Справа № 522/17544/20

Провадження № 2/522/2485/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

25 листопада 2021 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання Шеян І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Одесі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів, звільнення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Прокурор) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер № 24052281, від 01.09.2015 року, на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - машино-місце НОМЕР_2, площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ;

2) визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 02.09.2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - машино-місце НОМЕР_2, площею - 14 кв. м.., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ;

3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11004777 про право власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ;

4) Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1414 від 23.12.2015року машиномісця № НОМЕР_2 , площею - 14 кв. м.., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

5) Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12238440 про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ;

6) Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 16 від 15.01.2019року машиномісця № НОМЕР_2 , площею - 14 кв. м.., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

7) Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29858860 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ;

8) Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 390 від 07.03.2019року машиномісця № НОМЕР_2 , площею - 14 кв. м.., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

9) Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30604969 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ;

10) зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м.., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_2 );

11) встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 715030251101, розташований за адресою - АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради ( ОМР) та ТОВ "Берег-Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» розірвано з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю.

В позові зазначено, що під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Також вказано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24052281 від 01.09.2015 державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце НОМЕР_2, як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

В позові зазначено, що на думку позивача машино-місце, яке є предметом спору не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Спірне машино-місце розташовано на земельній ділянці, яка не має кадастрового номеру, її межі не встановлені, відомості відсутні у Державному кадастрі.

На думку позивача в порушення зазначених в позові норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була проведена реєстрація та видане свідоцтво на право власності на спірне машино-місце. Вказане, що реєстрація на спірне машино-місце відбулося на підставі договору про викуп паю машино-місця укладеного ОСОБА_4 одночасно від імені кооперативу та від імені пайщика, з якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машино-місця розташовані у будинку за вказаною адресою.

В позові позивач наполягає на тому, що ОСОБА_4 не могло бути не відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці. Тобто ОСОБА_4 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований. Зазначена обставина не була перевірна органом реєстрації, у зв`язку з чим на думку прокурора реєстрація проведена з порушенням, а тому підлягає скасуванню, а право власності іншої особи за угодами похідне від законності набуття права власності первісним власником, а тому також підлягає скасуванню.

В позові зазначено, що ділянка на якої розташоване спірне машино-місце, знаходиться у володінні ОСОБА_1 , а саме на ній розташовані покриття та металевий навіс, тому використання цієї ділянки іншими особами перешкоджається встановленим шлагбаумом та охороною, чим порушені права Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 09.11.2020 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання на 07 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 20.11.2020 року задоволено клопотання позивача про забезпечення позову, та накладено арешт на машиномісце № НОМЕР_2 , площею 14 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 .

У підготовче засідання 07.12.2020 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, від представника відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено на 27.01. 2021 року.

08.12.2020 року до суду від представника Одеської міської ради надійшла Письмова позиція, щодо позову, в якій підтриманий позов прокуратури. Представником ОМР зазначено, що надання рішенням сесії ОМР 07.12.2016 року дозволу ОК «Граніт» на розробку проекту відведення земельної ділянки не є гарантією надання такої земельної ділянки.

У підготовче засідання 07.12.2020 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, від представника відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання відкладено на 09.03. 2021 року.

09.03.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач вказує, що позивач звернувся до неналежних відповідачів; надані позивачем докази є неповними, та не дають можливості встановити обставини по справі у їх хронології. Послався на помилковість тверджень прокурора про проведення реєстрації з порушенням діючого законодавства, оскільки державному реєстратору був наданий повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, який необхідний для прийняття рішення відносно спірного об`єкта нерухомого майна - машино-місця. Наполягав на тому, що проведена реєстрація та видане спірне свідоцтво лише підтверджують право власності, а не є підставою виникнення. У зв`язку з чим, первинне право власності у ОСОБА_4 виникле на підставі Договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, яке не оспорене. Також вказав, що обраний прокурором спосіб захисту, у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку на якої зареєстрований на праві власності об`єкт нерухомого майна - є неефективним

Відповідачем Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області поданий до справи Відзив, в якому зазначено, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача.

У підготовче засідання 09.03.2021 року з`явилися представник позивача, відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача - ОСОБА_4 , інші учасники справи не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Підготовче засідання відкладено на 07.04.2021 року.

У підготовче засідання 07.04.2021 року з`явилися представник позивача та представник відповідач - ОСОБА_4 , інші учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Сторонам роз`яснено права та обов`язки. Протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.06.2021 року.

У судове засідання 15.06.2021 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Судове засідання відкладено на 11.10.2021 року.

У зв`язку із знаходженням судді Свяченої Ю.Б. у відпустці, розгляд справи 11.10.2021 року відкладено на 25.11.2021року.

У судове засідання 25.11.2021 року з`явився представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити з підстав зазначених у позові. На запитання суду додатково пояснив, що первинна реєстрація права власності за ОСОБА_5 проведена незаконно, тому як реєстратору був представлений Технічний паспорт на машино-місце, який оформлений з порушенням.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності.

Ухвалою суду від 25.11.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, дослідивши докази, суд дійшов наступних висновків.

Позовом по справі встановлений предмет спору та доказування, який охоплює відповідні правовідносини, що виникали у хронологічній послідовності. Суд вказує, що оцінка обставин справи підлягають безпосередньо з початку виникнення правовідносин щодо спірного об`єкту ( машино-місця НОМЕР_2) одночасно з дослідженням правового статусу не тільки земельної ділянки на якої розташований цей об`єкт, а і цілком земельної ділянки на якої влаштована автостоянка ОК «Шлях».

Так, 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

Сторони не спростовували вказані обставини, які підтверджені письмовими доказами по справі, а також що на час розгляду справи власником зазначеної земельної ділянки є - Одеська міська рада. Виходячи з матеріалів справи суд встановлює, що фактичним користувачем ділянки, як прибудинкової території комплексу багатоповерхових будинків є кооператив мешканців будинку ОК «Граніт», а користувачем частини ділянки на якої розташовані машино-місця - є ОК «Шлях», який об`єднує усіх власників машино-місць, зокрема спірного машино-місця НОМЕР_2.

З матеріалів справи вбачається, та не спростовано позивачем, що обставини зайняття земельної ділянки в розмірах, яке обслуговує ОК «Шлях» є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. До обставин які розслідуються зокрема входить зайняття ОСОБА_4 вільної від забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , під автомобільну стоянку, металеві навіси та паркани, шлагбауми і асфальтове покриття.

На час розгляду справи по суті, інформація про притягнення до кримінальної відповідальності за вироком суду будь-якої особи за самовільної зайняття зазначеної ділянки прокурором не надана.

Встановлено, що згідно інформації у «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно», на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (№24052281 від 01.09.2015) державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С., зареєстроване право власності на машино-місце НОМЕР_2, як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Могильнікову В.Д. видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № 43132339 від 02.09.2015 року.

З даних розділу «Підстава:» в інформації «Державного реєстру…..», вказана реєстрація на спірне машино-місце відбулася на підставі Договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, технічного паспорту виданого 19.08.2015 року (ТОВ «Нове БТІ»), Акту прийому передачі нерухомого майна номер 864\м від 18.08.2015 року, до довідки Юридичного департаменту ОМР №364116/1 від 21.08.2015 р. Виходячи з предмету спору та доказування визначеного прокурором у позові, жодний з зазначених документів не є спірним по справі відносно їх оформлення та укладення.

Суд звертає увагу, що сторони не зверталися до суду з клопотанням про витребування повної справи щодо реєстраційних дій по спірному машино-місцю, тому суд дослідив обставини на підставі наявних матеріалів у справі.

Оглянувши зміст, суд встановлює, що Договір № 800\м про порядок викупу паю ( далі Договір) на машино-місце укладений між юридичною особою, яка не залучена до участі у справі - Обслуговуючим кооперативом «Граніт» та відповідачем по справі ОСОБА_4 , як пайщиком.

Згідно п. 1.1. Договору кооператив приймає пайщиків у пайову участь у будівництві багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно п. 1.2. Договору на умовах та у строки вказані у Договорі , кооператив зобов`язується по закінченню будівництва, отриманні сертифікатів відповідності, передати Пайщику розташовані у будинку за адресою АДРЕСА_1 , машино-місця з НОМЕР_4 по НОМЕР_5 та документи, необхідні для оформлення права власності на машино-місце. Розташування машино-місць у будинку вказане у викопіюванні плану Будинку ( Додаток № 1). Суд звертає увагу, що зазначений Додаток № 1 до справи позивачем не наданий, тому встановити та надати оцінку місцю розташування машино-місць з № 140 по № 285 за умовами Договору, а відповідно земельної ділянки, на який вони розташовані - не представляється можливим.

Згідно п. 3.1., п.п. 3.1.1 -3.1.3 Договору кооператив зобов`язується забезпечити введення будинку в експлуатацію. Передати пайщику по Акту прийому-передачі машино-місця та пакет документів для оформлення права власності на машино-місце: довідку про 100% внеску паю; Акт прийому - передачі машино-місця.

Відповідно п. 3.2.7 Договору пайщик зобов`язаний власними силами та засобами та у відповідності до законодавства України провести оформлення та отримання свідоцтва на право власності на машино-місце.

Оцінка вказаного Договору № 800\м на предмет визнання нечинним, не входить до предмету спору та доказування, підстави для цього судом не вбачаються. Виходячи зі змісту даного Договору, має значення обставина того, що Договір укладений між юридичною особою - забудовником ( ст. 80 ЦК України) та фізичною особою - пайщиком ( ст. 24-25 ЦК України). Таким чином, відповідач ОСОБА_4 не здійснював будь-якого будівництва та зайняття відповідної земельної ділянки під машино-місця, зокрема спірне НОМЕР_2.

Зі змісту Акту № 864\М прийому - передачі машино-місця (Акт) вбачається, що Акт укладений між сторонами вказаного Договору на виконання умови передбаченої п. п. 3.1.2.. Пунктом 1 Акту встановлене, що Кооператив передав власнику машино-місце № НОМЕР_2 , загальною площею 14 кв. м.., розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Технічний паспорт на спірне машино-місце № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 19.08.2015 року ТОВ «Нове БТІ». Посилання в судовому засіданні прокурора, що реєстрація права власності проведена незаконно у зв`язку з неналежним оформленням Технічного паспорту критично оцінюється судом, тому як оцінка порядку виготовлення та правильність заповнювання Технічного паспорту не входить до предмету спору та доказування по справі.

Довідка № 364116\1 Юридичного департаменту ОМР від 21.08.2015 р., яка зазначена як на підставу реєстрації до матеріалів справи позивачем не надана.

Таким чином, суд визнає, що у відповідача ОСОБА_4 , як у пайовика (інвестора) коштів в будівництво комплексу багатоквартирних будинків, на підставі договірних відносин з забудовником виникле майнове право на машино-місця, а потім оформлене право власності на підставі Договору № 800\м, як правочину, який є дійсним та не оскарженим ( ст. 204 ЦК України).

Згодом, на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 26 листопада 2015 року, відповідач ОСОБА_4 продав, а відповідач ОСОБА_3 ,. придбала у власність спірне машино-місце НОМЕР_2, загальною площею 14 кв. м.., на підставі даного правочину нотаріусом внесені зміни до «Державного реєстру».

В подальшому, 15 січня 2019 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №16 продала машиномісце № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

В свою чергу, 07 березня 2019 року між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_1 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №390, за п.1.1, п.1.2.. якого продавець передала, а покупець прийняла у власність машиномісце № НОМЕР_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 14,0 кв.м.

Відносно земельної ділянки на якій збудований комплекс багатоквартирних будинків, 16 липня 2015 року Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» направлене звернення до Голови ОМР(вих. № 16/07) про відмову продовження оренди з проханням розірвати з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку, площею - 3,8121 га.. Суд зазначає, що саме звернення з пропозицією розірвання договору оренди земельної ділянки, не є фактом одночасного припинення правовідносин за цим правочином.

Далі 29.08.2016 року ОК «Шлях» звернувся з заявою до ОМР про передачу в оренду наступних земельних ділянок з метою задоволення потреб пов`язаних з утриманням майна членів кооперативу - машино-місць:

- ділянку площею 0,0491 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_1 ;

- ділянку площею 0,1790 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_1 ;

- ділянку площею 0,0602 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_1 ;

- ділянку площею 0,0222 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_1 ;

- ділянку площею 0,04003 га для обслуговування автостоянки за адресою АДРЕСА_1 .

Сторони підтвердили факт, що вказані в заяві ОК «Шлях» земельні ділянки знаходяться біля збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будинків та на них не розташовані будинки, у зв`язку з чим прокурор стверджує, що вони були зайняті самовільно чим порушені права ОМР. Виходячи з наведеного суд вказує, що на підставі вищезазначених висновків суду вказане твердження може відноситься тільки до забудовника - ОК «Граніт», яке не було залучене у якості відповідача до справи.

Суд звертає увагу, що у додатку до вказаного Звернення ОК «Шлях» зазначені зокрема правовстановлюючі документи на машиномісця та автомийку. Виходячи з наведеного суд приймає зауваження відповідача ОСОБА_4 , що до ОМР ще 2016 році були подані всі данні про власників машино-місць з посиланням на необхідність оформлення землекористування на ділянку на якої розміщені вказані об`єкти нерухомого майна, у зв`язку з проханням про розірванням Договору оренди землі з забудовником.

Рішенням сесії Одеської міської ради № 1527- VII від 07.12.2016 року наданий дозвіл ОК «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтованою площею 0,6886 га для влаштування та обслуговування автостоянки та земельної ділянки орієнтованою площею 0,0222 га для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою АДРЕСА_1 . Пунктом 4 даного Рішення сесії припинений зазначений вище договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Берег-Трейд» від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку, площею - 3,8121 га..

Таким чином, Одеська міська рада, як колегіальний орган, у передбаченому законом порядку ( на сесії ) висловила свою позицію щодо можливості подальшого використання вказаних земельних ділянок, на яких розташована автостоянка кооперативу у разі затвердження розробленої землевпорядної документації та не встановила будь-яких порушень прав громади міста на час прийняття рішення. З цього приводу, суд вказує на правову невизначеність у позиції ОМР при прийнятті на сесії рішення № 1527- VII від 07.12.2016 року та позиції представника ОМР під час розгляду даної справи в підтриманні позову поданого прокуратурою.

Позивач в позові та у судовому засіданні послався як на доказ по справі на Висновок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 17-2694/2695 від 26.02.2019 року, отриманого в рамках кримінального провадження № 12015160020000062 від 20.04.2017 року. Зі змісту Висновку експерта вбачається, що на дослідження поставлені питання щодо місця знаходження, конфігурації та площі, а також вартості самовільно зайнятої земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та 1 кв.м., на якої облаштована автостоянка. Висновком експерта встановлене, що досліджувалася земельна ділянка площею 0,3838 га, на якої розташована автостоянка, знаходиться за межами земельної ділянки, яка раніше передавалася в оренду для будівництва ТОВ «Берег-Трейд».

Суд звертає увагу, що вказаний Висновок експерта оформлений на підставі постанови слідчого в рамках іншого кримінального провадження на яке не посилається сторона позивача, а експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність. В розділі «Вихідні данні» зазначені матеріали на підставі яких здійснювалося дослідження, які не були надані позивачем до справи і судом не досліджувалися. До висновку експертом оформлені додатки за переліком, які також не надані до справи. У Висновку експерта не досліджувалося та не встановлювалося місце розташування спірного по справі машино-місця НОМЕР_2 як об`єкту нерухомості, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , а здійснена оцінка земельної ділянки «автостоянки». На підставі викладеного суд погоджується з позицією відповідача ОСОБА_4 , та визнає вказаний документ сумнівним та неналежним доказом по даній цивільній справі.

Також, як на письмовий доказ, позивач послався на лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих., лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01. Зі змісту даних листів - відповідей на запити слідчого вбачається, що Приморська райадміністрація ОМР не присвоювала адреси машино-місцям за адресою АДРЕСА_1 , а Департамент зазначив, що міською радою за вказаною адресою не передавалася земельна ділянка для облаштування автостоянки. Виходячи з наведеного суд вважає, що зазначена інформація не доводить твердження прокурора, що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості машино-місцем НОМЕР_2 та під іншими машино-місцями з № 140 по №285 зайнята самовільно.

Також позивач посилається на лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19. Даний лист також є відповіддю на запит слідчого. З листа - відповіді вбачається, що за наслідком перевірки виявлено, що земельна ділянка, орієнтованою площею 0,3838 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 використовується для влаштування та обслуговування автостоянки ОК «Шлях», правовстановлюючі документи на земельну ділянку відсутні. З цього приводу, суд вказує, що дану обставину визнав відповідач, та звертає увагу, що зазначений Обслуговуючий кооператив «Шлях» об`єднує усіх власників машино-місць (об`єктів нерухомого майна), зокрема спірного машино-місця НОМЕР_2.

Як на підставу звернення до суду та обґрунтування позиції, щодо не пропуску строку позовної давності, прокурор посилається на Лист № 06/3-555-вих18 від 08.08.2018 Військової прокуратури Південного регіону України до ОМР, у якому за наслідками перевірки повідомляється про порушення земельного законодавства. Даний лист отриманий в ОМР 04.09.2018 за вх. № 02.2-15/713, тому на думку прокурора саме з цього часу йде відлік строку позовної давності, та у зв`язку з відсутністю реагування органом місцевого самоврядування також виникла підстава звернення до суду саме прокуратурою в інтересах ОМР.

Зі змісту даного Листа, вбачається що Військова прокуратура зверталася до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкадастру в Одеській області, за наслідком чого була проведена перевірка щодо самовільного зайняття земельної ділянки, та встановлене що на ділянці влаштована та експлуатується автостоянка ОК «Шлях», де власниками машино-місць є фізичні особи. Далі 20.11.2017 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель за наслідком цієї перевірки направлений лист до ОМР, що на думку суду є підтвердженням належного сповіщення та обізнаності ОМР про використання вказаної земельної ділянки ОК «Шлях» та безпосередньо власниками машино-місць, які об`єдналися в кооператив у 2016 та у 2017 роках.

Суд приймає до уваги висновки у Постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року по справі № 522\7822\16-ц за позовом мешканців того ж самого комплексу багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_1 до відповідачів - фізичної особи власника машино-місць з № 228 по № 414; - до ОК «Граніт»; - до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції; - Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР, а також за участю третьої особи Одеської міської ради. Суд вказує, що обставини встановлені по цій справі за участю осіб, які беруть участь у якості позивача та відповідача по дійсній справі є аналогічними предмету спору та доказування ( щодо той же земельної ділянки яка належить Одеській міській раді).

В мотивувальній частині постанови Верховний Суд вказав: «Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку та має задовольняти інтереси його мешканців.

Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Порядок використання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків регулюється статтею 42 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Таким чином, як це випливає зі змісту статті 42 ЗК України, єдиним суб`єктом права власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку є об`єднання власників такого будинку.

Згідно з пунктом 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29 грудня 2011 року № 389 (далі - Методичні рекомендації), прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити, зокрема спеціальні обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку, в`їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності).

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 статті 42 та статті 83 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтею 33 цього Закону передбачено, що до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів оренди землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 3 Методичних рекомендацій мінімально доступна величина прибудинкової території не може бути меншою за територію технічного обслуговування відповідного багатоквартирного житлового будинку, якщо зазначене можливе в існуючій забудові.

Погодження документації прибудинкової території може здійснюватися у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що відповідно до заяви ТОВ «Берег-Груп» від 16 липня 2015 року останнє відмовилося від подальшої оренди земельної ділянки площею 3,8121 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та просило розірвати договір оренди землі від 28 жовтня 2010 року, укладений між Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «Берег-Груп».

Відповідно до інформації Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, наданої в листах від 28 квітня 2016 року № 01-26/ко-37-527, від 05 липня 2016 року № 01-26/и-37-963, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було підготовлено проект рішення Одеської міської ради «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Граніт»» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,7991 га за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки орієнтовною площею 0,7836 га за адресою: АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового комплексу. Від обслуговуючого кооперативу передбачалась необхідність надання протоколу зборів співвласників багатоквартирних будинків про розгляд питання про оформлення прав на земельну ділянку. Станом на момент надання цієї інформації рішення щодо поділу земельної ділянки площею 3,8121 га, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, та рішення щодо передачі у власність чи користування ОК «Граніт», іншим юридичним (фізичним) особам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Одеською міською радою не приймалось.

Договір оренди землі від 28 жовтня 2010 року, який було укладено між Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «Берег-Груп» з метою передачі земельної ділянки у платне строкове користування на п`ять років для будівництва житлового комплексу та благоустрою території, є розірваним.

Як встановлено судами і не спростовано матеріалами справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_4 не виготовлено, рішень щодо передачі у власність чи користування ОК «Граніт», іншим юридичним (фізичним) особам земельної ділянки на АДРЕСА_1 Одеська міська рада не приймала.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що на даний час земельна ділянка для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 є невизначеною.

Невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачами порушення права користування/володіння належним їм майном шляхом скасування свідоцтв про право власності на машиномісця та демонтажу блокуючих пристроїв (блокіраторів) на машиномісця № НОМЕР_3 , що знаходяться на АДРЕСА_1 .»

Суд враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, за наявними матеріалами у справі визнає, що на час розгляду дійсної справи рішення по землевпорядній документації ОК «Шлях» Одеською міською радою не приймалося, докази встановлення ОМР земельної ділянки як прибудинкової території для обслуговування ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_1 (10-В та 10-Г) - відсутні.

Згідно ст. 2 Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Виходячи з вищевикладеного, суд вказує, що позивачем недоведене, що машино-місця власників на ОК «Шлях» та зокрема спірне машиномісце № НОМЕР_2 не входить до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК «Граніт». Також, згідно матеріалів справи позивачем не надавалися докази, що спірне машине-місце НОМЕР_2 (та інші ) незаконно збудоване ОК «Граніт». Суд встановлює, що обставини будівництва комплексу багатоквартирних будівель за вказаною адресою, введення цього комплексу до експлуатації та наявності незаконно збудованого нерухомого майна ОК «Граніт», а також правомірності правовідносин пайового внеску, як інвестування відповідачем ОСОБА_4 у будівництво саме машино-місць, зокрема спірного мішино-місця під НОМЕР_2 - не входять до предмету спору та доказування по справі, а ОК «Граніт» не залучалося до участі у справі.

Верховний суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: « Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.»

Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: - прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; - виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; - встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; - прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; - формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; - видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з абзацом першим пункту 3 вказаного Порядку, державна реєстрація прав та облік безхазяйного нерухомого майна проводиться з прийняттям рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно, які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису. Відповідно до пункту 78 вказаного Порядку, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: - документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); - технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Як зазначено судом вище зі змісту інформації з «Державного реєстру….», що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_4 на виконання вказаних приписів чинного законодавства України, до заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно Державному реєстратору речових прав на нерухоме майно додав наступні документи: - документи заявника оригінали та копії, серія та номер: б/н, виданий 28.08.2015, видавник - ОСОБА_4 ; - договір про порядок викупу пая машино-місця, серія, номер: №800/М, виданий 18.08.2015, видавник - ОСОБА_4 ; - технічний паспорт, серія та номер: Б/Н, виданий 19.08.2015, видавник - ТОВ "Нове БТІ"; - акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 864/M, виданий 18.08.2015, видавник: ОСОБА_4 ; - довідка з Адресного реєстру міста Одеси, серія та номер:364116/1, виданий 21.08.2015, видавник - Юридичний департамент Одеської міської ради.

Таким чином, суд встановлює що державному реєстратору речових прав на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_4 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна - машино-місця НОМЕР_2, площею - 14 кв. м.., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 , на підставі яких і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Суд визнає, що позивачем не обґрунтовано та не надано доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому слід врахувати, що Договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/M від 18.08.2015 року, як юридичний факт передбачених законом і необхідний для виникнення права власності, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним.

Окремо суд звертає увагу, що твердження прокурора про те, що ОСОБА_4 не могло було бути не відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, а зазначена обставина не перевірена органом державної реєстрації, не може слугувати підставою для визнання проведення такої реєстрації незаконною. По-перше прокурором не надано обґрунтування та докази на доведення цього твердження, а суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях. По-друге в предмет спору не входить тлумачення умов Договору № 800/M від 18.08.2015 року, а виходячи з встановлених обставин справи зміст умови «у будинку» може значити як в приміщенні багатоквартирного будинку та і в комплексі багатоквартирних будинків на прибудинковій території. По-третє ні Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не передбачений обов`язок здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовується таке майно, а навпаки зазначеними нормами законодавства встановлена презумпція правильності зареєстрованих відомостей.

Таким чином, позивачем не зазначено, яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте рішення про державну реєстрацію прав, що є підставою для визнання його незаконним і скасування. Позивач просить визнати незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на машино-місце, визнати незаконним свідоцтво про право власності та скасування у державному реєстрі запису про право власності ОСОБА_4 , але при цьому не оскаржує сам правочин, який став підставою для реєстрації права власності, що унеможливлює задоволення в цій частині позову. Позовна вимога про скасування рішення реєстратора також підлягає визнанню неефективним способом захисту, тому як у цій вимозі одночасно не зазначена вимога про припинення відповідного речового права, зареєстрованого за відповідачем.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, суд встановлює , що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машино-місце НОМЕР_2 по даній справі є Договір про порядок викупу паю машино-місця від 18.08.2015 року на підставі якого видане спірне свідоцтво на право власності та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності зазначеного Договору, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво.

Оскільки Договір від 18.08.2015 року по справі не є спірним та не визнаний недійсним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право не можуть бути визнане незаконним.

Також суд, звертає увагу, що Частиною 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон No1952-IV), встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, Закон № 1952-IV передбачає, що єдиним суб`єктом, наділеними повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Статтею 30 Законом №1952-IV (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що державні реєстратори, державні кадастрові реєстратори, нотаріуси, державні виконавці за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Шкода, завдана органом державної реєстрації прав, державним реєстратором, державним кадастровим реєстратором, нотаріусом, державним виконавцем фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

На час розгляду справи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області не наділене повноваженнями стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор самостійно приймає рішення стосовно тих реєстраційних дій, які здійснює. Прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.09.2020 по справі №761/42332/17, для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. У Постанові Верховного Суду Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі № 812/1408/16 (провадження N К/9901/2048119) зазначається наступне: «у разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача».

Слід зазначити, що у постанові від 06.02.2019 у справі №826/19262/16 у контексті правовідносин, які виникли через незгоду позивача із рішенням про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий спір має розглядатися як такий, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою вже зареєстровано право власності на це майно. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у спорі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює цивільно-правового характеру правовідносин.

Згідно положень діючого законодавства України функції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень наразі здійснюються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського значення Автономної Республіки Крим, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями та не відноситься до компетенції територіальних органів Міністерства юстиції.

У відповідності до абз. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Таким чином суд встановлює, що вимог до належного суб`єкта державної реєстрації, який на даний час наділений повноваження здійснювати реєстраційні дії, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав тощо, як і вимог про вчинення дій щодо скасування державної реєстрації прав прокурором не пред`являлося згідно з приписами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Звідси суд вказує, що прокурор звернувся до неналежного відповідача.

У зв`язку з наведеним, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення реєстратора, визнання незаконним свідоцтва та скасування запису у реєстрі. (Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові по справі 301/854/17 від 11.04.2019 року.)

Під час розгляду справи позивачем підтвердив що вимоги пов`язані з оскарженням переходу права власності на спірне машино-місце НОМЕР_2 є похідними від вимог оскарження реєстрації права власності за первинним власником ОСОБА_4 .. Водночас суд визнає, що прокурор не довів наявності у відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 або ОСОБА_1 мети щодо настання будь-яких неправомірних наслідків при укладенні договорів купівлі-продажу спірного машино-місця НОМЕР_2, стороною яких не була Одеська міська рада.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що «недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Таким чином посилання прокурора про доведеність неправомірних дій відповідачів, що на його думку направлені на самовільне зайняття земельної ділянки , на який розташоване спірне машино-місце є необґрунтованими і, безпідставним, а вимоги в цієї частині також не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Не може бути застосовано правила статті 376 ЦК України при вирішенні справ за позовами:

- про визнання права власності на самочинно переобладнані квартири в багатоквартирних будинках різних житлових фондів, оскільки такі правовідносини врегульовано іншими нормами законодавства, зокрема статтею 383 ЦК та відповідними нормами Житлового кодексу України щодо власників квартир;

- про визнання права власності на самочинно збудовані тимчасові споруди;

- про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо)»

Зазначені висновки Верховний Суд висловив у постанові по справі 306/2140/17 від 18.04.2019 року.

Також Верховний Суд у постанові по справі №910/27779/14 від 21.01.2021 року зазначив: системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено статтею 331 ЦК України і нормами Законів України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та "Про інвестиційну діяльність"» Зазначений висновок сформульований Верховним Судом у постанові по справі 910/2655/18 від 04.04.2019 року.

Виходячи з наведеного, твердження прокурора що земельна ділянка, на якої розташоване машино-місце НОМЕР_2 та машино-місця інших власників зайняті самовільно відповідачем ОСОБА_4 , тому як не надавалися для користування за цим призначенням не доведене та спростовується матеріалами справи. Спірне машино-місце НОМЕР_2 та інші на вказаній земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях» були збудовані та право на них виникле як на об`єкт інвестування за вказаним вище Договором про порядок викупу паю машино-місця від 18.08.2015 року, а тому відносяться до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі) та до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 376 ЦК України.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

В позовній заяві позивач виходить з того, що відповідач ОСОБА_4 самовільно зайняв земельну ділянку на якій фактично влаштована автостоянка ОК «Шлях». Прокурор, діючи на захист права власності ОМР на землю та з метою припинення дій, які на його думку порушують право, просив зобов`язати відповідача ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 14 кв. м.

На виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, прокурор під час розгляду справи не обґрунтував та не довів підстав, з яких позов пред`явлено про звільнення відповідачем земельної ділянки площею саме 14 кв..м. не доведено факт самовільного зайняття відповідачем цієї земельної ділянки не конкретизовано її місцезнаходження з посиланням на лінійні параметри (площі, меж, конфігурації, розташування).

Подані позивачем докази, покладені ним в основу позовних вимог про звільнення земельної ділянки площею 14 кв. м.. не можуть бути підставою для задоволення позову відповідно до визначеного ним предмету позову і сформульованих вимог, оскільки вказані докази стосуються загальної земельної ділянки, на якої влаштована автостоянка ОК «Шлях» точне розташування, конфігурація, межі якої також не визначені.

Вирішуючи даний спір, суд на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів та змісту позовних вимог, на підтвердження яких вони подані, дійшов висновку, що позивачем не доведено існування предмету, стосовно якого заявлений позов, зокрема факту самовільного зайняття земельної ділянки площею 14 кв. м.. із її точними параметрами як частини земної поверхні (розташування, площа, межі, конфігурація).

Встановлення наявності зайнятої земельної ділянки ОК «Шлях з урахуванням того, що позов пред`явлено щодо ділянки площею 14 кв. м.. під спірним одним машино-місцем не виключає необхідності встановлення точного розташування та інших параметрів обох ділянок, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд, в силу диспозитивності цивільного процесу, діючи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, не вправі на власний розсуд визначати місцезнаходження земельної ділянки, яка підлягає звільненню і поверненню власнику, та знаходиться в межах або у складі іншої земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, суд керуючись вищевказаними нормами матеріального права, оцінивши зібрані у справі докази дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в контексті визначеного позивачем предмету, доказів існування якого не надано.

Виходячи з положень статей 116, 123, 124, ч.2 ст. 134, ст.212 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" суд встановлює, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Таким чином, при вирішенні даного спору дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

З урахуванням ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України, а також з огляду на приписи статті 182, частини 2 статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України, суд вказує, що з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в даному випадку - позивач ОМР. У разі ж встановлення того, що власник нерухомого майна вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Таким чином, встановлені по справі дії відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідчать про реалізацію власниками права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Отже, виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що в діях відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником машино-місця на підставі Договору купівлі-продажу, правомірно ініціювали одержання спірної земельної ділянки у користування. Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України. Враховуючи вищевикладене, суд зазначив, що відсутність у відповідача на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування судом приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Враховуючи положення ст.41 Конституції України, ст.179, ч.1 ст.181, ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України суд визнає, що встановлені обставини справи свідчать, що на спірній земельній ділянці 14 кв. м.. відповідачу на праві приватної власності належить машино-місце, як самостійний об`єкт (нерухоме майно). Таким чином, будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення. Крім того, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. (Лист Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України"). Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки). Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами").

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України.

В процесі розгляду даної справи, ні позивачем, ні Одеською міської радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16). Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Одесі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ОК «Граніт» або відповідача ОСОБА_4 з підстав можливої самовільної забудови на спірній земельній ділянці та в цілому на ділянці, яка в обслуговуванні ОК «Шлях». При цьому, як встановлено вище, відповідач зареєструвавши право власності на машино-місце НОМЕР_2 як член кооперативу ініціювала реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами відповідача ОСОБА_1 .

Тому, суд дійшов висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі вищенаведеного, суд визнає, що зобов`язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна з посиланням на її самовільне зайняття.

Керуючись положеннями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, основною метою якого є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном, а також, з урахуванням того, що в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року), суд дійшов висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача ОСОБА_1 звільнити спірну земельну ділянку в натурі призведе до недотримання справедливої рівноваги, а тому в даному випадку виключає можливість задоволення цієї позовної вимоги. По аналогічним спірним правовідносинам, Верховний Суд висловив свою позицію у постанові по справі № 910/5702/17 від 15.02.2018 року. ( Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №902/889/16, від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.02.2019 у справі №910/9224/17, від 12.06.2019 у справі №916/1986/18.)

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду. Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч. 1 статті 231 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав. Зазначена правова позиція визначена у постанові Великої палати Верховного Суду від 2018 р. у справі №372/о3615-ц. Зокрема, Касаційний суд вказав наступне: «Зазначене свідчить про неправильність застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК не містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Суд вважає, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того що прокурором не доведений позов.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 224, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсними договорів та звільнення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлений 30 листопада 2021 року.

Суддя Ю.Б. Свячена

25.11.21