ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/5223/21 пров. № А/857/16336/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Кахнич Г.П.,

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 140/5223/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

суддя в 1-й інстанції Ксензюк А.Я.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення не зазначена,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, у якому просить:

визнати протиправним рішення відповідача про відмову в зарахуванні у стаж діяльності в галузі права в органах податкової міліції;

зобов`язати відповідача зарахувати стаж перебування на посадах в органах податкової міліції з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року до стажу роботи в галузі права.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до стажу діяльності в галузі права перебування на посадах в органах податкової міліції з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року, оскільки він за час служби перебував на посадах з реалізацією повноважень, пов`язаних з правоохоронними, право виконавчими функціями і така діяльність на вказаних посадах передбачає постійне застосування норм права і має систематичний характер, тобто повністю відповідає визначенню діяльності, яка зараховується до стажу роботи у сфері права.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Головного управління ДФС України у Волинській області, оформлене листом від 12 травня 2021 року №114/С/03-97-08-18, про відмову в зарахуванні в стаж діяльності в галузі права перебування ОСОБА_1 на посадах в органах податкової міліції з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року. Зобов`язано Головне управління ДФС України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 стаж перебування на посадах в органах податкової міліції з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року до стажу роботи в галузі права.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Волинській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності та обгрунтованості, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а його висновки не відповідають обставинам справи. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що застосування судом першої інстацнії листа Міністерства юстиції України від 30 вересня 2009 року №31-32/310 до вказаних правовідносин є безпідставним, оскільки такий лист розроблений з метою належного виконання саме вимог Закону України «Про Нотаріат», зокрема для роз`яснення кваліфікаційних вимог до стажу роботи нотаріусів та їх стажистів. Крім того, вказаний документ за своєю юридичною силою не відноситься до законів чи інших нормативно правових актів, керуватися якими в своїй діяльність мають органи державної влади, а такий є лише документом рекомендаційного та роз`яснювального характеру. Також зазначає, що у ДФС у Волинській області, як і в ДФС України в цілому, відсутні кваліфікаційні вимоги до претендентів на посади працівників податкової міліції щодо юридичного стажу, а також відсутні нормативні акти, які б визначали поняття юридичного стажу/стажу роботи в галузі права і перелік посад, період обіймання яких належить до такого стажу. Тому ГУ ДФС у Волинській області не має повноважень і правових підстав визначати такий стаж для працівників податкової міліції. Щодо тверджень суду першої інстанції, що виконання співробітником оперативного підрозділу доручення слідчого, прокурора наділяє його повноваженнями слідчого, то апелянт вважає, що під час розгляду справи судом першої інстацнії не було встановлено чи було виконання позивачем доручень слідчого або прокурора систематичною діяльністю під час виконання своїх посадових обов`язків з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 08 грудня 2003 року по 02 листопада 2020 року проходив службу в органах податкової міліції Державної податкової адміністрації Державної податкової служби Міністерства доходів і зборів Державної фіскальної служби на посадах оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, начальником відділення, начальником відділу, заступником начальника управління-начальником відділу податкової міліції у Волинській області, що підтверджується даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та послужним списком.

15 березня 2010 року ОСОБА_1 закінчив навчання у Вищому навчальному закладі «Університет сучасних знань», за спеціальністю «Правознавство». 11 червня 2010 року позивач отримав диплом серії НОМЕР_2 про повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.

Для отримання інформації про те, чи період проходження служби в органах податкової міліції з 2010 року по листопад 2020 року враховується як стаж роботи на посадах, служба (робота) на яких підлягає зарахуванню до стажу роботи у галузі права та/або відносяться до кваліфікаційних вимог, відповідно до яких нараховується юридичний стаж позивач звернувся до відповідача із заявою від 06 травня 2021 року (вх. № 48/С ГУ ДФС у Волинській області).

12 травня 2021 року позивач отримав лист Головного управління ДФС у Волинській області №114/С/03-97-08-18, в якому зазначено, що за період проходження служби в органах податкової міліції з 2010 року по 2020 рік ОСОБА_1 не перебував на посадах, які підлягають зарахуванню до стажу роботи у галузі права та/або відносяться до кваліфікаційних вимог, відповідно до яких нараховується юридичний стаж.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді заяви позивача від 06 травня 2021 року (вх. № 48/С ГУ ДФС у Волинській області) щодо віднесення періоду служби оперуповноваженим до роботи у сфері права, Головним управлінням ДФС у Волинській області не враховано, що виконання співробітником оперативного підрозділу будь-якого доручення слідчого, прокурора наділяє його повноваженнями слідчого, тобто особи, посада якого прямо належить до таких, період служби на якій зараховується до стажу роботи у галузі права.

Враховуючи викладені вище висновки суду першої інстанції, колегія суддів з такими не погоджується, вважає їх помилковими та зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» у складі органів державної податкової служби знаходилися відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Відповідно до абзацу сьомого статті 2 зазначеного Закону одним із завдань органів державної податкової служби було запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У частині першій статті 19 Закону № 509-ХІІ зазначалося, що податкова міліція складається зі спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Відповідно до частини другої статті 19 цього Закону одним із завдань податкової міліції було запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

До складу податкової міліції належали, серед інших підрозділів, Головне слідче управління, слідчі підрозділи податкової міліції відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, слідчі підрозділи (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних, спеціалізованих та об`єднаних державних податкових інспекцій (стаття 20 Закону № 509-ХІІ).

У статті 21 Закону № 509-ХІІ, яка визначала повноваження податкової міліції, було зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків (пункт 2 частини першої цієї статті).

Відповідно до статей 101 (пункт 1-1 частини першої) та 102 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (в редакції, чинній станом на 7 жовтня 2005 року (далі - КПК)) органами дізнання є, зокрема, податкова міліція, попереднього слідства - слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

У пунктах 6-а та 7 статті 32 КПК у згаданій редакції надавалося таке роз`яснення значення термінів цього Кодексу:

- начальник слідчого відділу - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції;

- слідчий - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції.

Таким чином, КПК у вказаній редакції відносив до посади слідчого роботу слідчим в органах податкової поліції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що для зарахування у стаж діяльності в галузі права в органах податкової міліції особа: а) мала перебувати на посаді начальника слідчого відділу, слідчого (у слідчому підрозділі) податкової міліції; б) повинна мати процесуальні права та реалізовувати обов`язки, передбачені КПК.

Отже, для зарахування у стаж діяльності в галузі права в органах податкової міліції має зараховуватися робота саме на посаді начальника слідчого відділу чи слідчого в органах податкової міліції, а не робота на будь-якій іншій посаді в податковій міліції як в органі, до повноважень якого (на що посилається позивач) у цілому віднесено проведення досудового слідства, збір доказів, вилучення фінансово-бухгалтерської документації осіб, що скоїли господарські правопорушення у сфері оподаткування.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із копії листа Головного управління ДФС у Волинській області від 02 липня 2021 року №173/С/03-97-10-10 та копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 під час проходження служби в органах податкової міліції Державної податкової адміністрації Державної податкової служби Міністерства доходів і зборів Державної фіскальної служби працював на посадах оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, начальником відділення, начальником відділу, заступником начальника управління -начальником відділу податкової міліції у Волинській області.

За матеріалами справи не встановлено факту перебування позивача у період з 11 червня 2010 року по 02 листопада 2020 року саме на посаді начальника слідчого відділу чи слідчого у відповідному структурному підрозділі податкової міліції, що в розумінні абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ є передумовою для зарахування стажу перебування на посадах в органах податкової міліції за вказаний період до стажу роботи в галузі права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведені обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Керуючись статтями ч.4 ст.229, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 140/5223/21 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 25 листопада 2021 року