ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/12221/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - громадської організації «Інформаційне агентство «Цензор.нет» - не з`явився,

відповідача-1 - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - не з`явився,

відповідача-2 - державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» - Саламов О.В. в порядку самопредставництва (трудовий договір від 01.09.2021),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу громадської організації «Інформаційне агентство «Цензор.нет»

на рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2021 (суддя Мандриченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 (головуючий суддя: Копитова О.С., судді: Поляков Б.М., Остапенко О.М.)

у справі № 910/12221/20

за позовом громадської організації «Інформаційне агентство «Цензор.нет» (далі - ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет»)

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство) та державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - Підприємство)

про захист прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства та Підприємства про: визнання права інтелектуальної власності позивача на знак для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класів 35, 41 Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП); визнання недійним рішення Комісії Міністерства від 27.06.2019 № 2322-08/415-07 щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг, яким ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» відмовлено у наданні згоди на включення до позначення двобуквеного коду «UA»; визнання недійсним висновку Підприємства (Укрпатенту) про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. від 19.07.2019 № 74859/ЗМ/19, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 після затвердження Міністерством; визнання недійсним рішення Апеляційної палати Міністерства від 05.12.2019 про відмову в реєстрації знака «CENSOR.NET.UA» за заявкою № m 2017 18067, затвердженого наказом Міністерства від 21.01.2020 № 32; зобов`язання Міністерства та Підприємства внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про реєстрацію знака для товарів і послуг за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класів 35, 41 МКТП, здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність» та видати відповідне свідоцтво.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на відсутність у відповідачів об`єктивних підстав для відмови позивачу в реєстрації знака для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класу 35, 41 МКТП. В обґрунтування порушеного права позивач посилався, зокрема, на те, що прийняті відповідачами рішення є такими, що порушують права інтелектуальної власності позивача, а тому мають бути визнані недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2021 зі справи № 910/12221/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2021, у задоволенні позову відмовлено з посиланням на правомірність прийнятих відповідачами рішень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; зауважує, що позивач первинно звертався з позовом до відповідачів щодо оскарження їхніх дій у порядку адміністративного судочинства (справа № 640/5792/20); адміністративними судами ухвалено рішення про закриття провадження у справі № 640/5792/20, з посиланням на те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; оскільки відповідачі не визнають право інтелектуальної власності позивача на позначення «CENSOR.NET.UA», таке право підлягає визнанню у судовому порядку; скаржник також вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права; судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чим саме на момент існування спірних правовідносин була процедура надання згоди Комісією Міністерства щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг: дозвільною процедурою, адміністративною послугою чи чимось іншим; чи зобов`язаний був відповідач-1 затверджувати та оприлюднювати додаткові документи (інформаційні, технологічні картки тощо), з яких заявнику мало б бути зрозуміло, які саме документи останній має надати для підтвердження наявності відповідних факторів; якими конкретно документами позивач мав підтверджувати наявність відповідних факторів і яким саме нормативним актом визначено перелік таких документів.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство просило судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що судами правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

17.11.2021 від Підприємства надійшов відзив на касаційну скаргу (поштовий штемпель на конверті 16.11.2021). Разом з тим вказаний відзив не містить підпису уповноваженої особи від імені Підприємства (не підписаний), що підтверджується актом від 17.11.2021 № 29.1-11/590, складеним на підставі Інструкції з діловодства Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним у судовому засіданні 25.11.2021 Суд, порадившись на місці без виходу до нарадчої кімнати, залишив вказаний відзив без розгляду.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.11.2021 № 29.3-02/4148 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12221/20 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

Розгляд клопотань учасників справи

23.11.2021 через електронну пошту Касаційного господарського суду надійшло клопотання від ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» (скріплене електронним підписом голови правління позивача) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з отриманням відзиву Підприємства на касаційну скаргу 22.11.2021 та необхідністю ознайомитися з його змістом.

У судовому засіданні 25.11.2021 Суд, порадившись на місці без виходу до нарадчої кімнати, відмовив у задоволенні вказаного клопотання ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет», з огляду на те, що відзив Підприємства залишений Судом без розгляду, а клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтоване позивачем виключно з посиланням на такий відзив.

Суд також зазначає про те, що представник ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні в суді касаційної інстанції, водночас участь представників учасників справи у судовому засіданні не визнавалася Судом обов`язковою.

У судовому засіданні 25.11.2021 Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні усного клопотання представника Підприємства про поновлення/продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу (який містить підпис уповноваженої особи), з огляду на відсутність документального підтвердження об`єктивної неможливості вчинення такої процесуальної дії у визначений в ухвалі Суду строк та недоведеність причинно - наслідкового зв`язку.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15.08.2017 фізичною особою (особа) подано заявку № m 2017 18067 на отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» для послуг 35, 41 класів МКТП.

Експертиза заявки № m 2017 18067 проведена Підприємством, яке є уповноваженим органом на проведення експертизи заявок на отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг.

Підприємство направило заявнику повідомлення вих. від 28.02.2019 № 21887/ЗМ/19, згідно з яким зазначило, що відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» для проведення експертизи слід подати документ, що підтверджує право заявника на використання в складі позначення зображення офіційно визнаного двобуквеного коду назви держави Україна «UA», для чого необхідно звернутися з відповідним клопотанням до Комісії щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг.

22.03.2019 фізичною особою - заявником та ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» укладений договір про передачу права заявника на одержання свідоцтва України на знак для товарів і послуг за заявкою № m 2017 18067, про що повідомлено Укрпатент.

З клопотанням від 01.04.2019 позивач звернувся до Комісії про надання дозволу на використання відповідного позначення.

За результатами попереднього розгляду вказаного клопотання Комісія встановила, що останнє не відповідає вимогам Правил погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 04.08.2010 № 790 (далі - Правила погодження), та направила позивачу повідомлення про усунення вказаних недоліків.

Позивачем подано доповнення до клопотання про надання дозволу на використання в позначенні двобуквеного коду «UA» та додано копію статуту позивача, копію бібліографічних матеріалів до заявки № m 2017 18067, копію свідоцтва серія КВ № 584-446Р.

За результатами розгляду наданих позивачем документів Комісія згідно з рішенням вих. від 27.06.2019 № 2322-08/415-07 відмовила позивачу в наданні згоди на внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг за заявкою № m 2017 18067, зазначивши, що клопотання та додані до нього документи відповідають вимогам розділу ІІІ Правил погодження, але щодо заявника відсутні фактори, визначені пунктом 2.2 розділу ІІ цих Правил.

За результатами проведеної експертизи Підприємством складений висновок, згідно з яким встановлена невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, з підстав наявності у складі заявленого позначення зображення офіційно визнаного двобуквеного коду назви держави «Україна» та відмовою Комісії щодо погодження на внесення зазначеного позначення до знака за заявкою позивача.

З урахуванням вказаних висновків Міністерством прийнято рішення від 19.07.2019 № 74859/ЗМ/19 про відмову в реєстрації знака за заявкою № m 2017 18067.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав заперечення до Апеляційної палати Міністерства. За результатами розгляду заперечень позивача Апеляційна палата 05.12.2019 відмовила в задоволенні заперечень та залишила рішення Міністерства від 19.07.2019 № 74859/ЗМ/19 чинним.

Не погодившись із зазначеними рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до загальних засад господарського судочинства спором є юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок порушення, невизнання охоронюваних законом прав та інтересів. При цьому, одним із способів вирішення такого спору є звернення до суду з відповідним позовом.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про: визнання права інтелектуальної власності позивача на знак для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класів 35, 41 Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП); визнання недійним рішення Комісії Міністерства від 27.06.2019 № 2322-08/415-07 щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг, яким ГО «Інформаційне агентство «Цензор.нет» відмовлено у наданні згоди на включення до позначення двобуквеного коду «UA»; визнання недійсним висновку Підприємства (Укрпатенту) про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи вих. від 19.07.2019 № 74859/ЗМ/19, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 після затвердження Міністерством; визнання недійсним рішення Апеляційної палати Міністерства від 05.12.2019 про відмову в реєстрації знака «CENSOR.NET.UA» за заявкою № m 2017 18067, затвердженого наказом Міністерства від 21.01.2020 № 32; зобов`язання Міністерства та Підприємства внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про реєстрацію знака для товарів і послуг за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класів 35, 41 МКТП, здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність» та видати відповідне свідоцтво.

Підставою позову є неправомірність, на думку позивача, відмови відповідачів у реєстрації знака для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класу 35, 41 МКТП.

Згідно з приписами статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; зауважує, що позивач первинно звертався з позовом до відповідачів щодо оскарження їхніх дій у порядку адміністративного судочинства (справа № 640/5792/20); адміністративними судами ухвалено рішення про закриття провадження у справі № 640/5792/20, з посиланням на те, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; оскільки відповідачі не визнають право інтелектуальної власності позивача на позначення «CENSOR.NET.UA», таке право підлягає визнанню у судовому порядку.

Так, за доводами скаржника, обставини даної справи відмінні від справ щодо захисту інтелектуальної власності, в яких був присутній спір про право, що розглядалися в порядку цивільного чи господарського судочинства, щодо яких є висновки Верховного Суду. Зокрема, у цій справі позовні вимоги заявлені до відповідних компетентних державних органів, відсутній спір з іншими господарюючими суб`єктами, які претендують на цю ж торгову марку.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Позивач звернувся з позовом до суду, зокрема, про визнання права інтелектуальної власності позивача на знак для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класів 35, 41 МКТП та визнання недійсними рішень відповідачів щодо відмови у реєстрації знака для товарів і послуг «CENSOR.NET.UA» за заявкою від 15.08.2017 № m 2017 18067 для послуг класу 35, 41 МКТП.

Звертаючись з позовом у справі до господарського суду, позивач (касатор) в обґрунтування порушеного права посилався, зокрема, на те, що прийняті відповідачами рішення є такими, що порушують права інтелектуальної власності позивача, а тому мають бути визнані недійсними.

Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач (касатор), звертаючись до господарського суду з цим позовом, у попередніх судових інстанціях не заявляв про можливе порушення ним же правил предметної юрисдикції у зверненні з позовом до суду, а посилається на обставини предметної юрисдикції виключно у доводах касаційної скарги.

Так, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Отже, у визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог та характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі. До адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних правовідносинах вбачається спір про право. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 зі справи № 910/18195/17, від 25.06.2019 зі справи № 910/17792/17, від 01.10.2019 зі справи № 910/3907/18.

Спір, який виник між позивачем та відповідачами, з огляду на предмет і підстави поданого позову, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності у приватноправових відносинах про таке право, у зв`язку з чим його вирішення віднесено до юрисдикції господарських судів, а суди попередніх інстанцій, розглядаючи такий спір, діяли як «суд, встановлений законом».

У касаційній скарзі скаржник з посиланням на приписи на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України також зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чим саме на момент існування спірних правовідносин була процедура надання згоди Комісією Міністерства щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна» до знака для товарів і послуг: дозвільною процедурою, адміністративною послугою чи чимось іншим; чи зобов`язаний був відповідач-1 затверджувати та оприлюднювати додаткові документи (інформаційні, технологічні картки тощо), з яких заявнику мало б бути зрозуміло, які саме документи останній має надати для підтвердження наявності відповідних факторів; якими конкретно документами позивач мав підтверджувати наявність відповідних факторів і яким саме нормативним актом визначено перелік таких документів.

За твердженням скаржника, ані Правила погодження, ані будь-який інший нормативно-правовий документ не містять критеріїв, за якими Комісія Міністерства встановлює наявність чи відсутність щодо заявника відповідних факторів. Таким чином, уся процедура отримання дозволу Комісії та реєстрації знака, що містить двобуквений код «UA» позбавлена правової визначеності, як невід`ємного елемента верховенства права.

Стосовно наведеного доводу Верховний Суд зазначає, що умови надання Комісією згоди на внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг, порядок подання та розгляду клопотань заявників про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг, визначені Правилами погодження.

Згідно з пунктом 1.4 названих Правил використанням офіційної назви держави «Україна» вважається внесення позначення до знака для товарів і послуг як елемента, що містить:

офіційну назву держави «Україна», написану літерами української та/або будь-якої іншої абетки;

міжнародний код України «UA», визначений згідно зі Стандартом Міжнародної організації із стандартизації ISO 3166 та Стандартом Всесвітньої організації інтелектуальної власності ST.3;

імітацію офіційної назви держави «Україна», написану літерами української та/або будь-якої іншої абетки.

Згідно з розділом ІІ названих Правил згода на внесення до знака позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», надається:

фізичним особам - підприємцям, зареєстрованим в установленому законодавством України порядку; юридичним особам, створеним в установленому законодавством України порядку (пункт 2.1).

Така згода надається за умови наявності щодо заявників, визначених в пункті 2.1 цього розділу, таких факторів:

використання офіційної назви держави «Україна» як елемента знака для товарів і послуг не суперечитиме публічному порядку, принципам гуманності й моралі, сприятиме інтересам держави та не вводитиме в оману громадськість щодо особи, яка виробляє товар чи надає послуги;

товари і послуги, щодо яких передбачається використання такого знака для товарів і послуг, мають промислову, освітню, наукову, культурну чи художню цінність;

види товарів та/або послуг, які виробляє та/або надає заявник, є унікальними, притаманними лише Україні;

заявник займає домінуюче положення на ринку України щодо товарів та/або послуг, для яких передбачається використання знака для товарів і послуг;

заявник здійснює зовнішньоекономічну діяльність та в своїй групі товарів та/або послуг зовнішньоекономічної діяльності займає домінуюче положення;

тривалість діяльності заявника на ринку України або світовому ринку щодо таких товарів та/або послуг становить не менше 5 років (пункт 2.2).

Під час розгляду клопотання щодо надання згоди Комісією враховуються окремі фактори або сукупність факторів, зазначених у пункті 2.2 цього розділу (пункт 2.3).

Пунктом 3.1 Правил погодження передбачено, що підставою для подання клопотання є повідомлення закладу експертизи про необхідність надання згоди Комісії на внесення офіційної назви держави «Україна» до знака для товарів і послуг.

Відповідно до пункту 3.5 Правил погодження до клопотання додаються:

копія повідомлення закладу експертизи про необхідність надання згоди Комісії на внесення офіційної назви держави «Україна» до знака для товарів і послуг та бібліографічні дані за заявкою, які є невід`ємною частиною повідомлення;

копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (фізичної особи - підприємця) та установчих документів (якщо заявником є юридична особа);

документи, що підтверджують наявність щодо заявника факторів, визначених пунктом 2.2 розділу II цих Правил. Такими документами можуть бути, зокрема: документи, що підтверджують визнання якості товарів та/або послуг заявника на національному та/або міжнародному рівні за результатами його участі в виставках, конкурсах, конференціях, семінарах (копії дипломів, грамот, нагород тощо); відомості про діяльність заявника в інтересах України, опубліковані в офіційних засобах масової інформації тощо.

Отже, Правила погодження містять інформацію про ті фактори щодо заявників, за наявності яких надається згода Комісії, а також невиключний перелік документів, які можуть підтверджувати наявність щодо заявника факторів, визначених пунктом 2.2 розділу II цих Правил. При цьому, під час розгляду клопотання щодо надання згоди Комісією враховуються окремі фактори або сукупність факторів, зазначених у пункті 2.2 розділу ІІ Правил погодження.

Верховний Суд зазначає, що такий перелік документів не може бути конкретно визначеним у певному нормативно-правовому акті та/або бути виключним, оскільки відповідна інформація про фактори щодо заявників, за наявності яких (факторів) надається згода Комісії може міститися у будь-яких документах (в аспекті підтвердження наявності відповідних факторів), при цьому такі документи подаються на розсуд самого заявника.

Водночас Комісія Міністерства здійснює свої повноваженням з певною свободою розсуду у межах, визначених Правилами погодження, тобто, може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке Комісія вважає найкращим за даних обставин.