Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 461/5225/19
провадження № 61-14018св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ліквідаційна комісія головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26листопада 2019 року в складі судді ВолоскоІ.Р. та на постанову Львівського апеляційного суду від 03вересня 2020року в складі колегії суддів ПриколотиТ.І., Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про стягнення коштів.
Позов мотивував тим, що рішенням Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2017 року визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України у Львівській області, яка полягає у незабезпеченні житлом ОСОБА_1 у строк, передбачений пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Указував також, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2018 року зобов`язано ліквідаційну комісію ГУ МВС України у Львівській області у встановленому чинним законодавством України порядку вирішити питання про надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї позачергово благоустроєного житла, яке за розміром і санітарними умовами відповідатиме нормам статей 48, 50 ЖК України, у відповідності до вимог пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач зазначав, що вказані судові рішення відповідач не виконує, про що свідчать постанови державних виконавців про накладення штрафу на боржника у зв`язку із невиконанням рішення суду та листування сторін з приводу надання житла.
У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 2 040 701,94 грн для придбання житла, яке за розміром і санітарними умовами відповідатиме положенням статей 48, 50 ЖК України.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 26листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що бездіяльність відповідача свідчить про невиконання ним вже ухвалених судових рішень про надання житла позивачеві та членам його сім`ї. Оскільки чинним законодавством передбачено порядок та процедуру надання житла службовцям, які перебувають на відповідному квартирному обліку, суди не вбачали підстав для відступу від такої процедури шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошові кошти для придбання житла. За таких обставин суди відмовили в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права.
Аргументи учасників справи
18 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що навіть за наявності судових рішень, які набрали законної сили та якими відповідача зобов`язано вирішити питання про надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї житла, порушені права позивача залишаються незахищеними. Вказував, що відповідач трактує зміст заочного рішення Галицького районного суду міста Львова від 06 червня 2018 року в справі №461/5015/17 на свою користь, у зв`язку з чим безпідставно відмовив у позачерговому забезпеченні позивача благоустроєним житлом. Звернення до суду з заявами про зміну способу виконання судового рішення на виплату грошової компенсації вартості неотриманого житла та про роз`яснення судового рішення не дали бажаного результату. У зв`язку з викладеним позивач уважає, що він вичерпав передбачені законом способи захисту порушеного права, а тому суд повинен був застосувати єдиний можливий ефективний спосіб захисту, який полягає саме у стягненні з відповідача коштів у сумі, що відповідає вартості благоустроєного житла, яке за розміром і санітарними умовами відповідатиме нормам статей 48, 50 ЖК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межахдоводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження(частина восьма статті 394 ЦПКУкраїни).
В ухвалі Верховного Суду від 17 листопада 2020 рокузазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі № 21-1465а15, від 21 травня 2012 року в справі № 6-20цс11, від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 705/552/15-а, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2020 року в справі № 940/2394/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 31 липня 2000 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.
12 червня 2008 року позивача звільнено з посади інспектора чергової частини штабу Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області.
З 05 січня 2009 року ОСОБА_1 є пенсіонером МВС, а з 12 січня 2009 року має статус особи з інвалідністю-ветерана війни.
Згідно довідки №2501/233 від 03 квітня 2018 року, виданої управлінням житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 08 вересня 2006 року за №21663, в першочерговому списку - з 13березня 2015 року за №6468 як багатодітна сім`я, у позачерговому списку з 12 березня 2009 року за №1511 як особа, прирівняна до особи з інвалідністю внаслідок Великої Вітчизняної війни, на кооперативному обліку - з 08 вересня 2006 року за №15362 та в пільговому списку з 12 березня 2009 року за №4552 як особа, прирівняна до особи з інвалідністю внаслідок Великої Вітчизняної війни.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 18 липня 2019 року, визнано протиправною бездіяльність головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, яка полягає у незабезпеченні житлом ОСОБА_1 у строк, що передбачений пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Зобов`язано Львівську міську раду повторно розглянути питання щодо забезпечення ОСОБА_1 та членів його сім`ї позачергово благоустроєним житлом, яке за розміром і санітарними умовами відповідає статтям 48, 50 ЖК України, у відповідності до вимог пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».
Заочним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 06 червня 2018року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 . Зобов`язано ліквідаційну комісію головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у встановленому чинним законодавством України порядку вирішити питання про надання ОСОБА_1 та членам його сім`ї позачергово благоустроєного житла, яке за розміром і санітарними умовами відповідає нормам статей 48, 50 ЖК України, у відповідності до вимог пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На виконання цього рішення видано виконавчий лист №461/5015/18.
16 листопада 2018 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57000012.
Суди встановили, що з дня набрання рішенням суду законної сили (07 липня 2018 року) ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області не вчинила дій щодо його добровільного виконання. Постановами головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар І.Є. від 25 жовтня 2018 року та від 12 листопада 2018 року накладено штраф на боржника за невиконання рішення суду.
Постановою державного виконавця від 16 листопада 2018 року виконавче провадження закінчено.
ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з приводу невиконання відповідачем судового рішення про надання йому житла, внаслідок чого відкрито кримінальне провадження №62019140000000467 за частиною першою статті 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень працівниками правоохоронного органу) та кримінальне провадження №62019140000000468 за частиною першою статті 382 КК України (невиконання судового рішення).
Позиція Верховного Суду
Особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається пільга у вигляді позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року (пункт 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Згідно зі статтею 46 ЖК Української РСР особам з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняним до них у встановленому порядку особам протягом двох років з дати прийняття рішення про включення їх до списку на позачергове одержання жилого приміщення, а з них особам з інвалідністю першої групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року з визначенням переважного права осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни і прирівняних до них у встановленому порядку осіб на одержання жилих приміщень перед всіма іншими категоріями позачерговиків.
З огляду на вказані вище норми права суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що чинним законодавством передбачено порядок та процедуру надання житла пільговим категоріям громадян, які перебувають на відповідному квартирному обліку, та зробили висновок про відсутність правових підстав для відступу від вказаної процедури шляхом стягнення з відповідача грошових коштів для придбання житла.
Разом з тим, вказавши на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, суди не врахували положення статті 9 ЖК УРСР, відповідно до частини першої якої громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
З`ясувавши, що при розгляді справи сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зміст викладених позивачем обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги, дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 пред`явив позов саме про стягнення з відповідача грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він має право на отримання житла відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як особа з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджено судовими рішеннями в інших справах.
Набуття особою правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо пов`язане з проходженням нею військової служби.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
Така гарантія соціального захисту як грошова компенсація за належне до отримання житло є однією з передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу, та набули статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження №14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) зроблено висновок, що «державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до статті 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу […] здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними».
Оскільки спір у справі, що переглядається, пов`язаний з реалізацією позивачем права на отримання соціальної гарантії (пільги) у вигляді грошової компенсації за належне до отримання житло, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв`язку з проходженням військової (публічної) служби, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У частині четвертій статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу, із роз`ясненням позивачу на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 26листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03вересня 2020 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії головного управління міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення грошової компенсації за належне для отримання житлозакрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Із прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Галицького районного суду міста Львова від 26листопада 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 03вересня 2020 року втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І.О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
