печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39148/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення незаконно списаних грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення незаконно списаних грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є споживачем банківських послуг АТ Комерційний банк «Приватбанк». Позивач 05.03.2020 поповнила свою картку на 500,00 грн, та АТ Комерційний банк «Приватбанк» здійснив списання 500,00 грн з банківської картки в рахунок погашення невідомої їй заборгованості.

Разом з тим, звернувшись до відділення АТ КБ «ПриватБанк» належних грошових коштів позивачка не отримала, співробітники банку відмовили у наданні даних щодо заборгованості і пояснили що вхід у систему до цих даних заблоковано.

ОСОБА_1 вважає такі дії протиправними, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2021 задоволено клопотання представника позивача та витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» виписку про рух коштів по картці позивачки та інформацію, з яких підстав 05.03.2020 з банківської картки списоно 500,00 грн.

Разом з тим, на виконання ухвали суду будь-яких документів не надано, відповідач не скористався правом надіслати відзив на позовну заяву. Інших заяв з процесуальних питань, від учасників процесу не надходило.

Як встановлено ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши справу у судовому засіданні, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів у матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та прийшов наступних висновків.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та користується банківською карткою «Універсальна» № НОМЕР_1 відповідно до укладеного договору про надання банківських послуг.

Як вказує позивачка, 05.03.2020 АТ КБ «ПриватБанк» здійснив списання у розмірі 500,00 грн з банківської картки «Універсальна» № НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості, що підтверджується відповідною квитанцією.

За результатами звернення позивачки до відділення банку щодо повернення належних їй грошових коштів, а також для надання інформації щодо наявної заборгованості, їй було відмовлено.

Оскільки позивачка є споживачем банківських послуг, згоди на таке перерахування коштів не надавала та не погоджуючись з вказаними діями, вважає що відповідач в порушення норм Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» з власної ініціативи безпідставно списав грошові кошти з належного йому карткового рахунку.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (стаття 5 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема:

- умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання;

- номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання;

- назву отримувача;

- номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника;

- перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі) (пункт 6.4 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що АТ КБ «Приватбанк» неправомірно (без її розпорядження та згоди) списало з належного їй банківського рахунку грошові кошти в загальному розмірі 500,00 грн.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що які саме витяги з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, розумів позивач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи відповідні заяви, а також те, що вказані документи на момент укладення між сторонами правочинів містили умови, зокрема й щодо права банку здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків позивачки.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту здійснення списання коштів з рахунку позивача, звернення до суду із вказаним позовом.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договорів з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та/або надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк.

Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в загальному розмірі 500,00 грн та невідповідність дій відповідача в цій частині вимогам закону та умовам укладеного договору, що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов`язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Згідно статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінивши доводи сторін, перевіривши обставини справи в сукупності з наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до адвокатського бюро «Галайчук Ганни Сергіївни» із яким було укладено договір №20/03/2020-1 про надання правової допомоги.

Згідно Додаткової угоди до договору №20/03/2020-1 про надання правової допомоги, клієнт сплатив адвокату плату у розмірі 6000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №20/03/2020 від 20.03.2020 на суму 6000,00 грн.

Положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, позивачем не надано суду копію договору №20/03/2020-1 про надання правової допомоги, зазначеного опису робіт, також не подано акту прийому-передачі послуг, що підтверджує факт надання адвокатом клієнту послуг, розмір заявлених витрат не є пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та в дванадцять разів її перевищує.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення незаконно списаних грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1д, ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 500 (п`ятсот) грн 00 коп. безпідставно списаних коштів з банківського рахунку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Вовк