Справа № 740/375/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/607/21 Категорія - ч. 2 ст. 289 КК України Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 25 грудня 2020 року за № 12020270180001132, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2021 року відносно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, громадянина України, з повною середньою освітою, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

в с т а н о в и л а :

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з часу затримання.

Міра запобіжного заходу ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обиралась.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та 20 000 (двадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодувань витрат на правову допомогу.

В іншій частині цивільного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 2451 (дві тисячі чотириста п`ятдесят одну) гривню 75 копійок витрат на залучення експерта за проведення експертизи.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду від 29 грудня 2020 року, на автомобіль марки «Volkswagen» моделі «GOLF» сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_9 .

Питання щодо речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.

При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2020 року, близько 18 год. 30 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у приміщенні «Автомийки» по вул. Борзнянський Шлях, 5 в м. Ніжині, маючи вільний доступ до автомобіля марки «Фольксваген Гольф», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 , з особистих мотивів з метою незаконного використання автомобіля у власних цілях, запустив двигун даного автомобіля та незаконно заволодів ним, поїхавши у бік вул. Московської м. Ніжина, отримавши при цьому реальну можливість розпоряджатися ним, з місця скоєння злочину зник, чим заподіяв ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 246 236 грн. 35 коп., що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а справу направити на новий судовий розгляд. Виражає незгоду з кваліфікацією його дій за ч. 2 ст. 289 КК України та вказує на кваліфікуючі ознаки за ст. 197 КК України. Наголошує, що він працює мийником на автомийці, таємного викрадення автомобіля не було, транспортний засіб був переданий добровільно, проте він вийшов за межі обумовленого, адже ОСОБА_10 24.12.2020 року залишив автомобіль на декілька днів для проведення профілактичних, прибиральних робіт, залишаючи автомобіль на декілька днів, залишив ключі, розуміючи, що автомобіль потрібно переміщати, а можливо доставляти власнику, а які домовленості були між ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_9 йому не відомо. Звертає увагу, що він користувався, зберігав за згодою власника, але вийшов за межі обумовленого користування, обумовленого по зберіганню, охороні майна, зокрема, автомобіля.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити вирок суду без змін, захисника та обвинуваченого, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до такого висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд судом першої інстанції проводився відносно обвинуваченого ОСОБА_8 в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Положення ст. 94 КПК України вимагають від суду належної оцінки кожного доказу з точки зору його допустимості, належності, достовірності, а сукупності доказів з точки зору їх достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_8 місцевий суд зробив на підставі належно досліджених доказів у встановленому законом порядку і, згідно із ст.ст. 370, 374 КПК України, у вироку навів докладні мотиви прийнятого рішення.

Вирішуючи питання за апеляційними доводами, наведеними в апеляційній скарзі обвинуваченого про неправильність кваліфікації за ч. 2 ст. 289 КК України, колегія суддів вважає, що суд, приймаючи рішення про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у висунутому обвинуваченні, додержався вимог ст.ст. 84-86 КПК України та повною мірою проаналізував зібрані слідством докази з точки зору їх належності, допустимості та достатності, навівши у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Що стосується доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, при зазначених у вироку обставинах, за які його засуджено, то такі відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими стороною обвинувачення, які судом всебічно і повно досліджені та правильно оцінені.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав, пояснивши, що 24.12.2020 року він та ОСОБА_12 , працюючи на авто мийці, проводили хімчистку автомобіля «Фольксваген Гольф», належного потерпілій. Власник «Автомийки» ОСОБА_13 залишив ключі від автомобіля. Закінчивши роботу, він запропонував відвезти ОСОБА_12 додому цим автомобілем, перевіривши таким чином і стан автомобіля після мийки, а потім думав повернути автомобіль на місце. Дозволу на користування автомобілем йому ніхто не давав, посвідчення водія він не має і в цей день вживав спиртні напої. Рухаючись по вул. Чернігівській, автомобіль занесло і сталась ДТП, бо автомобіль в`їхав у стовп, зазнавши пошкодження. Цивільний позов про стягнення моральної шкоди не визнав, мотивуючи свою позицію тим, що ключі від авто він не викрадав, а власник авто сам їх залишив.

Потерпіла ОСОБА_9 в засіданні місцевого суду пояснила, що 04 грудня 2020 року нею було придбано автомобіль «Фольцваген Гольф» за 8000 доларів США. 24 грудня 2020 року її чоловік відігнав автомобіль на автомийку. Оскільки працівники не встигали провести повну мийку, тому попросили залишити автомобіль у боксі до ранку і залишити ключі від нього. О 19-й годині їй зателефонували і повідомили, що її автомобіль був викрадений і розбитий. На даний час автомобіль не відремонтовано, коштів обвинувачений на ремонт не надавав. Внаслідок вчинення злочину, їй заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у перебуванні у стресовому стані протягом тривалого часу після ДТП, вона була позбавлена можливості пересуватись власним транспортом на який розраховувала під час карантинних обмежень, було порушено її звичайний спосіб життя, дану моральну шкоду вона оцінює в 30000 грн. Заявлений цивільний позов підтримала і просила задовольнити, а також просила призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що він працював на «Автомийці», разом із ОСОБА_8 24.12.2020 року власник автомийки ОСОБА_14 доручив йому помити та провести хімчистку автомобіля «Фольксваген» темно сірого кольору. Ключі від автомобіля ОСОБА_13 віддав ОСОБА_15 . Після того, як вони помили автомобіль, ОСОБА_8 запропонував відвезти його додому. ОСОБА_8 не говорив про те, що хтось дозволяв йому брати автомобіль. ОСОБА_8 вигнав автомобіль з боксу і вони поїхали в напрямку будинку ОСОБА_12 . Дорога була слизькою і на вул. Чернігівській автомобіль занесло і він вдарився в електроопору.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що 24.12.2020 року його знайомий ОСОБА_10 попросив зробити хімчистку автомобіля «Фольцваген Гольф». Хімчистку повинні були робити ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , які стажувалися перед працевлаштуванням на «Автомийці». Близько 18-ї години він загнав вказаний автомобіль у бокс, сказав ОСОБА_17 та ОСОБА_18 переодягатись і здати ключі охоронцю, а сам пішов додому. Ключі від автомобілів завжди залишались у боксі, а ключі від боксу зберігаються в охоронця. Коли вже був вдома, йому зателефонував ОСОБА_8 і повідомив, що сталася ДТП. Приїхавши на місце ДТП, побачив побитий автомобіль і збитий стовп, дізнався, що в автомобілі були ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . Ні ОСОБА_19 , ні ОСОБА_20 не уповноважували нікого користуватись їхнім автомобілем.

Так, судом першої інстанції на вимогу процесуального закону було в повному обсязі з`ясовано обставини кримінального провадження та перевірено їх доказами, якими об`єктивно доведена вина обвинуваченого, а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020270180001132 від 25.12.2020 року підтверджується, що 25.12.2020 року до Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області надійшла заява ОСОБА_9 про те, що невідома особа заволоділа належним їй транспортним засобом марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 . (а.с.25-26);

- протоколом огляду місця події від 24 грудня 2020 року та фототаблицею до нього зафіксовано огляд місця ДТП з участю автомобіля марки «Фольксваген Гольф»,д.н.з. НОМЕР_1 . (а.с. 34-38);

- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 39), згідно якого власником автомобіля «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_9 ;

- протоколом огляду відеозапису від 25 грудня 2020 року, згідно з яким проведено огляд оптичного диска, наданого керівництвом ТОВ АТП «Відродження», з якого видно події, які відбувались за місцезнаходженням «Автомийки» - по вул. Борзнянський шлях, 5 в м. Ніжині 24 грудня 2020 року з 18 год. 20 хв. до 18 год. 59 хв., зокрема, як обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи за кермом автомобіля «Фольксваген Гольф» сірого кольору, разом з пасажиром ОСОБА_12 , виїжджає з двору, де розміщена « ОСОБА_21 » (а.п. 91-92);

- висновком судової автотоварознавчої експертизи № СЕ-19/125-21/36-АВ від 14.01.2021 року ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 см3, номер кузова НОМЕР_2 , тип пального S (бензин/газ), з урахуванням зносу, станом на 24.12.2020 року становить 246 236,35 гривень; вартість матеріального збитку, заподіяного власнику вказаного автомобіля 246 236,35 гривень; вартість відновлювального ремонту 641 058, 29 гривень. (а.с. 53-86);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 29.12.2020 року, згідно якого ОСОБА_8 підтвердив, що 24.12.2020 року він, разом із власником «Автомийки» ОСОБА_16 та іншим працівником - ОСОБА_12 , проводили хімчистку автомобіля марки «Фольксваген». Після проведеної роботи, ОСОБА_16 пішов додому, залишивши ключі від мийки, щоб пізніше її закрили. Після цього, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вирішив покататись вказаним автомобілем і запропонував відвезти ОСОБА_12 додому, ключі від автомобіля були в замку запалення. Рухаючись по вул. Чернігівській поблизу будинку № 75 в м. Ніжині, автомобіль занесло і відбулося зіткнення з електроопорою. (а.п. 128-130).

У сукупності із зібраними у справі доказами, суд належно оцінив показання обвинуваченого щодо визнання вини і при повному, всебічному розгляді всіх обставин справи, дійшов вірного висновку, що його вина у незаконному заволодінні транспортним засобом, доведена.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що місцевий суд дослідив всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, а тому наведені обвинуваченим у апеляційній скарзі доводи про незаконність вироку є необґрунтованими.

Дослідивши в судовому засіданні усі докази у справі та оцінивши їх у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що у діях ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом.

У відповідності до п. 15 ч. 1 ст. 7, ст. 22 КПК України до загальних засад кримінального провадження відноситься в тому числі здійснення провадження із дотриманням принципу змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, який полягає, зокрема, в самостійному обстоюванні як стороною обвинувачення, так і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд дійшов висновку, з яким погодилась колегія суддів апеляційного суду, що цей принцип у повній мірі був реалізованим при розгляді даної справи.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 289 КК України на ст. 197 КК України є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції доказами, зокрема, протоколом проведення слідчого експерименту від 29.12.2020 року, де ОСОБА_8 особисто підтвердив, що 24.12.2020 року він, разом із власником «Автомийки» ОСОБА_16 та іншим працівником - ОСОБА_12 проводили хімчистку автомобіля марки «Фольксваген», після чого ОСОБА_16 пішов додому, залишивши ключі від мийки, щоб пізніше її закрили. Після цього, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, вирішив покататись вказаним автомобілем і запропонував відвезти ОСОБА_12 додому, ключі від автомобіля були в «запаленні», а рухаючись по вул. Чернігівській поблизу будинку № 75 в м. Ніжині, автомобіль занесло і відбулося зіткнення з електроопорою.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 289 КК України, полягає в незаконному заволодінні транспортним засобом. Пункт 1 примітки до цієї статті розкриває це поняття як протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Як видно з вищенаведеного, що і встановлено судом, а саме із пояснень ОСОБА_8 , де останній запропонував відвезти ОСОБА_12 додому цим автомобілем. Дозволу на користування автомобілем йому ніхто не давав, посвідчення водія він не має і в цей день вживав спиртні напої. Отже, виїжджаючи з території автомийки даним автомобілем без дозволу власника і користувача обвинувачений розумів і усвідомлював, що протиправно заволодіває транспортним засобом і бажав цього, а тому посилання обвинуваченого про те, що він автомобілем користувався, зберігав за згодою власника, але вийшов за межі обумовленого користування, обумовленого по зберіганню, охороні майна, зокрема автомобіля, не заслуговують на увагу.

Обставини, які б ставили під сумнів достовірність зібраних у справі доказів чи правильність висновків суду про незаконне заволодіння ОСОБА_8 транспортним засобом, не встановлено.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд оцінив зібрані у кримінальному провадженні докази і надав у вироку аналіз усіх доказів.

Усі докази, на яких ґрунтується вирок, ретельно перевірені судом і підставно покладені в обґрунтування вироку. З таким процесуальним рішенням колегія суддів погоджується.

В п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року Про практику призначення судами кримінального покарання звертається увага суддів на те, що висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Згідно роз`яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 Про практику призначення судами кримінального покарання суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити із кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб вчинення, кількість епізодів, характер і ступінь тяжкості наслідків тощо).

Згідно з вимогами ст. 50 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та попередження вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статі (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відноситься до тяжкого злочину, особу винуватого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, раніше притягувався до адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та психіатра, має на утриманні двох малолітніх дітей, обставину, що пом`якшує покарання, вказана в обвинувальному акті, зокрема, щире каяття не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду і підлягала виключенню, оскільки обвинувачений не відшкодував та не намагався відшкодувати шкоду потерпілій, не приніс їй щирого вибачення, не намагався виправити наслідки вчиненого, врахував обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, врахував висновок досудової доповіді, відповідно до якого ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінено як високі, думку потерпілої, яка просила призначити покарання у виді позбавлення волі, та прийшов до обґрунтованого висновку про призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі.

При цьому, колегія суддів враховує вимоги ст. 65 КК України, а також роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання від 24 жовтня 2003 року № 7, згідно з якими при призначенні покарання суд повинен в повній мірі враховувати ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, дані про особу, а також ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, що скоїла злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Надавши правову оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Колегія суддів не знаходить порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України, ст. 370 КПК України і вважає вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Інших переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду у вироку та були підставою для його скасування або зміни при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування або зміну судового рішення у кримінальному провадженні, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 червня 2021 року відносно ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в законну з моменту її проголошення, може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4