ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 729/847/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Павлова В.Г.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Окунєва Ігора Сергійовича на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 жовтня 2021 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Заступника командира взводу 1 роти №3 БУПП в Чернігівській області ДПП старшого лейтенанта Цибулько Андрія Володимировича, Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Новозаводського районного суду міста Чернігова з адміністративним позовом до Інспектора управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Цибулько А.В. (далі - відповідач 1) та Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач 2) про скасування постанови від 02.08.2021 року серії БАА №569480 в справі про адміністративне правопорушення, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що інспектором поліції безпідставно звинувачено позивача в порушенні вимог п.12.4 ПДР України, оскільки неспростовних доказів в підтвердження факту перевищення нею швидкості в розпорядженні працівника поліції не було.

Рішенням рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таку, що складена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.

08 грудня 2021 року на електронну адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Окунєва Ігора Сергійовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що представник позивача 09.12.2021 року об 11 год 00 хв. зайнятий у іншій справі, та у зв`язку із тим, що позивач не може самостійно представляти свої інтереси та не може з`явитись до Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв`язку із своєю службовою зайнятістю, у зв`язку із чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Порядок відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді передбачено ст. 223 КАС України.

При цьому даною статтею передбачено підстави для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 223 КАС України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 205 цього Кодексу.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.

Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.

Колегія суддів зазначає, що подане клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи мотивована тим, що представник позивача 09.12.2021 року об 11 год 00 хв. зайнятий у іншій справі, та у зв`язку із тим, що позивач не може самостійно представляти свої інтереси та не може з`явитись до Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв`язку із чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату, проте доказів щодо участі представника позивача у іншому в судовому засіданні не надано.

З огляду на те, що розгляд зазначених в заяві та клопотанні справи не перешкоджає подальшому перегляду в апеляційному порядку даної адміністративної справи та виходячи з правил ч. 1 ст. 223, ч.2 ст.205 КАС України колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи або перерви в судовому засіданні.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що увалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року відкрито та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 грудня 2021 року об 11 год. 00 хв.

Та, повісткою - повідомленням від 03 грудня 2021 року проінформовано про розгляд справи №729/847/20.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що про призначення розгляду адміністративної справи на 08.12.2021 року на 11 год. 00 хв. представника позивача проінформовано телефонограмою 03.12.2021 року за номером телефону останнього.

Відповідно до ст. 272 КАС України, визначено особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях справи та відповідно до ч.8 ст. 287 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене та у зв`язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02.08.2021 року серії БАА №569480 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 02.08.2021 року о 11 год. 26 хв. ОСОБА_1 керувала автомобілем KIA CEED /д.н.з. НОМЕР_1 / в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 зі швидкістю 106 км/год, чим порушила п.12.4 ПДР України, та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.122 КУпАП. Швидкість руху ТЗ вимірювалась за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху TruCam LTI 20/20 №ТС001134.

Згідно Сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 року лазерний вимірювач швидкості автотранспортних засобів TruCam LTI 20/20 зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки (а.с.37).

Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/119765, яке чинне до 17.09.2021 року, лазерний вимірювач швидкості автотранспортних засобів TruCam LTI 20/20 серії №ТС001134 відповідає вимогам технічної документації.

Конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху TruCam LTI 20/20 серії № ТС001134 підтверджується експертним висновком Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (а.с.39).

Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що незгода позивача на момент винесення оскаржуваної постанови базується виключно на необізнаності позивача про наявність дорожнього знаку на відповідній ділянці автодороги. Жодних заперечень з приводу визначеної інспектором поліції швидкості за допомогою приладу TruCam позивачка в момент винесення оскаржуваної постанови не висловлювала.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо правомірності винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення від 02.08.2021 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 122 КпАП України та застосовано адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу в сумі 1 700, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону. Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган (п.1.5 ПДР України).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, тощо.

Поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі якщо водій порушив ПДР (ст. 35 Закону).

Відповідно до п.8.1 Правил Дорожнього Руху України, затверджених постановою КМУ України № 1306 від 10.10.2001 року, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Згідно п.12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Складом правопорушення, за яке передбачається адміністративна відповідальність відповідно до ч.4 ст.122 КУпАП є перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.

Предметом розгляду даної справи є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Підставою для прийняття спірної постанови було порушення позивачем Правил дорожнього руху, а саме: перевищення в населеному пункті швидкості руху транспортного засобу на 50 км/год, тобто порушень вимог п.12.4 ПДР України.

Швидкість руху транспортного засобу було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001134). Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. (а.с. 43).

З відстані у 350-450 м. поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу (на відео видно, як червона позначка фіксується на автомобілі позивача, тобто вимірює швидкість саме даного автомобіля) (а.с. 49). Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.

Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.

При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.

Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення.

Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.

Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.

Згідно Сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 року лазерний вимірювач швидкості автотранспортних засобів TruCam LTI 20/20 зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки (а.с.37).

Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/119765, яке чинне до 17.09.2021 року, лазерний вимірювач швидкості автотранспортних засобів TruCam LTI 20/20 серії №ТС001134 відповідає вимогам технічної документації.

Конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних за допомогою лазерного вимірювача швидкості руху TruCam LTI 20/20 серії № ТС001134 підтверджується експертним висновком Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (а.с.39).

Згідно п.п. 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Таким чином, дана стаття дозволяє інспектору патрульної поліції використовувати інформацію, отриману, зокрема, із відеотехніки, що закріплена на форменому одязі, службових транспортних засобах з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч. 4 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як передбачено ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч.ч.3-4 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайта в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Колегія суддів звертає увагу на наявний в матеріалах DVD-диска, долучений відповідачем 1 до відзиву, встановлено, що він містить 10 відео-файлів та 1 фото.

Узагальнений зміст вказаних записів зводиться до фіксації відповідачем 1 на прилад TruCam LTI 20/20 серії № ТС001134 рух автомобіля KIA CEED /д.н.з. НОМЕР_1 / в населеному пункті зі швидкістю 106 км/год, а також спілкування позивача з працівниками поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Так, із відеозапису з приладу TruCam (а.с. 54) вбачається, що автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті зі швидкістю 106 км/год., що є перевищенням дозволеної швидкості в населених пунктах згідно Правил дорожнього руху.

Крім того, аналізуючи відеозаписи інспекторів патрульної поліції можна зробити висновок, що інспектор дотримався передбаченої законодавством процедури розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, оголосив про розгляд справи, ознайомив водія із правами, якими користується особа, стосовно якої проводиться розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності, надав на огляд докази вчинення правопорушення, розглянув заяви і клопотання тощо.

Колегія суддів зазначає, що відеозапис з нагрудної камери інспектора патрульної поліції, є документом, який відповідно до вимог ст.251 КУпАП, містить фактичні дані щодо предмету доказування, зокрема - місце, суть порушення та доводи сторін в момент винесення оскаржуваної постанови, а тому є належним та допустимим доказом у справі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року по справі № 751/6165/17 (провадження № К/9901/1457/17).

Згідно п.10 Розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395 під час вирішення питання про притягнення особи до відповідальності, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідач Цибулько А.В. є уповноваженим працівником підрозділу патрульної служби Національної поліції проходить службу на посаді поліцейського взводу №1 роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП, має спеціальне звання старший лейтенант поліції, а отже, у відповідності до ст. 222 КУпАП має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, зокрема, за ч. 4 ст.122 КУпАП.

Тому, за порушення Правил дорожнього руху заступником командира взводу 1 роти №3 БУПП в Чернігівській області ДПП старшим лейтенантом Цибулько А.В. відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №569480 від 02.08.2021 року з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700, 00 грн.

Також, позивач у позовній заяві висловлює сумнів з приводу правової підстави використання приладу TruCam, нібито відсутні сертифікація, повірка і т.д.

Щодо законності використання поліцією приладу TruCam, які ставить під сумнів в позові позивач, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012 р. № 437 затверджено перелік засобів вимірювальної техніки.

До вказаного переліку було включено засіб вимірювальної техніки - «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгuСАМ», ЯКИЙ на підставі вказаного наказу було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. На підставі вищевикладеного, 29 серпня 2012 фірмі Laser Technology, Inc., яка є виробником TruCAM, було видано Сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012.

Вищевказана процедура проведення державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки з подальшою реєстрацією таких типів вимірювальної техніки в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки була передбачена положеннями Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 p. № 113/98-ВР, (втратив чинність 01.01.2016 р.) та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, які наразі втратили чинність.

Так, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 р. № 113/98-ВР, (втратив чинність 01.01.2016 р.) засоби вимірювальної техніки, призначені для серійного виробництва в Україні або для ввезення на територію України партіями, підлягають державним приймальним та контрольним випробуванням з метою затвердження типів цих засобів або контролю їх відповідності затвердженим типам і обов`язковим вимогам нормативних документів з метрології.

Також відповідно до п. 1.3. «Порядку оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтв про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки», затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 19.02.2002 № 100 (втратив чинність 14.06.2016 р.) сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки видаються на підставі позитивних результатів державних приймальних або державних контрольних випробувань засобів вимірювальної техніки іноземним виробникам засобів вимірювальної техніки або їхнім офіційним представникам в Україні (далі - іноземні виробники) - для офіційного підтвердження затвердження типу засобів вимірювальної техніки і можливості їх ввезення на територію України партіями.

Тобто вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно вироблялися в Україні або ввозити на територію України партіями.

Саме на виконання вимог вищевказаних нормативно-правових актів, які наразі втратили чинність, і здійснювалися державні приймальні випробування приладу TruCAM з подальшою реєстрацією останнього в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки.

Дійсно, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Виходячи з вищевказаних положень, у разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України.

Однак, засоби вимірювальної техніки, які були ввезені на територію України та введені в експлуатацію до моменту виключення їх із вказаного Державного реєстру, дозволяється застосовувати, оскільки в даному випадку закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 3 Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.07.2016 № 1161, який є чинним, зберігання інформації про затверджені типи засобів вимірювальної техніки, внесені в установленому порядку до набрання чинності Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, як і формування та ведення вказаного реєстру, здійснювалося до 01.01.2019. При цьому, прилад TruCAM було введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно, його подальша експлуатація жодним чином не обмежена нормами чинного законодавства.

Наразі єдиною та визначальною вимогою діючого законодавства у сфері метрології та метрологічної діяльності до засобів вимірювальної техніки, які вже введено в експлуатацію, є необхідність здійснення їх повірки.

Відповідно до ст. 17 «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2014 p. № 1314-VI (набрав чинності 01.01.2016 р.) законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

В свою чергу, відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/11933, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 25.09.2018 р. та чинного до 25.09.2019 p., лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС001134 є придатним до застосування.

Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2014 p. № 1314-VI (набрав чинності 01.01.2016 p.), не передбачено повторного проходження даної процедури сертифікації для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Більше того, такої процедури як «сертифікація» взагалі вже не міститься в нормах чинного законодавства України.

Для всіх законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, згідно наказу Мінекономрозвитку від 13.10.2016 № 1747 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» встановлено міжповірочні інтервали. В тому числі це стосується вимірювачів швидкості руху транспортних засобів дистанційних, до яких відноситься і вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM. Міжповірочний інтервал для нього становить 1 рік.

Необхідно зазначити, що можливість використання виробу TruCAM також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27.09.2018 року № 04/02/03/-3008, який підтверджує правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних (а.с. 44).

Додаткове роз`яснення з цього питання було викладено у відповіді Міністерства економічного розвитку і торгівлі (а.с. 46-47).

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на приписи чинного законодавства України, лазерні вимірювачі швидкості TruCAM, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/11933 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCAM до застосування.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

При розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, виявивши адміністративне правопорушення, поліцейський вжив заходів щодо притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та правомірно виніс оскаржувану постанову, яка відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.

На підставі вшцевикладеного, когія суддів приходить до висновку, що всі зауваження позивача, висловлені у позовній заяві, носять суто суб`єктивний характер та свідчать про намагання позивачем уникнути адміністративної відповідальності.

Враховуючи, що відеофіксацією підтверджується факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, а тому відсутні підстави для задоволення і інших вимог, які стосуються визнання дій відповідача протиправними.

З системного аналізу вище вказаних норм, вбачається, що для правомірного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем повинно бути надано докази в підтвердження фіксації швидкості руху транспортного засобу під керуванням позивача в межах населеного пункту.

Положеннями ч.1 ст.9 КАС України регламентовано, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Так, колегія суддів визнає обставинами, що не підлягають доказуванню факт керування 02.08.2021 року позивачем KIA CEED, д.н.з. НОМЕР_1 в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.45 та її зупинку працівниками поліції з підстав перевищення швидкості на 56 км/год, яку було зафіксовано на прилад TruCam LTI 20/20 серії № ТС001134.

Як вбачається з переглянутих записів на DVD-диску позивач безпосередньо після зупинки її працівниками поліції не заперечувала ані факту перевищення швидкості, ані ставила під сумнів правильність показань технічного приладу.

Позиція незгоди позивача базувалась лише на тому, що вона не бачила дорожнього знаку, який би обмежував швидкість руху транспортного засобу. Разом з тим, доказів неналежної організації дорожнього руху (в частині розміщення дорожнього знаку) матеріали справи не містять.

У відповідності до ст.86 КАС України, колегія суддів оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, в даних правовідносинах зі сторони позивача в обґрунтування надано лише пояснення, що ґрунтується на суб`єктивному не сприйнятті результатів швидкості руху транспортного засобу, а зі сторони відповідача - відеозапис, здійснений сертифікованим приладом TruCam LTI 20/20 серії № ТС001134, на якому ідентифіковано та чітко зафіксовано, що швидкість автомобіля саме позивача становить 106 км/год.

Вказаний висновок посилюється відсутністю на автодорозі потоку транспортних засобів, що унеможливлює помилкову фіксацію відповідачем 1 швидкості іншого транспортного засобу.

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.ч.1,2,5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, оцінюючи аргументи позивача щодо неправомірності винесення щодо неї оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що вищевказані доводи ОСОБА_1 не основані на належних доказах, нічим не підтверджується і спрямовані на спробу ухилитись від адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення, факт наявності якого, не викликає у суду, жодних сумнівів.

Посилання позивача на візуальне не сприйняття дорожнього знаку лише вказує на її неуважність при керуванні транспортним засобом, що не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи наявні докази в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що факт порушення позивачем вимог п.12.4 ПДР України об`єктивно підтверджується показаннями засобу вимірювальної техніки, відеозаписом та фотофіксацією адміністративного правопорушення, які правомірно були покладені відповідачем в основу для винесення оскаржуваної постанови, а відтак підстав для задоволення адміністративного позову не вбачається.

Обставини, що викладені в адміністративному позові, на думку суду, свідчать про певну тенденцію представника позивача моделювання позиції захисту з врахуванням і осмисленням фактичних обставин справи, що не заборонено законом.

Посилання позивача на те, що в оскаржуваній постанові не зазначено прилад на який здійснювалась фіксація швидкості як на підставу для скасування постанови суд вважає не переконливими. Суд вважає, що сукупність досліджених відео записів переконливо свідчать про допущення ОСОБА_1 порушення вимог п.12.4 ПДР України, а відтак за конкретних обставин справи «технічна (механічна) помилка» інспектора поліції не може бути підставою для скасування постанови.

Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 459/1801/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції , що вину позивача у вчиненні згаданого правопорушення доведенною та не вбачає жодних порушень чинного законодавства, допущених відповідачем при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, заперечення позивача щодо незаконності постанови носять виключно формальний характер та не спростовують факту скоєння правопорушення.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу порушень інспектором поліції прав позивача під час складання постанови про притягнення до адмінвідповідальності. Відсутність факту правопорушення, позивач доводить своїми ж поясненнями. Натомість, відповідач, в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, надав докази своїх заперечень. Зокрема, відео фіксація, яка була вчинена під час вчинення правопорушення та в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення, підтверджує факт правопорушення, підтверджує відсутність жодних зауважень чи клопотань з боку позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 205, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Окунєва Ігора Сергійовича - залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 21 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль