ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2010 р.

№ 2-а-4641/08/1570

Категорія: 2.11.3

в 1 інстанції: Катаєва Е.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Джабурія О.В.

суддів – Крусяна А.В.

– Шляхтицького О.І.

за участю секретаря – Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Іллічівську на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2008 року Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072350/0 від 08.01.2008р. та №0000072350/1, за якими нарахований податок на прибуток підприємств і організацій що перебувають у державній власності, у сумі 333 581 гривень (14649 гривень за основним платежем, 318 932 гривень - штрафна (фінансова) санкція); №0000082350/0 від 08.01.2008 року та № 0000082350/1, за якими визначений податок на додану вартість у сумі 365 570 гривень (232942 гривень за основним платежем, 132 628 гривень - штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 262 896 гривень (180 242 гривен за основним платежем та 82 654 гривень штрафних (фінансових) санкцій); №0000021701/0 та №0000021701/1, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 1 031 730, 03 гривень (343 811, 62 гривень за основним платежем, 687 623, 24 гривень штрафна (фінансова) санкція).

Вимоги позивач обґрунтував тим, що рішення, які оспорюються, винесені на підставі акту №3055/23-0301-01125672 від 21.12.2007 року планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 30.06.2007 року. Але висновки Акту про заниження суми валових доходів у розмірі 631 012 гривень у зв'язку з безпідставним наданням знижок до діючих тарифів по зберіганню експортно-імпортних і транзитних вантажів не обґрунтовані, оскільки цінова та тарифна політика ДП «ІМПТ»щодо послуг порту вантажовласникам відповідала Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997 року (далі Закон України №283/97-ВР), Наказу Мінтрансу України №392 від 26.12.1995 року, Господарському кодексу України, Статуту порту та укладеним договорам з вантажовласниками.

Позивач не погоджується з висновками Акту про завищення валових витрат на суму 74 310 гривень, у зв'язку з тим, що ДП «ІМПТ»не зменшив валові витрати після закінчення строку позовної давності для стягнення заборгованості за договорами з ПП «Ренесанс»та TOB «Роксо КЮГВП», оскільки ДП «ІМПТ»приймало заходи щодо погашення боргу з боку зазначених суб'єктів господарювання та на цей час триває процедура визнання їх банкрутами, де ініціюючим кредитором є ДП «ІМПТ», тому заборгованість не може вважатися безнадійною виходячи з приписів п. 1.25 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно необґрунтовано нарахований податок на додану вартість у сумі 14 862 гривень.

Позивач вважає, що ним сума 5 527 883 гривень включена до валових витрат відповідно до вимог пп. 5.2.10 п.5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновки Акту перевірки від 21.12.2007 року про створення (будівництво) основних фондів, а не їх капітальний ремонт, спростовується документами та договорами, що стосуються реконструкції Південного берегоукріплення. ДП «ІМПТ»також в позові зазначило, що висновки Акту перевірки щодо завищення валових витрат підприємства на загальну суму 12 787, 59 гривень, які стосуються господарських відносин з TOB «Е.Т.Е. Україна», TOB «Моя Оселя», ПП «Антарес Плюс», свідоцтва яких як платників податку було анульовано після здійснення господарських операцій, та відповідно завищення податкового кредиту на суму 19681 гривень, є необґрунтованими, оскільки ДП «ІМПТ»у 2006 році здійснило операції по придбанню товарів у вищезазначених підприємств та суми ПДВ були внесені до реєстру отриманих податкових накладних від TOB «Е.Т.Е. Україна», TOB «Моя Оселя», ПП «Антарес Плюс»та включені до складу податкового кредиту. Зазначені податкові накладні повністю відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість».

Позивач не погоджується з висновками перевіряючих про заниження податкового зобов'язання за квітень 2006 року на 21 590 гривень у зв'язку виведенням основних фондів із складу виробничих, по яких в податковому обліку нараховувалась амортизація, до складу невиробничих або таких, по яких в податковому обліку не нараховується амортизація, оскільки в бухгалтерському обліку помилково по основним засобам ЖКО була здійснена бухгалтерська проводка Дт 10409,10609 Кт 10402,10602, сторнована в грудні 2007 року, і як наслідок буде нарахована податкова амортизація. Фактичного переведення основних фондів ЖКО до складу невиробничих фондів не здійснювалася, що підтверджується відсутністю акту вводу в експлуатацію (внутрішнього переміщення) –ОЗ-1.

Обґрунтовуючи вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000021701/0 та №0000021701/1, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 1 031 730, 03 гривень (343 811, 62 гривень за основним платежем, 687 623, 24 гривень штрафна (фінансова) санкція) позивач зазначив, що ним при здійсненні виплат: по виконавчим листам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5; за навчання та підвищення кваліфікації працівників порту; а також при здешевленні харчування працівників порту в буфеті та їдальні порту - вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року №889-IV порушені не були. Виплати по виконавчим листам здійснювалися на виконання рішень суду та перераховувались не фізичним особам, а на рахунок виконавчої служби. Витрати на навчання та підвищення кваліфікації працівників порту мали мету створення інтелектуального потенціалу підприємства, а тому є витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників. Витрати на здешевлення харчування - є дотацією порту своєму структурному підрозділу та не може оподатковуватись податком з фізичних осіб як отримання ними додаткового блага у зв'язку з відсутністю індивідуального характеру дотацій.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та зазначив, що податкові повідомлення-рішення №0000072350/0 від 08.01.2008р. та №0000072350/1, за якими нарахований податок на прибуток у сумі 333 581 гривень (14 649 гривень за основним платежем, 318 932 гривень - штрафна (фінансова) санкція) вони просять скасувати в повному обсязі, незважаючи на те, що не оскаржують висновки Акту, які викладені в п.3.1.1.5,3.1.1.6,3.1.2.2. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що податок на прибуток в рішенні відповідача нарахований за сумарним значенням за перевіряємий період (перевіркою встановлені також випадки переплати податку на прибуток), а оскільки позивачем оспорюються висновки Акту, які викладені в п.3.1.1.4,3.1.2.3,3.1.2.9,3.1.2.12, це в сукупності є підставою для позовної вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, за якими нарахований податок на прибуток, в повному обсязі. Просив також по обставинам зазначеним в позові скасувати податкові повідомлення-рішення №0000082350/0 від 08.01.2008 року та №0000082350/1, за якими визначений податок на додану вартість у сумі 365 570 гривень (232 942 гривень за основним платежем, 132 628 гривень - штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 262 896 гривень (180 242 гривень за основним платежем та 82 654 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Що стосується вимог по скасуванню податкових повідомлень-рішень №0000021701/0 та №0000021701/1, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 1 031 730, 03 гривень (343 811, 62 гривень за основним платежем, 687 623, 24 гривень штрафна (фінансова) санкція) представник позивача уточнив вимоги та просив скасувати їх не в повному обсязі, як зазначено в резолютивній частині позову, а за обставинами, які викладені в позовній заяві, скасувати в частині зобов'язання у сумі 1 023 689, 07 гривень (341 229, 69 гривень за основним платежем, 682 459, 38 штрафна (фінансова) санкція), вказавши, що з іншою сумою визначеного податкового зобов'язання вони були згодні та сплатили податок у сумі 8 040, 96 гривень (платіжне доручення №192 від 11.01.2008 року - т.4 а.с. 184), що в позові помилково зазначено не було.

Представники позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставині, викладені в позові та уточненнях до нього, підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, наполягали, що оспорювані рішення є законними та обґрунтованими, винесені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009 року адміністративний позов задоволений частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000072350/1 від 06.02.2008р., за яким нарахований податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у сумі 333 581 грн. (14 649 гривень за основним платежем, 318 932 гривень - штрафна (фінансова) санкція). Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000082350/1 від 06.02.2008р., за яким визначений податок на додану вартість у сумі 365 570 гривень (232 942 гривень за основним платежем, 132 628 гривень - штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування податкового зобов'язання у сумі 262 896 гривень (180 242 гривен за основним платежем та 82 654 гривень штрафних (фінансових) санкцій). Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000021701/1 від 06.02.2008 року, за яким визначений податок з доходів фізичних осіб у сумі 1 031 730, 03 гривень (341 229, 69 гривень за основним платежем, 682 459, 38 гривень штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 997 706, 76 гривень (332 568, 92 гривень за основним платежем, 665 137, 84 штрафна (фінансова) санкція. В задоволенні решти позовних вимог –відмовлено.

Державна податкова інспекція у м. Іллічівську подала до суду апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009 року, в якій вказується, що судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права. Апелянт просить частково скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегією суддів встановлено, що Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» зареєстровано виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, свідоцтво про державну реєстрацію №275024 від 30.12.1993 року. Форма власності –загальнодержавна, підпорядковане міністерству транспорту і зв’язку. На податковий облік взято 02.01.1992 року за №1 в ДПІ міста Іллічівськ, перереєстровано 02.04.2004року №34 в СДПІ по роботі з ВПП в Одеській області. Взято на податковий облік 11.10.2005року №576 в ДПІ міста Іллічівськ.

З 29 жовтня по 07 грудня 2007 року була здійснена виїзна планова документальна перевірка ДП «ІМТП» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 30.06.2007 року, про що 21.12.2007року складено Акт №3055/23-0301-01125672 (т.1 а.с.86-209). Акт позивачем був підписаний з запереченнями, по розгляду яких відповідачем винесений висновок від 28.12.2007 року та повідомлено начальника ДП «ІМТП»про те, що висновки перевірки, за результатами якої складено акт №3055/23-0301-01125672 від 21.12.2007 року, залишаються без змін (т.1 а.с.72-85).

На підставі акту від 21.12.2007 року ДПІ 08.01.2008 року прийняло податкове повідомлення-рішення №0000072350/0, яким відповідачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток 333 581 гривень (14 649 гривень за основним платежем, 318 932гривень –штрафна (фінансова) санкція) за встановлені перевіркою порушення п.1.20, пп.1.22.1 п.1.22, п.1.32ст.1,пп.4.1.1,пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.2 п.5.2, пп.5.3.1,пп. 5.3.2, пп. 5.3.3,пп. 5.3.9 п.5.3,п.5.9 статті 5, пп. 7.9.6 п.7.9 ст.7, пп. 8.1.2, пп. 8.1.4 п.8.2, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8,пп.11.2.1 п.11.2,пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР із змінами та доповненнями (т.1, а.с.58); податкове повідомлення-рішення №0000082350/0, за якими визначений податок на додану вартість у сумі 365 570 гривень (232942 гривень за основним платежем, 132 628гривень –штрафна (фінансова) санкція) за встановлені перевіркою порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.5.1 п.4.5, п.4.9 ст.4, п.7.1, п.п.7.2.3, пп.7.2.4, пп. 7.2.8 п.7.2,пп. 7.4.3 п.74 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997року №168/97-ВР із змінами та доповненнями (т.1 а.с.64); податкове повідомлення-рішення №0000021701/0, якими визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 1 031 730,03 гривень (341 229,69 гривень за основним платежем, 682 459,38 штрафна (фінансова) санкція) за встановлені перевіркою порушення ст.ст.2, 3, 4, 7, 9, 16,17,19, 20 Закону України від 22.05.2005року №889-1V “Про податок з доходів фізичних осіб” (а.с.68).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, але рішеннями ДПІ у місті Іллічівську від 06.02.2008 року скарги залишені без задоволення (т.1 а.с.24-37,38-47), у зв’язку з чим позивач оскаржує вказані рішення в судовому порядку.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову частково.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в п.3.1.1.4, п.3.1.5.5 Акту зазначено, що ДП „ІМТП” у перевіряємому періоді необґрунтовано занижено суму валових доходів у розмірі 631 012,0 гривен у зв’язку з безпідставним наданням знижок до діючих тарифів по зберіганню експортно-імпортних і транзитних вантажів та відповідно відповідачем донарахована сума ПДВ у розмірі 124 109 гривен. Висновок ДПІ ґрунтується на том, що позивач порушив при здійсненні господарської діяльності пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України №283/97-РВ щодо застосування тарифів по зберіганню вантажів (цін послуг), оскільки створена на підприємстві комісія з напрацювання договірних умов основної діяльності ІМТП, яка діє на підставі «Положення про комісію з напрацювання договірних умов основної діяльності ІМТП», затвердженого Наказом начальника ДП «ІМТП»№767 від 04.07.2006року (далі Комісія), не мала повноважень та достатніх підстав для перегляду тарифних ставок та надання знижок по заключним договорам ДП «ІМТП»з „Alfa Trade n.v.” (договір від 30.12.2005року № 297,298,299), ТОВ «Метекс»(договір від 30.12.2005 року №281), СП «Трейс»(договір від 13.03.2006року №97) про надання послуг по зберіганню вантажів, так як з боку ДП «ІМТП»виконані всі вимоги по укладеним договорам та претензії з боку замовників відсутні.

Як зазначили перевіряючи в Акті, в порушення Наказу Міністерства транспорту України №188 від 12.03.2003року та наказів ІМТП «Про заміну тарифів, та порядку їх застосування на зберігання вантажів»№1152 від 06.12.2004року,№868 від 28.07.2006 року,№1201 від 18.10.2006 року протоколами засідань Комісій, були встановлені перерахунки по зберіганню вантажів (надані знижки) - ТОВ «Метекс», СП «Трейс», Trade n. v.». Ці протоколи підписані членами комісії, затверджені начальником ДП «ІМТП»та надані до відділу доходів ДП «ІМТП», щодо перерахунку вартості зберігання вантажу з урахуванням наданих знижок, у результаті чого у податковому обліку сума заниження валового доходу, у зв’язку з наданою знижкою складає 631 012 гривень (т.1 а.с. 120-123,144.)

Перевіряючими в Акті зазначено, що позивачем з ТОВ «Метекс»укладений договір №281 від 30.12.2005 року згідно якого вартість зберігання вантажу –металево –рудного концентрату повинна складати 645 943,94 грн. (т.1 а.с.121-122). Вказані висновки перевіряючих не відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам, оскільки договір №281 від 30.12.2005 року не стосується зберігання металево-рудного концентрату, а укладений на зберігання металопродукції (т.3 а.с.18-26). Зберігання 64 600 тонн металево-рудного концентрату проводилося відповідно до договору №47 від 20.01.2006 року (т.3 а.с.1-11), згідно якого тариф зберігання повинен складати 0,27грн./тонна за кожну добу з 65-ї доби.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника порту №798 від 12.07.2006 року зі змінами, внесеними наказом №868 від 28.07.2006 року (т.4 а.с.73-76) з 01.10.2006 року були встановлені нові тарифи на зберігання експортно –імпортних і транзитних вантажів, відповідно до яких тариф на зберігання вантажів навалом за кожну добу з 46 по 60 добу встановлений у розмірі 0,27грн/т за добу, за кожну добу з 61доби і далі –0,51грн/т за добу. Саме з врахуванням вказаних тарифів було виставлений рахунок №Э/12194 від 22.11.2006 року (т.3 а.с.29-39), яким за зберігання вантажу нараховано 645 943,94 гривень.

ТОВ «Метекс»звернулось до позивача з листом розрахувати зберігання вантажу відповідно до договору №47, який був укладений сторонами 20.01.2006 року (т.3 а.с.41). Протоколом Комісії від 01.12.2006 року, затвердженому начальником порту, вирішено, що розрахунок за зберігання вантажів повинен здійснюватись відповідно до діючих договорів (т.3 а.с.40). Відповідно до відомостей така оплата була здійснена у розмірі 393 134,24 грн.(т.3 а.с. 42-43).

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до договору №298 від 30.12.2005 року між позивачем та „Alfa Trade n. v.” тариф зберігання цвітних металів навалом складає 0,01грн/т за добу з 5-ї по 64 добу, з 65-ї доби і далі –0,05грн/т за добу (т.3 а.с.79-89). Оскільки тарифи, які встановлені Наказом начальника порту №798 від 12.07.2006 року зі змінами, внесеними наказом №868 від 28.07.2006 року, з 01.10.2006 року не відповідали умовам договору, „Alfa Trade n.v.”також звернулося з листом до начальника порту про розрахунок за зберігання вантажу відповідно до договору (т.3 а.с.98), про що був складений протокол Комісії, затверджений начальником порту (т.3 а.с.97). Саме відповідно до договору проведена оплата за зберігання вантажу по рахунку И2/4811 від 11.12.2006 року у сумі 67 978,76 гривень (т.3 а.с.91-95).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір №97 з СП „Трейс” був укладений позивачем 13.03.2006 року (т.3 а.с.47-64). Перевіряючи в Акті зазначили, що в порушення вказаного договору були проведені розрахунки з СП „Трейс” за зберігання сталі по рахункам Э2/148 від 18.01.2007 року, Э5/1093р від 30.03.2007 року, Э2/1092р від 30.03.2007 року за зниженими ставками відповідно до протоколів Комісії. Між тим, з вказаних рахунків та відомостей до них (т.3 а.с.68-75), вбачається що зберігання вантажу проводилось не тільки в межах строку договору, а також за 2004 та 2005 роки. Виходячи зі змісту протоколів Комісії, які затверджені начальником порту (т.3 а.с.70, 73, 78) позивачем при встановленні тарифів СП „Трейс” за зберігання сталі враховувалось як спільна діяльність з суб’єктами господарювання, так і тривале зберігання вантажу на складах порту у зв’язку з його запізненим прибуттям до порту, неприйняттям його залізницею, що привело к канцелірованню запродажного контракту.

Відповідно до вимог п.2.3.1 „Збірника тарифів на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням вантажів у портах України”, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №392 від 31.10.1995 року, за зберігання експортних, імпортних і транзитних вантажів, що прибули в порт (за винятком вантажів у контейнерах), плата не стягується протягом перших чотирьох календарних діб технологічного зберігання з моменту їх надходження. Після закінчення вказаного терміну та до моменту вивезення вантажів із порту з вантажовласника стягується плата за зберігання вантажів за вільними тарифами.

Статтею 190 Господарського кодексу України визначено, що вільні ціни визначаються об’єктом господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах –також за рішенням суб’єкту господарювання. Згідно п.1.20 ст.1 Закону України №283/97-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) яка визначена сторонами в договорі. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Статутом ДП „ ІМТП” передбачене, що поточне (оперативне) керівництво портом, організує його виробничо-господарську, соціально –побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань, передбачених законодавством, статутом, здійснює начальник порту, який самостійно вирішує питання діяльності порту за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції ФДМ України, Міністерства транспорту і державного Департаменту морського та річкового транспорту Міністерства транспорту України і трудового колективу згідно Статуту порту. Начальник порту укладає договори, у межах своєї компетенції видає накази та інші акти, дає вказівки, обов’язкові для всіх підрозділів та працівників порту (т.4 а.с.115-119).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме наказами начальника порту встановлюються тарифі на зберігання експортно-імпортних і транзитних вантажів (т.4 а.с.73-76,92), а також з метою ефективної організації договірної роботи в ДП „ІМТП” наказом начальника порту від 04.07.2006 року №767 створена Комісія з напрацювання договірних умов основної діяльності ІМТП та затверджене Положення про вказану Комісію, яка крім іншого вивчає пропозиції клієнтів порту з господарських договорів, надає пропозиції стосовно тарифної політики порту при укладені та змінах господарських договорів, готує пропозиції начальнику порту з питань, пов’язаних з господарською діяльністю ДП „ІМТП” (т.4 а.с.46-49).

На виконання своїх повноважень Комісією були розглянуті листи ТОВ «Метекс», СП «Трейс», „Alfa Trade n. v.” щодо перегляду тарифних ставок при розрахунках за зберігання вантажів та пропозиції Комісії оформлені протоколами засідання. На думку перевіряючих Комісія не мала повноважень на надання знижок. Між тим, як встановлено в судовому засіданні, що не оспорюється в акті перевірки, вказані протоколи підлягають виконанню договорено-правовою службою, відділом доходів порту лише після затвердження таких протоколів начальником порту, до компетенції якого відповідно до Статуту вирішення вказаних питань відноситься та рішення він може приймати як у формі наказів, так і у формі інших актів, вказівок.

Щодо встановлених в протоколах Комісій, затверджених начальником порту, тарифів на зберігання вантажів ТОВ «Метекс», СП «Трейс», „Alfa Trade n. v.”, суд вважає, що позивачем дотримані вимоги п.1.20 ст.1 Закону України №283/97-ВР щодо звичайних (справедливих ринкових) цін товарів (робіт, послуг), а також положень пп.1.20.2, відповідно до якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі відсутності–однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою.

Відповідно до вимог п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 зазначеного Закону обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Між тим, відповідачем ні в Акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано жодного доказу щодо обґрунтування своїх висновків про заниження тарифів по зберіганню вантажів в вищевказаних випадках розрахунків з ТОВ «Метекс», СП «Трейс», „Alfa Trade n. v.”.

Враховуючи викладене суд першої інстанції вірно вважає, що висновки перевіряючих про заниження суму валових доходів у розмірі 631 012 гривень у зв’язку з безпідставним наданням знижок до діючих тарифів по зберіганню експортно-імпортних і транзитних вантажів є необґрунтованими, протиречать вимогам законодавства, а тому відповідачем відповідно необґрунтовано донарахована сума ПДВ у розмірі 124 109 гривень.

При цьому суд першої інстанції також врахував, що нарахування державним підприємством „ІМТП” ПДВ за надані послуги, у тому числі за зберігання вантажу (у тому числі по рахунку И2/4811 від 11.12.2006 року), щодо відносин з компанією „Alfa Trade n. v.” відповідно до договору №298 від 30.12.2005 року визнано рішенням господарського суду Одеської області від 08.08.2007 року безпідставним та неправомірним (т.5 а.с.17-20).

В п.3.1.2.3, 3.1.5.10 Акту зазначено, що ДП „ІМТП” не зменшив розмір валових витрат на суму виданих авансів по договорам з ПП «Ренесанс»та ТОВ «Роксо КЮГВП» після закінчення строку позовної давності, внаслідок чого валові витрати безпідставно завищені на 74 310 грн., у тому числі у 2 кв. 2006 року –51 285 гривень; у 3 кв.2006року –23 025 гривень.

Як зазначили перевіряючи в Акті відображені валові витрати щодо виданого авансу необхідно сторнувати в момент закінчення строку позовної давності, оскільки після закінчення строку позовної давності заборгованість покупця щодо товарів (робіт, послуг), що придбається, трансформується в безповоротну фінансову допомогу. У декларації з податку на прибуток зменшення валових витрат слід відобразити в рядку 04.1 за знаком «-». В Акті зазначено, що трирічний строк позовної давності по договору №1/09/587-0 від 10.11.1999 року між ДП „ІМТП” (покупець) та ПП «Ренесанс»(продавець) на поставку нафтопродуктів закінчився 26.11.2002 року, а по договору №29 від 23.06.2003 року між ДП „ІМТП” (замовник) та ТОВ «Роксо КЮГВП» (виробник) на поставку товарів - 06.08.2006 року, так як цей строк повинен обчислюватися з дня, наступного за останнім днем невиконання зобов’язання стороною по договору. Вказаний строк позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України може бути збільшений лише за домовленістю сторін, що закріплюється в договорі. Оскільки в договорах відсутнє посилання на збільшення строку позовної давності, звернення ДП „ІМТП” до господарського суду за спливом строку позовної давності та прийняття по ним рішень судом, за змістом Акту не може бути підставою для збільшення строку позовної давності.

У зв’язку з цим, як зазначено в Акті, раніше відображений податковий кредит необхідно було зменшити. У декларації з ПДВ суму зменшення податкового кредиту слід було відобразити в рядку 16.3 зі знаком «-»і заповнити додаток 1 до податкової декларації. ДП „ІМТП” не було проведено коригування суми податкового кредиту по ПДВ, внаслідок чого податковий кредит безпідставно завищено на 14862грн. (т.1 а.с.128-129,147-148).

Суд першої інстанції вірно вважає висновки акту щодо закінчення строку позовної давності по договору №1/09/587-0 від 10.11.1999року між ДП „ІМТП” (покупець) та ПП «Ренесанс»(продавець) на поставку нафтопродуктів саме - 26.11.2002 року не відповідають встановленим в рішенні господарського суду Одеської області від 18.07.2005 року обставинам. Рішенням господарського суду встановлено, що строк дії вказаного договору та додаткових угод до нього визначений сторонами у самому договорі –до повного його виконання. На виконання умов договору та додаткових угод до нього ДП „ІМТП” було перераховано на р/рахунок ПП „Ренесанс” в період з 07.12.1999 року до 13.01.2000 року 315 047,85 гривень, однак поставки товару були здійснені лише на загальну суму 253 505,36 гривень, недопоставлено в порушення договору дизельного палива на 61542,48 грн. Рішенням суду розірваний договір №1/09/587-0 від 10.11.1999 року між ДП „ІМТП” та ПП «Ренесанс» та стягнуто з ПП „Ренесанс” 61 542,48грн. (т.4 а.с.166-169).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ДП „ІМТП” приймав заходи щодо погашення стягнутої з ПП „Ренесанс” суми боргу включно до ініціювання визнання ПП „Ренесанс” банкрутом (т.4 а.с.160-172). Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2007 року затверджений звіт ліквідатора та припинена юридична особа - ПП „Ренесанс”, кредитна заборгованість банкрута списана як безнадійна (т.4 а.с.134-135). Таким чином, обов’язок сторнувати валові витрати та відобразити їх зменшення у декларації з податку на прибуток в рядку 04.1 за знаком «-» виник у ДП „ІМТП” у другому кварталі 2007 року, перевірка ж проводилась з 01.04.2006 року по 30.06.2007 року.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що також необґрунтованими є висновки перевіряючих в акті про закінчення строку позовної давності по договору №29 від 23.06.2003 року між ДП „ІМТП” (покупець) та ТОВ „Роксо” (продавець) на виготовлення та поставку продукції - 06.08.2006 року та відповідно настання обов’язку позивача сторнувати валові витрати у сумі 27630,0грн., оскільки судом встановлено, що при невиконанні ТОВ „Роксо” умов договору, ДП „ІМТП” звернувся до суду та рішенням господарського суду міста Києва у справі №17/192 від 29.06.2004 року розірваний договір №29 та стягнуто з ТОВ „Роксо” на користь ДП „ІМТП” 27 630 гривень (т.4 а.с.151-153). ДП „ІМТП” також приймає заходи щодо погашення стягнутої з ТОВ „Роксо” суми боргу, також звернулось до суду про визнання ТОВ „Роксо” банкрутом (т.4 а.с.136-159).

Суд першої інстанції вірно вважає необґрунтованими висновки акту щодо завищення суми податкового кредиту по ПДВ на 14 862 гривень, оскільки ні а акті перевіряючими, ні в судовому засіданні представниками відповідача не надані докази того, що вказана сума була віднесена до податкового кредиту, та не спростовані твердження позивача, що вказана сума не відносилась до податкового кредиту у зв’язку неодержанням від постачальників –ПП „Ренесанс” та ТОВ „Роксо” податкових накладних. Відповідно до п.7.4.5 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними, а тому у позивача не було підстав для проведення коригування суми податкового кредиту по ПДВ у квітні 2006 року на суму 10 257 гривень та у серпні 2006 року на суму 4605 гривень. Бухгалтерські проводки Дт641 та Кт644, в яких відображені вказані операції, не здійснювалися у зв’язку з відсутністю податкових накладних.

В п.3.1.5.8 Акту зазначено, що протягом перевіряємого періоду ДП „ІМТП” проводилось виведення основних фондів із складу виробничих, по яких в податковому обліку нараховувалась амортизація, до складу невиробничих або таких, по яких в податковому обліку не нараховується амортизація. Так, у 2-му кварталі 2006 року переведено із складу виробничих основні фонди 3-ї групи залишковою вартістю 107 950 гривень (по даних податкового обліку). Бухгалтерські проводки Дт10409 ”Основні фонди об’єктів соціальної сфери” Кт 10402 „Виробничі основні фонди” (рах.104 „Машини та обладнання”) Дт 10609 „Основні фонди об’єктів соціальної сфери” Кт10602 „Виробничі основні фонди” (перелік в додатку №28 до Акту). ДП „ІМТП” не нараховано податок на додану вартість на балансову вартість переданих зазначених основних фондів, в результаті чого занижено суму податкового зобов’язання за квітень 2006 року на 21 590 гривень (т.1 а.с.146-147, 198).

Судом першої інстанції встановлено, що основні фонди балансовою вартістю 107 950 гривень рахуються у позивача за ЖКО та протягом перевіряємого періоду їх переведення до складу невиробничих фондів не здійснювалось. Вказані обставини підтверджуються як відсутністю первинних документів про переведення цих фондів, а саме акту вводу в експлуатацію (внутрішнього переміщення), так і наявністю їх в ЖКО та нарахування на них амортизації (т.3 а.с.206-215, т.4 а.с.95-101). При таких обставинах суд вважає, що дійсно в бухгалтерському обліку помилково по основним засобам ЖКО балансовою вартістю 107950грн. була здійснена бухгалтерська проводка Дт 10409,10609 Кт 10402,10602, що не є підставою для нарахування податкового зобов’язання (податку на додану вартість) за квітень 2006 року на 21 590 гривень, оскільки відповідно до п.4.9 ст.5 Закону України №168/97-ВР для цілей оподаткування як поставка основних виробничих фондів розглядається саме переведення основних фондів до складу невиробничих фондів.

В п.3.1.2.9 Акту зазначено, що ДП „ІМТП” в порушення пп.5.3.2 п.5.3 ст.5, пп.8.1.2, 8.1.4 п.8.1,пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат, в частині витрат на поліпшення основних фондів, віднесено суму витрат, які за своїм призначенням не відносяться до переліку з капітального ремонту, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення основних фондів, а саме роботи виконані підрядником ДП „ГТ Проект-Україна” по устрою ґрунтових анкерів, устрою свайної основи та верхньої будівлі (оголовка), створення території та устрій покриття, устрою водовідного лотка та енергозабезпечення Південного берегоукріплення, так як за змістом Акту, ці роботи відносяться до створення (будівництва) основних фондів, і як наслідок, витрати по таких роботах повинні збільшувати балансову вартість цього об’єкту основних фондів. Оскільки затрати на вказані роботи у розмірі 5 527 882,85 гривень віднесені до складу валових витрат в рядок 04.10 „Витрати на поліпшення основних фондів” валові витрати завищені на вказану суму, у тому числі: 2006 рік –4 278 724грн., 1 квартал 2007 року –1 249 159 грн. (а.с.132-133).

При цьому перевіряючі в Акті зазначили, що дійсно самим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не визначено, які види робіт мають бути віднесені до поточного і капітального ремонту, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення основних фондів, але оскільки пунктом 1.43 ст.1 Закону передбачено, що інші терміни (які не визначено в Законі) використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів, ними в основу своїх висновків положено Наказ Держбуду України „Про доповнення №3 до ДБН Д.1.1-1-2000 „Правила визначення вартості будівництва” від 07.05.2002 року №80, відповідно до якого роботи, що виконуються при спеціалізованому будівництві, в тому числі конструкції гідротехнічних споруд; протизсувні та інші інженерні та природоохоронні споруди, відносяться до будівельних робіт.

Між тим, відповідно до пп.5.2.10 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп.8.7.1 цього Закону, а саме платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані вимоги Закону позивачем були виконані, в бухгалтерському обліку витрати у розмірі 5 527 882,85 гривень відображені бухгалтерськими проводками Дт 23801 Кт63101. В податковому обліку –накопичені у відомості „Ремонти основних фондів пооб’єктно”, які складаються поквартально та віднесені до складу валових витрат у повному обсязі (т.4 а.с. 173-177).

Крім того, Правилами технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.05.2005 року №257, до яких відноситься берегоукріплення, визначено, що капітальний ремонт таких споруд –є комплекс операцій, що передбачає заміну (відновлення) елементів конструкції споруди (у тому числі і несучих), як правило з виведенням її з експлуатації. Комплекс таких операцій передбачений договором №334-о від 19.05.2005року між ДП „ІМТП” (Замовник) та ДП „ГТ Проект-Україна” (Підрядник). Предметом цього договору є виконання підрядником за оплату замовника комплексу будівельно –монтажних робіт по капітальному ремонту Південного берегоукріплення (т.2 а.с.1-6). Вказаний договір, його предмет та умови, ні сторонами, ніким іншим не оспорювався. В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умови договору виконані сторонами (т.2 а.с.7-100). Висновки Акту перевірки від 21.12.2007 року про створення (будівництво) основних фондів, а не їх капітальний ремонт, спростовується також тим, що Південне берегоукріплення є гідротехнічною спорудою, в акті огляду якої від 11.01.2007 року зазначено, що вона побудована 1961-1965 роках, її призначенням є захист від хвиль, течій, льоду, в 2005 –2006 роках проведена реконструкція берегоукріплення (т.2 а.с.29-33), яка здійснювалася на підставі робочих проектів та робочої документації щодо його капітального ремонту.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважає, що позивачем сума 5 527 883 гривень включена до валових витрат відповідно до вимог п.п.5.2.10 п.5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновки акту про порушення ДП „ІМТП” пп.5.3.2 п.5.3 ст. 5, пп. 8.1.2, 8.1.4 п.8.1,пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» спростовуються вищезазначеними обставинами, встановленими в судовому засіданні.

Також в п.3.1.2.12, п.3.1.5.11 Акту перевірки вказано на завищення валових витрат підприємства на загальну суму 12787,59 гривень на підставі п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону України №283/97-ВР, яке виразилось включенням до складу валових витрат витрат у сумі 12788грн., які не підтвердженні відповідними документами, а саме ТОВ „Е.Т.Е. Україна” на суму 3084,50 грн., ТОВ „Моя Оселя” на суму 1663,73 грн., ПП „Антарес Плюс” на загальну суму 8039,36 гривни та відповідно завищений податковий кредит на суму 19 681 гривни (т.1 а.с.135,148-149).

Висновки перевіряючих базуються на тому, що відповідно до пп.7.2.3,7.2.4 п.7.2. статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Право на складання податкових накладних надається виключно платникам податків, які зареєстровані як платники ПДВ та мають свідоцтво платника ПДВ. А оскільки постановою Приморського районного суду міста Одеси від 23.02.2007 року визнано фіктивним правочин, який був виражений у прийнятті рішення про створення і діяльність ТОВ „Е.Т.Е. Україна ” недійсним з моменту його вчинення, а саме з 24.10.2005 року, визнано недійсним статут ТОВ „Е.Т.Е. Україна” з моменту його реєстрації, а саме з 03.11.2005 року; постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 19.12.2006 року визнано недійсним Статут ТОВ «Моя Оселя»з моменту реєстрації, а саме з 13.04.2006 року; постановою Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2007 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію, статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість з моменту видачі ПП „Антарес Плюс”; ДПІ анульовані реєстрації платника ПДВ відповідно по ТОВ „Е.Т.Е. Україна ” актом від 03.11.200 6року, ТОВ «Моя Оселя»актом від 10.01.2007 року, ПП „Антарес Плюс” актом від 02.11.2007року.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

В самому акті перевірки від 21.12.2007 року перевіряючі не спростовують того факту, що ДП «ІМПТ»у 2006 році здійснило операції по придбанню товарів у вищезазначених підприємств та суми ПДВ були внесені до реєстру отриманих податкових накладних від ТОВ „Е.Т.Е. Україна ”, ТОВ «Моя Оселя», ПП „Антарес Плюс” та включені до складу податкового кредиту.

Зазначені податкові накладні повністю відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР. Відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна, яка видається платником податку –поставником товарів (послуг) на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту (т.3 а.с.187-205,т.5 а.с.29-56).

При таких обставинах суд першої інстанції вірно не прийняв посилання представника відповідача, як на підставу нарахування зобов’язання та штрафних санкцій на анулювання реєстрацій платників податків ПП „Антарес Плюс”, ТОВ „Е.Т.Е. Україна ”, ТОВ «Моя Оселя»відповідно до рішень судів, та вважає, що позивач на час включення сум до податкового кредиту мав документи, що відповідали правилам бухгалтерського та податкового обліку та при включенні до валових витрат суму 12788грн. та податкового кредиту 19681 грн. діяв відповідно вимог Закону України №283/97-ВР та Закону України №168/97-ВР .

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не спростовує доводи позивача про знаходження ТОВ „Е.Т.Е. Україна”, ТОВ «Моя Оселя», ПП „Антарес Плюс” на час здійснення господарських операцій з ДП „ІМТП” в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та на обліку в ДПІ як платника податків. Відповідно ж до ч.2 ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Жодного доказу про те, що позивач знав про недостовірність відомостей, які внесені в ЄДР про ТОВ „Е.Т.Е. Україна”, ТОВ «Моя Оселя», ПП „Антарес Плюс” відповідач суду не надав. З цих обставин суд вважає, що неспроможним є посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп.7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР, відповідно до якого право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, оскільки він по обставинам перевірки стосується не позивача, а ТОВ „Е.Т.Е. Україна”, ТОВ «Моя Оселя», ПП „Антарес Плюс”.

В п.3.1.7.1 Акту перевірки від 21.12.2007 року вказано на порушення позивачем вимог ст.ст. 4,8,17,19,20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року №889-1V (далі Закон України №889-1V), а саме не сплачено вказаний податок у сумі 4310,77грн. при сплаті коштів платіжним дорученням №7341 від 04.01.2007року в сумі 33159,80грн. на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.12.2006 року ДВС у місті Іллічівську про стягнення з ДП «ІМТП»на користь ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (т.1 а.с.151-152).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою головного державного виконавця міста Іллічівську від 27.12.2006 року було відкрите виконавче провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з ДП «ІМТП»на користь ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з березня 2005 року по жовтень 2006 року за 20 місяців у розмірі 33 159,80 гривень та запропоновано боржнику виконати рішення суду у добровільному порядку до 02.01.2007 року. Платіжним дорученням 7 342 від 04.01.2007 року вказана сума перерахована ДВС у місті Іллічівську як добровільне виконання рішення суду (т.2 а.с.103,105-108,т.4 а.с.84-87).

Пунктом 1.17 ст.1 Закону №889-1V визначено, що працедавець –це юридична особа, яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку з доходу фізичної особи до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами. Згідно п.17.1 ст.17 цього Закону особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при виплаті на користь ОСОБА_3 середньої заробітної плати у розмірі 33159,80грн. на підставі рішення суду за час вимушеного прогулу ДП «ІМТП»зобов’язано було утримати з цієї заробітної плати податок з доходів фізичних осіб у порядку, встановленому п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону №889-1V.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження позивача на те, що оскільки ОСОБА_3 не виконував ніякої роботи, виплачена ОСОБА_3 сума у розмірі 33159,80грн. не є заробітною платою, з посиланням на ст.1 Закону „Про оплату праці”, відповідно до якого заробітною платою є винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. В ст. 26 цього Закону зазначено, що відрахування із заробітної плати можуть проводитися лише у випадках, передбачених Законом. Одним з таких Законів і є Закон України №889-1V «Про податок з доходів фізичних осіб», стаття 1 якого визначає поняття термінів, які вживаються в цьому Законі. Згідно з п.1.1 ст.1 для цілей цього Закону під терміном „заробітна плата” розуміються також інші заохочування та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно з законом. Середній заробіток за вимушений прогул стягнутий з позивача на користь ОСОБА_3 при розгляді спірних правовідносин, які випливають саме з відносин трудового найму.

В п.3.1.7.2 Акту перевірки від 21.12.2007 року вказано на порушення позивачем вимог ст.ст.4,8,17,19,20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року №889-1V, а саме не сплачено вказаний податок у сумі 4350грн. при сплаті коштів в сумі 33000грн. моральної шкоди: на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.12.2006 року ДВС у місті Іллічівську про стягнення 3000грн. з ДП «ІМТП»на користь ОСОБА_3; на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.07.2006року ДВС у місті Іллічівську про стягнення по 30000грн. з ДП «ІМТП»на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.1 а.с.152, т.4 а.с.84-91)

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України №889-1V дохід –це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь. Згідно п.4.2.10 ст.4 цього Закону у загальний місячний оподаткований дохід включається дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаної платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

Згідно п.1.15 Закону України №889-1V податковий агент –юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента –юридичної особи, яки незалежно від їх організаційно –правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нарахувати, отримати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, весті податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач на виконання рішень суду та постанов головного державного виконавця міста Іллічівську від 04.07.2006 року та від 27.12.2006 року, якими було відкрите виконавче провадження з примусового виконання судових рішень про стягнення з ДП «ІМТП»моральної шкоди на користь ОСОБА_3 3000грн., ОСОБА_4, ОСОБА_5 -30000грн., платіжними дорученнями 7342 від 04.01.2007 року та 4140 від 10.07.2006 року перерахував ДВС у місті Іллічівську 33000грн. як добровільне виконання рішень суду (т.2 а.с.101-102,104-108). При цьому в порушення вимог ст.1,4,1719 Закону України №889-1V не здійснив нарахування, утримання та сплату до бюджет податку з доходів фізичних осіб.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги твердження позивача, що у ДП «ІМТП»були відсутні правові підстави здійснювати функції податкового агента по сплаті податку з суми відшкодування моральної шкоди, оскільки ним ця сума не нараховувалась, а була визначена судом і виплачувалась фізичної особі не Державним підприємством «ІМТП», а органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог Закону України від 24.03.1998 року „Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба входить до системи органів міністерства юстиції і здійснює виконання рішень. В ст. 1 Закону України від 21.04.1999 року „Про виконавче провадження” визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів. Оскільки Законами України „Про виконавче провадження” та „Про державну виконавчу службу” органам державної виконавчої служби повноважень щодо сплати податку з доходу фізичних осіб не надано, вони не є податковими агентами у розумінні ст.1 Закону України №889-1V. Перерахування суми відшкодування моральної шкоди на рахунок державної виконавчої служби не змінює їх призначення, а саме виплату їх фізичним особам, а оскільки така виплата фактично здійснена позивачем, він як податковий агент повинен був сплатити податок з фізичних осіб.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач як працедавець та податковий агент був зобов’язаний при сплати коштів ОСОБА_3 за вимушений прогул та моральної шкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб за їх рахунок відповідно до вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». З цих обставин суд не приймає до уваги посилання позивача на обов’язок вказаних осіб включити ці кошти в річну декларацію та сплатити податки, при цьому суд враховує, що відповідно до п.20.3.2 статті 20 Закону №889-1V у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу.

Суд першої інстанції вірно вважає, що при донарахуванні позивачу податку з фізичних осіб у сумі 8660,77 гривень, який не був сплачений позивачем при сплаті моральної шкоди у сумі 33000грн. фізичним особам - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та середньої заробітної плати у розмірі 33159,80грн. ОСОБА_3, та відповідно нарахуванні штрафних санкцій у сумі 17321,54грн., відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений вищезазначеними Законами.

За результатами перевірки відповідачем донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 2552,99 грн. (п.3.1.7.Акту) з сум перерахованих ДП «ІМТП»за підвищення кваліфікації в інституті післядипломної освіти керівних працівників та спеціалістів водного транспорту, в Одеському національному політехнічному університеті та інших учбових закладах. В Акті зазначено, що відповідно до п.п.4.3.20 п.4.3 ст.4 Закону України №889-1V до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу не включається сума сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку –найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у пп.6.5.1 п.6.5. ст.6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Сума визначена у пп.6.5.1 п.6.5. ст.6 у 2006 році дорівнювала 680 грн, у 2007 році –740 грн. На думку перевіряючих, оскільки в зазначених в Акті випадках термін навчання не перевищував місяця, то сплата підприємством сум перевищуючих 680грн. у 2006 році та 740грн. у 2007 році за кожного працівника є додатковим благом у вигляді вартості безоплатного отриманих послуг, яка відповідно до пп.4.2.9 п.4.9 ст.4 Закону України №889-1V включається до складу загального місячного оподаткованого доходу (т.1 а.с.152-155).

Статтею 201 КЗпП України встановлено, що для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи. Згідно Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України № 127/151 від 26.03.2001 року видами професійного навчання кадрів на виробництві є первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.

В статті 5 Закону України №334 від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначено, що витрати платника податку, пов’язані з професійним навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податків –є витратами подвійного призначення та включаються до валових витрат підприємства у розмірі до 3-х відсотків фонду оплати праці звітного періоду. Таким чином, в залежності від цілей професійного навчання кадрів на виробництві витрати на таке навчання можуть розглядатись як компенсація вартості підготовки або перепідготовки найманої особи по профілю діяльності або загальних виробничих потреб роботодавця, або як витрати на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю підприємства, тобто на створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення значних позитивних результатів в господарської діяльності.

Дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати позивача на виробниче навчання у випадках, зазначених в акті перевірки, були направлені на професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації працівників за профілем діяльності позивача та здійснені саме з метою створення інтелектуального потенціалу ДП «ІМТП»для досягнення значних позитивних результатів в господарській діяльності, у зв’язку з чим такі витрати є витратами на виробничі цілі, що пов’язані з господарською діяльністю, і не можуть вважатися особистими доходами (додатковим благом) працівників (т. 2 а.с.109-193), а тому позивачем правомірно сума 2552,99 грн. не включена до оподаткованого доходу працівників.

В п.3.1.7.7 Акту зазначено, що ДП „ІМТП” в порушення вимог пп.4.2.9 «е»п.4.2 ст.4, пп. 3.4 ст.3 Закону України №889-1V не були оподатковані податком з доходів фізичних осіб суми здешевлення вартості харчування, у зв’язку з чим позивачу донараховано податку у сумі 330 015,93 гривень, в тому числі за квітень-грудень 2006 року 189 249,39грн., за січень-червень 2007 року -140 766,54 грн.

Висновок ДПІ ґрунтується на тому, що відповідно до наказу начальника ДП „ІМТП” «Про запровадження фіксованих цін на деякі види продуктів в їдальнях порту і комплексних обідів вартістю до 2 грн.»від 21.05.1999 року №378 проводилося здешевлення вартості харчування для робітників, а саме застосування при калькуляції блюд їдальням та буфетам, які розташовані на режимній території порту фіксованих цін на м'ясо, сметану, сир. Згідно п.3 цього наказу головний бухгалтер порту повинен віднести за рахунок прибутку підприємства на статтю «Здешевлення вартості харчування» (8101-48) різницю між фіксованою ціною і закупівельною ціною вартості даних продуктів харчування. Відповідно до наданих до перевірки документів сума здешевлення харчування працівників за рахунок ДП „ІМТП” склала за квітень-грудень 2006 року 1 266 543 грн., за січень-червень 2007 року –797 657,1 грн.

Перевіряючі в Акті зазначили, що згідно з вимогами пп.4.2.9 «е» п.4.2 ст.4, пп. 3.4 ст.3 Закону України №889-1V до складу загального місячного оподаткування доходу включаються «дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків передбачених п.4.3 цієї статті (вартість безоплатного харчування відповідно до Закону України «Про охорону праці») Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об’єкт оподаткування обчислюється за правилами визначеними п.3.4 ст.3 цього Закону (т.1.а.с.158 –159).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем з 01.06.1999 року на підставі наказу начальника порту №378 від 21.05.1999 року встановлені фіксовані ціни на продукти харчування –м'ясо, сметана, сир. Фіксовані ціни застосовувалися при калькуляції блюд із вказаних продуктів їдальнями та буфетами, які розташовані на режимній території порту. Різниця між фіксованою і закупівельною ціною вартості даних продуктів харчування віднесена за рахунок прибутку підприємства (т.4а.с.93). Вказане здешевлення вартості харчування працівників порту було також встановлено сторонами Колективного договору Узгодженням від 14.01.2004 року, яке є невід’ємною частиною Колективного договору (т.4 а.с.94)

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України №889-1V дохід –це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь. Статтею 2 Закону встановлено, що платником податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Згідно п.1.20.1,1.20.2 ст.1 зазначеного Закону фізична особа-резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні; фізична особа-нерезидент-фізична особа, яка не є резидентом України. В п.2.3 ст2 Закону визначено –якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом. Зміст вказаних норм Закону України №889-1V свідчить про те, що дохід фізичної особи, та відповідно податок з цього доходу має строго персоніфікований (індивідуальний) характер.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що здешевлення вартості частини продуктів - м'яса, сметани, сиру, які використовуються для блюд в їдальнях та буфетах, розташованих на режимній території порту, не має індивідуального характеру і проводиться для працівників порту за рахунок прибутку підприємства. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, та який відповідно до ст.71 КАС України зобов’язаний доказати правомірність свого рішення, не надав суду жодного доказу в обґрунтування правомірності прийняття свого рішення щодо оподаткування податком з доходів фізичних осіб суми здешевлення вартості харчування (здешевлення м'яса, сиру, сметани, які використовуються для виготовлення частини блюд) працівників порту за рахунок прибутку підприємства в їдальнях та буфетах, розташованих на режимній території порту, не зазначивши на яких саме працівників порту повинен був нарахований вказаний податок з фізичних осіб.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сума здешевлення вартості харчування не оподатковувалася податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України №2181 від 21.12.2000 року „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Представник відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що оскільки неможливо встановити безпосередньо фізичних осіб, які скористалися послугою по здешевленню вартості харчування, так як така сума розраховується по факту отримання виручки комбінату харчування порту, питання щодо правомірності оподаткування податком з доходів фізичних осіб сум здешевлення харчування для працівників порту було винесено на засідання постійної комісії по оперативному вирішенню спірних питань по оподаткуванню та валютному регулюванню, що виникають під час документальних перевірок ДПА в Одеській області. 05.12.2007 року комісія вирішила, що суми здешевлення вартості харчування повинні бути оподатковані податком з доходів фізичних осіб та перераховані до бюджету ДП „ІМТП” (т.4 а.с.214-218).

Суд першої інстанції вірно вважає, що сам факт винесення вищезазначеного питання щодо правомірності оподаткування податком з доходів фізичних осіб сум здешевлення харчування для працівників порту на засідання постійної комісії по оперативному вирішенню спірних питань по оподаткуванню та валютному регулюванню свідчить про наявність конфлікту інтересів, а тому відповідно до п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України №2181 про неправомірність донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб у сумі 330 015,93 грн. - суми здешевлення вартості харчування працівників порту.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0000072350/1 від 06.02.2008 року, за яким нарахований податок на прибуток підприємств і організацій що перебувають у державній власності, у сумі 333 581грн. (14 649 гривень за основним платежем, 318 932 гривень –штрафна (фінансова) санкція); скасування податкового повідомлення-рішення № 0000082350/1 від 06.02.2008 року, за якими визначений податок на додану вартість у сумі 365570 гривень (232 942 гривень за основним платежем, 132 628 гривень –штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування податкового зобов’язання у сумі 262 896 гривень (180 242 гривен за основним платежем та 82 654 грн. штрафних (фінансових) санкцій); скасування податкового повідомлення-рішення №0000021701/1 від 06.02.2008 року, за яким визначений податок з доходів фізичних осіб у сумі 1 031 730,03 гривень (341 229,69 гривень за основним платежем, 682 459,38 штрафна (фінансова) санкція) в частині нарахування суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 997 706,76 гривень (332 568,92 гривень за основним платежем 665 137,84 штрафна (фінансова) санкція).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання перелічених рішень-повідомлень нечинними задоволенню не підлягають, так як з огляду на норми КАС України нечинним може бути визнаний лише нормативно-правовий акт, яким не є податкове рішення-повідомлення. Крім того, скасування податкових повідомлень-рішень за правовими наслідками є достатнім для повного захисту порушених прав позивача.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072350/0; №0000082350/0, №0000021701/0; від 08.01.2008 року є зайвими і не підлягають задоволенню, оскільки виходячи із положень пункту «б»п.п.6.4.1 п.6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»раніше надіслані податкові повідомлення вважаються відкликаним від дня нових податкових повідомлень №0000072350/1, №0000082350/1, №0000021701/1 від 06.02.2008 року, які прийняті внаслідок адміністративного оскарження.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2009 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 29.06.2010 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький