ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ № 640/6447/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз»

до Київської митниці Державної митної служби України,

Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Головне управління Служби безпеки України в місті Києві та Київської області

про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» (далі по тексту - позивач), адреса: 04073, місто Київ, провулок Балтійський, будинок 23 до Київської митниці Державної митної служби України (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 03124, місто Київ, бульвар Вацвала Гавела, будинок 8а, Державної казначейської служби України (далі по тексту - відповідач 2), адреса: 01601, місто вулиця Бастіонна, будинок 6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області (далі по тексту - третя особа), адреса: 01010, місто Київ, провулок Аскольдів, будинок 3а, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Київської митниці Державної митної служби України щодо організації та проведення перевірки (митного контролю), які полягають у безпідставному зупиненні транспортного засобу із вантажем та огляду товару, у незаконному затриманні та вилученні товарів (взяття проб) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз», а саме «засоби захисту рослин для використання в сільському господарстві: інсектицид Форпост ТН-11 000 л; фунгіцид Емір, ТН - 4000 л», згідно із митною декларацією від 16 березня 2020 року №UA100060/2020/376241;

- стягнути із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» матеріальну шкоду в розмірі 374 288,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що товариством було заявлено до митного оформлення товар, отриманий від Компанії SANGHAI BOSMAN INDUSTRIAL CO.LTD та подано до Київської митниці вантажно-митні декларації.

17 березня 2020 року працівниками Київської митниці, зокрема, разом із співробітником Служби Безпеки України було проведено переогляд транспортного засобу із вантажем позивача та вилучено товари. За результатами переогляду складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засіб, ручної поклажі та багажу та проведено повне вивантаження товару з вантажного відсіку контейнерів.

Позивач також звертає увагу, що відповідні дії вчинялися протиправно та безпідставно, які в подальшому завдали позивачу матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди, плати за простій транспортного засобу, плати за стоянку, повернення товару не в повному обсязі, плати за проведення експертизи товару та інші збитки.

Окремо позивач звертає на протиправності проведення переогляду митним органами, оскільки відповідні дії були вчиненні без письмового рішення керівника контролюючого органу, а рішення без номеру та дати, що надано митним органом разом з відповіддю на адвокатський запит містить ознаки підробки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідною ухвалою витребувано від Київської митниці Державної митної служби України належним чином засвідчені копії матеріалів, що стали підставою для проведення перевірки (митного контролю) та зупинення транспортного засобу із вантажем та огляду товару, затримання та вилучення товарів (взяття проб) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз», а саме «засоби захисту рослин для використання в сільському господарстві: інсектицид Форпост ТН - 11 000 л; фунгіцид Емір, ТН - 4 000 л», згідно із митною декларацією від 16 березня 2020 року № UA100060/2020/376241 та зобов`язано останнього у п`ятнадцятиденний термін з дня отримання копії даної ухвали, подати їх через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що після завершення митного оформлення в режимі «імпорт» товари. Зазначені в митній декларації, поданій позивача, з 16 години 15 хвилин 16 березня 2020 року не перебували під митним контролем. На момент завершення митного оформлення не існувало будь-яких заборон чи обмежень щодо ввезення на митну територію України цих товарів.

Крім того, представник відповідача зазначив, що 16 березня 2020 року за вх. 8672,8.6 на адресу митниці надійшло доручення Служби безпеки України на проведення огляду (переогляду) товарів комерційного призначення від 16 березня 2020 року №14/5312, на виконання якого 17 березня 2020 року такий переогляд було проведено з відбором зразків для проведення лабораторних досліджень, про що складено відповідний акт.

На переконання представника відповідача 1 переогляд задекларованого товару проведено у відповідності до вимог законодавства, а тому останній просив залишити позовні вимоги про визнання дій митниці протиправними без задоволення.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, представник відповідача 1 послався на те, що оскільки переогляд товарів, зазначених у митній декларації відповідача було здійснено у повній відповідності до вимог закону, підстав для відшкодування матеріальної шкоди не має.

З огляду на вище викладене, представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що представник відповідача 1 не спростував обставини, якими позивач обгрунтовує заявлені позовні вимоги.

Відповідач 2 відзиві на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що слідчим управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №22020101110000034 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 201 Кримінального кодексу України, з матеріалів якого вбачалось, що за невстановлених часу та обставин виник та функціонує канал по незаконному переміщенню через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю отруйних речовин - фальсифікованих препаратів пестицидної дії та компонентів для їх виготовлення.

У зв`язку з чим, 17 березня 2020 року співробітниками Київської митниці за участі оперативних співробітників Служби безпеки України та представників УЛЯБП АПК здійснено відбір 2 комплектів товару, що надійшов на адресу позивача та оформлений у митному відношенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

25 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гліз» та китайською компанією SANGHAI BOSMAN SNDUSTRIAL CO.LTD було укладено контракт купівлі-продажу № BG1912DW22, відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов`язується передати, а покупець - прийняти і оплатити засоби захисту рослин Thiamethoxam 350G/L FS, торгова марка «Форпост, ТН», Difenoconazole 30 g/l + Cyproconazole 6,3 g/l FS, торгова марка «Емір, ТН».

16 березня 2020 року Київською митницею Держмитслужби оформлено та випущено у вільний обіг на митній території України товари, а саме: «засоби захисту рослин для використання в сільському господарстві: інсектицид Форпост ТН- 11 000 л; фунгіцид Емір, ТН - 4000 л», що надійшли на адресу Товариства обмеженою відповідальністю «Гліз» та були заявлені до митного контролю та оформлення за митною декларацією від 16 березня 2020 року №/2020/376241.

17 березня 2020 року працівниками Київської митниці, зокрема, разом із співробітником Головного управління Служби безпеки України у Києві та Київській області було проведено переогляд товарів транспортний засіб (номери BH0693E3/BH5108XP) із вантажем позивача та вилучено товари. За результатами переогляду складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засіб, ручної поклажі та багажу. Обсяг здійснення переогляду - повний. Місце проведення огляду (переогляду) товару: м. Київ, вул. Новопирогівська, 58, ЗМК м/п «Столочиний». Проведено повне вивантаження товару з вантажного відсіку контейнерів ZIMMU3071959.

17 березня 2020 року складено акт про взяття проб (зразків) товарів: Інсектицид Форпост у кількості 2 * 5 л. = 10 л. та Фунгіцид Емір у кількості 2 * 5 л. = 10 л. Мета взяття проб (зразків) товарів: з метою встановлення хімічного складу продукції, найменування та перевірка правильності класифікації коду УКТЗЕД, а також їх належності до сильнодіючих речовин.

23 квітня 2020 року Дослідницько-випробувальним токсикологічним центром Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров`я на підставі Договору № 1009 від 16 квітня 2020 року із Товариством з обмеженою відповідальністю «Гліз» було здійснено дослідження випробування зразка препарату «Форпост, ТН» щодо вмісту діючої речовини, відібраного на підставі Акту відбирання зразків № 50 від 16 квітня 2020 року.

За результатами відповідного дослідження (пункт 10 «Думки та тлумачення») вміст діючої речовини (тіаметоксам) в дослідному зразку препарату «Форпост, ТН» відповідає концентрації, вказаній в Доповненні до «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», Київ, 2019 року, С. 237.

25 березня 2020 року Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень Держмитслужби було складено експертний висновок № 1420003203-0099, з якого вбачається, що:

1) в результаті про ведення експериментальних досліджень у складі наданого зразка № 1 (інсектицид «Форпост ТН») підтверджено наявність тіаметоксаму, що відповідає заявленій інформації щодо діючої речовини інсектицид «Форпост ТН» у гр. 31 МД (ІМ 40 ДЕ) від 16 березня 2020 року № UA100060/2020/376241;

2) в результаті про ведення експериментальних досліджень у складі наданого зразка № 2 (фунгіцид «Емір, ТН») підтверджено виявлено дифеноконазол та ципроконазол, що відповідає заявленій інформації щодо діючих речовин фунгіциду «Емір, ТН» у гр. 31 МД (ІМ 40 ДЕ) від 16 березня 2020 року № UA100060/2020/376241.

Згідно відповідного експертного висновку зазначено, що з наданого посвідчення про державну реєстрацію Міністерства екології та природних ресурсів України:

- препарат «Форпост» зареєстрований в України як інсектицид для протруювання насівання, діючою речовиною якого є тіаметоксам у кількості 350/г;

- препарат «Емір» зареєстрований в Україні як фунгіцид для обробки насіння, діючими речовинами якого є дифеноконазол у кількості 30 г/л та ципроконазол у кількості 6,25 г/л.

В результаті проведених експериментальних досліджень підтверджено, що діючі речовини інсектициду «Форпост» та фунгіциду «Емір» відповідають заявленій інформації у МД від 16 березня 2020 року №/2020/376241.

08 квітня 2020 року позивачу було повернуто вилучений товар.

За результатом огляду партії відповідного товару, шляхом перелічення пластикових каністр білого кольору ємкістю по 5 л., з етикетками на яких містяться назви «Форпост» та «Емір», встановлено відсутність частини товару, зокрема: 1) 35 л. (7 каністр) препарату «Форпост»; 2) 20 л. (4 каністри) препарату «Емір».

За результатом виявленої недоїмки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гліз» було складено Акт про встановлення відсутності частини товару від 08 квітня 2020 року чим засвідчено неповноту поверненого товару.

Вважаючи дії митних органів протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду, про відшкодування матеріальної шкоди.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами пункту 24 частини 1 статті 4 МК України визначено, що митний контроль це - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Організація та порядок здійснення митного контролю передбачені статтями 334-355 Глави 49 МК України.

Положеннями частини 1 статті 334 МК України встановлено, що митні органи вимагають від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, тільки ті документи та відомості, які необхідні для здійснення митного контролю та встановлені цим Кодексом. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, зобов`язані надавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, в усній, письмовій та/або електронній формі.

Правоохоронні органи, фінансові установи та інші контролюючі органи України відповідно до законодавства на письмові запити митних органів або з власної ініціативи інформують митні органи про наявні відомості, необхідні для здійснення митного контролю (частина 4 статті 334 МК України).

За правилами пункту 2 частини 1 статті 336 МК України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом митного огляду (огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляду та переогляду ручної поклажі та багажу, особистого огляду громадян).

У відповідності до частини 1 статті 338 МК України, огляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення, пред`явлених митному органу (у тому числі для перерахунку та зважування), проводиться в можливо короткий строк після прийняття рішення про його проведення.

Згідно із частиною 4 статті 338 МК України, переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення проводиться у разі виявлення пошкодження або втрати митного забезпечення, накладеного на зазначені товари, транспортні засоби, чи за наявності інших видимих ознак можливого несанкціонованого доступу до товарів, що перебувають під митним контролем. Витрати, пов`язані з проведенням такого переогляду, несе власник зазначених товарів, транспортних засобів або уповноважена ним особа.

Крім випадків, зазначених у частинах другій - четвертій цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи митних органів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги.

Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов`язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою (ч. 5 ст. 338 МК України).

23 травня 2012 року Кабінет Міністрів України своєю постановою за № 467 затвердив Вичерпний перелік підстав, за наявності яких може проводитись огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органами доходів і зборів України (надалі - Вичерпний перелік підстав).

Так, у відповідності до пункту 14 Вичерпного переліку підстав (в редакції, чинній на час проведення відповідачем переогляду вантажу), одержання в установлених законодавством випадках від правоохоронних органів письмових доручень за формою згідно з додатком у рамках кримінального провадження.

Такі доручення обов`язково повинні містити інформацію про підстави їх надсилання, номер відповідного провадження (справи), строк виконання, відомості про товари, осіб, які їх переміщують, та/або про транспортні засоби комерційного призначення, з використанням яких можуть бути вчинені порушення законодавства з питань державної митної справи.

У разі відсутності у письмовому дорученні усієї інформації, зазначеної в цьому пункті, таке доручення не є підставою для проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органами доходів і зборів, про що невідкладно письмово інформується відповідний правоохоронний орган.

У разі невиявлення порушень митних правил під час проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення з підстави, передбаченої цим пунктом, такий огляд (переогляд) проводиться у строк, установлений частиною першою статті 255 Митного кодексу України.

У разі прийняття на підставі цього пункту рішення про здійснення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення інформація, що містить назву правоохоронного органу, від якого одержане письмове доручення, дату та номер цього доручення, а також дату, час та місце проведення такого огляду (переогляду), доводиться до відома декларанта шляхом надсилання електронного повідомлення з накладенням електронного цифрового підпису посадової особи органу доходів і зборів.

Приписами частин 1,4 статті 558 МК України визначено, що митні органи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють, у тому числі шляхом обміну інформацією, з правоохоронними органами в порядку, встановленому законодавством. Правоохоронні органи зобов`язані письмово повідомляти митні органи про наявність оперативної інформації щодо можливих випадків переміщення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення з порушенням норм законодавства України. У разі наявності такої оперативної інформації від правоохоронних органів митний контроль та митне оформлення здійснюються за письмовим рішенням керівника митного органу, який отримав цю оперативну інформацію, або його заступника в обсягах та у формах, передбачених цим Кодексом.

Аналізуючи вищевказані положення законодавства, суд зазначає, що митний огляд (переогляд) товарів та транспортних засобів є формою митного контролю, що здійснюється посадовими особами митного органу з метою виявлення порушення митних правил, зокрема, у разі:

- виявлення пошкодження або втрати митного забезпечення, накладеного на зазначені товари, транспортні засоби;

- наявності інформації, що переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю;

- наявності інших видимих ознак можливого несанкціонованого доступу до товарів;

- одержання в установлених законодавством випадках від правоохоронних органів письмових доручень щодо проведення огляду (переогляду) товару у рамках оперативно-розшукової або контррозвідувальної справи.

Положеннями частини 7 статті 338 МК України встановлено, що порядок проведення огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України за № 1316 від 12 грудня 2012 року затверджено Порядок проведення огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, який визначає послідовність дій посадових осіб митних органів при організації, проведенні та оформленні результатів огляду та переогляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зареєстрований 26.02.2013р. в Міністерстві юстиції України за № 318/22850 (надалі по тексту - Порядок № 1316).

Так, положеннями пункту 1.4 Загальних положень Порядку №1316 передбачено, що огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі - огляд) здійснюються шляхом: візуального огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення; розкриття пакувальних місць, обстеження транспортного засобу комерційного призначення.

За правилами підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІІ Порядку №1316, рішення про проведення огляду оформляється шляхом:

проставлення в АСМО керівником підрозділу митного оформлення або особою, яка виконує його обов`язки, відмітки щодо проведення огляду (має бути вказано обсяг огляду, а також необхідні для його проведення технічні засоби митного контролю у разі, якщо ці відомості не визначені за результатами застосування системи управління ризиками);

надання посадовій особі митного органу доручення про проведення огляду (далі - доручення) шляхом проставляння відміток в АСМО.

Огляд проводиться в місцях, оснащених ваговим устаткуванням, розвантажувально-навантажувальною технікою, місцем для вивантаження товарів з транспортного засобу, на спеціально обладнаних майданчиках. (підпункт 1.4 пункту 1 Порядку № 1316).

Приписами пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №1316 визначено, що у разі проведення огляду відповідно до положень частини п`ятої статті 338 Митного кодексу України огляд може проводитися посадовими особами митних органів в інших місцях митної території України.

Положеннями розділу IV Порядку № 1316 передбачена організація та проведення огляду відповідно до положень частини 5 статті 338 МК України.

Згідно з пунктом 4.1 Розділу IV Порядку № 1316 огляд проводиться відповідно до вимог частини п`ятої статті 338 Митного кодексу України за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, та згідно з вичерпним переліком підстав для проведення огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 467 «Про затвердження вичерпного переліку підстав, за наявності яких може проводитися огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення митними органами України».

Огляд проводиться посадовими особами митних органів самостійно. У разі потреби для забезпечення зупинки транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються автошляхами митної території України, посадові особи митного органу взаємодіють з відповідними підрозділами правоохоронних органів України.

При зверненні до перевізника посадова особа митного органу зобов`язана привітатися, чітко й зрозуміло відрекомендуватися (назвати свою посаду, звання та прізвище), повідомити про причину зупинки транспортного засобу комерційного призначення, пред`явити рішення про проведення переогляду (у разі проведення переогляду) та висловити вимогу про пред`явлення перевізником документів, що посвідчують особи водія і пасажирів, реєстраційних документів на транспортний засіб та документів на товари, що перевозяться.

Перевізник повинен перемістити транспортний засіб комерційного призначення у місце, на яке йому буде вказано, з дотриманням правил переміщення та зупинки (швартування), а також: подати для перевірки документи, що посвідчують особи водія та пасажирів, реєстраційний документ на транспортний засіб та документи на товари, що перевозяться; надати можливість оглянути товари та транспортний засіб комерційного призначення (пункт 4.2 Розділу IV Порядку № 1316).

Пунктом 4.3 Розділу IV Порядку № 1316 передбачено, що митний огляд проводиться на усій митній території України, в тому числі у межах контрольованого прикордонного району.

У відповідності до частини 8 статті 338 МК України, за результатами митного огляду (переогляду) складається акт огляду (переогляду) у двох примірниках, в якому зазначаються відомості про:

1) посадових осіб митного органу, які здійснювали огляд (переогляд), та осіб, які були присутні під час його проведення;

2) підстави проведення огляду (переогляду) за відсутності особи, яка переміщує товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України чи зберігає товари під митним контролем;

3) обсяг здійснення огляду (переогляду) та результати його проведення;

4) інші відомості, що стосуються товарів, транспортних засобів комерційного призначення, огляд (переогляд) яких проводився.

Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що митний огляд та переогляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися посадовими особами митних органів як в місці митного оформлення товару, так і в інших місцях митної території України шляхом надання посадовій особі митного органу доручення про проведення такого огляду. За результатами митного огляду посадова особа складає Акт огляду за формою, передбаченою законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи, що підставою для проведення митним органом переогляду товарів «інсектицид Форпост ТН- 11 000 л; фунгіцид Емір, ТН - 4000 л» на у період з 11 год 45 хв. до 15 год. 30 хв. 17 березня 2020 року було доручення Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ (надалі по тексту - БКОЗ СБ України) за № 14/5312 від 13 березня 2020 року.

Відповідно до вказаного доручення, БКОЗ СБ України на виконання наданого у відповідності до статей 39, 40, 41, 93, 99, 110 КПК України в рамках кримінального провадження від 19 лютого 2020 року № 22020101110000034 доручення слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київської області від 19 лютого 2020 року № 51/12-1298, здійснюються слідчі (розшукові) дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів та відомостей. Які мають значення для кримінального провадження.

В матеріалах справи міститься рішення про здійснення переогляду Київської митниці Державної митної служби без номеру та без дати зі змісту якого на підставі пункту 5 статті 338 МК України, доручення від 16 березня 2020 року № 14/5312, посадовим особам управління запобігання та протидії контрабанді та порушенням митних правил Київської митниці Держмитслужби, у зоні діяльності відділу митного оформлення № 1 митного поста «Київ-столичний», доручено провести переогляд товарів «засоби захисту рослин», оформлених за митною декларацією типу ІМ40ДЕ № 100060/2020/376241 від 16.03.2020 року, отримувачем яких є ТОВ «Гліз» (ЄДРПОУ 42165638).

При цьому, зазначене рішення не містить наступних реквізитів: дати, реєстраційного номеру, відтиску печатки митного органу.

Згідно листа-відповіді № 7-8-5/20/11/1778 від 28.01.2021 року на адвокатський запит від 21 січня 2021 року відповідачем за результатом розгляду повідомлено, що інформація щодо реєстраційних даних відповідного рішення про здійснення переогляду товарів відсутня.

Суд зауважує, що недотримання митним органом вимог законодавства щодо належного оформлення рішення митного органу щодо здійснення огляду (переогляду) товару або його неприйняття, свідчить про недотримання законодавчо визначених умов його призначення, а в наслідку і протиправності проведення такого переогляду.

Таким чином, відповідачем недоведено правомірність проведення переогляду товарів транспортного засобу комерційного призначення (контейнера) ZIMU3071959, що переміщувалися до ТОВ «Гліз», в силу недотримання законодавчо-встановленої процедури її призначення.

Водночас, 17 березня 2020 року відповідачем було здійснено відбір (проб) зразків з метою з метою встановлення хімічного складу продукції, найменування та перевірка правильності класифікації коду УКТЗЕД, а також їх належності до сильнодіючих речовин, за результатом якої складено акт про взяття проб (зразків) товарів: Інсектицид Форпост у кількості 2 * 5 л. = 10 л. та Фунгіцид Емір у кількості 2 * 5 л. = 10 л.

Відповідно до частин 1, 2 статті 356 МК України взяття проб (зразків) товарів здійснюється посадовими особами митного органу в рамках процедур митного контролю та митного оформлення з метою встановлення характеристик, визначальних для: 1) класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД; 2) перевірки задекларованої митної вартості товарів; 3) встановлення країни походження товарів; 4) встановлення належності товарів до наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, сильнодіючих чи отруйних речовин; 5) встановлення належності товарів до предметів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність; 6) встановлення належності товарів до таких, що виготовлені з використанням об`єктів права інтелектуальної власності, що охороняються відповідно до закону.

Взяття проб (зразків) товарів проводиться уповноваженими посадовими особами митного органу на підставі вмотивованого письмового рішення керівника цього митного органу або його заступника.

Згідно частиною 8 цієї статті митні органи повинні бути ознайомлені з результатами проведених досліджень (аналізів, експертиз) проб (зразків) товарів, взятих іншими державними органами, декларантами або уповноваженими ними особами, не пізніше наступного робочого дня після їх отримання зазначеними органами та особами, а також отримати примірники результатів таких досліджень (аналізів, експертиз).

За змістом частини 17 статті 256 МК України про взяття проб (зразків) товарів складається акт за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Декларанти або уповноважені ними особи повинні бути ознайомлені з результатами проведеного дослідження (аналізу, експертизи) проб та зразків товарів і отримати від митного органу, яким призначено таке дослідження (аналіз, експертизу), примірники цих результатів не пізніше наступного робочого дня після проведення дослідження (аналізу, експертизи) спеціалізованим органом з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленим підрозділом або після отримання митним органом примірників результатів такого дослідження (аналізу, експертизи) від інших державних органів. Ненадання примірників результатів досліджень у зазначений термін є порушенням службових обов`язків посадовими особами митного органу (ч. 19 ст. 356 МК України).

Згідно з частиною першою статті 357 МК України взяті проби (зразки) під митним забезпеченням разом з актом про їх взяття доставляються поштою або посадовою особою органу доходів та зборів до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або до іншої експертної установи (організації) для проведення досліджень (аналізів, експертиз).

Частиною 3 цієї статті встановлено, що призначення дослідження (аналізу, експертизи) в інших установах (організаціях) допускається лише у разі неможливості проведення дослідження (аналізу, експертизи) спеціалізованим органом з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи його відокремленим підрозділом або за заявою декларанта чи уповноваженої ним особи для підтвердження чи спростування результатів проведеного дослідження (аналізу, експертизи).

Частиною 4 наведеної норми встановлені строки проведення дослідження 10 днів після їх надходження до органу з питань експертиз та досліджень, строк може бути продовжений, але не більше ніж на 20 днів.

За вимогами частин 8, 12 статті 357 МК України за результатами проведених досліджень (аналізів, експертиз) експерт готує висновок за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі необґрунтованості висновку або виникнення сумнівів у його правильності може бути призначено повторне дослідження (аналіз, експертиза), проведення якого доручається іншому експерту.

Наведені норми Митного кодексу України чітко регламентують вимоги до дій суб`єкта владних повноважень щодо взяття зразків (проб) товарів, які знаходяться під митним оформленням, зокрема, прийняття вмотивованого письмового рішення керівника цього органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки про взяття проб (зразків) товарів; накладення на кожну взяту пробу (зразок) окремого митного забезпечення; складання акту про взяття проб (зразків) товарів за встановленою формою; направлення акту та проб (зразків) лише до спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, чи до його відокремленого підрозділу або до іншої експертної установи (організації); таке направлення повинно бути здійснено посадовою особою органу доходів та зборів особисто або поштою.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи викладених вище, вбачається, що митним органом не дотримано вказаних вимог законодавства, оскільки не було прийнято вмотивованого письмового рішення керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки про взяття проб (зразків) товарів.

Аналогічний правовий висновок було висловлено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2021 року по справі № 815/1557/17.

Таким чином, суд вважає, що митним органом проводячи переогляд товарів та відбір (проб) зразків, не доведено правомірність здійснення відповідних дій, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача в частині визнання протиправних дій Київської митниці Державної митної служби України щодо організації та проведення перевірки (митного контролю) відносно позивача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення на користь позивача з Державного бюджету України матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1174 ЦК України.

Дії митних органів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) зроблено висновок по застосуванню статей 22, 614, 623 ЦК України та вказано, що «презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем наголошено, що внаслідок протиправних дій контролюючих органів позивачу було завдано збитки у загальному розмірі 374 288,96 грн, з них: 1) 285 600 грн - втрата частини прибутку (упущеної вигоди), яке товариство мало отримати від ТОВ «Агро Терра Ренесанс» за умовами виконання договору поставки № 15/01/20 від 15 січня 2020 року на суму 2 856 000,00 грн; 2) 72 170,12 грн - за перевищення терміну знаходження (простій, демередж) контейнера в порту вивантаження, у зв`язку з незаконним затримання вантажу;

3) 8 208,84 грн - втрата частини товару (7 каністр (35 л) товару «Форпост», та 4 каністри (20 л) товару «Емір»; 4) 4 950,00 грн - стоянка транспортного засобу на митниці; 5) 3 360,00 грн - за проведення лабораторної експертизи товару, що було проведене для митного органу, щоб підтвердити належну якість товару.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, імовірність ризику, що договір може вважатись таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми є власним ризиком сторони договору, та жодним чином не є чинником, пов`язаним з неможливістю визначення митної вартості товарів.

Системний аналіз положень статей 22, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статті 42, статті 225 Господарського кодексу України дає підстави для висновку, що підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов`язаннями сторін, не можуть покладатися на державу, орган державної влади за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (п. 5.37).

Статтею 22 ЦК України визначено, що упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд зауважує, що безпосередньо факт затримання товару не призвів до неотримання позивачем доходів в сумі заявленого розміру упущеної вигоди, позивач підтвердив під час судового розгляду факт повернення товару відповідачем у належному стані, а тому позовні вимоги в частині відшкодування позивачу 285 600 грн втрати частини прибутку (упущеної вигоди), яке товариство мало отримати від ТОВ «Агро Терра Ренесанс» за умовами виконання договору поставки № 15/01/20 від 15 січня 2020 року на суму 2 856 000,00 грн обґрунтовуються умовним припущенням про можливість реалізувати товар у сезон продажів за іншою ціною, та можливістю отримання ним прибутку від такої реалізації як у минулому сезоні.

При цьому, позивачем не надано доказів того, що він гарантовано отримав би відповідну вигоду (прибуток) в зазначеному ним розмірі у разі, якщо його право не було б порушено відповідачем та не надано належних та достатніх доказів, які б безспірно підтверджували реальну можливість отримання вказаних позивачем грошових сум.

Суд звертає увагу, що договір що міститься в матеріалах справи, свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Таким чином, сам по собі лише факт припинення договірних зобов`язань за договором поставки з ініціативи контрагента не являється безумовним та безспірним доказом завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем завдання контролюючим органом матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди на загальну суму 285 600 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено вимоги, щодо відшкодування витрат понесених за перевищення терміну знаходження (простій, демередж) контейнера в порту вивантаження, у зв`язку з незаконним затримання вантажу на загальну суму 72 170,12 грн.

На підтвердження реальності відповідних витрат позивачем надано рахунок на оплату № 804 від 16 квітня 2020 року, акт виконаних робіт № 804 від 16.04.2020 року відповідно до договору № 0103-37/18sm від 01 березня 2018 року та платіжні доручення № 67 від 16 липня 2020 року та № 83 від 02 жовтня 2020 року про сплату грошових коштів за транспортно-експедиційні роботи на загальну суму 122 831,13 грн.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази та встановлені обставини справи, суд дійшов до висновку про доведення позивачем понесення вимушених матеріальних втрат у сумі 72 170,12 грн, що виникли у зв`язку протиправним затриманням товару митними органами, а в наслідку правомірності заявленої вимоги про відшкодування матеріальних збитків у цій частині.

Крім того, обґрунтовуючи позовну вимогу про відшкодування з Державного бюджету України збитків наголошує про неповне повернення товарів контролюючим органом, зокрема встановлено відсутність частини товару, зокрема: 1) 35 л. (7 каністр) препарату «Форпост»; 2) 20 л. (4 каністри) препарату «Емір».

08 квітня 2020 року за результатом виявленої недоїмки товару, позивачем складено Акт про встановлення відсутності частини товару, яким засвідчено неповноту поверненого товару.

Контролюючим органом будь-яких заперечень з приводу неповного повернення вилученого товару до суду не подано.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Враховуючи вищевикладене суд наголошує, неповернення відповідачем повного обсягу товару, що вилучений в рамках переогляду такого товару митним органом свідчить про порушення права власності, що проявляється у завданні збитків такому платнику податків, що підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» щодо стягнення матеріальної шкоди у частині неповного повернення вилученого товару, а саме 35 л. (7 каністр) препарату «Форпост» та 20 л. (4 каністри) препарату «Емір» на загальну суму 8 208,84 грн.

Позивачем також наголошується про завдання йому матеріальних збитків понесених у зв`язку із вимушеною стоянкою транспортного засобу на митниці із-за неправомірності дій митного органу щодо затриманням вантажу на загальну суму 4 950,00 грн.

На підтвердження понесених витрат, позивачем надано акт виконаних робіт (надання послуг) за період: 08 квітня 2020 року з обслуговування транспортного засобу ДАФ (DAF) номер тягача НОМЕР_1 номер причепа НОМЕР_2 на загальну суму 4 950,00 грн.

Визнання правомірними вимоги про стягнення збитків з Державного бюджету України щодо простою транспортного засобу на митниці із-за неправомірності дій митного органу щодо затриманням вантажу, є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Сам по собі наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт (надання послуг) унеможливлює факт встановлення реальності здійснення господарської операції, оскільки не відображає рух активів, що є обов`язковим при встановленні фактичного понесення учасником господарських операцій збитків.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не наведено належних, допустимих та достатніх доказів щодо доведення здійснення відповідної операції, що унеможливлює встановлення факту понесення витрат пов`язаними з вимушеною стоянкою транспортного засобу на митниці із-за неправомірності дій митного органу щодо затриманням вантажу.

Щодо відшкодування витрат пов`язаних зі проведення лабораторної експертизи товару, що було проведене для митного органу, щоб підтвердити належну якість товару на загальну суму 3 360,00 грн суд зазначає наступне.

Позивачем подано до суду протокол випробувань № 3/28-А-1181/49 від 23 квітня 2020 року Дослідницько-випробувального токсикологічного центру Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України, складений на його замовлення.

Вказаний протокол випробувань зроблено на підставі договору укладеного між позивачем та Дослідницько-випробувального токсикологічного центру Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України від 16 квітня 2020 року № 1009.

Товариством понесено витрати на проведення судової експертизи у розмірі 3 360,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 38 від 16 квітня 2020 року.

Досліджуючи правові підстави для відшкодування витрат на проведення відповідного дослідження, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір № 1009 від 16 квітня 2020 року.

Зі змісту відповідного дослідження вбачається, що на підставі договору було досліджено 100 мл препарату «Форпост», ТН виробництва ТОВ «ВАССМА КЕМІКАЛ». При цьому відповідно до п. 4 відповідного протоколу вбачається, що досліджувана проба відібрана в ДВТЦ відповідно до акту відбирання зразків № 50 від 16 квітня 2020 року.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів здійснення експертного дослідження Дослідницько-випробувальним токсикологічним центром Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л.І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України саме імпортованого товару відповідно до контракту купівлі-продажу № BG1912DW22 від 25 грудня 2019 року, затриманого та вилученого митними органами.

Крім того, вирішуючи питання про відшкодування шкоди пов`язаної із необхідності проведення експертного дослідження щодо відповідності товару, суд має враховувати необхідність здійснення таких дій, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним, а також факт ймовірності впливу на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що предметом відповідного експертного дослідження були саме зразки вилученого митними органами препарату «Форпост», ТН, що були здійсненні на підставі договору № 1009 від 16 квітня 2020 року, а також доказів необхідності (неминучості) відповідного дослідження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування товариству витрат на підготовку протоколу випробувань.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Таким чином, суд звертає увагу, що позивачем обґрунтовано доведено належними та достатніми доказами завдання суб`єктом владних повноважень матеріальної шкоди у розмірі 80 378,96 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до статті 30 МК України посадові особи та інші працівники органів доходів і зборів, які прийняли неправомірні рішення, вчинили неправомірні дії або допустили бездіяльність, у тому числі в особистих корисливих цілях або на користь третіх осіб, несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та іншу відповідальність відповідно до закону.

Шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю органів доходів і зборів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов`язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Таким чином спеціальною нормою (ст. 30 Митного кодексу України) також передбачено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень

Отже, статтею 56 Конституції України, статтями 1173 та 1174 ЦК України визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи зазначених органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (стаття 1 зазначеного закону).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року №12/рп-2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України. Отже, при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів доходів і зборів, судам слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 липня 2018 року у справі №907/769/17, від 02 вересня 2019 року у справі №576/1648/16.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Гліз», та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судом встановлено, що 14 грудня 2020 року укладено Договір про надання правової допомоги № АО-14/12/2020 між Адвокатським об`єднанням «Легард», з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гліз», з іншої сторони.

На виконання Договору про надання правової допомоги складено акт прийому-передачі від 14 грудня 2020 року №1, якими сторони погодили та склали детальний опис наданих адвокатом послуг з підготовки документів та представництво адвоката у суді першої інстанції на загальну суму 18 000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Звідси, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн, які є співмірним із складністю даної справи.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 7884,35 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3 475,68 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» до Київської митниці Державної митної служби України, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області визнання протиправними дій, стягнення матеріальної шкоди - задовольнити частково;

2. Визнати протиправним дії Київської митниці Державної митної служби України щодо організації та проведення перевірки (митного контролю), які полягають у зупиненні транспортного засобу із вантажем та огляду товару, у незаконному затриманні та вилученні товарів (взяття проб) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз», згідно митною декларацією від 16 березня 2020 року № UA1000960/2020/376241;

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» (04073, місто Київ, провулок Балтійський, будинок 23, код ЄДРПОУ 39347539) матеріальну шкоду у розмірі 80 378,96 грн (вісімдесят тисяч триста сімдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок);

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» (04073, місто Київ, провулок Балтійський, будинок 23, код ЄДРПОУ 39347539) понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (03124, місто Київ, бульвар Вацвала Гавела, будинок 8а, код ЄДРПОУ 43337359).

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гліз» (04073, місто Київ, провулок Балтійський, будинок 23, код ЄДРПОУ 39347539) понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 475,68 грн (три тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень шістдесят вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (03124, місто Київ, бульвар Вацвала Гавела, будинок 8а, код ЄДРПОУ 43337359).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник