Дата документу 03.11.2021 Справа № 937/4424/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 937/4424/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/807/945/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст. 303 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю заявника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор»),

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 червня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні його скарги на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, -

В С Т А Н О В И Л А:

18 травня 2021 року до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла скарга ОСОБА_6 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі.

В обґрунтування скарги ОСОБА_6 зазначив, що бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Так, 20 квітня 2021 року до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі надійшла заява ОСОБА_6 щодо неправомірних дій прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_7 , однак передбачені законом відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, тому заявник вважає, що посадові особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі такими своїми діями порушують кримінальне процесуальне законодавство України.

Просив суд першої інстанції зобов`язати уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою від 12 березня 2021 року, яка надійшла 20 квітня 2021 року до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі та розпочати розслідування.

Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 червня 2021 року було відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_6 з тих підстав, що заява останнього фактично стосується незгоди заявника із процесуальним рішенням суду у скоєнні злочину, а також не містить достатніх даних про наявність ознак кримінально - караного діяння.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою зобов`язати ДБР у м. Мелітополі внести відомості до ЄРДР за його заявою про вчинення посадовою особою ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 396 (ст. 358, 366) КК України.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що прокурор відділу № 2 ОСОБА_7 без доручення процесуального керівництва приймала участь під час розгляду кримінальної справи №0810/5476/2012 за нововиявленими обставинами.

Зазначає, що прокурор відділу ОСОБА_7 зобов`язана була негайно, але не пізніше 24 годин встановити ознаки вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 за ст. 384 КК України, проте, прокурор не тільки допустила бездіяльність, а й навпаки прийняла позицію ОСОБА_8 , зазначивши, що все законно, що свідчить про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 КК України.

Вказує, що при дослідженні офіційного документу протоколу впізнання від 4 червня 2009 року по кримінальній справі 2150815, якого немає в самій кримінальній справі №0810/5476/2021 та прокурору ОСОБА_7 була надана відповідь судді Запорізького районного суду Запорізької області від 25 січня 2019 року, в якій зазначено, що протоколу впізнання трупа від 4 червня 2009 року, довідки №105-А від 4 червня 2009 року, свідоцтва про смерть від 4 червня 2009 року на ім`я ОСОБА_8 в матеріалах справи немає, а виявили такі документи в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області в цивільній справі №2-1878/11, які були долучені ОСОБА_8 . При цьому із свідчень оперативного уповноваженого ОСОБА_9 , який складав протокол впізнання зазначено, що ОСОБА_8 представилась дружиною ОСОБА_10 , який з її слів зник та нібито вона впізнала його труп 4 червня 2009 року за фото, яких ніде немає і на такій підставі їй було видано свідоцтво про смерть від 4 червня 2009 року, у зв`язку із чим прокурор відділу ОСОБА_7 вчинила дії, направлені на приховування злочину, який був скоєний ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а саме, незаконне отримання офіційного документа свідоцтва про смерть з використанням офіційного документа - протоколу впізнання від 4 червня 2009 року по кримінальній справі №2150815, в який були внесені завідомо неправдиві показання.

Зауважує, що протоколу впізнання від 4 червня 2009 року ніде немає, а ОСОБА_8 долучила його копію, що свідчить про підробку документа.

Вказує, що на підставі викладеного, прокурор зобов`язана була негайно, але не пізніше 24 годин скласти рапорт про встановлення явних та очевидних ознак вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 384, 366, 190 КК України та ОСОБА_9 ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364, 391, 366 КК України, проте, прокурор ОСОБА_7 скоїла дії, направлені на приховування злочинів, що свідчить про кримінальне правопорушення зловживання своїм службовим становищем під час участі у судовому процесі.

Крім того, зазначає, що в залі суду, свідком ОСОБА_11 під присягою були надані показання, які прямо вказують, що по кримінальній справі №4320821 він був призначений адвокатом, проте, в слідчих діях участі не приймав та в документах підписи свої не ставив і при участі прокурора ОСОБА_7 свідку ОСОБА_11 були надані для впізнання матеріали справи, в яких стояв підпис від його імені, проте, останній впевнено завірив суд, що підписи не його, а в Херсонській області він жодного разу не був, однак прокурор і цю обставину залишила без уваги, що свідчить про те, що її дії направлені на приховання злочину.

Звертає увагу на те, що прокурор відділу ОСОБА_7 є процесуальним прокурором у кримінальному провадженню №42017080000000217 від 20 квітня 2017 року за ст.ст. 190, 384 КК України відносно ОСОБА_8 , яке на даний час не закрито.

Вказує, що посадова особа ОСОБА_7 , який стало відомо про ряд злочинів, якій усно заявили про це, проте, вона умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби скоїла бездіяльність, оскільки приховала злочинців, тим самим сама є співучасником раніше вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 366, 358 КК України та учасником вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 396 КК України.

Крім того, зазначає, що прокурор ОСОБА_7 умисно незаконно приймала участь у судовому процесі та відстоювала інтереси ОСОБА_8 , будучи процесуальним прокурором по кримінальній справі відносно ОСОБА_8 .

Також, в судовому процесі ним було заявлено про службове підроблення по кримінальній справі №4320821 слідчим ОСОБА_12 , а саме останній із витребуваних 22 грудня 2008 року ксерокопії дактилокарти відпечатків пальців ОСОБА_13 з УВП-4 м. Дніпро навмисно «підсунув» експерту з постановою від 22 грудня 2008 року, у зв`язку із чим експертом було вказано, що відібрати відбитки пальців з трупа невідомого не надається можливим, на що прокурор ОСОБА_14 також не відреагувала, що підтверджує факт її співучасті в раніше вчинених злочинах та їх приховання.

Крім того, в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.

Виходячи зі змісту клопотання, як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді посилається на те, що копію оскаржуваної ухвали отримав лише 3 вересня 2021 року, тобто вже після закінчення строку її оскарження в апеляційному порядку.

Як вбачається з наявного в матеріалах провадження рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ДУ «Дніпровськаустанова виконанняпокарань (№4)» отримала копію оскаржуваної ухвали для вручення ОСОБА_6 - 31 серпня 2021 року (а.с. 33), а відомостей про отримання такої ухвали безпосередньо останнім в матеріалах скарги немає, у зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку строк на апеляційне оскарження ухвали пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_6 підтримав подану ним апеляційну скаргу та зазначив, що інші райони суду безперешкодно зобов`язують вносити в ЄРДР відомості за заявами про злочини. Просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та зобов`язати внести ДБР відносно ОСОБА_7 відомості про вчинення нею злочинів, передбачених ст.ст. 364, 369 КК України.

Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з`явився, надавши клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді, заявника, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генерального прокурора України №298 від 30 червня 2020 року, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.

Аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення.

Це є гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.

Підставами вважати, що в заяві чи повідомленні містяться відомості саме про злочин є наявність об`єктивних даних, які дійсно свідчать про наявність ознак злочину, фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).

Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до ЄРДР.

Також Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16 травня 2019 року (справа №761/20985/18, провадження 51-8007км18) наголосив, якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правосуддя.

Отже, закон передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.

Так, як вбачається із матеріалів скарги, 2 квітня 2021 року Офісом Генерального прокурора було зареєстровано заяву ОСОБА_6 , в якій він просив внести відомості в ЄРДР про вчинення прокурором відділу прокуратури №2 м. Запоріжжя ОСОБА_7 злочинів, передбачених ст. ст. 364, 396 КК України, оперуповноваженим ОСОБА_9 у вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 364, 191, 366 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 384 КК України (а.с. 17-22).

Із листа в.о. начальника управління обласної прокуратури ОСОБА_15 від 14 квітня 2021 року №31/2-1233-08 випливає, що заяву ОСОБА_6 щодо можливих протиправних дій прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_7 направлено за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (а.с. 16).

Листом заступника начальника другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі ОСОБА_16 від 24 квітня 2021 року ОСОБА_6 повідомлено, що відомості за його заявою до ЄРДР внесено не було, оскільки із заяви не вбачається достатніх об`єктивних даних, які б вказували на вчинення працівниками Запорізької обласної прокуратури кримінального правопорушення (а.с. 5-6).

Висновки суду першої інстанції з приводу того, що заява ОСОБА_6 від 12 березня 2021 року щодо прокурора ОСОБА_7 не містить ознак кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною КК України, а також не підтверджує факту вчинення нею таких правопорушень є переконливими та обґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, враховуючи положення ч. 1 ст. 2, ст. 11 КК України, підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину.

Об`єктивна сторона злочину це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його негативні наслідки та причинний зв`язок між діяннями та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Таким чином, до Єдиного реєстру досудового розслідування, крім іншого вноситься інформація про сукупність ознак, які свідчили б про вчинення того чи іншого злочину, і дали змогу кваліфікувати дії або бездіяльність, про яку йдеться в повідомленні про злочин, за відповідними статтями кримінального кодексу.

В своїй заяві від 12 березня 2021 року ОСОБА_6 вказує на вчинення прокурором ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364, 396 КК України.

Так, ч. 1 ст. 364 КК України передбачає кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Частина 2 ст. 364 КК України передбачає кримінальну відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

При цьому, істотною шкодою у ст. 364 КК України, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Об`єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке: 1) вчиняється з використанням влади або службового становища; 2) здійснюється у межах повноважень, наданих особі за посадою чи у зв`язку з виконанням нею службових обов`язків; 3) суперечить інтересам служби; 4) заподіює істотну шкоду або тягне тяжкі наслідки; 5) знаходиться у причинному зв`язку із зазначеними наслідками.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони службового зловживання є певні мотиви: а) корисливі мотиви; 2) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб.

Крім того, ч. 1 ст. 396 КК України встановлює кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховання тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Також, як випливає із вимог апеляційної скарги ОСОБА_6 , він крім кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364, 396 КК України, просив внести відомості до ЄРДР відносно прокурора ОСОБА_7 ще і за ст. ст. 358 та 366 КК України.

Так, ч. 1 ст. 358 КК України передбачає кримінальну відповідальність за підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Частина 2 ст. 358 КК України встановлює відповідальність за складання чи видача працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб`єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних чи адміністративних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи.

Частина 3 ст. 358 КК України передбачає відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а ч. 4 ст. 358 КК України за використання завідомо підробленого документа.

При цьому, під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Крім того, ч. 1 ст. 366 КК України передбачає відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Частина ч. 2 ст. 366 КК України встановлює кримінальну відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці слухової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів.

Так, із змісту заяви ОСОБА_6 від 12 березня 2021 року та апеляційної скарги випливає, що під час розгляду справи відносно нього за нововиявленими обставинами прокурором ОСОБА_7 було проігноровано ряд фактів, які свідчать про підробку документів, що були враховані під час винесення вироку відносно нього.

Проте, вказані обставини свідчать лише про те, що ОСОБА_6 не погоджується із результатом розгляду справи, яка переглядалась за новоявленими обставинами.

Так, із доводів заяви ОСОБА_6 не вбачається, що дії прокурора ОСОБА_7 були направлені на використання нею своїм службовим становищем, при цьому, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для неї або іншої особи, а тим більше, що такі дії спричинили тяжкі наслідки.

Доводи ОСОБА_6 з приводу того, що прокурором ОСОБА_7 було за заздалегідь приховано тяжкий чи особливо тяжкий злочин також ґрунтуються виключно з його припущень.

При цьому, як сам ОСОБА_6 вказує в своїй апеляційній скарзі, ознаки вчинення прокурором ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 КК України полягають в тому, що вона повинна була негайно внести відомості до ЄРДР відносно ОСОБА_8 у вчиненні останньою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 384 КК України, проте, таке кримінальне правопорушення не є відповідно до ст. 12 КК України тяжким або особливо тяжким злочином, а відтак і не може бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 КК України.

Між іншого, слід зазначити, що як зазначає ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі відносно ОСОБА_8 наразі розслідується кримінальне провадження за ст. ст. 190, 384 КК України, яке на даний час не закрито.

Крім того, колегія суддів вважає, що факт підроблення прокурором ОСОБА_7 будь-якого офіційного документа також не підтверджений та необґрунтований, а навпаки спростований самим же ОСОБА_6 , який в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було підроблено протокол впізнання від 4 червня 2009 року, а в подальшому і свідоцтво про смерть.

Відомості про те, що прокурором ОСОБА_7 було підроблено вказані документи або інший офіційний документ, ОСОБА_6 як в своїй заяві про вчинення злочинів так і в апеляційній скарзі зазначено не було.

Посилання ОСОБА_6 на те, що прокурор ОСОБА_7 є співучасником підроблення офіційного документа є невмотивованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 26 КК України, співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Згідно до ст. 27 КК України, співучасниками кримінального правопорушення, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб`єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене КК України. Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим сином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Таким чином, враховуючи вимоги ст.ст. 26, 27 КК України, вказані ОСОБА_6 в своїх заяві та апеляційній скарзі доводи не можуть свідчити про те, що прокурор ОСОБА_7 є співучасником вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 358, 366 КК України, оскільки даних на підтвердження виконання нею різних форм участі у підробленні якось офіційного документу або складання, видачу завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до них завідомо неправдивих відомостей, немає.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про те, що в заяві ОСОБА_6 від 12 березня 2021 року не було наведено відомостей, які можуть свідчити про вчинення прокурором ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 396, 358, 366 КК України, а тому, викладені в заяві відомості не підлягали внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до положень ст. 214 КПК України.

Заяву ОСОБА_6 від 12 березня 2021 року в частині внесення відомостей до ЄРДР відносно уповноваженого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 колегія суддів не переглядає, оскільки вказані вимоги відсутні в апеляційній скарзі та не були підтримані в судовому засіданні апеляційного суду, а відтак і не є предметом розгляду апеляційного провадження.

Доводи з приводу того, що прокурор ОСОБА_7 є процесуальним прокурором у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 за ст. ст. 190, 384 КК України, а тому вона не мала права приймати участь у судовому розгляду по справі відносно нього за нововиявленими обставинами не впливають на висновки суду першої інстанції, оскільки такий факт ніяк не може свідчити про вчинення прокурором вказаних в заяві ОСОБА_6 кримінальних правопорушень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя прийняв законне і обґрунтоване рішення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 214, 303, 304, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Поновити ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 червня 2021 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 червня 2021 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_6 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4