ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 2а-6572/11/1370

адміністративне провадження № К/9901/26259/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Харіва М.Ю. від 25 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Святецького В.В., Коваля Р.Й. від 16 листопада 2016 року у справі за позовом Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» (далі - позивач, Підприємство) до Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 березня 2011 року №00000152303, №000000162303, №0000092303/0, №0000102303/0 та №0000112303/0.

Суди встановили, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 21 лютого 2011 року №508/23-3/20770332, в якому, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог: підпункту 1.20.1 пункту 1.20, пунктів 1.26, 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), статей 1, 2, 4, 5, 7, 13, 14, 15, 17, 18 та 23 Закону України від 03 липня 1992 року №2535-XII «Про плату за землю» (далі - Закон №2535-XII).

Така позиція контролюючого органу у акті перевірки обґрунтована заниженням Підприємством доходів, які враховувались при визначенні об`єкта оподаткування, та, відповідно, податку на прибуток і податку на додану вартість (далі - ПДВ) внаслідок надання пов`язаній особі - Державній адміністрації залізничного транспорту «Укрзалізниця» послуг по капітальному ремонту та модернізації вантажного рухомого складу за цінами, нижчими від фактичної їх собівартості.

У акті перевірки контролюючий орган також вказав й на формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Втордеревпром», ПП «Критерій-100», ТОВ «Транс Агентство Метал» без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування такої своєї позиції у акті перевірки відповідач навів відповідні мотиви, які, зокрема, полягають у тому, що за результатами здійснених заходів з податкового контролю по контрагентам та аналізу їх податкової звітності не встановлено реальності господарської діяльності останніх по ланцюгу постачання та наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій.

Крім того перевіркою встановлено, що протягом перевіряємого періоду Підприємство, користуючись земельними ділянками за актами на постійне користування землею, декларувало та сплачувало земельний податок за 2009 рік без врахування розміру нормативної грошової оцінки землі на 2009 рік, що призвело до його заниження на загальну суму 65449,49 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 09 березня 2011 року прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення: №00000152303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 4470073,00 грн. (3576058,00 грн. - основний платіж та 894015,00 грн. - штрафні санкції); №0000162303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 2019966,00 грн. (1615973,00 грн. - основний платіж та 403993,00 грн. - штрафні санкції); №0000102303/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 1036984,00 грн. (829587,00 грн. - основний платіж та 207397,00 грн. - штрафні санкції); №0000092303/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 831755,00 грн. (665404,00 грн. - основний платіж та 166351,00 грн. - штрафні санкції); №0000112303/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання із плати за землю в розмірі 81811,85 грн. (65449,49 грн. - основний платіж та 16362,36 грн. - штрафні санкції).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Востаннє постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов наступних висновків про те, що:

- відповідач у ході розгляду справи не обґрунтував наявності передбачених законом випадків застосування звичайних цін щодо визначення бази оподаткування в частині операцій, проведених між позивачем та його контрагентом - Державною адміністрацією залізничного транспорту «Укрзалізниця», натомість договори на капітальний ремонт та модернізацію вантажного рухомого складу були укладені із Підприємством за результатами проведених Укрзалізницею процедур закупівель за державні кошти відповідно до вимог законодавства у сфері державних закупівель, зокрема Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року №921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 року №1017) та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року №1360 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення процесу залізничних перевезень», а тому, враховуючи правила, установлені Законом №334/94-ВР, контролюючим органом не доведено, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни й, як наслідок, розрахунок об`єкта оподаткування та, відповідно, донарахування позивачу податку на прибуток та ПДВ проведено протиправно;

- у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій із ТОВ «Втордеревпром», ПП «Критерій-100», ТОВ «Транс Агентство Метал» по придбанню в останніх товарів й подальше їх використання у власній господарській діяльності, тому Підприємство, включивши до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшивши оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких відносин, дотрималося передбачених законодавством умов для формування податкової вигоди; зазначив, що відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про фактичне невиконання контрагентами своїх зобов`язань за угодами, укладеними із позивачем, а доводи контролюючого органу про порушення Підприємством правил оподаткування не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи;

- дані про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, зазначені у листі Управління земельних ресурсів у місті Стрию Львівської області від 15 жовтня 2010 року №722, на які посилається Інспекція, не могли бути підставою для нарахування спірних зобов`язань із земельного податку, оскільки такий лист не є належним документом, яким можуть бути оформлені дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, натомість розрахунок земельного податку на 2009 рік Підприємством проведено на підставі нормативної грошової оцінки землі, яка зазначена у довідці Управління земельних ресурсів у місті Стрию Львівської області від 28 січня 2008 року №78 й правильність такого розрахунку погоджено цим органом, що підтверджує достовірність площі земельних ділянок, їх цільового використання та розміру земельного податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Підприємства.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент спірних відносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов`язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Зміст наведеної норми права дає підстави вважати, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли відповідна угода укладається між платником податку і пов`язаною особою.

За правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Як визначено підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов`язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об`єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Обов`язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов`язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Статтею 4 Закону №168/97-ВР (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин) визначено базу оподаткування ПДВ. Відповідно до пункту 4.1 цієї статі (у відповідній редакції) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв`язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв`язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

При цьому пунктом 1.18 статті 1 Закону №168/97-ВР установлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не досліджували питання чи є Підприємство та Державна адміністрація залізничного транспорту «Укрзалізниця», якій воно надавало послуги по капітальному ремонту та модернізації вантажного рухомого складу, пов`язаними особами.

Водночас суди виходили з того, що договори на капітальний ремонт та модернізацію вантажного рухомого складу були укладені із Підприємством за результатами проведених Укрзалізницею процедур закупівель за державні кошти відповідно до вимог законодавства у сфері державних закупівель, зокрема Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року №921 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 року №1017) та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2009 року №1360 «Про особливості закупівлі товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення процесу залізничних перевезень», що також підтверджується повідомленням про акцепт тендерної пропозиції від 12 січня 2009 року №ЦЗТ-12/17, яке надавалось відповідачу під час проведення перевірки.

В контексті наведеного слід зазначити, що для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, підпунктом 1.20.3 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР встановлено спеціальне правило, за яким звичайною визнається ціна, що міститься у такому оголошенні, а відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 цієї статті якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або їх продаж здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган не довів у встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР порядку, що рівень цін, за якими позивач надавав послуги по капітальному ремонту та модернізації вантажного рухомого складу, не відповідав рівню звичайних цін, як наслідок, підстави для обґрунтованого ствердження про штучне заниження Підприємством доходів, які враховувались при визначенні об`єкта оподаткування, та, відповідно, податку на прибуток і ПДВ за результатами таких операцій відсутні.

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень, не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права.

Що ж до висновку акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та заниження податкового зобов`язання з ПДВ за наслідками взаємовідносин із ТОВ «Втордеревпром», ПП «Критерій-100», ТОВ «Транс Агентство Метал», Верховний Суд, враховуючи вимоги частини першої статті 341 КАС України, у відповідності до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходить з такого.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), як визначено підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правовідносини з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року регулювалися Законом №168/97-ВР.

Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі- Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відтак визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зміст наведених норм свідчить про те, що для цілей виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (валових витрат та податкового кредиту) витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність (справжність) господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються взаємовідносин Підприємства з ТОВ «Втордеревпром», ПП «Критерій-100» та ТОВ «Транс Агентство Метал» щодо поставки останніми на користь позивача товарно-матеріальних цінностей (кабелю, металопрокату тощо) згідно укладених із ними договорів постачання від 18 листопада 2009 року №СВРЗ-01-22-09-75/Ю, від 10 березня 2009 року №СВРЗ-03-22-09-03/Ю та від 04 лютого 2010 року №СВРЗ-01-22-10-07/Ю відповідно.

За висновком судів операції по придбанню позивачем у вказаних суб`єктів господарювання товарно-матеріальних цінностей, за якими сформовані відповідні суми податкових вигод (витрати та податковий кредит), підтверджуються всіма необхідними документами (складеними між сторонами видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними) й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Вартість товарів, отриманих від вище перелічених суб`єктів господарювання, оплачена у безготівковій формі, що визнається й не заперечується відповідачем у акті перевірки.

Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій, суди зазначили, що наявні податкові накладні та первинні документи у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених ними. Дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, за результатами діяльності з якими Підприємство сформовано показники податкової звітності, або ж недоліків у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами не виявлено.

У ході розгляду справи з`ясовано, що придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується ордерами, картками складського обліку, актами про виконання планових видів ремонту вантажних вагонів та будівництва нових піввагонів й не спростовано контролюючим органом у ході розгляду справи.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем порушення Підприємством відповідних вимог законодавства при формуванні витрат та податкового кредиту за результатами взаємовідносин із ТОВ «Втордеревпром», ПП «Критерій-100» та ТОВ «Транс Агентство Метал».

Разом з тим, не погоджуючись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Інспекція посилається на обставини, викладені у акті перевірки Підприємства, яким суди надавали оцінку та були перевірені останніми з дослідженням в судовому процесі доказів, тобто фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до їх переоцінки, додаткової перевірки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні незначні помилки в оформленні первинних документів чи відсутність певних документів самі по собі не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Втім касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню.

Стосовно ж вказівок відповідача на заниження Підприємством земельного податку за період з квітня по грудень 2009 року, слід зазначити таке.

На момент спірних правовідносин, що склалися у цій справі, оподаткування земельних ділянок та справляння плати за землю здійснювалося відповідно до вимог Закону №2535-ХІІ, який визначав розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до статті 2 Закону №2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (стаття 5 Закону №2535-XII).

Статтею 7 вказаного Закону передбачалося, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п`ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Згідно зі статтею 13 Закону №2535-XII підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

У свою чергу, дані земельного кадастру містять інформацію про грошову оцінку землі, яка відповідно до першої та другої частини статті 15 Закону України від 11 грудня 2003 року №1378-IV «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378-IV) проводиться на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За правилами статті 14 Закону №2535-XII платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

Як встановлено в ході судового розгляду, Підприємство є користувачем земельних ділянок, що знаходяться по вул. Зубенка у м. Стрий площею 24,7836 га та площею 3,3056 га, що підтверджується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою від 17 жовтня 2008 року серії ЯЯ №184906 та від 24 січня 2008 року серії ЯЯ №184901.

Розрахунок земельного податку на 2009 рік позивачем проведено у відповідності до статті 7 Закону №2535-XII у розмірі одного відсотка від нормативної грошової оцінки землі, яка зазначена у довідці Управління земельних ресурсів у місті Стрию Львівської області від 28 січня 2008 року №78 (з урахуванням індексації), сума якого склала 427297,00 грн., яка була сплачена позивачем, обставини чого не заперечувалися контролюючий органом. Підстав вважати дані вказаної довідки від 28 січня 2008 року №78 недостовірними немає.

Обставин зміни у 2009 році розміру нормативної грошової оцінки землі, відомості з якої були б оформлені відповідним витягом з технічної документації, як того вимагає стаття 20 Закону №1378-IV, у ході розгляду справи також не встановлено.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, про непідтвердження використаної контролюючим органом при нарахуванні плати за землю її нормативної грошової оцінки даними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, й, як наслідок, про безпідставність збільшення позивачу грошового зобов`язання зі сплати земельного податку за 2009 рік не спростовується мотивами, наведеними у касаційній скарзі відповідача, і не дає підстав для задоволення вимог скаржника.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Інспекції без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко