Справа №752/27270/18

Провадження № 2/752/732/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03.06.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Оджубейської Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інститут раку, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національного інститут раку про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 184196 гривень, моральної шкоди в розмірі 24000 гривень, а також витрат, понесених на евакуацію автомобіля, 3470 гривень, витрат на проведення оцінки розміру матеріального збитку в сумі 1800 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.06.2018 р. о 16 год. 30 хв ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Део Ланос» д.н. НОМЕР_1 , який належить Національному інституту раку, рухаючись по пл.Севастопольській в м.Києві, не врахувавши дорожню обстановку, не дотримавшись безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований транспортний засіб «Фольцваген» д.н. НОМЕР_2 , який в свою чергу відкотився та здійснив зіткнення з автомобілем «Фольцваген» д.н. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Відповідно до постанови Солом`янського районного суду м.Києва від 21.09.2018 р. ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач посилається на те, що йому, як власнику транспортного засобу «Фольцваген» д.н. НОМЕР_2 , завдано матеріальну шкоду, яка відповідно до Звіту з визначення вартості матеріального збитку становить 284196 гривень.

Відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило регламенту виплату в розмірі 100000 гривень, інша частина шкоди залишилась не відшкодованою.

Також позивач зазначає, що він поніс витрати на здійснення евакуації автомобіля до місця зберігання, а в подальшому для здійснення оцінки шкоди в загальному розмірі 3470 гривень, та витрати на проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку.

Не зважаючи на усні та письмові звернення до Національного інституту раку щодо відшкодування різниці між розміром завданої шкоди та здійсненою МТСБУ виплатою, шкода так і не була відшкодована.

Крім того, позивач посилається на те, що внаслідок пошкодження його транспортного засобу йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у нервовому напруженні і хвилюванні, у суттєвому пошкодженні майна, що призвело до неможливості його подальшого використання та зміну способу життя.

Моральну шкоду позивач оцінив в 24000гривень.

04.01.2019 р. на підставі ухвали Голосіївського районного судум.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

04.06.2019 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Національний інститут раку просить відмовити у задоволенні позову, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталась у вихідний день, і водій ОСОБА_3 не здійснював виконання трудових обов`язків, не отримував завдання від роботодавця,подорожній лист йому не видавався внаслідок чого не настає матеріальна відповідальність юридичної особи.

27.02.2020 р. провадження у справі було зупинено в зв`язку зі смертю позивача.

27.08.2020 р. провадження у справі було поновлено.

27.01.2021 р. до участі у справі судом залучено правонаступника позивача - ОСОБА_1 .

31.03.2021 р. ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва вирішено питання про закриття підготовчого провадження.

В ході судового розгляду представник позивача та третя особа - ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити, посилаючись на те, що внаслідок порушення Правил дорожнього руху з боку ОСОБА_3 сталась дорожньо-транспортна пригода та пошкоджено транспортний засіб, що належав ОСОБА_4 . Відповідач, якому належить транспортним засіб, яким керував ОСОБА_3 на момент ДТП, не надав будь-яких доказів, які підтверджують що останній заволодів автомобілем незаконно, а отже відповідальність в даному випадку покладається на Національний інститут раку.

Представник відповідача повторно в судове засідання не з`явився, надіславши клопотання про відкладення судового розгляду в зв`язку з отриманням повістки в день судового розгляду та неможливістю забезпечення явки представника.

В зв`язку з повторною неявкою представника відповідача в судове засідання,суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутність.

Третя особа ОСОБА_3 повторно в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся за місцем проживання.

Вислухавши представника позивача та третю особу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.06.2018 р. о 16 год. 30 хв ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Део Ланос» д.н. НОМЕР_1 , який належить Національному інституту раку, рухаючись по пл.Севастопольській в м.Києві, не врахувавши дорожню обстановку, не дотримавшись безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований транспортний засіб «Фольцваген» д.н. НОМЕР_2 , який в свою чергу відкотився та здійснив зіткнення з автомобілем «Фольцваген» д.н. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Фольцваген» д.н. НОМЕР_2 належав ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.117)

Автомобіль «Део Ланос» д.н. НОМЕР_1 належав на праві власності Національному інституту раку, що підтверджується інформацією від 27.06.2019 р., наданою Головним сервісним центром МВС.

ОСОБА_3 , який на час настання дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом «Део Ланос» д.н. НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з Національним інститутом раку, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до постанови Солом`янського районного суду м.Києва від 21.09.2018 р. ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.06.2018 р..

В силу положень ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, наявність вини в діях ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди, в даному випадку, встановлена і не підлягає доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Згідно з ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ст.1188 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

В силу положень ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлений обов`язок власників транспортних засобів застрахувати цивільно-правову відповідальність водіїв, які керують застрахованим транспортним засобом.

Згідно ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

На підставі ст.29 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

На підставі ст.36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна

Судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Део Ланос» д.н. НОМЕР_1 не була застрахована.

Відповідно до Звіту про визначення вартост матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Фольцваген» д.н. НОМЕР_2 від 24.06.2018 р. за № 6400, складеного ФОП ОСОБА_5 , розмір збитку становить 284196 гривень.

Зазначений Звіт є належним доказом на підтвердження розміру завданої шкоди, оскільки складений уповноваженою особою, яка має відповідне Свідоцтво та кваліфікацію для здійснення оціночної діяльності, а також у відповідності до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Відповідачем на спростування зазначеного Звіту не надано жодного доказу, а посилання на недопустимість Звіту № 6400 є необґрунтованими.

Як встановлено судом Моторним (транспортним) страховим бюро України у відповідності до положень ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на користь позивача здійснена регламентна виплата в розмірі 100000 гривень.

Відповідно до положень ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Після пред`явлення позову ОСОБА_4 , який був власником пошкодженого транспортного засобу, помер.

До участі у справі була залучена спадкоємиця ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з положеннями ст. 1230 ЦК України До спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях.

До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Згідно зі статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

При застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях.

Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора.

Додатковим аргументом включення права на відшкодування шкоди у недоговірному зобов`язанні до складу спадщини вказує зміст частини першої статті 1231 ЦК України, у якій передбачено перехід у спадщину обов`язку відшкодувати майнову шкоду у недоговірному зобов`язанні.

В даному випадку, право на відшкодування шкоди безпосередньо не пов`язане з особою спадкодавця, не мають суто особистого характеру, а тому в спірних правовідносинах допускається правонаступництво.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у справі № 662/541/15-ц

Отже, до ОСОБА_1 , перейшло право на отримання відшкодування збитків, завданих спадкодавцю - ОСОБА_4 за життя внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження належного йому транспортного засобу.

З огляду на встановлені судом обставини, з відповідача, як особи, яка несе відповідальність за дії, вчинені працівником, підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 184196 гривень.

Суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку відшкодувати завдані збитки в зв`язку з тим, що водій ОСОБА_6 на час дорожньо-транспортної пригоди не знаходився при виконанні трудових обов`язків, а використовував транспортний засіб незаконно у вихідний день у власних потребах, оскільки Національний інститут раку не звертався до правоохоронних органів з приводу незаконного заволодіння транспортним засобом, не проводив будь-яку службову перевірку щодо неправомірного використання працівником установи автомобіля у власних потребах, ОСОБА_6 не був притягнутий до будь-якої відповідальності за фактом незаконного використання транспортного засобу, а отже відповідач схвалив такі дії свого працівника.

З огляду на викладене, твердження відповідача про незаконність використання транспортного засобу є безпідставними.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки, пов`язані з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме витрати на евакуацію транспортного засобу, в загальному розмірі 3470 гривень та витрати на проведення оцінки з визначення вартості матеріального збитку в розмірі 1800 гривень (а.с.29-32).

Враховуючи викладені обставини, оцінюючи всі досліджені докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо відшкодування матеріальної шкоди, в зв`язку з чим вони підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду позивач ( ОСОБА_4 ) заявляв вимоги про відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 24000 гривень.

Зазначені вимоги були підтримані представником позивача - ОСОБА_1 , як спадкоємиці ОСОБА_4 , в ході судового розгляду.

Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

В силу положень ст.1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Оскільки моральна шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24.06.2018 р., ОСОБА_4 не була присуджена за життя, така шкода не підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв`язку із задоволенням позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, витрати позивача, понесені на сплату судового збору з розгляду вимог про відшкодування матеріальної шкоди підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Національного інститут раку, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Національного інститут раку (м.Київ, вул.Ломоносова, буд.33/43, ЄДРПОУ 02011976) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду в розмірі 189466 гривень, судовий збір в розмірі 1894 гривні 66 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя