ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" листопада 2021 р. Cправа №902/601/21

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича, с.Коржівка Немирівського району Вінницької області

до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ :

09.06.2021 на електронну адресу та в подальшому, 10.06.2021, на поштову адресу Господарського суду Вінницької області, надійшла позовна заява Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича про визнання права постійного користування 48,61 гектарами землі для ведення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом землекористування, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею №13 від 13.01.1993 на підставі рішення Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області.

Ухвалою суду від 14.06.2021 вказаний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху.

22.06.2021 до суду надійшла заява № б/н від 18.06.2021 (вх. номер канц. суду 01-34/5684/21 від 22.06.2021) за підписом голови Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

У зв`язку з перебуванням судді Нешик О.С., в період з 22 червня по 09 липня 2021 року у відпустці, на підставі розпорядження виконуючого обов`язки керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 22.06.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл справи №902/601/21, за результатами якого вказану справу розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою від 23.06.2021 відкрито провадження у справі №902/601/21. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03.08.2021.

07.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з доказами його направлення позивачу.

29.07.2021 до суду надійшла відповідь на відзив разом з доданими документами.

02.08.2021 суддя Яремчук Ю.О. подав заяву про призначення повторного автоматизованого розподілу для передачі справи раніше визначеному складу суду.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 02.08.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл справи №902/601/21, за результатами якого вказану справу розподілено судді Нешик О.С.

Ухвалою суду від 09.08.2021 справу №902/601/21 прийнято до свого провадження, розгляд справи розпочато спочатку, призначено у справі підготовчого судового засідання на 23.09.2021.

За наслідками судового засідання, яке відбулося 23.09.2021, судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів, оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.10.2021 до 11 год. 00 хв.

Вказаною ухвалою зобов`язано відповідача надати суду письмові пояснення з підтверджуючими доказами в обґрунтування щодо прийнятих Райгородською сільською радою Немирівського району Вінницької області рішень відносно земельної ділянки, яка є предметом даного спору, та зобов`язано Вінницьку районну державну адміністрацію надати суду до дня судового засідання належним чином завірену копію реєстраційної справи юридичної особи - фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича (код юридичної особи 20082129).

22.10.2021 до суду надійшли пояснення відповідача, в яких останній не погоджується з приводу надання позивачу земельної ділянки площею 48,61 га, оскільки Рішенням 26 сесії 1 скликання Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які виставляються на земельні торги, включено земельну ділянку площею 47,0 га. Додатково у поданих поясненнях відповідач просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.

22.10.2021 на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2021 від Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області до суду надійшли копії реєстраційної справи ФГ Казьмірчука Бориса Арсентійовича (код НОМЕР_1 ).

За наслідками судового засідання, яке відбулося 26.10.2021, судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.11.2021. Також судом постановлено повідомити відповідача про дату, час та місце розгляду справи шляхом оформлення відповідної телефонограми.

17.11.2021 до суду надійшла заява представника позивача про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд визнати за Фермерським господарством Казьмірчука Бориса Арсентійовича (місцезнаходження: 22870, Вінницька обл., Немирівський р-н, село Коржівка, код ЄДРПОУ 20082129) право постійного користування 47,00 гектарами землі, для введення сільськогосподарського виробництва кадастровий номером 0523084200:01:0448, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею на підставі рішення №13 від 13.01.1993 Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області.

Одночасно представник позивача просить суд поновити строк на подання заяви про зменшення позовних вимог, з огляду на те, що відповідачем направлено суду додаткові пояснення від 20.10.21 №02.19.875 та додаткові докази, які позивачу не були направлені.

Заява про зменшення позовних вимог мотивована тим, що підставою заперечень відповідача проти позову є розбіжність в розмірах земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448, право постійного користування якою просить визнати за собою позивач.

З метою усунення будь-яких розбіжностей, позивач вважає за необхідне уточнити (зменшити) позовні вимоги та просить суд визнати за Фермерським господарством Казьмірчука Бориса Арсентійовича (місцезнаходження: 22870, Вінницька обл., Немирівський р-н, село Коржівка, код ЄДРПОУ 20082129) право постійного користування 47,00 гектарами землі, для введення сільськогосподарського виробництва кадастровий номером 0523084200:01:0448, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею на підставі рішення від 13.01.1993 №13 Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області Української РСР.

23.11.2021 до суд надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі. Додатково представник позивача наполягає на позові та просить суд позов задоволити.

На визначену дату та час (23.11.2021) представники сторін не з`явилися.

Слід зазначити, що про дату, час та місце розгляду справи по суті учасники справи повідомлялися належним чином.

Так, представник позивача повідомлений про дату, час та місце розгляду справи під розписку (а.с.215).

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідною телефонограмою (а.с. 216).

Суд зазначає, що 22.11.2021 на електронну адресу суду надійшла заява про розгляд справи №902/601/21 у відсутності представника відповідача. У поданій заяві зазначено, що Райгородська сільська рада не погоджується з приводу надання земельної ділянки на праві постійного користування в розмірі 48,61 га, так як земельної ділянки з такою площею не існує.

Згідно довідки відповідального працівника апарату Господарського суду Вінницької області від 22.11.2021 вказана заява не містять електронного цифрового підпису.

Статтею 14 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.

Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Таким чином, відсутність електронного цифрового підпису на клопотанні робить неможливим ідентифікувати особу, що підписала та подала вказаний документ.

Відповідно до ч.ч. 2 та 4 ст.170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки електронна заява не містить ЕЦП, а тому не належить до офіційних документів, оригінал заяви у паперовій формі до суду не надходив, а тому суд залишає її без розгляду.

При цьому судом взято до уваги раніше подані клопотання сторін про розгляд справи без участі повноважних представників.

Суд зазначає про те, що будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Суд враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду справ судом порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"), а також в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Частиною першою ст.202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд враховує, що неявка сторін чи їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

В судовому засіданні 23.11.2021 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

13.01.1993 відповідно до Рішення № 13 сесії 21 скликання Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області було видано Державний акт ОСОБА_1 про постійне користування 48,61 гектарами землі для введення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом землекористування (а.с.23-28).

15.03.1995 створено Фермерське господарство Казьмірчука Бориса Арсентійовича (далі-позивач, фермерське господарство), яке очолив ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Після смерті ОСОБА_1 Фермерське господарство очолила його дружина ОСОБА_2 , яка відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців є керівником вказаного господарства.

Згідно адвокатського запиту №1189/01 від 24.01.2021, головою Райгородської сільської ради була надана відповідь №02/19-82 від 31.01.2020 з якої вбачається, що на чергову сесію Райгородської сільської ради винесено питання щодо використання земельної ділянки площею 47,0 га з кадастровим номером 0523084200:01:0448. Заяв про надання безоплатно у власність від інших громадян, організацій суб`єктів господарювання до сільської ради не надходило; на порядку денному не перебуває питання щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:0448 іншим громадянам, організаціям, суб`єктам господарювання. На черговій сесії Райгородської сільської ради буде розглянуто питання щодо використання земельної ділянки 47,0 га з кадастровим номером 0523084200:01:0448 (а.с.29).

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12697/15-18-ст від 27.09.2018 року Райгородській сільській об`єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 857,5500 га, які розташовані на території Райгородської сільської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області згідно з актом приймання-передачі (а.с.133, 134).

Згідно Рішення Райгородської сільської ради 26 сесії 1 скликання від 10.03.2020 земельна ділянка площею 47,0 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0448, цільове призначення землі сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту c.Коржівка Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області включена до переліку земельних ділянок комунальної власності, які виставляються на земельні торги окремими лотами (а.с.131, 132).

Судом встановлено, що в лютому 2020 ОСОБА_2 було подано позов до Немирівського районного суду Вінницької області про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 22.07.2020 у справі №930/385/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області про визнання в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право постійного користування 48,61 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва згідно з планом землекористування землею в порядку спадкування після смерті її чоловіка - ОСОБА_1 .

На виконання вказаного рішення суду Райгородська сільська рада рішенням 10 сесії 8 скликання №539 від 20.04.2021 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості гр. ОСОБА_2 , загальною площею 47,0 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0448 в постійне користування для ведення фермерського господарства, що розташована за межами с.Коржівка на території Райгородської сільської ради.

Разом з тим, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22.07.2020 у справі №930/385/20 оскаржено в апеляційному порядку Немирівською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Немирівського району.

Постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу керівника Немирівської окружної прокуратури Вінницької області задоволено, рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22.07.2020 у справі №930/385/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові з тих підстав, що позов заявлено неналежним позивачем.

На думку позивача, з моменту створення Фермерського господарства ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0523084200:01:0448 належить останньому, невизнання цього права Райгородською сільською радою стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Обґрунтовуючи поданий позов позивач зазначає, що законодавством не передбачено такої підстави, як припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника фермерського господарства. Тому смерть ОСОБА_1 не є підставою для припинення права постійного користування Фермерським господарством ОСОБА_1 48,61 гектарами землі для введення сільськогосподарського виробництва.

Фермерське господарство ОСОБА_1 є сімейною справою близько 30 років зазначена земельна ділянка використовується згідно з планом землекористування для введення сільськогосподарського виробництва.

Законодавством, чинним на момент створення фермерського господарства, було передбачено одержання засновником останнього земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи, а тому, Державний акт, виданий ОСОБА_1 про постійне користування 48,61 гектарами земельної ділянки для введення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом землекористування підтверджує право постійного користування земельною ділянкою.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

З огляду на те, що на чергову сесію Райгодської сільської ради Немирівського району Вінницької області винесено питання щодо використання земельної ділянки, площею 47,0 га з кадастровим номером 0523084200:01:0448 позивач звернувся до суду з метою захисту свого права шляхом визнання права постійного користування вказаною земельною ділянкою за Фермерським господарством Казьмірчука Бориса Арсентійовича.

23.11.2021 в судовому засіданні судом розглянуто клопотання представника позивача про поновлення строку для подачі заяви про зменшення позовних вимог.

Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку для подання заяви про зменшення позовних вимог проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч.1 ст.46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Пунктом 2 ч.2 ст.46 ГПК України визначено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як слідує зі змісту ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Як слідує із змісту клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку, основною причиною неподання вказаної заяви у визначений Кодексом строк останнім названо не направлення відповідачем додаткових пояснень від 20.10.2021 №02.19.875, а тому позивач ознайомився з їх змістом лише 21.11.2021 після отримання скан копій від суду, тому був позбавлений можливості звернутись з заявою про зменшення позовних вимог, у встановлений Господарським процесуальним кодексом строк.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що наведені в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставини можуть бути визнані судом як поважні причини пропуску строку, а відтак, керуючись принципом змагальності сторін, суд приходить до висновку про його задоволення.

З огляду на зазначене, заява представника позивача від 17.11.2021 про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснюється із врахуванням вимог, викладених у ній.

Суть заперечень відповідача викладених у відзиві полягає в наступному.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, акту - прийому передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність по Райгородській сільській раді було передано у комунальну власність 47,0000 га, при цьому позивач просить суд визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 48,61 га, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

У відповіді на відзив позивач зазначає про те, що відповідач визнав обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на висновки зроблені у постанові Вінницького апеляційного суду від 01.06.2021 у праві №930/385/20.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК, абз.2 ч.3 ст.20 ГК України "способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права".

Предметом позову у даній справі є визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича ), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст.7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції), користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з ч.1 ст.23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції), право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 № 3312-ХІІ, на момент створення фермерського господарства; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство"), після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення відповідного фермерського господарства.

09.06.2003 було прийнято Закон України "Про фермерське господарство" №937-ІV (далі - Закон №937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У ст. 1 Закону №937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону №937-ІV, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст.8 Закону №937-ІV).

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст.42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст.44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів ст. 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

З матеріалів справи слідує, що 13.01.1993 відповідно до Рішення №13 сесії 21 скликання Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області було видано Державний акт ОСОБА_1 про постійне користування 48,61 гектарами землі для введення сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом землекористування (а.с.23-28).

15.03.1995 створено Фермерське господарство Казьмірчука Бориса Арсентійовича, яке очолив ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Після смерті ОСОБА_1 Фермерське господарство очолила його дружина ОСОБА_2 , яка відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців є керівником вказаного господарства.

У п.7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст.141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до приписів ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями Цивільного кодексу України і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, так і на теперішній час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства не входить до складу спадщини. Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц.

Разом з тим Верховний Суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи.

Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування фермерського господарства не припиняється зі смертю засновника.

Вище наведене узгоджується також із позицією викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2020 справа №904/284/19.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

З огляду на викладене, з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку про доведення позивачем наявності у Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича права постійного користування 47,00 гектарами землі, для введення сільськогосподарського виробництва кадастровий номером земельної ділянки 0523084200:01:0448, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею на підставі рішення №13 від 13.01.1993 Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3)показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують встановлених судом обставин, тому не беруться судом до уваги.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 113, 119, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Фермерським господарством Казьмірчука Бориса Арсентійовича (село Коржівка, Немирівський район, Вінницька область, 22870, код ЄДРПОУ 20082129) право постійного користування 47,00 гектарами землі, для введення сільськогосподарського виробництва кадастровий номером земельної ділянки 0523084200:01:0448, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею на підставі рішення №13 від 13.01.1993 Коржівської сільської ради народних депутатів Немирівського району Вінницької області Української РСР.

3. Стягнути з Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області (вул.Миру, 16, с.Райгород Вінницька область, 22880, код ЄДРПОУ 04327376) на користь Фермерського господарства Казьмірчука Бориса Арсентійовича (с.Коржівка, Немирівський район, Вінницька область, 22870, код ЄДРПОУ 20082129) 2270,00 грн - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Повне судового рішення надіслати на наступні електронні адреси представника позивача ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Повне судове рішення складено 03 грудня 2021 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи