Постанова
Іменем України
29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 161/531/18
провадження № 51-4280км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
захисників (відеоконференція) ОСОБА_6 , ОСОБА_7
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_8
представника потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25листопада 2020року та ухвалу Волинського апеляційного суду від13липня 2021 року, а також касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від13липня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017030010004462, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с.Торчин Луцького району Волинської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289КК України (в редакції закону № 2903-IV від 22.09.2005 року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270 - VI від 15.04.2008).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від25листопада 2020року визнав винуватим ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289КК України (в редакції закону № 2903-IV від 22.09.2005 року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270 - VI від 15.04.2008) та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 442420,76грн матеріальної шкоди та 4000 грн. витрат на правову допомогу адвоката. Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 272605,35грн. матеріальної шкоди. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він в період часу з 17 год. 00 хв. 22 вересня 2017 року по 01 год. 00 хв. 23 вересня 2017 року, діючи з прямим умислом, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, перебуваючи на паркувальному майданчику, що в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого, 1, невстановленим способом проник до автомобіля марки «Mersedes - Benz 614», номер " НОМЕР_1 ", що на праві власності належить ОСОБА_11 й вартість якого становить 272605грн. 35 коп., після чого запустив двигун та розпочав рух на цьому транспортному засобі у напрямку м.Володимир-Волинський Волинської області. Там на перехресті доріг, що неподалік дитячого табору «Ровесник» в с. Забороль Луцького району Волинської області, залишив автомобіль на узбіччі проїжджої частини дороги та направився у невідомому напрямку. Таким чином він незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_11 й підтверджується висновком судової автотоварознавчої експертизи від23грудня 2017року №129, відповідно до якої, автомобіль має пошкодження, відновити транспортний засіб технічно неможливо, тому вартість матеріального збитку складає ринкову вартість транспортного засобу, що становить 272605грн. 35 коп.
Він же, близько 22.00 год. 22 жовтня 2017 року, діючи з прямим умислом, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, повторно, перебуваючи на території «Мостозагін № 60» ВАТ «Мостобуд», що по вулиці Ківерцівській, 7а в місті Луцьку Волинської області, маючи вільний доступ до автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», номерний знак " НОМЕР_2 ", вартість якого становить 442 420 грн. 76 коп., власником якого є ОСОБА_10 , який був йому ввірений володільцем майна ОСОБА_12 з метою проведення ремонтних робіт, не маючи згоди власника та володільця транспортного засобу на керування ним за межами території «Мостозагін № 60» ВАТ «Мостобуд», попередньо отримавши ключ від замка запалювання двигуна цього транспортного засобу, здійснив його запуск та направився у напрямку с.Усичі Луцького району Волинської області. Під час руху на вказаному автомобілі, знаходячись поблизу с.Всеволодівка Луцького району Волинської області, ОСОБА_8 скоїв дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої вказаний транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень. Таким чином останній незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_10 в сумі 442420грн. 76коп. й підтверджується висновком судової автотоварознавчої експертизи №20/11/17/01 від 20листопада 2017року, відповідно до якого, сума матеріального збитку визначається у розмірі ринкової вартості автомобіля, оскільки вартість відновлюваного ремонту більша ніж вартість автомобіля.
Волинський апеляційний суд ухвалою від13липня 2021року апеляційні скарги захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_14 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2020 року в частині вирішення цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 до ОСОБА_8 в частині відшкодування витрат на правову допомогу змінив, а саме в задоволенні цивільного позову представника потерпілої ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 до ОСОБА_8 в частині відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн. відмовив. В порядку статей 120, 124 КПК України стягнув з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_10 процесуальні витрати, понесені останньою на професійну правничу допомогу, в сумі 4000грн. В решті вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2020року щодо ОСОБА_8 , апеляційний суд залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 просять скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Свої вимоги захисники обґрунтовують тим, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку поклав недопустимі докази.
Зокрема захисник ОСОБА_6 вважає, що протокол огляду місця події від 23жовтня 2017року потрібно визнати недопустимим доказом, оскільки подвір`я житлового будинку, де проводився огляд, не можна вважати місцем події.
Крім цього, вважає, що проведений огляд місця події фактично був обшуком, який проведено без ухвали слідчого судді, а наявна в матеріалах провадження заява про дозвіл на проведення огляду не може бути підставою для проведення такої процесуальної дії. Також захисник звертає увагу, що зазначені заяви не написані власноручно, а заздалегідь підготовлені слідчим на бланку, що не може свідчити про добровільність згоди на проведення огляду.
Також захисники у своїх касаційних скаргах зазначають, що протоколи пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року потрібно визнати недопустимими доказами, оскільки вони не містять опису всіх осіб, які пред`являлись для впізнання. Зокрема свідок ОСОБА_15 взагалі не впізнав нікого, а свідок ОСОБА_16 впізнав ОСОБА_8 , однак не вказав, за якими конкретно ознаками він його впізнає.
Також захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вважають, що судом першої інстанції у вироку показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 викладені неточно й вони жодним чином не доводять, що незаконне заволодіння транспортним засобом вчинив саме ОСОБА_8 .
Інші докази, на які суд першої інстанції послався у вироку, на думку захисника ОСОБА_6 , лише підтверджують певні факти, які ніким не оспорюються, однак не доводять вчинення ОСОБА_8 злочинів.
Крім цього, захисники у своїх касаційних скаргах вказують на неправильну кваліфікацію діянь ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_12 сам добровільно передав засудженому автомобіль для ремонту, тому протиправного, поза волею власника вилучення автомобіля не було.
Також захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі зазначає, що викладені у вироку показання свідка ОСОБА_10 є показаннями з чужих слів, адже вона не була присутня при передачі автомобіля ОСОБА_8 . На ці порушення сторона захисту звертала увагу в апеляційних скаргах, але суд апеляційної інстанції їх не усунув, тому сторона захисту вважає, що ухвала Волинського апеляційного суду від13липня 2021 року не відповідає вимогам ст.419КПК України.
Крім цього, захисник ОСОБА_7 , вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження окремих доказів, хоча ним в апеляційній скарзі ставилось питання про їх переоцінку, скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження. При цьому на обґрунтування своїх доводів посилається на позицію, викладену у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі №554/13101/15-к.
Також захисники у касаційних скаргах зазначають про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від13липня 2021року щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання; не навів мотивів, з яких доводи скарги прокурора визнав необґрунтованими, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419КПК України.
Крім цього, прокурор зазначає, що апеляційний суд не врахував, що завдані потерпілим збитки не відшкодовано, а ОСОБА_8 , на думку прокурора, належних висновків не зробив, на шлях виправлення ставати не бажає, заперечує фактичні обставини справи. Обставин, які пом`якшують покарання, встановлено не було, потерпіла наполягала на суворому покаранні для засудженого, тому призначене покарання у мінімальних межах санкції ч.3 ст.289КК України вважає таким, що є явно несправедливим.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисники підтримали подані касаційні скарги сторони захисту і заперечували проти задоволення скарги прокурора.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників й також не підтримав касаційну скаргу прокурора.
Представник потерпілого заперечив проти задоволення касаційних скарг зі сторони захисту. Щодо рішення за касаційною скаргою прокурора поклався на розсуд суду.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей433,438 КПКУкраїни, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стосовно доводів поданих касаційних скарг про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 23жовтня 2017року є безпідставними.
Відповідно до положень ч.1 ст.237КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Згідно з ч.1 ст.233КПК України, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Виходячи з аналізу вказаних положень кримінального процесуального закону, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Такий підхід узгоджується положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 30 Конституції України.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що огляд місця події на території домоволодіння по АДРЕСА_2 слідчим було проведено на підставі заяв власника (володільця) ОСОБА_17 та ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 193, 194) в присутності двох понятих. Всі учасники, у тому числі і ОСОБА_17 та ОСОБА_8 , підписали складений за результатами слідчої дії протокол та не вказали в ньому жодних зауважень (т.1 а.с. 195-196).
Доводи захисника про те, що заяви про дозвіл на проведення огляду підготовлені слідчим завчасно, а не написані власноручно, що не може свідчити про добровільність згоди, не підтверджуються матеріалами справи і не ґрунтуються на положеннях закону, оскільки, хоча вказані заяви й написані на заздалегідь підготовленому друкованому бланку, окремі відомості в них внесені особами від руки й ці заяви власноруч ними підписані.
Враховуючи викладене, доводи захисту щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 23жовтня 2017року колегія суддів вважає безпідставними.
Стосовно посилань у скарзі про те, що оглянуте подвір`я не можна вважати місцем події, що, на думку захисту, є порушенням вимог КПК України, то відповідно до ст.237КПК України огляд проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Як убачається з протоколу, під час огляду було виявлено автомобіль «Mitsubishi Pajero», про незаконне заволодіння яким заявляла потерпіла ОСОБА_10 , що узгоджується з положеннями КПК України щодо мети проведення огляду, тому доводи захисника в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
Також колегія суддів не може погодитись з доводами касаційних скарг захисників щодо необхідності визнання недопустимим доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року за участю свідка ОСОБА_16 .
Як убачається зі змісту вказаного протоколу, ОСОБА_16 в присутності двох понятих впізнав ОСОБА_8 як особу, яка представилась водієм автомобіля «Мерседес». При цьому у протоколі зазначено, що ОСОБА_16 впізнав ОСОБА_8 за загальними ознаками, цей протокол підписаний двома понятими й самим ОСОБА_8 та не містить жодних зауважень. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вказаний протокол отримано з дотриманням вимог ст.228КПК України.
Крім цього, при прослуховуванні технічного носія, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, встановлено, що в судовому засіданні свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_15 вказали на ОСОБА_8 як на особу, яка у вересні 2017року на дорозі Луцьк-Торчин знаходилась поблизу автомобіля «Мерседес» та представилась його водієм. З огляду на це, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційних скарг сторони захисту щодо невірного викладення показань вказаних свідків у вироку суду першої інстанції.
Стосовно посилань у скарзі захисника ОСОБА_6 про те, що інші докази, на які послався суд першої інстанції, не доводять вчинення злочинів ОСОБА_8 , а лише підтверджують певні факти, які ніким не оспорюються, колегія суддів зазначає, що всі докази, покладені в основу обвинувального вироку, були оцінені судом з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку. Суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289КК України, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
Також Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності кваліфікації діяння ОСОБА_8 за ч.3 ст.289КК України за епізодом незаконного заволодіння автомобілем потерпілої ОСОБА_10 .
Як слушно вказав суд першої інстанції, незаконне заволодіння транспортним засобом це умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.
Сторона захисту не заперечує той факт, що саме ОСОБА_8 керував автомобілем «Mitsubishi Pajero» 22жовтня 2017року та вчинив ДТП. При цьому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_12 , передавши ОСОБА_8 ключі, дозволив йому пересуватися на вказаному автомобілі, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_10 та свідок ОСОБА_12 , який передавав засудженому автомобіль для ремонту, підтвердили, що дозволу керувати автомобілем ОСОБА_8 не давали, ОСОБА_12 передав засудженому автомобіль виключно для ремонту, а ключі надав пізніше на прохання засудженого для того, щоб відкрити задні двері і приміряти бампер. Враховуючи це, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність в діяннях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.3 ст.289КК України.
Також колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 щодо недопустимості показань потерпілої ОСОБА_10 , оскільки вони є показаннями з чужих слів.
Відповідно до положень ст.95КК України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Як убачається зі змісту вироку, ОСОБА_10 надавала суду показання щодо обставин, які сприймала безпосередньо, зокрема про те, що вона як власник не надавала засудженому права керувати її транспортним засобом. Крім цього, в судовому засіданні також було допитано свідка ОСОБА_12 , який безпосередньо спілкувався з ОСОБА_8 , передавав йому автомобіль, а згодом й ключі від нього, який повністю підтвердив показання ОСОБА_10 .
Щодо доводів сторони захисту про порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 404 КПК України, колегія суддів вбачає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.404КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні.
Сторона захисту, посилаючись на правову позицію ККС ВС, викладену у постанові від 17квітня 2018року (справа 554/13101/15-к), зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив в повторному дослідженні доказів, оскільки в апеляційній скарзі йшлося про переоцінку всіх доказів, скасування вироку і закриття кримінального провадження.
Оскільки захист не навів обставин, які б свідчили про неповноту дослідження доказів або допущені порушення, які мали місце під час їх дослідження, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. При цьому апеляційний суд повністю погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, і не надавав жодному доказу іншої оцінки. Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не було допущено порушень КПК України щодо безпосередності дослідження доказів.
При цьому посилання захисника на вказану вище позицію Верховного Суду не є релевантним, оскільки в указаному рішенні мова йшла, крім іншого, й про переоцінку судом апеляційної інстанції певного доказу, тобто надання цьому доказу іншої оцінки порівняно з позицією місцевого суду, без його безпосереднього дослідження в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів також не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання.
Як встановлено ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для їївиправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винного, позиції потерпілих, які наполягали на призначенні суворого покарання.
За відсутності обставин, які обтяжують чи пом`якшують покарання, суд призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.289КК України (в редакції Закону № 2903-IV від 22.09.2005 року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008) у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного покарання та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
При цьому колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційних скарг захисників щодо безпідставного посилання у вироку на протокол пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року за участю свідка ОСОБА_15 (т. 1 а. с. 175-177) як на доказ, який підтверджує винуватість ОСОБА_8 .
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись на цей протокол, вказав на те, що свідок ОСОБА_15 впізнав ОСОБА_8 як особу, яка представилась водієм автомобіля «Мерседес».
Однак при перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно до зазначеного протоколу свідок ОСОБА_15 не впізнав нікого з представлених йому осіб (т. 1 а. с. 175-177). Тобто викладений у вироку зміст протоколу пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року за участі свідка ОСОБА_15 не відповідає матеріалам кримінального провадження, що залишилось поза увагою апеляційного суду, тому колегія суддів вважає за необхідне виключити посилання на цей протокол як на доказ винуватості ОСОБА_8 зі змісту оскаржених судових рішень.
При цьому Верховний Суд вбачає, що виключення протоколу пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року за участю свідка ОСОБА_15 не пливає на переконливість решти доказів у провадженні, сукупність яких є достатньою для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, крім вказаного вище, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено.
Враховуючи викладене, касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25листопада 2020року та ухвалу Волинського апеляційного суду від13липня 2021 року щодо ОСОБА_8 змінити.
Виключити зі змісту указаних судових рішень посилання на протокол пред`явлення особи для впізнання від 31жовтня 2017року за участю свідка ОСОБА_15 як на доказ винуватості ОСОБА_8 .
У решті вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25листопада 2020року та ухвалу Волинського апеляційного суду від13липня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
