-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №935/2206/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
перекладача ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2021 року,
в с т а н о в и в:
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24.12.2021 включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, зазначає, що клопотання прокурора не відповідає вимогам п.п.3, 5 та 6 ч.1 ст.184 КПК України, на порушення вимог ч.3 ст.184 КПК України, останній не долучив до клопотання жодної копії матеріалів справи, які давали б підстави підозрювати ОСОБА_10 та інших осіб у скоєнні злочинів, як і жодної копії будь-яких документів, що підтверджували б наявність викладених ним у клопотанні ризиків, передбачених ст.177 КПК України. В клопотанні прокурора повністю відсутній виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, а також відсутнє обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ці доводи прокурора є припущенням.
Зазначає, що судом першої інстанції перед розглядом клопотання про продовження міри запобіжного заходу в порушення вимог КПК України, не роз`яснено обвинуваченому його права, передбачені ч.2 ст.193 КПК України, що є порушенням права на захист.
Звертає увагу, що прокурором не надано суду першої інстанції жодних доказів, на підставі яких суд мав би переконатись в наявності обґрунтованої підозри у вчиненні його підзахисним інкримінованих правопорушень. Вважає, що відсутність таких доказів ставить під сумнів висновки суду про обґрунтованість підозри. Наголошує, що суд не виклав в оскаржуваному рішенні відомостей про кримінальне правопорушення, його суть, правову кваліфікацію, тощо, як і не послався на докази, якими обґрунтовуються процесуальні ризики. Вважає незаконним посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на практику ЄСПЛ. Звертає увагу і на незаконне посилання суду на перебування у провадженні Богунського суду м.Житомира обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_10 , в якій будь-якого рішення не постановлено.
Наголошує, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 перебуває в провадженні Коростишівського районного суду з 12.12.2019, 16.05.2019 Гасімову слідчим суддею було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, таким чином, останній утримується під вартою більше 2-х років 5-ти місяців, при відсутності належних доказів його винності. Звертає увагу і на довготривалий судовий розгляд провадження, з 12.12.2019 по даний час судового розгляду взагалі не було, лише 11.02.2021 проведено підготовче судове засідання, а 30.07.2020 прокурором оголошено обвинувальний акт. Зазначає, що судом в оскаржуваному рішенні не зазначено, не тільки обґрунтованості підозри та наявності процесуальних ризиків, а й додаткових підстав необхідності тримання під вартою його підзахисного.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК Українивизначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК Українита зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №935/2206/19, в провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12019060000000155 від 16.05.2019 року відносно ОСОБА_11 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_9 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, п.12, 13 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_12 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263, ч.1 ст.263 КК України.
Апеляційним судом встановлено, що судовими рішеннями обвинуваченому ОСОБА_9 неодноразово продовжувалися строки запобіжного заходу у виді тримання під вартою, востаннє 31.08.2021 року.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 28.10.2021 року в судовому засіданні Коростишівським районним судом Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 .
На переконання апеляційного суду, вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення.
Твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, яка оскаржується захисником в поданій апеляційній скарзі, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції також не може визнати прийнятними посилання захисника ОСОБА_8 на судову практику Великої Палати Верховного Суду у постановах від 15.04.2021 року (справа №800/331/16), від 07.06.2018 року (справа №11-272сап18) та від 02.09.2021 року (справа №800/23/17) на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі по даній справі в частині доведення перед судом обґрунтованості підозри, оскільки описані у зазначених судових рішеннях обставини щодо розгляду слідчими суддями саме на стадії досудового розслідування питання про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою особам, які брали участь у масових акціях протесту істотно відрізняються від обставин даної справи.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому,КПКУкраїни не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1ст.177 КПК.
Посилання захисника на вимоги ст.62 Конституції України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, є недоречним, оскільки вказані положення стосуються доведеності вини, що поза розумним сумнівом має бути доведено стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, та не стосується ризиків можливої неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3.ст.27, п.12,13 ч.2 ст.115 КК України, які відносяться згідно ст.12 КК України до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, міра покарання за найтяжчий з яких, у разі визнання його винуватим, передбачає довічне позбавлення волі.
Колегія суддів також бере до уваги те, що відповідно до відомостей матеріалів провадження обвинувачений на території України не має зареєстрованого місця проживання, перебував у розшуку у рамках кримінального провадження №12016060000000068 за ч.1 ст.115 КК України, яке на даний час перебуває у провадженні Богунського районного суду м.Житомира, що додатково свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від правоохоронних органів та суду.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Безпідставними є доводи захисника в цій частині, що судом першої інстанції порушено принцип презумпції невинуватості, оскільки посилання суду на інше кримінальне провадження, в якому обвинувачується ОСОБА_9 та яке перебуває на розгляді Богунського районного суду стосується виключно того факту, що ОСОБА_9 перебував в розшуку по даному провадженню, що свідчить про встановлену стороною обвинувачення його неналежну процесуальну поведінку, та не стосується висновків суду про доведеність його вини.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу на потерпілого та свідків. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що усі учасники кримінального провадження судом щн не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинення ОСОБА_9 інших кримінальних правопорушень та вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінального правопорушення, виходячи з того, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, один з яких є насильницький, будучи при цьому обвинуваченим по іншому кримінальному провадженню за ч.1 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, а також раніше відбував покарання за вчинення на території України умисного тяжкого злочину проти власності за ч.2 ст.186 КК України, не працює, постійного джерела доходу не має, на території України не має родинних та інших міцних соціальних зв`язків.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_9 у разі визнання його винним, дані про його особу, який є громадянином іншої держави, не одружений, утриманців не має, обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, зокрема організації протиправного позбавлення життя людини, яке відповідно до ст.3 Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_9 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
Посилання сторони захисту в апеляційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини містять загальний характер і в даному випадку не аргументовані необхідністю її врахування саме в цій справі.
Що стосується посилання захисника ОСОБА_8 на порушення розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотання про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
При цьому, колегія суддів оцінює розумність тривалості провадження за такими критеріями, як: складність справи; причини перенесення судових засідань. Зокрема, як встановлено за результатами апеляційного розгляду, усі судові засідання призначались з дотриманням вимог ст.318, 322 КПК України, відкладення судового розгляду або оголошення перерви відбувалося лише з об`єктивних причин, що зумовлене як складністю справи, кількістю учасників судового провадження, та їх процесуальною поведінкою, так і відповідним робочим графіком як суду так і сторони обвинувачення та сторони захисту.
Апеляційний суд також враховує й практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 07.07.1989 р. справа "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Частина 3 ст.28КПК України визначає, що критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є зокрема поведінка учасників кримінального провадження. За час судового розгляду даного кримінального провадження, відбулася неодноразова заміна захисників адвокатів обвинувачених, що призводило до неодноразового та тривалого ознайомлення їх з матеріалами кримінального провадження, та в свою чергу було причинами відкладення судового розгляду провадження.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд вважає, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні здійснюється відповідно до вимог ст.28 КПК України.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об`єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з`ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 24.12.2021 включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
скопійовано
-
скопійовано
-
