ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2021 р. Справа №914/2460/19
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Матущака О.І.,
Якімець Г.Г.,
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за № 39/5-2240-20 від 01.10.2020
на рішення Господарського суду Львівської області від 08.09.2020 суддя: Іванчук С.В. м. Львів, повний текст рішення складено 11.09.2020
за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ
до відповідача Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства, м.Новий Калинів Самбірського району Львівської області
про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 125 513,24 грн.
В С Т А Н О В И В:
короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2019 року акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення 125 513,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за отриманий природний газ згідно укладеного договору за №6056/1718-ТЕ-21 від 12.09.2017, розрахувався з порушенням строків, встановлених договором.
Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 173-175, 193, 216, 230-232 Господарського кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.09.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 361,93 грн. - пені, 31,93 грн. - 3% річних. В решті позовних вимог щодо стягнення 75 294,95 грн. - пені, 14 011,95 грн. - 3% річних та 35 812,48 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заборгованість у розмірі 4 477 820,70 грн. сплачена відповідачем у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ №256 від 04.03.2002 року, решта заборгованості у розмірі 388 541,00 грн. відповідач сплатив власними коштами, однак з порушенням строків оплати, що погоджені сторонами в договорі. Відтак, місцевим господарським судом здійснено перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що належними до стягнення є пеня в розмірі 361,93 грн. та 3% річних в розмірі 31,93 грн.
В частині відмови в задоволенні решти позовних вимог (щодо стягнення частини 3% річних та пені, а також інфляційних втрат) рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оплата в цій частині здійснювалась у відповідності до постанови КМУ №256 від 04.03.2002 року за рахунок виділених державою коштів, відтак, підстави для застосування в цьому випадку ч.2 ст.625 ГПК України відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 75 294,95 грн. - пені, 14 011,95 грн. - 3% річних та 35 812,48 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:
·сторонами в договорі погоджено строк оплати за поставлений товар, відтак, порушення відповідачем вказаного строку має наслідком сплати останнім 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України;
·у п. 8.3 договору сторони погодили, що підписання відповідачем будь-яких документів щодо нарахованих та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню, не звільняє його від обов`язку сплатити на користь позивача платежі відповідно до ст.625 ЦК України;
·посилається на постанови Верховного Суду у справах №910/3657/18, №916/2286/18 та №925/74/19, що є подібними.
Узагальнені доводи та заперечення відповідача.
Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу кореспондуються з доводами викладеними у рішенні місцевого господарського суду.
У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 12.09.2017 між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України (постачальник) та Новокалинівським виробничим управлінням житлово-комунального господарства (споживач) укладено договір №6056/1718-ТЕ-21 постачання природного газу (надалі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1500,0 тис.куб.м., у тому числі по місяцях (тис.куб.м.): жовтень 250, листопад 250, грудень 250, IV кв. 2017 року 750; січень 250, лютий 250, березень 250, I кв. 2018р. 750.
Додатковою угодою №2 від 04 квітня 2018 року сторони дійшли згоди доповнити пункт 2.1 договору абзацом у наступній редакції: постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 500,0 тис.куб.м., в тому числі по місяцях (тис.куб.м.) квітень 250, травень 250.
Відповідно до п.3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ №20 від 11 січня 2005 року спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п.6.1 Договору).
Згідно з п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 11 січня 2005 року №20.
Відповідно до п.8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ №20 від 11 січня 2005 року спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст.625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Згідно з п.12.1 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Додатковою угодою №2 від 04 квітня 2018 року сторони продовжили строк дії договору по 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивач поставив протягом жовтня 2017 року - квітня 2018 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 280 463,74 грн. , що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
від 31.10.2017 року передано 69,827тис. куб.м. газу на загальну суму 414102,04грн. (з ПДВ),
від 30.11.2017 року передано 142,248тис. куб.м. газу на загальну суму 843587,54грн. (з ПДВ),
від 31.12.2017 року передано 164,672тис. куб.м. газу на загальну суму 976570,82грн. (з ПДВ),
від 31.01.2018 року передано 162,930тис. куб.м. газу на загальну суму 966240,07грн. (з ПДВ),
від 28.02.2018 року передано 161,771тис. куб.м. газу на загальну суму 959366,74грн. (з ПДВ),
від 31.03.2018 року передано 178,518тис. куб.м. газу на загальну суму 1058683,15грн. (з ПДВ),
від 30.04.2018 року передано 10,440тис. куб.м. газу на загальну суму 61913,38грн. (з ПДВ).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ, проте, такі розрахунки здійснено з порушенням строків оплати, встановлених у договорі.
Разом з тим, судом встановлено, що заборгованість в розмірі 4 477 820,70 грн. сплачена відповідачем у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року, що підтверджується платіжними дорученнями з призначенням платежу ПКМУ від 04.03.2002 №256, а саме:
№2 від 06.02.2018 на суму 440587,08грн.,
№4 від 02.03.2018 на суму 828916,26грн.,
№3 від 02.03.2018 на суму 14671,28грн.,
№3 від 02.03.2018 на суму 535983,74грн.,
№6 від 27.04.2018 на суму 956850,61грн.,
№8 від 27.04.2018 на суму 316645,40грн.,
№7 від 27.04.2018 на суму 959366,74грн.,
№11 від 27.04.2018 на суму 283533,49грн.,
№12 від 07.05.2018 на суму 79352,72грн.,
№13 від 07.05.2018 на суму 61913,38грн.
Решта заборгованості у розмірі 388 541,00 грн. за поставлений у березні 2018 року газ відповідач сплатив власними коштами, що підтверджується платіжним дорученням №3201 від 27.04.2018 з призначенням платежу оплата за природний газ за березень 2018 року згідно договору №6056/1718ТЕ-21 від 12.09.2017.
У зв`язку з порушенням строків оплати природного газу, встановлених в договорі Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства про стягнення пені в розмірі 75656,88грн., 3% річних в розмірі 14043,88грн. та інфляційних втрат в розмірі 35812,48грн.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 526 ЦК України, яка кореспондуються із статтею 193 ГК України, визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Судами встановлено, що заборгованість в розмірі 4 477 820,70 грн. сплачена відповідачем не власними коштами, а за рахунок субвенцій з державного бюджету у відповідності до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року (далі Порядок №256).
Згідно з п.п.2,4 Порядку №256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Відповідно до п.7 Порядку №256 органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби. Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.
Кошти, отримані як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, отримані постачальниками від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутового сміття та рідких нечистот та іншими суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, використовуються протягом бюджетного року за цільовим призначенням (п.8-1 Порядку №256).
Положеннями абзаців 21, 22, 25, 28 п.8-1 Порядку №256 встановлено, що для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002р. №256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство протягом одного операційного дня здійснює виконання платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом.
Відтак, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою, при цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.
Тобто держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі №924/296/18, постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №908/885/18, постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №906/985/18 та постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №924/418/19, який відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року №922/3095/18 зроблено висновок, що виходячи зі змісту постанов Кабінету Міністрів України, якими затверджено Порядки №20, №256, №493, держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення пені та 3% річних, які нараховані позивачем лише на заборгованість, яка погашена відповідачем власними коштами; при цьому, перевіривши розрахунки, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 75 294,95 грн. - пені, 14 011,95 грн. - 3% річних та 35 812,48 грн. інфляційних втрат нарахованих позивачем на заборгованість відповідача, погашену у відповідності до Порядку №256 за рахунок коштів державного бюджету.
Враховуючи те, що розрахунок за природний газ за рахунок коштів, отриманих з Державного бюджету України на надання пільг, субсидій та компенсацій населенню, здійснений між сторонами в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року та з дотриманням встановлених цим нормативно-правовим актом строків, правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, пені та інфляційних втрат на таку заборгованість відсутні.
Разом з тим, апеляційний суд вважає безпідставними посилання скаржника на п.6.1 договору, як на підтвердження доводів щодо обов`язку відповідача сплатити 3% річних та інфляційні втрати, оскільки незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови
Аналогічний правовий висновок викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 31 травня 2019 року в справі №924/296/18, який враховано апеляційним судом.
Відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб`єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету.
У разі здійснення теплопостачальною організацією розрахунків за отриманий у гарантованого постачальника природний газ за рахунок субвенцій з державного бюджету, нарахування відповідачу-споживачу пені, передбаченої договором, а також застосування до нього відповідальності за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого газу в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у вигляді 3% річних та інфляційних втрат є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, визначених відповідними нормативно-правовими актами чи укладеними на їх виконання договорами про організацію взаєморозрахунків.
Позивачем не доведено порушення відповідачем порядку та строків оплати заборгованості за природний газ, що проводилась за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до Порядку №256.
З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 361,93 грн. - пені, 31,93 грн. - 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача, сплачену з порушенням строків оплати власними коштами.
Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №910/3657/18, від 22 листопада 2019 року у справі №916/2286/18 та від 28 листопада 2019 року у справі №925/74/19, апеляційний суд зазначає, що вказаними постановами скасовано судові рішення попередніх інстанції, у зв`язку з тим, що останніми не досліджено розміру суми заборгованості, період її виникнення, не встановлено чи є вона боргом за пільгами та житловими субсидіями населенню та за рахунок яких коштів мала бути погашена, що і стало підставою для скасування постановлених у справах судових рішень.
Також судом встановлено, що у зазначених скаржником постановах Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №927/704/19 та від 13 квітня 2021 року у справі №925/1526/19).
Враховуючи наведене вище, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними та не спростовують правильного висновку суду першої інстанції про часткову відмову в задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Заперечення відповідача відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.
Натомість апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 2 881,50 грн., сплачений позивачем за подання апеляційної скарги покладається на нього.
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за № 39/5-2240-20 від 01.10.2020 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 08.09.2020 у справі №914/2460/19 залишити без змін.
Судовий збір у розмірі 2 881,50 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: С.М. Бойко
Судді:О.І. Матущак
Г.Г. Якімець
