ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/349/20

Провадження № 11-227заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.

за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

позивача - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,

відповідача - Ізвєкова К. В. ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє через представника Кравця Ростислава Юрійовича , на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2021 року (судді Мартинюк Н. М., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жук А. В., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі № 9901/349/20 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним і скасування рішення і

ВСТАНОВИЛА:

1. У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 13 жовтня 2020 року № 2823/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» (далі - спірне рішення).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення Ради є невмотивованим, оскільки, замість вказівки на мотиви його ухвалення, в цьому рішенні перелічені лише засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У спірному рішенні не зазначено, за яким саме критерієм(-ями) позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.

ВРП протиправно оцінювала критерії доброчесності (які складаються з різних показників), позаяк, маючи зауваження до деяких, протиправно визнала позивача таким, що підлягає звільненню через невідповідність займаній посаді. Зокрема, вважає, що ставлення за провину недотримання правил передачі в управління акцій (корпоративних прав) не може визнаватись порушенням антикорупційного законодавства, оскільки обов`язок реалізувати своє зобов`язання передати такі акції в управління незалежній третій особі поширювався на осіб, призначених (обраних) на посаду, у порядку, встановленому законом. На переконання позивача, встановлений нормативним актом строк, протягом якого особи, які мають майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, мають розпорядитися своїми акціями, не стосувався його ( ОСОБА_2 ), бо на час призначення його на посаду судді (2012 рік) законодавство не містило такого припису. Додає, що він не приховував інформації про володіння акціями, оскільки щорічно відображав у податкових деклараціях наявність у нього цінних паперів.

Наполягає, що на час проведення співбесіди він перевласнив цінні папери і тим самим дотримався вимог закону відносно акцій, які перебували в його управлінні. Ці обставині не характеризували його в негативному світлі й унеможливлювали настання для нього заперечливих наслідків.

ВРП застосувала суб`єктивний підхід до оцінювання критерії професійної етики та доброчесності. Маючи зауваження лише до деяких показників цих критеріїв, відповідач надав їм ширшого значення й протиправно визнав позивача таким, що підлягає звільненню через невідповідність критеріям.

Те, що ВРП отримала необмежені дискреційні повноваження на виставлення будь-яких оцінок за критерієм професійної етики та доброчесності і використовує їх без дотримання обов`язку наведення обґрунтування необхідності їхнього застосування, позивач розцінює як ігнорування принципу верховенства права, а брак механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання як свідчення порушення права на захист. Закон, який не дозволяє особі передбачити, які бали вона може отримати за той чи інший показник та яким чином формуються оцінки, не може відповідати принципу законності і бути передумовою будь-якого процесу, який зумовлює порушення права особи на певне благо.

Наголошує, що винятково законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом має визначатися порядок, підстави та процедура оскарження рішення про звільнення з посади судді за результатами оцінювання. Натомість те, що нема законодавчо передбаченого механізму кваліфікаційного оцінювання, виключає можливість державного органу діяти згідно із законом під час вирішення питань кваліфікаційного оцінювання. Відтак підсумовує в цьому місці, що оскільки Регламент ВРП не містить положень, які передбачають порядок розгляду питання про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, спірне рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) рішенням від 12 травня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення мотивував тим, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія) своїм рішенням від 13 квітня 2018 року № 321/ко-18 визнала суддю Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 таким, що не відповідає займаній посаді. Це рішенняКомісія ухвалила в пленарному складі за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням конкурсної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року N 143/зп-16 (далі - Положення). Рішення містить мотиви його прийняття, висновки Комісії зроблені за результатами дослідження матеріалів досьє кандидата на посаду судді, пояснень позивача, який безпосередньо брав участь у співбесіді.

Недбале ставлення судді ОСОБА_2 до виконання обов`язків щодо дотримання вимог законодавства у сфері запобігання корупції, які покладаються законами України від 07 квітня 2011 року № 3206-VІ «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - Закон № 3206-VІ) та від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VІІ), та ухвалення позивачем рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», з істотним порушенням норм процесуального права стали підставою для визнання позивача таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Обов`язок судді передати в управління іншій особі належні йому (судді) підприємства та корпоративні права стосується судді незалежно від того, чи перебував він на посаді судді або щойно обраний на цю посаду.

Звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критеріями компетентності, тому спірне рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Основним Законом України.

3. Суддя ОСОБА_2 не погодився з рішенням суду першої інстанції і через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

Прохання аргументує тим, що Суд неповно дослідив обставини справи в питанні передання діючими суддями в управління іншій особі корпоративних прав. Наполягає, що положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не встановлюють строку, протягом якого суддя, що перебуває на посаді, має виконати зазначений обов`язок щодо передачі цінних паперів. Вважає, що положення антикорупційного законодавства про строк передачі цінних паперів поширювали свою дію на суддів, які щойно призначені/обрані на посаду. Для діючих суддів жодних часових обмежень для вирішення питання про передачу цінних паперів в управління третій особі закон не встановлював.

Суд не дослідив рішення Комісії стосовно дискримінаційного підходу до оцінювання судді ОСОБА_2 , який проходив кваліфікаційне оцінювання, та осіб, які кандидували на посади суддів Верховного Суду, за умови, коли за однакових (подібних) обставин Комісія по-різному оцінила критерії професійної етики та доброчесності. Зокрема, стосовно ОСОБА_2 рішення дисциплінарного органу про закриття дисциплінарного провадження з підстав закінчення строків давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, що було розцінено і використано як факт, що свідчив про невідповідність судді вимогам професійної етики чи доброчесності, тоді як стосовно окремих кандидатів на посади суддів Верховного Суду такого роду обставини не розцінювалися як такі, що унеможливлюють для претендента обійняти посаду судді названого суду.

Відповідач чітко не вказав, якою кількістю балів оцінив доброчесність позивача. У своєму рішенні не відобразив відомостей успішного тестування морально-психологічних якостей позивача, що становить майже половину балів як за критерієм професійної етики, так і доброчесності.

Відсутність законодавчо визначеного порядку прийняття рішення про звільнення судді за результатами оцінювання виключає можливість діяти згідно із законом та є порушенням принципу законності та процесуальних гарантій при звільненні судді з посади з підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

4. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Прохання обґрунтувала обставинами, які збігаються з мотивами, викладеними в оскаржуваному рішенні Суду, а також у її відзиві на позовну заяву.

5. У судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, покликалися на наведені в ній аргументи й просили скаргу задовольнити.

Представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

6. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

7. Насамперед слід розпочати з фактичних обставин, які суд першої інстанції встановив у цій справі та які стисло можна викласти таким чином.

Президент України Указом від 23 січня 2012 року № 29/2012 призначив ОСОБА_2 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва строком на 5 років.

ВККС рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2

29 січня 2018 року Комісія рішенням № 7/зп-18 призначила проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, серед яких і позивача.

16 березня 2018 року ВККС рішенням затвердила кодовані результати анонімного письмового тестування та практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, які останні склали 26 лютого 2018 року. Відповідно до цих результатів ОСОБА_2 допустили до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За результатами кваліфікаційного оцінювання 13 квітня 2018 року Комісія прийняла рішення № 321/ко-18, яким визначила, що суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 за результатами оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів набрав 570,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв; визнала ОСОБА_2 таким, що не відповідає займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Києва; рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

Комісія визначила, що за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) суддя ОСОБА_2 набрав 319,5 бала. За критерієм професійної компетентності, як зазначено у спірному рішенні, позивача оцінили на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення; за критеріями особистої та соціальної компетентності позивача оцінили на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6, 7 глави 2 розділу II Положення.

У рішенні № 321/ко-18 зазначено також, що за критерієм професійної етики, який оцінювався за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_2 набрав 135 балів. За цим критерієм його оцінили, як зазначено у спірному рішенні, на підставі результатів тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

При цьому під час вивчення матеріалів досьє та співбесіди із суддею ОСОБА_2 . Комісія встановила, що останній як суддя постановою від 17 січня 2014 року визнав ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосував до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців. Апеляційний суд міста Києва постановою від 03 березня 2014 року постанову судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 скасував та звільнив ОСОБА_5 від адміністративної відповідальності на підставі статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», провадження у справі закрив. 17 січня 2014 року суддя ОСОБА_2 ухвалив постанову, якою визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 1222 КУпАП, та застосував до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 153 гривні. Ця постанова в апеляційному порядку не переглядалась.

До Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) звернувся перший заступник прокурора Дніпровського району м. Києва із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді ОСОБА_2 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв`язку з ухваленням згаданих вище постанов про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.

ВРЮ рішенням від 15 вересня 2016 року встановила факт допущення суддею ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній на час прийняття постанов), суть якого полягала в тому, що він істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, але відмовила у відкритті дисциплінарної справи через закінчення строку притягнення до відповідальності.

З огляду на ці обставини за показником критерію професійної етики суддя ОСОБА_2 отримав 135 балів.

За критерієм доброчесності суддю ОСОБА_2 оцінено на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, що міститься у досьє, та співбесіди.

Як убачається з рішення ВККС від 13 квітня 2018 року № 321/ко-18, під час визначення показників критерію доброчесності Комісія зважила на те, що в контексті запобігання корупції доброчесність є складовою діяльності судді, яка визначає межі і спосіб його поведінки.

Під час вивчення матеріалів досьє та співбесіди із суддею ОСОБА_2 . Комісія встановила, що до декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 - 2015 роки та декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016, 2017 роки суддя-позивач вніс відомості про наявність у його власності цінних паперів (акцій).

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 1402-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року, особи, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов`язані передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді.

ОСОБА_2 всупереч наведеним вимогам під час перебування на посаді судді був власником акцій, які він відчужив лише у день проведення співбесіди (13 квітня 2018 року).

За критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, суддя ОСОБА_2 отримав 116 балів.

За результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів суддя ОСОБА_2 набрав 570,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих 1000 балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

13 жовтня 2020 року ВРП прийняла рішення № 2823/0/15-20, яким вирішила звільнити ОСОБА_2 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Вважаючи таке рішення ВРП протиправним, ОСОБА_2 звернувся до Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

8. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

За частиною п'ятою цієї статті порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

Згідно із частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Пунктом 16 розділу ІІІ Положення встановлено, що дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з пунктом 20 розділу ІІІ Положення під час співбесіди обов'язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

У частині третій цієї статті передбачено, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

9. Суд першої інстанції, коли ухвалював оспорюване рішення, встановив фактичні обставини справи, зіставив їх з положеннями нормативних законодавчих актів, які регулюють процедуру кваліфікаційного оцінювання, визначив, чи з порушенням або дотриманням установленого порядку суддя проходив кваліфікаційний іспит, і навів відповідні мотиви на користь ухваленого ним рішення, а також аргументи незгоди з доводами позивача.

Наприклад, Суд зазначив, що відповідач, коли ухвалював рішення про визнання судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 таким, що не відповідає займаній посаді судді, виходив з того, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 319,5 бала, за критерієм професійної етики - 135 балів, за критерієм доброчесності - 116 балів.

Підставами для цього рішення стали обставини порушення позивачем обов`язку передати акції (корпоративні права) в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами) на час перебування судді на посаді. Зміст цих підстав, зовнішній прояв та форма вираження відображені в оскаржуваному рішенні ВККС. Інакше кажучи, з погляду суду, оскаржуване рішення Комісії містить посилання на визначені законом підстави та мотиви його ухвалення.

Відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності оцінюється Комісією за показниками, визначеними у розділі ІІ Положення, прийнятого на виконання вимог частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII.

Пунктом 4 глави 6 розділу ІІ Положення встановлено, що рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту та оцінювання критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критерію професійної етики чи критерію доброчесності.

За змістом пунктів 5.2, 5.3 глави 6 розділу ІІ Положення, критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам доброчесності відповідно.

Пунктами 1 та 2 глави 6 розділу ІІ цього Положення передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Дослідження досьє та проведення співбесіди як один з етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності. Тобто в цьому випадку встановлено легітимну мету дій ВККС.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, то Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики.

З положень Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

З огляду на наведене, повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у вітчизняній системі судоустрою. При цьому оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Таким чином, жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема, компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його ухвалення слугували встановлені відповідачем обставини невідповідності поведінки судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Здійснюючи судовий контроль за правомірністю рішення Комісії, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що факти, наведені в оскаржуваному рішенні, мали місце, і навіть з урахуванням пояснень позивача вони могли мати неоднозначну оцінку.

10. ОСОБА_2 убачає дискримінацію в застосуванні, на його думку, неоднакового підходу до визначення критеріїв професійної етики та доброчесності. Акцентує увагу на тому, що при оцінюванні даних про особу кандидатів на посаду судді Верховного Суду, які стали переможцями конкурсу, було надано перевагу низці обставин, які є явно несправедливими стосовно позивача. Такими вважає наявність рішення дисциплінарного органу про вчинення проступку, за який суддя підлягав притягненню до відповідальності, однак через закінчення строку суддю не було піддано покаранню. У названих випадках такі обставини не стали перепоною для визнання осіб переможцями конкурсу на посаду судді Верховного Суду. На противагу цьому, критерії оцінки факту наявності такого рішення щодо ОСОБА_2 стало свідченням невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року стверджується, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

У своїй скарзі ОСОБА_2 зазначає, що вбачає дискримінацію у застосуванні, на його думку, неоднакового підходу до одних і тих самих норм закону.

У своїй апеляційній скарзі скаржник не зазначив і не обґрунтував наявності в нього певної ознаки, яка б могла вплинути на неоднаковий підхід ВККС при реалізації своїх функцій у межах кваліфікаційного оцінювання. У такому разі має місце припущення скаржника про порушення його прав, що не можна пов`язувати з дискримінацією.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про прийняття Комісією оскаржуваного рішення без зазначення правових підстав та про неналежне дослідження судом доказів і відображених у рішенні фактів та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що це рішення прийнято ВККС у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення його з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

За приписами пункту 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 згаданого Закону.

Стаття 56 Закону № 1798-VIII визначає порядок розгляду питання про звільнення судді з посади за особливими обставинами. Зокрема, питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених вказаними положеннями Основного Закону України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Відповідно до положень статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Такими підставами згідно з цим Законом є: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Рішення ВРП про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених частиною другою цієї статті, або у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було ухвалене рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ані у своєму позові, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наводить жодного доводу для оскарження рішення ВРП від 13 жовтня 2020 року № 2823/0/15-20 з підстав, передбачених статтею 57 Закону № 1798-VIII, а тому це рішення не може бути скасоване за таких обставин.

12. Варто зазначити, що пунктом 41 звіту Венеціанської Комісії від 25 - 26 березня 2011 року передбачено можливий консенсус щодо обов`язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема таких, як законність, у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова визначеність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, у тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом. Тобто принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» зазначено, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві, він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинне відповідати принципу верховенства права.

Мета, процедура та правові наслідки кваліфікаційного оцінювання суддів чітко визначені та врегульовані Конституцією України, законами № 1402-VIII та № 1798-VIII. Положення цих законів, що регулюють спірні правовідносини, є зрозумілими, точними і передбачуваними. Цим законодавством, зокрема, передбачена можливість звільнення судді в тому випадку, коли об`єктивні результати його оцінювання прямо підтверджують нездатність чи небажання судді виконувати свої обов`язки на мінімально прийнятному рівні.

Так, позивач був не тільки ознайомлений з вимогами законодавства, а й виявив бажання пройти відповідну процедуру оцінювання та міг передбачити, що наслідки такого оцінювання могли бути як позитивні, так і негативні.

З оскаржуваного рішення ВРП вбачається, що у зв`язку з набранням ОСОБА_2 за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв 570,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих 1000 балів, ВККС рішенням від 13 квітня 2018 року № 321/ко-18 визнала повивача таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала ВРП розглянути питання про його звільнення з посади судді. На підставі цього рішення Комісії ВРП, керуючись підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статтями 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, прийняла рішення про звільнення позивача з посади судді.

13. На підтримання слушності висновків суду першої інстанції про недотримання суддею ОСОБА_2 вимог законодавства щодо передачі в управління іншій особі належних йому корпоративних прав треба зазначити таке.

Стаття 53 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», чинного на час призначення ОСОБА_2 на посаду судді, визначала вимоги щодо несумісності судді. Зокрема, частиною другою цієї статті було встановлено, що суддя не має права поєднувати свою діяльність з підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Із прийняттям Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції. Визначені статтею 54 цього Закону вимоги щодо несумісності в частині щодо обмежень судді поєднувати суддівську діяльність із підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викладацької, наукової і творчої діяльності), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, залишилися незмінними.

При цьому Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у вказаних редакціях не містив вимоги щодо передання суддею належних йому корпоративних прав в управління незалежній третій особі.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VІІІ, статтею 54 якого залишено незмінним положення щодо обмежень судді поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Водночас частиною третьою статті 54 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що на осіб, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, покладено обов`язок передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді. Суддя може отримувати відсотки, дивіденди та інші пасивні доходи від майна, власником якого він є.

Згідно із частиною сьомою статті 54 цього Закону суддя повинен дотримуватися вимог щодо несумісності, визначених законодавством у сфері запобігання корупції.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 25 Закону № 1700-VII, зокрема, суддям забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

На час призначення ОСОБА_2 на посаду судді (23 січня 2012 року) діяв Закон № 3206-VI, який передбачав такі самі обмеження для суддів щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (частини перша, друга статті 7 цього Закону).

Таким чином, починаючи з 30 вересня 2016 року, суддя ОСОБА_2 відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 1402-VІІІ був зобов`язаний передати свої корпоративні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді.

14. Доводи ОСОБА_2 пронезаконність його звільнення у зв`язку з тим, що така правова підстава звільнення не передбачена статтею 126 Конституції України, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими. Підпункт 4 пункту 161 «Перехідні положення» Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Така підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внесення змін до Регламенту ВРП відповідно до рішення ВРП від 02 жовтня 2018 року № 3058/0/15-18 щодо порядку звільнення судді з підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (тобто після прийняття оскаржуваного рішення), не свідчить, як вважає позивач, про невідповідність оскаржуваного рішення ВРП закону.

Така позиція кореспондується з висновком, викладеним у Рішенні Конституційного Суду Українивід 08 вересня 2016 року №6-рп/2016, у якомувизначено, що прямадія норм КонституціїУкраїни означає, що цінорми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншиминормативно-правовими актами можна лишерозвивати конституційні норми, ане змінювати їх зміст. Закони України та іншінормативно-правові акти застосовуютьсялише у частині, що не суперечитьКонституції України.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшлависновку про те, що внесення змін доКонституції України щодо звільненнясуддів з підстав, передбачених підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, є обов`язковим до виконання з моменту набуття чинності Законом України від 02 червня2016 року № 1401-VIII «Провнесення змін доКонституції України (щодоправосуддя)».

Отже, підставадля звільнення суддів, якапередбачена підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у поєднанні з вимогами статей 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, є достатньою правовою основою для прийняття оскаржуваного рішення ВРП.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, коли ухвалювала Спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності. Оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, за яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва.

15. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 12 травня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

Г. Р. Крет І. В. Ткач