереження у договорі іпотеки. При цьому законодавець фактично визначає іпотечне застереження окремим правочином за яким у сторін виникають певні права та обов`язки та який є підставою для вчинення дій щодо реєстрації права власності на заставне майно;

договір іпотеки, укладений між позивачем та банком, не передбачає передачі права власності без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, і лише на підставі окремого договору можливо визнати право власності за іпотекодержателем;

здійснюючи реєстраційні дії, нотаріус порушив порядок їх вчинення, провівши державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру за відсутності необхідних правових підстав, а саме не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та/або повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до вимог чинного законодавство;

суд апеляційної інстанції не врахував, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

У липні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 14 квітня 2008 року Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 36-05/06/11/11/304/2008/151, відповідно до якого банк надав позичальнику кошти у розмір 110 700,61 дол. США із кінцевим терміном повернення до 14 квітня 2028 року згідно з графіком погашення, який є додатком до цього кредитного договору (а. с. 154-158).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 14 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Н. О. договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 165-169).

Згідно з договором купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором від 15 листопада 2018 року, ОСОБА_2 набув права кредитора за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № 36-05/06/11/11/304/2008/151, про що було повідомлено позичальника та заставодавця ОСОБА_1 відповідним листом від первісного кредитора Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» від 15 листопада 2018 року.

Відповідно до договору про відступлення прав за іпотечним договором від 15 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А. відповідач ОСОБА_2 набув прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 14 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Н. О.

Згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

Відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса; домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 5.4 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок стягнення на предмет іпотеки в межах передбачених пунктом 5.3 цього договору.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.01.2019 № 152361273 за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на Квартиру, дата, час державної реєстрації: 08.01.2019 15:53:21, підстава виникнення права власності: договір про відступлення права за іпотечним договором, серія та номер 4231, виданий 15.11.2018, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44992548 від 09.01.2019 15:17:10 (а. с. 11).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, а саме - статті 37 Закону України «Про іпотеку», у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи положення статей 33, 35, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» законодавцем визначено, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням у іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Договір іпотеки укладений позивачем добровільно, позивач погодилася, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки і тим самим позивач надала згоду на перехід права власності до іпотекодержателя в майбутньому. Боржник не усунув порушення основного зобов`язання за кредитним договором

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), на яку вказувала заявник, суд дійшов висновку про те, що відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Суд першої інстанції у справі, що переглядається встановив, що сторони договору іпотеки досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пункту 5.3 договору іпотеки.

Разом із тим, відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки від 15 листопада 2018 року звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе на підставі домовленості сторін у порядку, встановленому статтею 37 Закону.

Іпотечного застереження зазначений договір іпотеки не містить.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що під час відчуження спірної квартири договір про її добровільну передачу у власність ОСОБА_2 укладений не був, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не врахував, що прийняття нотаріусом рішення про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_2 та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, а саме - 37 Закону України «Про іпотеку», у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 та дійшов помилкового висновку про відмову у позові з тих підстав, що договір іпотеки укладений позивачем добровільно, позивач погодилася, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки і тим самим позивач надала згоду на перехід права власності до іпотекодержателя в майбутньому.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що підпунктом 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (тут і далі у редакції, чинній на час перереєстрації спірної квартири) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Такі висновки щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19); від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20), а також у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 337/5054/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 524/10011/17 та від 02 грудня 2020 року у справі № 127/31897/18.

З кредитного договору, укладеного між позивачем та ВАТ КБ «Надра», який було забезпечено договором іпотеки від 14 квітня 2008 року, вбачається, що він наданий за програмою «Житло дітям».

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири складає 72,3 кв. м.

За таких обставин, з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у нотаріуса були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Cкасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1 536,80 грн, а тому з урахування того, що касаційну скаргу задоволено, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Шаранича Сергія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук