ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1136/20 пров. № А/857/16384/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року (суддя Остап`юк С.В., час ухвалення 11:43 год., місце ухвалення м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту 11.05.2021),

в адміністративній справі №300/1136/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськ-Авто» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2020 року позивач ПрАТ «Івано-Франківськ-Авто» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020: №0000980502; №0000990502; №0001000502; №0001010502; №0001020502; №0001040502.

Відповідач позовних вимог не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 13.02.2020: - №0000980502 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 143024 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 35756 гривень; - №0000990502 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 90012 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 22503 гривень; - №0001000502 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1384457 гривень; - №0001010502 про застосування штрафу в розмірі 71512 гривень; - №0001020502 про збільшення сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов`язанням в розмірі 146857,16 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 108518,16 гривень; - №0001040502 про збільшення сум грошового зобов`язання з військового збору за податковим зобов`язанням в розмірі 10035,34 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 7415,48 гривень. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 11636,50 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.

З цим рішенням суду першої інстанції від 06.05.2021 року не погодився відповідач ГУ ДПС в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що висновки суду першої інстанції суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПрАТ «Івано-Франківськ-Авто» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 30.09.2019 року, контролюючим органом встановлено ряд порушень, які зафіксовані в акті перевірки від 11.01.2020 року та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020 року, які є обґрунтованими, прийнятими у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та правил бухгалтерського обліку. Висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не враховують доводів відповідача, які підтверджені належними та допустимими доказами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 06.05.2021 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач ПрАТ «Івано-Франківськ-Авто» подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені апелянтом доводи не обґрунтовують наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши без змін оскаржене рішення суду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ПрАТ "Івано-Франківськ-Авто" є юридичною особою, взяте на облік контролюючими органами з 26.03.2001, є платником податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного соціального внеску, земельного податку (орендної плати), податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, екологічного податку, рентної плати за спеціальне використання води (а.с. 34 Т.1).

В період з 10.12.2019 до 02.01.2020 відповідач провів документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №18/09-19-05-02/05495466 від 11.01.2020 (а.с. 70-122 Т.1).

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновків про порушення позивачем положень пп.14.1.13, 14.1.191, 14.1.202 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, 138.3 ст.138, пп.139.1.1, 139.1.2 п.139.1 ст.139, пп.168.1.1 п.168.1, пп.168.4.7 п.168.4, п.171.2 ст.171, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України.

Вказані висновки відповідач ґрунтує тим, що за наслідками перевірки встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1384457 гривень, заниження податку на прибуток в розмірі 90012 гривень та заниження фінансового результату до оподаткування в розмірі 1250000 гривень в результаті продажу семи будівель філії Коломия-Авто, завищення різниць, на які зменшується фінансовий результат в сумі 40536 гривень, внаслідок нарахування амортизації на площі нерухомості, які не задіяні в господарській діяльності, не нарахування податкового зобов`язання податку на додану вартість в загальному розмірі 158884 гривень у зв`язку із безоплатною передачею товарно-матеріальних цінностей, не включених до вартості оподаткованих операцій при проведенні доукомплектування транспортних засобів при їх продажі, внаслідок цього не нарахування та неутримання податку на доходи фізичних осіб на суму 899354,40 гривень та зменшення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 161883,79 гривень.

За наслідками розгляду вищевказаного Акта перевірки відповідач ГУ ДПС в Івано-Франківській області 13.02.2020 виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000980502 про збільшення позивачу сум грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 143024 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 35756 гривень (а.с. 15 Т.1);

- №0000990502 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями в розмірі 90012 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 22503 гривень (а.с. 19 Т.1);

- №0001000502 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1384457 гривень (а.с. 22 Т.1);

- №0001010502 про застосування штрафу в розмірі 71512 гривень (а.с. 24 Т.1);

- №0001020502 про збільшення сум грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов`язанням в розмірі 146857,16 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 108518,16 гривень (а.с. 28 Т.1);

- №0001040502 про збільшення сум грошового зобов`язання з військового збору за податковим зобов`язанням в розмірі 10035,34 гривень, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 7415,48 гривень (а.с. 31 Т.1).

Не погодившись із наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в адміністративному порядку подав до Державної податкової служби України скаргу, яка рішенням від 24.04.2020 за №14517/6/99-00-08-05-01-06 залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020 №0000980502, №0000990502, №0001000502, №0001010502, №0001020502, №0001040502 без змін.

Вважаючи винесені відповідачем вказані вище податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020 року протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Так, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України).

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Базою оподаткування, у розумінні п.135.1 ст.135 ПК України, є грошове вираження об`єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.137.1 ст.137 ПК України, податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).

Положеннями пп.168.1.1 п.168.1 та пп.168.4.7 п.168.4 ст.168 ПК України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Згідно п.172.2 ст.172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Обов`язки осіб, які відповідно до Податкового кодексу України мають статус податкових агентів встановлює п.176.2 ст.176 цього кодексу, які зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається. У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку; в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Пункт 185.1 ст.185 ПК України визначає об`єкти оподаткування податку на додану вартість, як операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (підпункт а); постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт б); ввезення товарів на митну територію України (підпункт в); вивезення товарів за межі митної території України (підпункт г); постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом (підпункт е).

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Визначення бази оподаткування податком на додану вартість в разі постачання товарів/послуг врегульовано пунктом 188.1 ст.188 ПК України, згідно з яким база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Підпунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п.«а» п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п.198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді (п.138.2 ст.138ПК України).

Водночас суд зазначає, що засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, відповідно до ст.1 цього Закону, документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (ст.9 Закону).

Підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку (ст.11 Закону).

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку (ст.3 Закону).

Суд апеляційної інстанції також вказує, що будь-які документи мають силу первинних документів і можуть бути використані для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Матеріалами справи встановлено, що позивач наказом №8/1 від 29.01.2016 Про облікову політику ПАТ Івано-Франківськ-Авто в межах прав, наданих статтею 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, визначив за доцільне застосовувати в бухгалтерському обліку підприємства норми Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності (а.с. 38-145 Т.2).

Судом враховуються висновки проведеної незалежної аудиторської перевірки фінансової звітності позивача за 2016, 2017 роки та перше півріччя 2018 року, згідно з якими фінансові звіти позивача є такими, що складені відповідно до вимог Міжнародних стандартів фінансової звітності та справедливо і достовірно відображають в усіх суттєвих аспектах фінансовий стан товариства на звітні дати (а.с. 136-151 Т.3).

Відповідач, визначивши оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями за №0001000502 та за №0000990502 зобов`язання позивача зі сплати податку на прибуток, виходив з висновків про завищення ним від`ємного значення об`єкта оподаткування в сумі 1384457 гривень та заниження цього податку в сумі 90012 гривень.

Такі висновки відповідач мотивує висновками про: заниженням позивачем доходів за 2016 рік на суму 1250000 грн. у зв`язку не відображенням в доходах при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток реалізації основних засобів нежитлових будівель станції технічного обслуговування (м. Коломия, вул. Івасюка, 37а) в загальному розмірі 1500000 грн., в тому числі податок на додану вартість 250000 грн; механічною опискою позивача на суму 90744 грн. в податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік; завищення позивачем різниць, на які зменшується фінансовий результат на суму 40536 грн. внаслідок нарахування амортизаційних відрахувань за періоди 2016, 2017, 2018 років та 9 місяців 2019 року по об`єкту Адміністративно-виробничий корпус, м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 41А, загальною площею 4457,90 кв.м., з якої відповідач при перевірці встановив невикористання в господарській діяльності товариства 497,5 кв.м. площ; не здійснення позивачем коригування фінансового результату до оподаткування, шляхом збільшення прибутку за три квартали 2019 року, при формуванні резерву товарно-матеріальних цінностей запчастин для проведення гарантійного ремонту, на суму витрат з створення резервів в розмірі 503243 гривні.

Як свідчать матеріали справи, згідно з протоколом засідання наглядової ради позивача від 26.10.2016 за №26/10/2016-1 реалізовано всі нежитлові будівлі філії «Коломия-Авто» ПАТ «Івано-Франківськ-Авто», а в результаті продажу будівель філію «Коломия-Авто» ліквідовано. Вартість реалізованих нежитлових приміщень склала 1500000 гривень, в тому числі податок на додану вартість 125000 гривень. Податкові зобов`язання відображено в податковій декларації за грудень 2016 року та відображено у податковій накладній №98 від 09.12.2016 (а.с. 250 Т.1, а.с. 1-6, 26-37 Т.2), що не заперечується відповідачем.

З урахуванням вказаного, відображення позивачем у формі 2 «Звіт про фінансові результати» у рядку 2020 «Інші операційні доходи» за 2016 рік згорнутого фінансового результату до оподаткування повністю відповідає вимогам МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», підпунктами «і» та «а» пункту 33 якого передбачено, що суб`єкт господарювання розкриває єдину суму в звіті про сукупні доходи, що включає загальну суму прибутків або збитків від припиненої діяльності після оподаткування. Тобто згорнутий фінансовий результат до оподаткування (розмір фінансового результату від спірної операції в даному випадку складатиме 115799,12 грн = 1250000,00 грн. (дохід) 1134200,88 грн (залишкова вартість всіх об`єктів реалізованої філії).

Таким чином, помилковими є твердження апелянта про застосування до спірної операції положень пунктів 8, 9, 10 Міжнародних стандартів фінансової звітності 18 «Дохід», як таких, що визначають принципи обліку доходів від продажу продукції (товарів), надання послуг та використання іншими сторонами активів підприємства.

До вказаних правовідносин застосуванню підлягає Національне положення (стандартів) бухгалтерського обліку 27, згідно з яким об`єкти основних засобів, стосовно яких прийнято рішення про їх реалізацію, підлягають переведенню до складу необоротних активів, утримуваних для продажу, з їх обліком на субрахунку 286 Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу.

На підставі встановленого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не допущено заниження доходів за 2016 рік на суму 1250000 гривень, у зв`язку не відображенням в доходах при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток реалізації основних засобів нежитлових будівель станції технічного обслуговування (м. Коломия, вул. Івасюка, 37а) в загальному розмірі 1500000 гривень, в тому числі податок на додану вартість 250000 гривень.

Також не може слугувати підставою для визначення позивачу зобов`язань зі сплати податку на прибуток допущення позивачем описки на суму 90744 гривні в податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік, яка визнається сторонами, оскільки не впливає на об`єкт оподаткування цим податком. Такий об`єкт оподаткування залишається від`ємним та складає 1293713 гривень, замість помилково відображеного від`ємного значення 1384457 гривень.

Суд апеляційної інстанції погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновку відповідача про завищення позивачем різниць, на які зменшується фінансовий результат на суму 40536 гривень внаслідок нарахування амортизаційних відрахувань за періоди 2016, 2017, 2018 років та 9 місяців 2019 року по об`єкту Адміністративно-виробничий корпус, м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 41А, загальною площею 4457, 90 кв. м., з якої відповідач при перевірці встановив невикористання в господарській діяльності товариства 497,5 кв.м. площ.

Так, пунктом 55 МСБО 16 16 «Основні засоби», визначено, що амортизацію активу починають, коли він стає придатним для використання, тобто коли він доставлений до місця розташування та приведений у стан, у якому він придатний до експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом. Амортизацію активу припиняють на одну з двох дат, яка відбувається раніше: на дату, з якої актив класифікують як утримуваний для продажу (або включають до ліквідаційної групи, яку класифікують як утримувану для продажу) згідно з МСФЗ 5, або на дату, з якої припиняють визнання активу. Вказане не суперечить положенням п.138.1 ст.138 ПК України, яким визначено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, амортизація є систематичним розподілом суми активу, протягом строку його корисної експлуатації, що припиняється за датою, з якої актив класифікують як такий, що утримується для продажу (або включають до ліквідаційної групи, яку визначають як таку, що утримується для продажу) чи за датою, з якої припиняється визнання активу.

Отже, амортизацію не припиняють, коли актив не використовують або він вибуває з активного використання, доки актив не буде амортизований повністю.

Встановлено, що за перевірений період об`єкт Адміністративно-виробничий корпус, м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 41А, загальною площею 4457, 90 кв.м. належить позивачу на праві власності згідно даних бухгалтерського обліку по рахунку 10 Основні засоби вартість об`єкту обліковується, а за рахунком 103 Будинки та споруди позивач використовував у перевірені періоди власні виробничі потужності.

Факт невикористання в господарській діяльності товариства 497,5 кв.м. площ об`єкту Адміністративно-виробничий корпус, м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 41А встановлено на підставі інвентаризації площ цього об`єкту, що полягала в їх огляді, а висновки про невикористання в господарській діяльності товариства площ приміщення зроблені за результатами такого огляду, виходячи із розміщення на таких площах робочих місць працівників чи товарно-матеріальних цінностей.

Тому, вірним є висновок суду першої інстанції, що підстави для припинення нарахування позивачем амортизаційних відрахувань за періоди 2016, 2017, 2018 років та 9 місяців 2019 року по 497, 5 кв. м. площ об`єкта Адміністративно-виробничий корпус, м.Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Юності, 41А, загальною площею 4457, 90 кв. м. відсутні, а нарахування позивачем амортизації цього основного засобу є правомірним, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги про не негосподарське, на думку контролюючої о органу, використання частини приміщення.

Висновок відповідача про протиправність нездійснення позивачем коригування фінансового результату до оподаткування, шляхом збільшення прибутку за три квартали 2019 року, при формуванні резерву товарно-матеріальних цінностей запчастин для проведення гарантійного ремонту, на суму витрат з створення резервів в розмірі 503243 гривні, не обґрунтований обставинами порушення позивачем вимог податкового обліку чи норм законів України, а базуються на вимогах положень пунктів 10, 14, 36 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку та пунктів 12, 13, 15, 16, 17 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 зобов`язання.

Відповідно до МСБО 2 «Запаси» п.9 та облікової політики товариства, позивач оцінює запаси по чистій вартості реалізації. Згідно п. 30 МСБО 2 «Попередні оцінки чистої вартості реалізації базуються на найбільш достовірних фактах, які були на момент здійснення попередніх оцінок очікуваної суми реалізації запасів. При цих попередніх оцінках беруть до уваги коливання ціни або собівартості, безпосередньо пов`язані з подіями, які відбуваються після закінчення періоду, тією мірою, наскільки такі події підтверджують умови, що існували на кінець періоду».

Згідно із пунктом 33 МСБО 2 «Запаси», у кожному наступному періоді проводиться нова оцінка чистої вартості реалізації». Відповідно до облікової політики позивача нова оцінка чистої вартості реалізації проводиться станом на 31 грудня звітного року шляхом донарахування резервів чи списанням резервів методом «сторно».

З урахуванням вищевказаного, з метою відображення чистої вартості реалізації запасів, як встановлено судом, позивачем станом на 31.12.2014 року було сформовано резерв на знецінення запасів, розмір якого переглядається щороку станом на 31 грудня шляхом коригування нарахованого резерву ( +/-) на суму різниці, яка виникає в результаті проведеного розрахунку. У періоді, що перевірявся, резерв на знецінення запасів складав: станом на 01.01.2016 року 468 063,63 грн; станом на 01.01.2017 року 475676,84 грн; (+7613,21 грн); станом на 01.01.2018 року 512842,93 грн (+37166,09 грн); станом на 01.01.2019 року 503243,35 грн (-9599,58 грн).

Враховуючи вищевикладене та матеріали даної справи, висновок відповідача щодо заниження фінансового результату до оподаткування (прибуток або збиток) в сумі 503243,00 грн. в результаті завищення різниць, на які зменшується фінансовий результат за звітний період 9 місяців 2019 року, є необґрунтованим. Відповідно, не може слугувати підставою для визначення позивачу зобов`язань зі сплати податку на прибуток, об`єкт оподаткування, який залишається від`ємним, а тому обставина допущення позивачем описки на суму 90744 гривні в податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік не може слугувати підставою для визначення позивачу зобов`язань із вказаного податку та не впливає на об`єкт оподаткування цим податком, оскільки такий об`єкт оподаткування залишається від`ємним.

Таким чином, безпідставно зменшено позивачу суми від`ємного значення об`єкта оподаткування на 1384457 гривень та збільшено суми грошового зобов`язання з цього податку на 90012 гривень на підставі податкових повідомлень-рішень від 13.02.2020 за №0001000502, за №0000990502, які суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що визначивши позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями за №0000980502 зобов`язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 143024 гривні, за №0001020502 зобов`язання з сплати податку на доходи фізичних в розмірі 146857, 16 гривень та 108518, 16 гривень штрафних санкцій, за №0001040502 зобов`язання з сплати військового збору в розмірі 10035, 34 гривень та 7415, 48 гривень штрафних санкцій, а також застосувавши податковим повідомленням-рішенням №0001010502 штрафні санкції в розмірі 71512 гривень за відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідач виходив з того, що доукомплектування автомобілів товарно-матеріальними цінностями, без зміни роздрібної вартості реалізованих транспортних засобів, протягом періоду з 01.01.2016 до 30.09.2019 є безоплатною передачею товарно-матеріальних цінностей, на суми яких підлягали нарахуванню зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 158884 гривні, складення та реєстрація податкових накладних, а також нарахування та сплата позивачем, як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, де базою оподаткування є вартість доукомплектування автомобілів, як додаткове благо, що надане покупцям фізичним особам.

Надавши правову оцінку наведеним податковим рішенням, суд апеляційної інстанції вважає висновок відповідача про те, що доукомплектування автомобілів товарно-матеріальними цінностями, без зміни роздрібної вартості реалізованих транспортних засобів, протягом періоду з 01.01.2016 до 30.09.2019 є безоплатною передачею товарно-матеріальних цінностей, помилковим, який суперечить фактичному змісту здійснених позивачем правочинів та господарських операцій, з огляду на наступне.

Так, відповідачем не було враховано умови здійснення договірних зобов`язань, визначених згідно з Положенням про порядок стимулювання продажу автомобілів клієнтами дилерських підприємств корпорації Укравто, затвердженого головою правління ПрАТ Українська автомобільна корпорація в додаток до рекомендаційного листа №253 від 09.03.2017 (а.с. 150-154 Т.2), Дилерського договору поставки автомобілів №16-к/п від 01.08.2016 (а.с. 155-160 Т.2), наказу позивача Про проведення акцій з метою стимулювання продажу автомобілів за №180-п від 02.09.2019 (а.с. 161 Т.2). Наведені договірні зобов`язання відповідають правовому регулюванню господарсько-торгівельної діяльності, зокрема регулюванню комплектності товарів, визначеному статтею 270 Господарського кодексу України.

Встановлено, що у кожному випадку продажу автомобіля, комплектність автомобіля визначалася договором купівлі-продажу окремо, а вартість частин комплекту включалася до складу загальної вартості реалізованого позивачем автомобіля. Отож, додаткова комплектація автомобіля не створює окремої від купівлі-продажу автомобіля господарської операції.

З урахуванням вказаного, ПрАТ «Івано-Франківськ-Авто» не безоплатно надавало товарно-матеріальні цінності, а включало їх вартість до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) товарів/послуг та компенсувалося їх покупцями, збільшуючи при цьому базу оподаткування ПДВ (у тому числі при проведенні маркетингових/рекламних заходів).

Вартість частин комплекту кожного автомобілів включена в ціну транспортного засобу, тобто, надане покупцям платно та не утворює бази оподаткування, визначеного підпунктом е підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Операції з продажу позивачем автомобілів оподатковані податком на додану вартість та перевіркою порушень при нарахуванні та сплаті зобов`язань за вказаними операціями не виявлено.

Частини (вироби) комплекту кожного реалізованого позивачем автомобіля є такими, що використані в оподаткованих операціях продажу транспортного засобу за договором купівлі-продажу, тобто включені до бази оподаткування податком на додану вартість та є оподаткованими податком на додану вартість у складі операції купівлі-продажу автомобіля, до вартості якого їх включено.

Відтак, такі товари/послуги необхідно вважати використаними в оподатковуваних операціях і їх передача/надання не слід розглядати як окрему операцію з постачання (у тому числі з безоплатного постачання) товарів/послуг, яка підлягає оподаткуванню ПДВ.

Як наслідок, є помилковим та таким, що суперечить вимогам Податкового кодексу України висновок відповідача про те, що на суми окремих частин комплекту автомобілів підлягали нарахуванню зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 158884 гривні, складення та реєстрація податкових накладних, а також нарахування та сплата позивачем, як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, де базою оподаткування є вартість доукомплектування автомобілів як додаткове благо, що безоплатно надане покупцям фізичним особам.

З урахуванням встановлених обставин та їх правового регулювання суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними і такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення від 13.02.2020 за №0000980502 про визначення позивачу зобов`язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 143024 гривні, за №0001020502 про визначення позивачу зобов`язання з сплати податку на доходи фізичних в розмірі 146857,16 гривень та 108518,16 гривень штрафних санкцій, за №0001040502 про визначення позивачу зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 10035, 34 гривень та 7415, 48 гривень штрафних санкцій, а також податкове повідомленням-рішення №0001010502 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 71512 гривень за відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідач не спростував правильність висновків суду першої інстанції щодо не доведення допущення позивачем податкового законодавства, а також не довів обґрунтованість прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень від 13.02.2020 року.

Відповідно до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 06.05.2021 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 травня 2021 року в адміністративній справі №300/1136/20 за позовом Приватного акціонерного товариства «Івано-Франківськ-Авто» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 29.11.2021 року