Єдиний унікальний номер 134/1014/20
Номер провадження 1-кп/142/65/21
У Х В А Л А
іменем України
08 грудня 2021 року смт. Піщанка
Піщанський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Голубече Крижопільського району Вінницької області, зареєстрованому в АДРЕСА_1 , жителю АДРЕСА_2 , громадянину України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженому, непрацюючому, учню 2 курсу Державного навчального закладу «Крижопільський професійний будівельний ліцей» раніше не судимого,
в кримінальному провадженні про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020190000143 від 26 квітня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 ,-
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Піщанського районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020020190000095 12020020190000143 від 26 квітня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 .
Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2021 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Голубече Крижопільського району Вінницької області, зареєстрованому в АДРЕСА_1 , жителю АДРЕСА_2 , громадянину України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженому, непрацюючому, учню 2 курсу Державного навчального закладу «Крижопільський професійний будівельний ліцей», раніше не судимому, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20 грудня 2021 року включно, визначено суму застави в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90800 гривень, яку необхідно внести на депозитний рахунок отримувача: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, ГУДКСУ у Вінницькій області; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA 688201720355219002000000401.
В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження дії обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Клопотання мотивоване тим, що 25 квітня 2020 року близько 22 години ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, шляхом пошкодження вхідних дверей проник до приміщення магазину Крижопільського РСТ, що розташований в АДРЕСА_3 , приміщення якого, на правах оренди (договір оренди від 02 січня 2020 року) для здійснення підприємницької діяльності використовує споживче товариство «КООПЕРАТОР Т.В.», звідки вчинив крадіжку різних товарів та грошових коштів на загальну суму 7 963, 70 грн.
Крім того, в клопотанні зазначено, що 04 травня 2020 року близько 19 години 00 хвилин ОСОБА_4 через пошкоджене вікно проник в середину будинку по АДРЕСА_2 , що належить його дядьку - ОСОБА_6 звідки викрав грошові кошти в сумі 11 тисяч гривень та інше майно належне потерпілому ОСОБА_6 .
Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Крижопільського районного суду від 07 травня 2020 року обрано підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а саме по 03 липня 2020 року включно, який продовжено ухвалою судді Піщанського районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року строком на 60 діб, тобто до 31 серпня 2020 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 31 серпня 2020 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 жовтня 2020 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 20 жовтня 2020 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19 грудня 2020 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 29 січня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 29 березня 2021 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 24 березня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 22 травня 2021 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 21 травня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19 липня 2021 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 15 липня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 12 вересня 2021 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 09 вересня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07 листопада 2021 року включно. Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області 22 жовтня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_4 ,продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20 грудня 2021 року включно.
Таким чином, як зазначено в клопотанні, ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, також ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу, передбачені ст. 177 КПК України (ризики переховування від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином), не зменшились та існують на даний час, залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_4 , опинившись на волі, зможе ухилятися від суду та не виконувати процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно вплинути на потерпілих та свідків, а також він може вчинити інше кримінальне правопорушення, і на це вказують також такі обставини, як характер протиправних дій, в яких він обвинувачується, їх системність.
Тобто, за сукупності таких обставин, доцільно продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, його належну поведінку та попередження вчинення ним нових злочинів.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечили проти клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою проживання с.Голубече Крижопільського району Вінницької області.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечила проти клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, просила продовжити строк тримання на 60 днів, посилаючись на те, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд, заслухавши клопотання прокурора та обвинуваченого, захисника обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах обраного запобіжного заходу, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання прокурора, та задоволення клопотання обвинуваченого та його захисника з наступних підстав.
Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначених ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім інших, і запобіжні заходи.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тримання під вартою є одним з видів запобіжних заходів.
Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове засідання не було завершене до його спливу.
Оскільки строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 закінчується 20 грудня 2021 року, по справі триває судове слідство, допитана більша частина свідків, досліджено докази, а тому суд повинен вирішити питання щодо продовження строків тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 знаходиться під вартою вже досить тривалий час, а саме, - з 05 травня 2020 року, з урахуванням обставин справи, суд вважає, що перебування ОСОБА_4 в умовах ізоляції на протязі тривалого часу є на даний час необґрунтованим, а тому відносно нього потрібно змінити запобіжний захід, та призначити запобіжний захід, який не пов`язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст. 129 Конституції України проголошено, що однією з основних засад судочинства є законність.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Тримання особи під вартою може бути застосовано лише як тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його.
Відповідно до Закону України «Про попереднє ув`язнення» та ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
У відповідності до п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у ч. 1 ст. 177 КПК.
Підставою застосування запобіжного заходу згідно з ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У розумінні ст. 9 Конституції України - Конвенція про захист прав людини, Протоколи до Конвенції та Рішення ЄСПЛ - є частиною національного законодавства.
Разом з тим, в клопотанні прокурора відсутні обґрунтування необхідності продовження тримання під вартою ОСОБА_4 з урахуванням рішень ЄСПЛ, а саме клопотання має ознаки формалізму, в ньому містяться лише посилання на ті обставини, на підставі яких обвинуваченому (на час обрання запобіжного заходу, - підозрюваному) ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 травня 2020 року було обрано такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, строк якого продовжено ухвалами Піщанського районного суду Вінницької області
Так, прокурор в своєму клопотання посилається на ту обставину, що ОСОБА_4 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке санкцією ч. 3 ст. 185 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, а тому на підставі даної обставини йому слід обрати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Проте, суд критично відноситься до такої позиції прокурора, так як вона йде врозріз з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно положень ст. 5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою...».
Окрім того, слід вказати, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України, не тягне за собою автоматичне визнання його вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, він до винесення вироку вважається таким, який не винуватий у вчиненні злочину, який йому інкримінується, а тому суд вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред`явлене обвинувачення, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.
Окрім того, як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№ 41088/05 від 11.07.2006р.) одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справах «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови».
В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012 р.) вказано підстави для тримання під ватою мають бути підтверджені фактами.
В п.85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» (№72967/01 від 01.03.2007 р.) - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обгрунтованості до конкретної особи є порушенням п.4 ст.5 Конвенції.
Відповідно до висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» (№ 15217/07 від 12.03.2009 р.) національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
В Рішенні ЄСПЛ «Мамедова проти Росії» (№ 7064/05 від 01.06.2006 р.) сказано, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
В п. 51 Рішенні ЄСРПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991 р.) попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов`язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.
Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.
З огляду на зміст клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , воно має ознаки «автоматичної законності» позбавлення свободи, без обґрунтування такого тримання з огляду на норми КПК України та рішення Європейського суду з прав людини, оскільки прокурор в своєму клопотанні не надав нових, вагомих обставин, які б суд мав змогу застосувати як ризики, в розумінні ч. 1 ст. 177 КПК України, для подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Крім того, 15 грудня 2016 року ЄСПЛ було винесено рішення у справі «Ігнатов проти України» (далі Рішення), де було визнано заяву прийнятною та визнано, що мало місце порушення ст.5 Конвенції.
У п. 40 вказаного Рішення ЕСПЛ зазначено, що Суд нагадує, що питання про те, чи є розумним термін тримання особи під вартою не може оцінюватися абстрактно. Це питання повинно бути оцінено відповідно до особливостей кожного конкретного випадку, причини, наведених у рішеннях національних судових та слідчих органів, і задокументованих фактах, на які посилається заявник у його клопотанні про звільнення. Тривале тримання під вартою може бути виправдане у даному випадку, тільки якщо є конкретні ознаки існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує правило поваги до особистої свободи (див, серед іншого, Лабіта проти Італії, № 26772/95, § 153, БСИЯ 2000-ІУ, і Бузаджі проти Республіки Молдова, процитоване вище, § 90). В п.41 рішення у цій справі Суд зазначає, що тримання заявника під вартою тривало майже рік і вісім місяців. Серйозність звинувачень, висунутих проти нього і ризик його втечі були згадані в первісному рішенні про застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Ці ж аргументи, а також ризик його впливу на хід розслідування, який був доданий незабаром (див. пункти 8 і 13), залишилися незмінними аж до винесення вироку, за винятком рішення від 1 жовтня 2013, яке не містило взагалі ніяких підстав (див пункти 12 і 34 вище). Таким чином, суди використовували ті ж підстави для продовження терміну тримання заявника під вартою. Проте, відповідно до параграфу 3 статті 5, обґрунтування будь-якого терміну тримання, незалежно від того, наскільки коротким цей термін є, повинно бути переконливо продемонстроване владою.
Що ж стосується ризику того, що обвинувачений може перешкодити належному проведенню судового розгляду, суд зазначає, що ризики не повинні прийматися абстрактно, але повинні бути підкріплені фактичними доказами. Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ "Строган проти України", № 30198/11, § 97, 6 жовтня 2016 p.
Крім того, в рішенні по справі "Осипенко проти України", №. 4634/04, §§ 77 і 79, 9 листопада 2010 року), вказано, що з плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянути будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою. Викладені міркування є достатніми для того, щоб Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення параграфу 3 статті 5 Конвенції».
Таким чином, суд вважає, що прокурор в судовому засіданні взагалі не довів тієї обставини, що ОСОБА_4 має намір переховуватися від суду, а просто обмежився посиланням на такий ризик.
При вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою повинні бути надані додаткові вагомі докази того, що є наявна доцільність продовження такого строку і що інші більш м`які запобіжні заходи не можуть бути застосовані. Обов`язок доказування вагомості застосування такого виняткового запобіжного заходу покладається на сторону обвинувачення, зокрема, в даному випадку, - на прокурора, який заявив клопотання про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Тобто, саме прокурором в процесі повинно бути надано такі докази неможливості зміни запобіжного заходу на більш м`який, які б не могли б бути піддані жодному сумніву.
Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі "Кобець проти України" (Заява N 16437/04) від 14 лютого 2008 року зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (також рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Згідно положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно Постанови №14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
Потрібно наголосити, що в клопотанні про продовження строку запобіжного заходу прокурор приділив увагу ризикам поверхнево, не навівши жодних обґрунтувань. Зокрема прокурором зазначено, що обвинувачений ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати, спотворити речові докази по кримінальному провадженню, проте не вказаними яким способом, а також зазначено, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м`якого запобіжного заходу, проте жодних фактів на підтвердження даних обставин не наведено.
В той же час ЄСПЛ визнав, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню є недостатньою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прокурор, у свою чергу, не навів доказів реальної можливості незаконного впливу підозрюваного на процес доказування у даному кримінальному провадженні, в тому числі і на свідків.
Зокрема, прокурором у своєму клопотанні про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 не вказав будь-які дії вчиненні ним, які б свідчили про його переховування від органів досудового розслідування та/або суду, або про його наміри незаконно вплинути на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, знищити, сховати, спотворити речові докази по кримінальному провадженню, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює обрання йому більш м`якого запобіжного заходу. Також в клопотанні прокурора не вказано, чи обвинувачений має достатні соціальні зв`язків, однак відповідно до довідки про склад сім`ї ОСОБА_4 , виданої Голубецькою сільською радою Крижопільського району Вінницької області 28 квітня 2020 року за вих № 168, до складу сім`ї ОСОБА_4 входять баба ОСОБА_7 та дід ОСОБА_8 та він проживає в АДРЕСА_2 .
Будь-яких інших обставин, які в свідчили про перешкоджання ОСОБА_4 кримінальному провадженню іншим чином, про можливість вчинення ним іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа обвинувачується, підтверджених документально, прокурором суду не надано.
Стосовно загрози втечі, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
Проте, жодного доказу, який би свідчив про дійсне існування таких ризиків прокурором в порушення вимог п. 2, 4 ч. 1 ст. 196 КПК України не зазначено.
Крім іншого, під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу мають бути оцінені в сукупності всі юридично значимі обставини, визначені в ст. 178 КПК України.
Суд при розгляді клопотання ретельно перевіряє дані про особу, щодо якої продовжується строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою (вік, здоров`я, сімейний стан, соціальна зайнятість особи, вид діяльності, місце проживання п.п. 3-10 ч. 1 ст. 178 КПК).
Отже, як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійне місце проживання зі своєю сім`єю, тобто у нього існують міцні соціальні зв`язки.
Враховуючи, що в судовому засіданні прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, щоб обґрунтовувало недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, суд приходить до переконання, що домашній арешт як більш м`який запобіжний захід, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також в повній мір зможе запобігти спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст. 9, 29, 129 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п. 9 Інформаційного Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 51-550/0/4-13 від 04.04.2013 р. «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», Закону України «Про попереднє ув`язнення» та ст. 177 КПК України, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», правової позиції ЄСПЛ у рішеннях «Тодоров проти України», «Бойченко проти Молдови», «Беччієв проти Молдови», «Сарбан проти Молдови», «Клішин проти України», «Харченко проти України», «Белеветський проти Росії», «Александер Макаров проти Росії», «Мамедова проти Росії», «Летельє проти Франції», «Попков проти Росії», «Вєренцов проти України», «Шалімов проти України», «Ігнатов проти України», «Строган проти України», «Осипенко проти України», "Кобець проти України", «Барило проти України», Testa v. Croatia, «Салахов та Іслямова проти України», ч. 1 ст. 1, ст. 8, ст.ст. 177, 178, ч. 1 ст. 183, ч. 3 ст. 331, ч. 2 ст. 369, 370 - 372 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
В задоволенні клопотання прокурора Крижопільського відділу Тульчинської окружної прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 відмовити.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та йогозахисника,адвоката ОСОБА_5 про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт, - задовольнити.
Обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Голубече Крижопільського району Вінницької області, зареєстрованому в АДРЕСА_1 , жителю АДРЕСА_2 , громадянину України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженому, непрацюючому, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, змінити на запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт, негайно звільнивши його з - під варти в залі судового засідання після проголошення ухвали на підставі ч. 5 ст. 202 КПК України.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до обвинуваченого ОСОБА_4 застосувати строком на два місяці.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки:
1) прибувати до суду, який розглядає кримінальне провадження № 134/1014/20, за першою вимогою;
2) не залишати без дозволу суду місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , цілодобово.
4) утримуватися від спілкування в позасудовому порядку з потерпілим у кримінальному провадженні № 134/1014/20 ОСОБА_6 , та споживчим товариством«КООПЕРАТОР Т.В.»інтереси якогопредставляє керівникСТ ОСОБА_9 та свідками у даному кримінальному провадженні.
Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_4 невідкладно прибути до місця його проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Строк дії ухвали суду становить два місяці - з 08 грудня 2021 року по 08 лютого 2022 року, включно.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання до Відділення поліції № 1 (смт. Крижопіль) Тульчинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що порушення умов домашнього арешту має наслідком застосування грошового стягнення чи застосування більш суворішого запобіжного заходу, зокрема, тримання під вартою.
Відділенню поліції № 1 (смт. Крижопіль) Тульчинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області негайно поставити на облік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Голубече Крижопільського району Вінницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянину України, з базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого.
Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції, з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Ухвала суду в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти та застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Піщанський районний суд протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в цей же строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Суддя:
