Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 610/2229/18

провадження № 61-16760свп19

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., Осіяна О. М., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Усика Г. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., Шиповича В. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року у складі судді Носова Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - ПрАТ «СК «Еталон») про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я фізичної особи.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 01 червня 2014 року о 20 год 40 хв на Савинському шосе у м. Балаклія Харківської області відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю водія ОСОБА_5 , який керував автомобілем марки «Москвич-2140», номерний знак НОМЕР_1 , та допустив зіткнення із автомобілем марки ВАЗ 2101, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньої пригоди водію ОСОБА_6 завдано тяжкі тілесні ушкодження, від яких він загинув на місці події.

За фактом ДТП згідно з частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України розпочато кримінальне провадження № 12014220000000412. Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 13 серпня 2015 року застосовано до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі неповнолітнього під нагляд батькам, а саме матері ОСОБА_7 строком на 2 роки.

Станом на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Москвич 2140», номерний знак НОМЕР_1 , застрахована за полісом АС № 8708122 у ПрАТ «СК «Еталон», яке є відповідальною особою за відшкодування шкоди, завданої здоров`ю у зв`язку з настанням страхового випадку.

Листом від 08 серпня 2017 року ПрАТ «СК «Еталон» повідомило її про відмову у виплаті страхового відшкодування, зазначивши, що ОСОБА_5 не є особою, яка правомірно експлуатувала транспортний засіб на момент скоєння ДТП, у зв`язку з чим його цивільно-правова відповідальність не є такою, що застрахована відповідачем, і зазначена подія не може бути визнана страховим випадком.

Позивач зазначала, що відмова ПрАТ «СК «Еталон» у виплаті страхового відшкодування є незаконною.

Із урахуванням наведених обставин позивач просила суд стягнути із відповідача на її користь, а також на користь та в інтересах її неповнолітніх дітей, законним представником яких виступає вона: 9 987, 60 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_2 ; 32 398, 80 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_3 ; 36 052, 80 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_4 ; 24 360, 00 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_1 ; 14 616, 00 грн заборгованості зі сплати страхового відшкодування за страховим випадком від 01 червня 2014 року, пов`язаного із відшкодуванням моральної шкоди; 6 400, 00 грн судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року позов ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено. Стягнуто із ПрАТ «СК «Еталон» на користь ОСОБА_1 , а також на користь та в інтересах її неповнолітніх дітей, законним представником яких вона є: 9 987, 60 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_2 ; 32 398,80 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_3 ; 36 052, 80 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_4 ; 24 360, 00 грн відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, що належить до виплати ОСОБА_1 . Стягнуто із ПрАТ «СК «Еталон» на користь ОСОБА_1 14 616, 00 грн заборгованості зі сплати страхового відшкодування за страховим випадком від 01 червня 2014 року, пов`язаного із відшкодуванням моральної шкоди.

Стислий виклад рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Еталон» залишено без задоволення.Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року залишено без змін. Стягнуто із ПрАТ «СК «Еталон» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 9 000, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що ДТП сталася із вини водія, який керував забезпеченим транспортним засобом, а тому відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 720-ІХ), статті 1200 ЦК України ПрАТ «СК «Еталон» зобов`язано виплатити страхове відшкодування особам, які перебували на утриманні потерпілого, який загинув у результаті ДТП.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасниківсправи

У вересні 2019 року ПрАТ «СК «Еталон» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що винною в ДТП особою на момент вчинення ДТП був неповнолітній, який не мав водійського посвідчення. За таких обставин у ПрАТ «СК «Еталон» відсутній обов`язок виплачувати страхове відшкодування, оскільки винна в ДТП особа неправомірно володіла транспортним засобом. Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 161/8578/16 (провадження № 61-20738св18), згідно з яким необхідною умовою для виникнення обов`язку страховика здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власнику наземного транспортного засобу є настання страхового випадку, внаслідок якого завдано шкоду третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, під керуванням власника або особи, яка на законних підставах володіє ним та має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

У листопаді 2019 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ «СК «Еталон», у якому заявник просить відхилити зазначену касаційну скаргу та залишити без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою. Заявник зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що винна в ДТП особа неправомірно володіла транспортним засобом, оскільки на день ДТП була неповнолітньою та не мала права керувати транспортним засобом, є безпідставними з огляду на те, що неправомірне керування транспортним засобом не свідчить про те, що особа неправомірно володіє транспортним засобом.

У грудні 2019 року від ПрАТ «СК «Еталон» надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано матеріали цивільної справи № 610/2229/18 із Балаклійського районного суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року справу передано на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПрАТ «СК «Еталон» на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Мотиви, з яких виходила колегія суддів Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і як наслідок у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону № 720-ІХ, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Разом з цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 161/8578/16 (провадження № 61-20738св18) зробив інший висновок, а саме: якщо особа, яка керувала транспортним засобом на момент ДТП не мала посвідчення водія, тобто не мала законних підстав для керування транспортним засобом, то така особа не відноситься до осіб, відповідальність яких застрахована, а необхідною умовою для виникнення обов`язку страховика здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власнику наземного транспортного засобу є настання страхового випадку, внаслідок якого завдано шкоду третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, під керуванням власника або особи, яка на законних підставах володіє ним та має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Наведене, на переконання колегії суддів, свідчило про різне застосування Верховним Судом у складі колегій суддів однієї судової палати Касаційного цивільного суду норм права, які регулюють подібні правовідносини, що викликає потребу в усуненні виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 13 серпня 2015 року встановлено, що 01 червня 2014 року о 20 год 40 хв на Савинському шосе у м. Балаклія Харківської області відбулась ДТП за участю водія ОСОБА_5 , який керував автомобілем «Москвич-2140», реєстраційний номер

НОМЕР_1 , та допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 . Внаслідок ДТП водію ОСОБА_6 завдано тяжких тілесних ушкоджень, від яких він загинув на місці події. Застосовано до неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусовий захід виховного характеру у виді передачі неповнолітнього під нагляд батькам, а саме матері ОСОБА_7 строком на 2 роки.

Представником ОСОБА_1 ОСОБА_9 26 травня 2017 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» направлено повідомлення про ДТП, у якому зазначено, що внаслідок ДТП загинув ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Представником ОСОБА_1 ОСОБА_9 29 травня 2017 року на адресу ПрАТ «СК «Еталон» направлено заяву на виплату страхового відшкодування у сумі 100 000, 00 грн та 14 616, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Листом від 08 серпня 2017 року ПрАТ «СК «Еталон» повідомило представника ОСОБА_1 ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_5 вчинив ДТП у віці 14 років, відповідно до статті 15 Закону України «Про дорожній рух» не мав право на керування транспортними засобами, тому він не є особою, яка правомірно експлуатувала транспортний засіб марки «Москвич-2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент скоєння ДТП. У зв`язку з наведеним цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 не є такою, що застрахована ПрАТ «СК «Еталон», і згадана подія не може бути визнана страховим випадком. Отже, відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування за наслідками ДТП, що відбулася 01 червня 2014 року за участю транспортного засобу марки «Москвич-2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , забезпеченого полісом НОМЕР_3 , що перебував під керуванням ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть від 05 червня 2014 року, серії НОМЕР_4 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_6 згідно зі свідоцтвом про одруження від 31 липня 1999 року, актовий запис № 43.

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 25 травня 2017 року Андріївської селищної ради Балаклійського району Харківської області ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; у складі сім`ї ОСОБА_1 : ОСОБА_2 - син, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - син.

Станом на момент згаданої ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Москвич-2140», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована за полісом АС № 8708122 (чинного на дату ДТП) у ПрАТ «СК «Еталон», що не заперечувалося та визнано відповідачем, зазначено страховиком у листі про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Страхувальником за цим полісом є ОСОБА_10 , а забезпечений транспортний засіб - автомобіль «Москвич» М 2140, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Матеріали справи та рішення судів, що набрали законної сили, не містять відомостей про встановлення обставин того, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_5 , який не мав права керування ним автомобілем через свій вік, неправомірно заволодів автомобілем, під час експлуатації якого скоїв ДТП.

Мотиви, із яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга ПрАТ «СК «Еталон» не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Закон № 720-ІХ регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 720-ІХ в редакції Закону № 5090-VI).

З метою визначення дійсного змісту норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд визнає за потрібне врахувати таке. У попередній редакції норми права, а саме у редакції Закону № 3045-VI, пункт 1.4 статті 1 Закону № 720-ІХ визначав, що особи, відповідальність яких застрахована, - це особи, страхувальник та інші особи, які експлуатують забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

Чинна редакція пункту 1.4 статті 1 Закону № 720-ІХ (в редакції Закону № 5090-VI) визначає, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, з 04 листопада 2012 року з дня набранням чинності Законом № 5090-VI законодавець по-іншому визначив поняття «особи, відповідальність яких застрахована», поклавши в основу такого визначення критерій «правомірного володіння», а не «законної експлуатації» транспортного засобу.

Разом з тим, у пунктах 1.6 та 1.7 статті 1 Закону № 720-ІХ залишилися визначення термінів, які вживають у Законі, із використанням поняття «експлуатація», а саме:

- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (пункт 1. 6 статті 1 в редакції

Закону № 3565-VI);

- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункт 1.7 статті 1 в редакції Закону № 3045-VI).

Враховуючи, що формулювання законів не завжди є однозначними, Верховний Суд зобов`язаний у тлумаченні наведених норм права виходити із темпорального критерію: зі змісту більш пізнього у часі законодавчого акта, яким змінено підходи до визначення осіб, відповідальність яких застрахована.

Верховний Суд вважає за потрібне у контексті розглядуваного спору вказати на необхідність розмежування понять «правомірна експлуатація транспортного засобу» і «правомірне володіння транспортним засобом».

Володіння - це фактична влада, фізичне панування особи над тілесною річчю, яке надає особі фактичну можливість використовувати виключно для себе повну владу над річчю, тримати її для себе і в своїй владі з наміром отримувати з неї можливі вигоди і відхиляти чужий вплив на неї.

Основна ознака володіння полягає у пануванні (владі) особи над річчю, під чим розуміється вплив на річ, ставлення до речі. Друга ознака володіння полягає в тому, що панування має бути фактичним, хоча це і не завжди передбачає постійний контакт особи з річчю, характер панування визначається властивостями самої речі, її призначенням та характеристиками.

Майно, що перебуває у володінні особи, перебуває під її впливом. Користуючись, розпоряджаючись чи управляючи майном, особа здійснює певний вплив на майно, адже, реалізуючи ці права, особа здійснює певні активні дії. Для володіння характерною є не динаміка, а статика відносин. Володіння - це певний фактичний стан закріплення майна за певним суб`єктом.

Для того, щоб бути володільцем, особі не треба постійно перебувати у матеріальному контакті з річчю. У володільця лише повинна бути можливість у потрібний момент поставити себе в таке становище щодо речі, щоб реалізувати матеріальний контакт із нею. Отже, важлива ознака володіння полягає у тому, що такий матеріальний зв`язок має бути реальним чи дійсно можливим, а особа, яка володіє річчю, повинна мати реальні можливості в будь-який момент розпочати дійсне володіння річчю, користування та розпоряджання нею.

На відміну від володіння, експлуатація транспортного засобу за чинним правовим регулюванням пов`язується з наявністю у експлуатанта певного дозволу на здійснення такої діяльності. Відносини з експлуатації транспортних засобів регулюються імперативними нормами публічного права, такі відносини не регулюються цивільним законодавством, оскільки не відповідають критеріям, визначеним у статті 1 ЦК України.

Згідно з вимогами Правил дорожнього руху України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.

Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Відповідно до змісту частини першої статті 397 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями статті 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За змістом пункту 2.2 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів № 1029 від 26 вересня 2011 року власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.

Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення.

Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.

У справі, яка переглядається, не встановлено обставин того, що ОСОБА_5 протиправно володів транспортним засобом, що потрапив у пригоду.

Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону № 720-ІХ шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Пунктами 27.2, 27.3 статті 27 Закону № 720-ІХ передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до визначень, які містяться у пунктах 1.4, 1.6 статті 1 Закону № 720-ІХ особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.

Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту 1.6 статті 1 Закону № 720-ІХ особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону № 720-ІХ, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, встановивши, що внаслідок ДТП позивачу заподіяно шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, ДТП сталася із вини неповнолітньої особи, яка не мала посвідчення на право керування транспортним засобом та керувала транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність пов`язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, дійшли правильного висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої, малолітніх дітей, шкоду, заподіяну смертю потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Висновки про застосування норм права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

У зв`язку із викладеним Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 161/8578/16 (провадження № 61-20738св18).

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішення в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Визначаючи подібність правових відносин та встановлених судами обставин у цій справі, а також наведеній справі, що перебувала у провадженні іншої судової колегії Верховного Суду, Перша судова палата у складі Касаційного цивільного суду зробила висновок, що у цих справах відсутня подібність встановлених судами обставин набуття у володіння забезпеченого транспортного засобу. Істотна відмінність обставин у справі №161/8578/16 полягає у тому, що водій транспортного засобу, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керувала ним за дорученням його власника та у його присутності. Наведене могло свідчити про наявність вини декількох осіб у настанні дорожньо-транспортної пригоди, оскільки її настання має пов`язуватися не лише безпосередньо з діями водія, а й з недбалими та протиправними діями власника транспортного засобу.

Не встановивши підстав відступити від висновку у подібних правових відносинах, Перша судова палата вважає за потрібне сформулювати у цій справі правовий висновок про застосування норм права.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Під правомірним володінням транспортним засобом для цілей страхуванням потрібно розуміти таке володіння, яке виникло з волі власника, або іншої уповноваженої особи в результаті передачі у фактичне володіння та/або управління транспортним засобом. Порушення Правил дорожнього руху України, в тому числі передача транспортного засобу в управління особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, є порушенням публічного права, що не впливають на оцінку події ДТП як страхового випадку.

У випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 21 січня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак СуддіО. В. Білоконь І. А. Воробйова І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник О. М. Осіян С. О. Погрібний Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников Г. І. Усик С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк В. В. Шипович В. В. Яремко