Справа № 522/12458/21

Провадження № 2/522/7359/21

УХВАЛА

22 листопада 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисенко А.О.,

розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Одеської обласної ради про видачу посвідчення жертви політичних репресій, надіслання документів для прийняття рішення про виплату грошової компенсації, зобов`язання провести розрахунок грошової компенсації, стягнення моральної та матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 05.07.2021 року надійшов позов ОСОБА_1 , уточнений 01.09.2021 року, пред`явлений до Одеської міської ради, Одеської обласної ради, за яким просила суд зобов`язати відповідача видати їй, ОСОБА_1 , посвідчення жертви політичних репресій та зобов`язати надіслати документи для прийняття рішення щодо виплати грошової компенсації; зобов`язати здійснити розрахунок та виплату грошової компенсації; стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Представником Одеської міської ради 15.11.2021 року на електронну пошту суду було подано заяву, згідно якої просили закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Посилились на те, що позивачем обґрунтовані вимоги з посиланням на бездіяльність та неналежне виконанням суб`єктами органами місцевого самоврядування своїх повноважень у сфері поновлення прав реабілітованих осіб. Вважають, що такий спір є публічно-правовим, а отже належить до юрисдикції адміністративних судів.

За клопотанням сторін, з метою ознайомлення, підготовки та подання заперечень на клопотання про закриття провадження у справі, розгляд справи 15.11.2021 року був відкладений на 22.11.2021 року.

Представником позивача 19.11.2021 року до суду були подані заперечення на заяву відповідача щодо закриття провадження, згідно яких заперечували проти закриття провадження у справі та просили дане клопотання залишити без задоволення.

У підготовчому засіданні 22.11.2021 року були присутні : представник позивача Вознюк М.П., який заперечував проти закриття провадження у справі, та представник Одеської міської ради Грабовський В.О., який подане клопотання про закриття провадження у справі підтримав та просив задовольнити.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, оцінивши докази, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (даліКонвенція), яка з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України, статті 10Цивільного кодексуУкраїни (даліЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

За вимогами частини першоїстатті 18Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикціяце інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинствацивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судовогозахисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 4КАС України адміністративна справаце переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір, у якому, зокремахоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першоїстатті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникненняпублічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У статті 19ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" № 962-XII від 17.04.1991 року із змінами та доповненнями (далі Закон № 962-XII ), цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Відповідно до стаття 3 Закону № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Відповідно до статті 4 Закону № 962-XII встановлено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Визнати недійсними пов`язані з застосуванням репресій рішення про позбавлення державних нагород, учених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав.

Відповідно до статті 5 Закону № 962-XII встановлено для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до статті 1 цього Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово як грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей - протягом наступних п`яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Виплата компенсації спадкоємцям не проводиться, крім випадків, коли компенсація була нарахована, але не отримана реабілітованим.

Порядок виплати компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим регулюється Положенням, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Так, додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 18.02.1993 р. "Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям" передбачено:

п.15, виплата передбаченої цим Положенням грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам провадяться незалежно від часу реабілітації. Указана компенсація виплачується за рахунок коштів місцевого бюджету відповідним фінансовим органом за місцем проживання реабілітованого, а якщо реабілітований громадянин проживає за межами України - фінансовим органом за місцем провадження попереднього слідства;

05 травня 2018 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесено зміни до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Частиною першою статті 7 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" встановлено, що прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Відповідно до частини першої статті 7-2 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

За викладеного, суд погоджується з доводами представника міської ради із приводу того, що між сторонами виник спір із приводу реалізації прав позивача та делегованих повноважень відповідачів щодо поновлення прав реабілітованих осіб, передбачених Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже, в даному випадку має місце публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

За таких обставин суд вважає, що сказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду, тому клопотання сторони відповідача щодо закриття провадження у справі підлягає до задоволення.

Подібна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі № 320/3816/19, провадження № К/9901/4768/20.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч.1ст. 256 ЦПК України- якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першоїстатті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись положеннями ст.ст.1, 3, 4, 10-13, 19, 43, 49, 89, 197-198, 247, п.1 ч.1 ст.255, ст. 256, 258, 260, 263, 268, 354 ЦПК України, ст.4, 17, 21 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Одеської міської ради задовольнити.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, Одеської обласної ради про видачу посвідчення жертви політичних репресій, надіслання документів для прийняття рішення про виплату грошової компенсації, зобов`язання провести розрахунок грошової компенсації, стягнення моральної та матеріальної шкоди закрити.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення та може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 24.11.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.