ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року

Справа № 160/14574/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3283 (пп В3675) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А3283 (пп В3675), в якому позивач просить суд:

- визнати дії військової частини А3283 (польова пошта В 3675) щодо проведення розслідування причин професійного захворювання ОСОБА_1 , командира самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера самохідної артилерійської батареї, самохідного артилерійського дивізіону, бригадної артилерійської групи - протиправними;

- зобов`язати військову частину А3283 (польова пошта В 3675), в особі командира військової частини, призначити комісію та провести в строки встановлені діючим законодавством розслідування причин професійного захворювання ОСОБА_1 - командира самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера самохідної артилерійської батареї, самохідного артилерійського дивізіону, бригадної артилерійської групи;

- зобов`язати військову частину А3283 (польова пошта В 3675), в особі командира військової частини, видати встановленої форми акт з розслідування причин професійного захворювання ОСОБА_1 - командира самохідного артилерійського взводу-старшого офіцера самохідної артилерійської батареї, самохідного артилерійського дивізіону, бригадної артилерійської групи.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що під час проходження військової служби у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, позивач з метою лікування звернувся до Дніпропетровського військового госпіталю (в/ч А4615). Після лікування позивачу військово-лікарською комісією Дніпропетровського військового госпіталю була надана довідка №2980 про встановлені захворювання при здійсненні Конституційного обов`язку з захисту Батьківщини. З посиланням на Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та на Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, позивачем було зауважено, що усі вперше виявлені хронічні професійні захворювання та отруєння військовослужбовців підлягають розслідуванню. Позивач звернувся до відповідача з вимогою про проведення розслідування причин випадку його профзахворювання, натомість до теперішнього часу відповіді на вимогу позивача від відповідача не отримано, розслідування причин професійного захворювання позивача відповідачем не проведено і відповідного акту позивачем не отримано. Отже, позивач вважає, що відповідачем порушено його права, які передбачають надання соціального захисту та матеріального відшкодування часткової втрати працездатності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Також ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав, про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі рекомендованою кореспонденцією.

15.09.2021 року відповідач отримав вказану ухвалу суду, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.07.2015 року.

З матеріалів справ вбачається, що під час проходження військової служби, позивачу 26.11.2019 року, після лікування, військово-лікарською комісією Дніпропетровського військового госпіталю (в/ч А4615) була надана довідка №2980, яка підтверджує захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини та пов`язані з проходженням військової служби, та травми, пов`язані з проходженням військової служби.

17.04.2020 року Обласним центром медико-соціальної експертизи №4 позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №009940.

Відповідно до наказу відповідача від 29.01.2021 року №27, позивача було звільнено з військової служби відповідно до п.п. «й» п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

24.06.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій вимагав здійснити заходи та провести розслідування причин професійного захворювання. До заяви долучив довідку серії 12 ААА №009940 від 17.04.2020 року. Заява була направлена на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення до цінного листа.

Як зазначив позивач, до теперішнього часу відповіді від відповідача на вимогу від 24.06.2021 року ним не отримано, розслідування причин професійного захворювання позивача, пов`язаного з захистом Батьківщини, не проведено і відповідного акту позивачем не отримано.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено початок і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов`язків військової служби.

Згідно із частиною 3 статті 24 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент проходження позивачем війкової служби за контрактом), військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Як встановлено судом, позивач з 05.12.2016 по 29.01.2021 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Отже, позивач під час проходження військової служби відносився до категорії громадян, які перебувають на військовій службі у Збройних Силах України.

Відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року № 1232, та з метою визначення єдиного порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, у Верховній Раді України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевих радах, у державних органах, установах, організаціях, а також у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, до яких військовослужбовці прикомандировані як депутати для виконання депутатських повноважень або відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 №36, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.02.2001 за №169/5360, затверджено Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (надалі - Інструкція).

Відповідно до розділу VI Інструкції №36, усі вперше виявлені хронічні професійні захворювання та отруєння (далі - профзахворювання) військовослужбовців підлягають розслідуванню. Діагноз професійного захворювання встановлюється згідно з Переліком професійних захворювань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2000 року № 1662.

До профзахворювання належить захворювання, що виникло внаслідок виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби та зумовлене виключно або переважно впливом шкідливих факторів середовища, де виконувались ці обов`язки, та (або) шкідливим фактором процесу їх виконання.

До хронічного профзахворювання належить також захворювання, що виникло після багаторазового та (або) тривалого впливу на військовослужбовця шкідливих факторів процесу виконання обов`язків військової служби.

Хронічне професійне захворювання не завжди супроводжується втратою працездатності.

Причинний зв`язок профзахворювання з проходженням служби військовослужбовцями Збройних Сил України визначається штатними військово-лікарськими комісіями (далі - ВЛК) у порядку, визначеному Положенням про військово-лікарську експертизу, на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов служби, що складаються лікарем з гігієни праці регіонального санітарно-епідеміологічного підрозділу служби превентивної медицини Міністерства оборони України за участю командування військової частини, та затверджуються головним санітарним лікарем регіону.

Обстеження та медичний огляд військовослужбовців у разі підозри на профзахворювання проводяться ВЛК військових лікувальних закладів Міністерства оборони України, перелік яких зазначений у додатку 12 до цієї Інструкції.

У спірних випадках для встановлення остаточного діагнозу і причинного зв`язку профзахворювання з впливом умов служби Центральна ВЛК вирішує питання подальшого обстеження та медичного огляду військовослужбовців згідно з законодавством України.

На кожного хворого на профзахворювання начальником лікувального відділення військового лікувального закладу складається повідомлення про профзахворювання (отруєння) за формою ПЗВ-2 (далі - повідомлення за формою ПЗВ-2) (додаткок 13). Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу профзахворювання повідомлення за формою ПЗВ-2 надсилається до військової частини, до регіонального санітарно-епідеміологічного підрозділу служби превентивної медицини Міністерства оборони України та до військового лікувального закладу, який обслуговує цю частину.

Командир військової частини, отримавши повідомлення за формою ПЗВ-2, призначає розслідування причин кожного випадку профзахворювання, яке проводиться протягом десяти діб.

Розслідування профзахворювання проводиться комісією з розслідування причин профзахворювання у складі голови комісії - представника регіонального санітарно-епідеміологічного підрозділу служби превентивної медицини Міністерства оборони України та її членів - представників командування військової частини, відповідних служб військової частини (за потреби), військово-медичної служби.

У розслідуванні профзахворювань інфекційної та паразитарної етіології обов`язково повинні брати участь фахівці з епідеміології та паразитології регіонального санітарно-епідеміологічного підрозділу служби превентивної медицини Міністерства оборони України.

Розслідування двох та більше випадків профзахворювань одночасно у одного військовослужбовця проводиться з урахуванням послідовності цих профзахворювань після отримання повідомлення за формою ПЗВ-2.

У цьому випадку в акті розслідування причин хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою ПЗВ-3, зазначеною у додатку 14 до цієї Інструкції (далі - акт за формою ПЗВ-3), також зазначається виявлене раніше у цього військовослужбовця профзахворювання (діагноз) із зазначенням року виявлення.

Командир військової частини зобов`язаний подати до комісії з розслідування причин профзахворювання дані лабораторних досліджень шкідливих факторів умов служби із зазначенням показників інструментальних вимірювань, необхідну документацію (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки умов служби), надати комісії з розслідування причин профзахворювання приміщення, транспорт і засоби зв`язку, організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості примірників матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов`язана:

скласти програму розслідування причин профзахворювання;

скласти акт за формою ПЗВ-3, у якому визначити заходи щодо запобігання впливу шкідливих факторів, що сприяли розвитку профзахворювання, та заходи з нормалізації умов служби, а також визначити осіб, які порушили вимоги нормативно-правових актів (правил, санітарних норм тощо), що призвело до професійного захворювання або сприяло його виникненню та розвитку.

Комісія з розслідування причин профзахворювання проводить оцінку відповідності умов служби хворого військовослужбовця вимогам санітарних норм за матеріалами раніше проведених обстежень і досліджень робочих (службових) місць, вивчає приписи регіональних санітарно-епідеміологічних підрозділів служби превентивної медицини Міністерства оборони України, отримує письмові пояснення командирів і військовослужбовців з питань, що пов`язані з розслідуванням причин виникнення профзахворювання.

Акт за формою ПЗВ-3 складається комісією з розслідування причин профзахворювання та надається на затвердження командиру військової частини протягом трьох діб після закінчення розслідування.

За наведених обставин та матеріалів по справі вбачається, що станом на час розгляду справи заява ОСОБА_1 від 24.06.2021 року з питань здійснення заходів та проведення розслідування причин професійного захворювання на підставі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках відповідно до Інструкції №36, відповідачем не розглянута.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відтак, суд вбачає допущення відповідачем бездіяльності в частині проведення розслідування причин професійного захворювання ОСОБА_1 за заявою позивача від 24.06.2021 року.

У той же час, заявлені позивачем вимоги в контексті подальших дій відповідача після ініціації проведення розслідування причин професійного захворювання стосовно позивача - є вимогами на майбутнє і не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача, не надав.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу та відповідно стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3283 (пп В3675) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3283 (польова пошта В 3675) щодо проведення розслідування причин професійного захворювання ОСОБА_1 за заявою від 24.06.2021 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник